вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" листопада 2025 р. Справа№927/273/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Демидової А.М.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 11.11.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Жил Сіті Буд»
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.08.2025
у справі №927/273/25 (суддя Кузьменко Т.О.)
за позовом Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Управління освіти Ніжинської міської ради Чернігівської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Жил Сіті Буд»
про стягнення 1 713 216,00 грн
Чернігівська обласна прокуратура (далі за текстом - прокуратура) в інтересах держави в особі Управління освіти Ніжинської міської ради Чернігівської області (далі за текстом - позивач) звернулась до Господарського суду Чернігівської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Жил Сіті Буд» (далі за текстом - відповідач) про стягнення штрафних санкцій у розмірі 1 713 216, 00 грн, з яких пеня 1 088 606, 00 грн та штраф 624 610, 00 грн.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідач порушив умови укладеного між позивачем та відповідачем договору №65 про закупівлю робіт від 02.12.2023 у частині строків виконання робіт, що згідно умов договору є підставою для нарахування штрафних санкцій.
Господарський суд Чернігівської області рішенням від 07.08.2025 у справі №927/273/25 позов задовольнив повністю. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Жил Сіті Буд» на користь Управління освіти Ніжинської міської ради Чернігівської області штрафні санкції в сумі 1 713 216,00 грн, з яких 1 088 606,00 грн пені та 624 610,00 грн штрафу. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Жил Сіті Буд» на користь Чернігівської обласної прокуратури судовий збір в сумі 20 558, 59 грн.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції встановив, що доказів виконання робіт у встановлений договором строк відповідач не надав.
Суд першої інстанції здійснив перевірку розрахунку пені за порушення строків завершення виконання робіт на об'єкті та штрафу за прострочення понад 30 днів завершення виконання робіт і встановив, що нарахування проведено арифметично вірно у відповідності до вимог законодавства.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Жил Сіті Буд» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.08.2025 у справі №927/273/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі; стягнути витрати на сплату судового збору та на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що він звертався до Управління освіти Ніжинської міської ради на предмет того, що при виконанні робіт ним були виявлені недоліки, а саме проектною документацією не було враховано ряд важливо необхідних робіт з приводу встановлення вентиляційних каналів. За твердженням відповідача, це спричинило появу конденсату під покрівлею, а тому, було рекомендовано здійснити уточнення проекту та визначити перелік додаткових робіт, які необхідно було виконати під час капітального ремонту частини даху Ніжинської ЗОШ І-ІІІ ст. № 7 в м. Ніжині по вул. Гоголя, 15 Чернігівської області. Про дані недоліки неодноразово вказувалось стороні замовнику будівельних робіт, однак, жодних дій та змін до кошторису замовником здійснено не було. Враховуючи, що Замовником послуги не були усунуті недоліки, які унеможливлювали Виконавцю провести будівельні роботи, відповідач вважає, що відсутні правові підстави для стягнення з нього штрафних санкцій, що передбачені п. 10.2 Договору, як міри відповідальності за порушення виконання зобов'язання за умовами укладеного договору.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Жил Сіті Буд» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.08.2025 у справі №927/273/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 08.09.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Жил Сіті Буд» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.08.2025 у справі №927/273/25 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надавши суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору в розмірі 30 837, 88 грн за подання апеляційної скарги.
Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 23.09.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Жил Сіті Буд» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.08.2025 у справі №927/273/25; розгляд апеляційної скарги призначив у судовому засіданні на 27.10.2025 о 12 год. 15 хв.
09.10.2025 від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких повідомлено суд, що від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖИЛ СІТІ БУД» до Управління освіти Ніжинської міської ради Чернігівської області не надходило жодних офіційних листів, звернень чи повідомлень, які б стосувалися виявлення будь-яких недоліків, дефектів або порушень, пов'язаних із виконанням робіт з капітального ремонту частини даху Ніжинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 7, що розташована за адресою: м. Ніжин, вул. Гоголя, 15, Чернігівська область.
На підтвердження зазначеного повідомлено, що у книзі реєстрації вхідної кореспонденції Управління освіти Ніжинської міської ради відсутні будь-які записи або відмітки про отримання від ТОВ «ЖИЛ СІТІ БУД» документів, звернень чи інформаційних листів щодо зазначеного об'єкта або виконуваних робіт.
