вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" жовтня 2025 р. Справа№ 910/2405/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тарасенко К.В.
суддів: Кравчука Г.А.
Коробенка Г.П.
секретар судового засідання: Гріщенко А.О.
за участі представників учасників справи: відповідно до протоколу судового засідання від 15.10.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Коршун»
на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2025
у справі № 910/2405/25 (суддя - Ягічева Н.І.)
за позовом Керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Коршун»
про усунення перешкод шляхом скасування рішення державного реєстратора
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. короткий зміст позовних вимог
Керівник Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Коршун» (далі - відповідач) про усунення перешкод шляхом скасування рішення державного реєстратора.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меженською Кароліною Сергіївною 24.12.2021 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 62581181), згідно з яким за ТОВ «КОРШУН» зареєстровано право власності на комплекс нежитлових будівель (гаражів) загальною площею 342 кв.м, а саме: літ. «Г»- Нежитлова будівля (гараж), загальна площа - 18,3 кв.м; літ. «Д»- Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-18,7 кв.м; літ. «Е»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-18,1 кв.м; літ. «Ж»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-18,3 кв.м; літ.» 3»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа- 18,4 кв.м; літ. «И»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-18,1 кв.м; літ. «К»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-21,4 кв.м; літ. «Л»- Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-20,9 кв.м; літ. «М»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-28,3 кв.м; літ. «Н»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-20,0 кв.м; літ. «О»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-7,2 кв.м; літ. «П»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа- 18,6 кв.м; літ. «Р»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-19,2 кв.м; літ. «С»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-16,4 кв.м; літ. «Т»- Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-19,0 кв.м; літ. «У»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-26,3 кв.м; літ. «Ф»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-34,8 кв.м, по провулку Тбіліському, буд. 5-В в Шевченківському районі міста Києва.
На думку прокурора, державна реєстрація права власності за ТОВ «КОРШУН» майна не відповідає вимогам законодавства щодо реєстрації права власності на нерухоме майно та відповідно до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію» є підставою для скасування рішення державного реєстратора від 24.12.2021 №62581181 про державну реєстрацію права на це майно.
1.2. короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 у справі № 910/2405/25 позовні вимоги задоволено повністю.
Усунено перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою по пров. Тбіліському, 5В у Шевченківському районі міста Києва, шляхом скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Меженської Кароліни Сергіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.12.2021 індексний номер 62581181 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «КОРШУН» на нерухоме майно - комплекс нежитлових будівель (гаражів) загальною площею 342 кв.м, а саме: літ. «Г»- Нежитлова будівля (гараж), загальна площа - 18,3 кв.м; літ. «Д»- Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-18,7 кв. м; літ. «Е»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-18,1 кв.м; літ. «Ж»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-18,3 кв.м; літ.» 3»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа18,4 кв.м; літ. «И»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-18,1 кв.м; літ. «К»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-21,4 кв.м; літ. «Л»- Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-20,9 кв.м; літ. «М»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-28,3 кв.м; літ. «Н»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-20,0 кв.м; літ.» 0»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-7,2 кв.м; літ. «П»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа 18,6 кв.м; літ. «Р»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-19,2 кв.м; літ. «С»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-16,4 кв.м; літ.»Т»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-19,0 кв.м; літ. «У»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-26,3 кв.м; літ. «Ф»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-34,8 кв.м по провулку Тбіліському, буд. 5-В в Шевченківському районі міста Києва, із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи об'єкта нерухомого майна 2545759180000.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коршун» на користь Київської міської прокуратури витрати з оплати судового збору в розмірі 3 028,40 грн.
Приймаючи зазначене рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно не відповідає вимогам закону, а рішення державного реєстратора підлягає скасуванню, адже права власника земельної ділянки підлягають захисту.
Також суд зазначив, що у даному випадку для забезпечення територіальній громаді міста Києва реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо комунальної земельної ділянки по пров. Тбільському, 5В у Шевченківському районі міста Києва, належним способом захисту порушених прав є скасування рішення державного реєстратора від 24.12.2021 № 62581181 з одночасним припиненням права власності відповідача на вказане майно.