Також, позивач просив здійснити розгляд справи без участі представника Управління освіти Ніжинської міської ради Чернігівської області.
Згідно частини 3 статті 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
13.10.2025 Чернігівською обласною прокуратурою сформовано та подано до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу відповідача, за якою прокуратура заперечує проти її задоволення, вказуючи, що ТОВ «ЖИЛ СІТІ БУД» не було дотримано порядку звернення до замовника щодо виявлених недоліків та внесення змін до проектної документації, доказів цього ні в суді першої інстанції, ні разом з апеляційної скаргою відповідачем не надано. Прокуратура вказує, що відповідач належним чином не повідомив замовника про виявлені недоліки, не надав підтверджуючі документи щодо наявності таких недоліків на об'єкті та необхідності внесення змін до проектної документації. За таких обставин, не підтверджено факт повідомлення відповідачем замовника / позивача (Управління освіти Ніжинської міської ради Чернігівської області) у порядку, встановленому законом та договором щодо не врахованих проектною документацією робіт і необхідність у зв'язку з цим проведення додаткових робіт і збільшення кошторису.
Відповідач своїх представників в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 27.10.2025 відклав розгляд справи №927/273/25 на 11.11.2025 на 14 год. 10 хв.
Відповідач своїх представників в судове засідання призначене на 11.11.2025 не направив, однак подав клопотання про проведення засідання за відсутності учасника справи.
Згідно частини 3 статті 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Прокурор у судовому засіданні 11.11.2025 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.08.2025 у справі №927/273/25 залишити без змін.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Відповідно до абзаців 1, 2, 4 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 77, 78, 81 постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, сформувала висновки, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Суд апеляційної інстанції на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, де вказано, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі №553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.16) і №922/1830/19 (підпункт 7.1)).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).
Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи соціального страхування, створені відповідно до закону, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об'єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.
В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частини 1, 5 та 8 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Частинами 1 та 4 статті 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.
Статтею 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначені власні (самоврядні) та делеговані повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, управління закладами освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, оздоровчими закладами, молодіжними центрами, які належать територіальним громадам або передані їм, молодіжними підлітковими закладами за місцем проживання, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення.
Відповідно до Положення про Управління освіти Ніжинської міської ради, затвердженого рішенням Ніжинської міської ради Чернігівської області від 09.02.2023 № 30-28/2023 є юридичною особою публічного права, уповноваженим органом управління у сфері освіти в межах Ніжинської міської об'єднаної територіальної громади, самостійним виконавчим органом, а за своєю організаційно-правовою формою - органом місцевого самоврядування (пункти 1.1., 1.4.-1.6. Положення).
Управління освіти організовує проведення поточного та капітального ремонту приміщень закладів дошкільної, повної загальної середньої та позашкільної освіти, підпорядкованих Управлінню (п. 3.5.4 Положення).
Управління є головним розпорядником бюджетних коштів, які виділяються на утримання Управління (п. 5.2.11 Положення).
Управління освіти утримується за рахунок коштів бюджету Ніжинської територіальної громади. Кошти Управління освіти використовуються виключно на утримання Управління освіти, реалізацію мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених Положенням (п. 7.1, 7.2 Положення).
Управління освіти Ніжинської міської ради Чернігівської області як орган місцевого самоврядування, є розпорядником бюджетних коштів у розумінні статті 22 Бюджетного кодексу України, що уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків бюджету, водночас, зобов'язана ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави в бюджетній сфері.
Позиція Верховного Суду щодо правомірності подання прокурором позову в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, відображена в постановах Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №926/1392/20, від 05.08.2021 у справі №911/1236/20, від 13.10.2020 у справі №912/1580/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема, і тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор.
Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор визначив орган, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах Управління освіти Ніжинської міської ради Чернігівської області.
У справі, яка переглядається, судом встановлено, що прокурор звертався до позивача листами від 10.10.2024 №24-1180ВИХ-24 та від 28.10.2024 №24-1255ВИХ-24, в яких просив повідомити про стан виконання договору про закупівлю від 02.10.2023 №65 укладеного між позивачем та відповідачем.
Листом від 15.10.2024 №01-08/1567 позивач повідомив про невиконання договору.
Листом від 29.11.2024 №24-1376ВИХ-24 прокурор просив Управління повідомити, чи вживались останнім заходи за вищевказаним договором щодо стягнення неустойки за неналежне виконання умов Договору 65 про закупівлю робіт від 02.10.2023.
Листом від 03.12.2024 № 35294-24 Управління освіти Ніжинської міської ради повідомило прокуратуру, що у 2024 році виконавець не проводив жодних робіт.
Прокурор листом від 18.12.2024 № 24-1451ВИХ-24 у порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомив позивача про намір звернутися з позовом до суду в інтересах держави в особі позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖИЛ СІТІ БУД» неустойки (штрафних санкцій).
Наведе підтверджує дотримання прокурором порядку звернення до суду в інтересах позивача, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Управлінням освіти Ніжинської міської ради з використанням веб-порталу Уповноваженого органу з питань закупівель «Prozorro» https://prozorro.gov.ua проведено відкриті торги з особливостями на виконання робіт з «Капітального ремонту частини даху Ніжинської ЗОШ І-ІІІ ст. № 7 в м. Ніжині по вул. Гоголя, 15 Чернігівської області (код ДК 021:2015:45260000-7 «Покрівельні роботи та інші спеціалізовані роботи» (UA-2023-09-06-000227-а). Очікувана вартість предмета закупівлі становила 10,4 млн грн. Джерело фінансування закупівлі - місцевий бюджет.
Згідно реєстру отриманих тендерних пропозицій у закупівлі прийняло участь чотири суб'єкта господарювання: ТОВ «ЖИЛ СІТІ БУД» з остаточною ціновою пропозицією 8 923 000,00 грн (з ПДВ), ТОВ «Антаріс ПВР-БУД» з остаточною ціновою пропозицією 8 924 467,00 грн (з ПДВ), ФОП Мельніченко І.Ю. з остаточною ціновою пропозицією 9 906 000,00 грн (з ПДВ), та ПП «СЕМИДАР» з остаточною ціновою пропозицією 10 377 841,38 грн (з ПДВ).
Відповідно до протоколу №51 від 21.09.2023 щодо прийняття рішення уповноваженою особою, переможцем закупівлі визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖИЛ СІТІ БУД» та ухвалено рішення про намір укласти з переможцем договір про закупівлю. Повідомлення про намір укласти договір з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЖИЛ СІТІ БУД».
За результатами проведення відкритих торгів між Управлінням освіти Ніжинської міської ради (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЖИЛ СІТІ БУД» (Виконавець) укладено Договір про закупівлю робіт №65 від 02.10.2023 (далі - Договір), предметом закупівлі якого відповідно до п. 1.2. Договору є «Капітальний ремонт частини даху Ніжинської ЗОШ І-ІІІ ст. № 7 в м. Ніжині по вул. Гоголя, 15 Чернігівської області (код ДК 021:2015:45260000-7 Покрівельні роботи та інші спеціалізовані будівельні роботи) (далі - Роботи)».
Виконавець зобов'язується на свій ризик власними або залученими силами і засобами виконати Замовнику у встановлений строк та обсязі усі роботи, визначені кошторисною документацією, а Замовник - прийняти і оплатити їх. Склад та обсяги робіт, що є предметом Договору, визначаються на підставі кошторисної документації (кошторисами та іншими документами, пов'язаними із складанням(розрахунки, обґрунтування, пояснення, відомості про ресурси тощо) і необхідними для визначення кошторисної вартості робіт (п.п. 1.1, 1.3 Договору).
Ціна Договору є твердою і складає 8 923 000 грн 00 коп. з ПДВ (п. 2.1 Договору).
Строк (термін) виконання робіт: до 31.08.2024 (п. 4.1 Договору).
Місце виконання робіт: вул. Гоголя, 15, м. Ніжин, Чернігівська область (п. 4.2. Договору).
Виконавець розпочинає виконання робіт з моменту підписання Договору, якщо інше не встановлено цим Договором, при наявності дозвільної документації (за потреби) згідно вимог чинного законодавства. Договір вважається виконаним після виконання всіх передбачених Договором робіт та закінчення всіх взаєморозрахунків між сторонами за цим Договором (п.п. 4.3, 4.4 Договору).