Судом встановлено, що прокурором не було пропущено строки позовної давності, а при зверненні до суду з позовом у даній справі прокурором належним чином було підтверджено бездіяльність компетентного органу, який знав про порушення інтересів держави, однак не звертався до суду з відповідним позовом з невідомих причин.
1.3. короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Коршун» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду від 17.06.2025 у справі №910/2405/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити керівнику Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради у задоволенні позову у повному обсязі.
Крім того, скаржник просить суд поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 у справі № 910/2405/25.
2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ:
2.1. визначення складу суду, заяви, клопотання
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2025 для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Кравчук Г.А., Коробенко Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/2405/25 та відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Коршун» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/2405/25.
17.07.2025 через систему «Електронний суд» від Подільської окружної прокуратури міста Києва надійшов відзив на апеляційну скаргу.
24.07.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/2405/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Коршун» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 у справі № 910/2405/25 - залишено без руху, та надано строк на усунення недоліків.
18.08.2025 через систему «Електронний суд» від скаржника надійшла заява про усунення недоліків з доказами сплати судового збору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №910/2405/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Коршун» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 та призначено розгляд справи на 01.10.2025.
01.10.2025 у судовому засіданні оголошено перерву до 15.10.2025.
2.2. узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт вважає, що оскаржуване рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обгрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає наступне:
- державна реєстрація права власності була проведена 24.12.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меженською К.С. на підставі довідки про технічні показники об'єкта та підтвердження адреси від 30.03.2021 № 31-03-21 та технічного паспорту від 15.12.2021 № ТІ01:9674-6614-4438-8363, виданої ФОП Райгородський О.О., вказані документи були виготовлені на замовлення ТОВ «КОРШУН» в рамках повторної інвентаризації майна, придбаного за договором купівлі-продажу нежитлових будівель від 27.05.2002 року, зареєстрованих на Донецькій товарній біржі;
- твердження Прокурора, що спірні споруди були побудовані саме ТОВ «КОРШУН» є хибними тому, що вони були придбані у 2002 році на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 27.05.2002 року, зареєстрованих на Донецькій товарній біржі;
- зважаючи на недоведення того факту, що спірна земельна ділянка була самовільно зайнята саме ТОВ «КОРШУН», що заявлена позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав є неефективним способом захисту, тоді як позовні вимоги про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки з приведенням її у придатний для використання стан, є недоведеною (близька за змістом позиції викладена у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 521/21538/19);
- прокурор до суду звернувся лише 27.02.2025 року тобто після спливу трирічного строку позовної давності передбаченою ст. 257 ЦК України;
- ТОВ «КОРШУН» та всі попередні власники об'єкту є добросовісними набувачами;
- прокурор безпідставно та всупереч нормам законодавства, виступив в якості позивача по даній справі;
- позовні вимоги прокурора про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з закриттям розділу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, оскільки ні прокурором не позивачем не доведено, що саме гаражі, які знаходиться за адресою: провулку Тбіліському, буд. 5-В в Шевченківському районі міста Києва у власності Київській міській раді або інших третіх осіб.
З наведених підстав відповідач просить суд скасувати рішення суду першої інстанції в даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
2.3. узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Прокурор у поданому відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів апеляційної скарги, зазначаючи наступне:
- ТОВ «КОРШУН» обґрунтовує виникнення права власності на об'єкт нерухомого майна, а саме на комплекс нежитлових будівель (гаражів) на підставі договору купівлі-продажу від 27.05.2002 року, зареєстрованого на Донецькій товарній біржі, водночас, зазначений правочин хоч і може бути підставою для виникнення права власності у матеріальному розумінні, сам по собі не є достатнім документом для проведення державної реєстрації права власності в розумінні чинного законодавства;
- спірна реєстрація була проведена з грубим порушенням вимог закону, що обумовлює її скасування у судовому порядку;
- апелянт у своїй скарзі акцентує увагу виключно на наявності у нього права власності на нерухоме майно, водночас залишаючи поза межами аналізу ключове правове питання щодо відсутності оформлених речових прав на земельну ділянку, на якій розташовані спірні об'єкти, що має істотне значення для оцінки законності такого володіння;
- доводи апелянта щодо неналежного способу захисту не ґрунтуються на обставинах справи та положеннях законодавства і мають бути відхилені як безпідставні.