Замовник надає Виконавцю на період виконання робіт доступ до об'єкту (майданчику) - місця виконання робіт за Договором (п. 5.1 Договору).
Здавання-приймання виконаних робіт після їх закінчення здійснюється у відповідності з чинним законодавством в порядку, встановленому договором, а саме на підставі актів виконаних робіт та довідок про вартість виконаних робіт, підписаних замовником та виконавцем (п. 9.1 Договору).
Відповідно до п. 10.2 Договору за порушення строків завершення виконання робіт на об'єкті згідно п. 4.1 Договору виконавець протягом 7 днів з моменту отримання відповідної вимоги від Замовника сплачує пеню у розмірі 0,1% ціни Договору (п. 2.1 Договору) за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної ціни Договору.
Договір діє до 31.12.2024, а в частині фінансових та гарантійних зобов'язань - до повного їх виконання сторонами (п. 15.1 Договору).
Згідно п. 18 Договору, додатками до Договору, які є його невід'ємною частиною, є дефектний акт, зведений кошторисний розрахунок вартості з пояснювальною запискою, локальний кошторис, договірна ціна та підсумкова відомість ресурсів.
10.10.2023 сторонами підписано додаткову угоду №1, якою п. 2.1 та п. 18 Договору викладено у новій редакції. Зокрема, п. 2.1 доповнено наступним: Згідно плану фінансування на 2023 рік сума 4 000 000,00 грн, на 2024 рік - 4 923 000,00 грн. Джерело фінансування - кошти місцевого бюджету.
Пункт 18 «Додатки до Договору» викладено в новій редакції, зокрема, такими визначено дефектний акт, зведений кошторисний розрахунок вартості з пояснювальною запискою, локальний кошторис, договірна ціна, підсумкова відомість ресурсів, план фінансування та план-графік виконання робіт.
Додатковою угодою №2 від 27.11.2023 про внесення змін до договору про закупівлю робіт від 02.10.2023 №65, п. 9.4 Договору викладено в новій редакції: Гарантійний строк виконаних Виконавцем робіт на об'єкті становить 10 років від дня прийняття їх Замовником.
Згідно із додатком №7 до договору (календарний план-графік виконання робіт), у 2023-2024 роках мали проводитися наступні роботи: демонтажні роботи, покрівля і перекриття, водовідвідна система, опорядження внутрішнє, інші роботи.
З акта від 20.12.2023 №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2023 року та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за формою №КБ-3 за 14.12.2023 вбачається, що відповідач виконав роботи на загальну суму 1 959 851,64 грн.
Згідно з платіжною інструкцією №4640 від 14.12.2023 Управлінням освіти Ніжинської міської ради проведено оплату на суму 1 959 851, 64 грн на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖИЛ СІТІ БУД».
Управлінням освіти Ніжинської міської ради 11.10.2024 надіслано ТОВ «ЖИЛ СІТІ БУД» вимогу-претензію №01-08/1546 щодо невиконання умов Договору, в якій позивач вимагав надати акт приймання виконаних робіт, оскільки строк виконання умов договору закінчився 31.08.2024 або письмово пояснити причину відсутності вказаного акту із зазначенням причин невиконання робіт за Договором.
Управлінням освіти Ніжинської міської ради 29.10.2024 надіслано ТОВ «ЖИЛ СІТІ БУД» претензію №01-08/1657 щодо невиконання умов Договору та сплати неустойки, інфляційних нарахувань та 3% річних.
09.12.2024 Управлінням освіти Ніжинської міської ради надіслано ТОВ «ЖИЛ СІТІ БУД» претензію №01-08/1905 щодо невиконання умов Договору та сплати неустойки.
З листів Управління освіти Ніжинської міської ради від 04.11.2024 № 01-08/1682 та від 03.12.2024 № 01-08/1877 вбачається, що у 2024 році виконавець жодні роботи на об'єкті не виконував та відповідно не завершив їх виконання у строки, передбачені п. 4.1 Договору. При цьому, зміни до п. 4.1 розділу 4 Договору щодо продовження строку виконання робіт чи зміни строку дії договору не вносилися. Затримки бюджетного фінансування видатків за цим договором не було.
Прокурор з огляду на неналежне виконання відповідачем умов договору на підставі п. 10.2. Договору нарахував та просив стягнути з відповідача неустойку у розмірі 1 713 216,00 грн, з яких 1 088 606,00 грн пені за період з 01.09.2024 по 31.12.2024 та 624 610,00 грн штрафу, що дорівнює 7% ціни Договору за прострочення понад 30 днів завершення виконання робіт (8 923 000, 00 грн * 7%).
Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між сторонами на підставі Договору про закупівлю робіт, що за своєю правовою природою є договором підряду.
Відповідно до частини першої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до статті 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Частиною першою статті 850 ЦК України передбачено, що замовник зобов'язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду. У разі невиконання замовником цього обов'язку підрядник має право вимагати відшкодування завданих збитків, включаючи додаткові витрати, викликані простоєм, перенесенням строків виконання роботи, або підвищення ціни роботи.
Статтею 853 ЦК України встановлюється обов'язок замовника прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові; якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі (частина перша даної статті).
Як установлено судом апеляційної інстанції на підставі укладеного між сторонами Договору відповідач мав здійснити Капітальний ремонт частини даху Ніжинської ЗОШ І-ІІІ ст. № 7 в м. Ніжині по вул. Гоголя, 15 Чернігівської області у строк до 31.08.2024, однак відповідачем не вчинено жодних дій по здійсненню капітального ремонту у строк, визначений Договором (до 31.08.2024).
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (частина 1 статті 253 ЦК України).
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (статті 610 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).
Частиною першою та другою статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Доводи відповідача про те, що ним було рекомендовано позивачу здійснити уточнення проекту та визначити перелік додаткових робіт, які необхідно було виконати під час капітального ремонту частини даху Ніжинської ЗОШ І-ІІІ ст. № 7 в м. Ніжині по вул. Гоголя, 15 Чернігівської області не знайшли свого підтвердження, оскільки доказів звернення відповідача до позивача з такими рекомендаціями матеріали справи не містять.
Відтак, підстави для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання відсутні.
Крім того, умовами укладеного між позивачем та відповідачем договору не передбачено можливості звільнення виконавця від відповідальності у разі неможливості виконавцю провести будівельні роботи у зв'язку із неврахуванням проектною документацією необхідних робіт.
При цьому доказів звернення відповідача до позивача про внесення змін до проектної документації матеріали справи також не містять.
Відповідно до статті 167 Цивільного кодексу України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначав, що Цивільний кодекс України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом. Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов'язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов'язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов'язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов'язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.
За приписами частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов'язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов'язань.
Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов'язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже, неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов'язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов'язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків (в тому числі у вигляді збитків).
Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання.
Позивач відповідно до пункту 10.2. Договору має право нараховувати відповідачу пеню у розмірі 0,1% ціни Договору за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 % вказаної ціни договору.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 1 088 606, 00 грн за період прострочення з 01.09.2024 по 31.12.2024 та 7% штрафу у розмірі 624 610, 00 грн за прострочення виконання робіт понад 30 днів на підставі пункту 10.2 Договору є документально обґрунтованими, а їх розрахунок арифметично правильним.
Згідно з положеннями статей 626-629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:
- можливість укласти договір або утриматися від його укладення;
- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Отже, одним із ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин. Законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами. Сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, але не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в них прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 Цивільного кодексу України).
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23, особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Договір - це універсальний регулятор, який покликаний забезпечити регулювання приватноправових відносин та є підставою для встановлення, зміни чи припинення суб'єктивних прав і обов'язків, створення інших наслідків саме для його сторін.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що укладаючи Договір, відповідач мав усвідомлювати наслідки невиконання взятих на себе зобов'язань у строк до 31.08.2024 та настання відповідальності за неналежне виконання зобов'язань, у даному випадку, відповідач взагалі не виконував умови Договору протягом 2024 року. При цьому матеріали даної справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження причин, які об'єктивно не залежали від відповідача, що заважали йому виконати умови Договору.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.08.2025 у справі №927/273/25.
Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruizv. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до положень статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що судове рішення прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Жил Сіті Буд» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.08.2025 у справі №927/273/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.08.2025 у справі №927/273/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №927/273/25 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана суддями 11.11.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
А.М. Демидова