Посилаючись на необґрунтованість та безпідставність апеляційної скарги, прокурор просить відмовити в її задоволенні, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.
2.4. явка в судове засідання
У судове засідання 15.10.2025 з'явились представники учасників справи.
Представник відповідача підтримав подану апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити.
Прокурор та представник позивача заперечили проти доводів апеляційної скарги та просили суд відмовити в її задоволенні.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ:
3.1. обставини встановлені судом і визначення відповідно до них правовідносин; доводи, з якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції, а також посилання на норми права
Щодо звернення прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради з даним позовом.
У позовній заяві прокурор зазначає, що Подільською окружною прокуратурою міста Києва при виконанні повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України, та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» виявлено факт порушення інтересів держави при реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна на земельній ділянці територіальної громади міста Києва по пров. Тбіліському, буд. 5-В у Шевченківському районі міста Києва та використання вказаної земельної ділянки без правовстановлюючих документів.
Положеннями пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України унормовано, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Підстави представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано положеннями Господарського процесуального кодексу України та статтею 23 Законом України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру».
Відповідно до частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.
Згідно з частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами.
Частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, аналіз частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в двох «виключних» випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, а також у постановах Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 16.07.2021 у справі №917/644/18 та від 09.02.2022 у справі №922/2399/21.
Встановлюючи підстави для представництва прокурором інтересів держави у суді, суд повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання прокурором обов'язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб'єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази, щодо обставин які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.
Зокрема, такі документи (незалежно від їх назви) можуть бути спрямовані на:
а) отримання інформації з метою встановлення наявності або відсутності порушення інтересів держави у випадку виявлення прокурором ознак такого порушення на підставі абзацу 4 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»;
б) інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення інтересів держави та отримання інформації щодо обізнаності такого органу про вказане порушення та вжиття або невжиття відповідних заходів;
в) отримання від відповідного органу інформації (матеріалів та копій), необхідних для здійснення представництва в суді.
Разом з тим, Київська міська рада та Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), що є структурним підрозділом Київської міської ради, достовірно знаючи з листів прокуратури (від 07.01.2025, 22.01.2025, 23.01.2025) про порушення вимог законодавство при реєстрації права власності на нерухоме майно на комунальній земельній ділянці по пров. Тбіліському, 5В у Шевченківському районі міста Києва, обмежились лише тим, що повідомили про відсутність інформації, водночас вказаними органами не було досліджено правомірність та законність набуття права власності на вказане нерухоме майно та залишено поза увагою той факт, що нескасована реєстрація права власності на об'єкт нерухомості призведе у подальшому до звернення ТОВ «КОРШУН» щодо відведення земельної ділянки.
Подільська окружна прокуратура м. Києва зверталась до Київської міської ради із листом від 23.01.2025 щодо необхідності вжиття заходів реагування з метою усунення вказаних порушень інтересів.
При цьому, у даному листі Київську міську раду поінформовано про факт порушення законодавства при реєстрації за ТОВ «КОРШУН» права власності на об'єкти нерухомості за вище вказаною адресою.
Київська міська рада перенаправила вказаний лист до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), який надав відповідь від 29.01.2025, що Київською міською радою не вчинялись заходи цивільно-правового характеру щодо порушеного питання.
Київською міською радою жодних заходів, у тому числі позовного характеру, не вжито, що свідчить про невиконання останньою як уповноваженим органом покладених на неї функцій по захисту інтересів держави.
Таким чином, звернувшись з даним позовом в інтересах держави в особи Київської міської ради, прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».
Встановлені обставини по суті спору.
Звернувшись з даним позовом, прокурор зазначає, що Подільською окружною прокуратурою міста Києва при виконанні повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», виявлено факт порушення інтересів держави при реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна на земельній ділянці територіальної громади міста Києва по пров. Тбіліському, буд. 5-В у Шевченківському районі міста Києва та використання вказаної земельної ділянки без правовстановлюючих документів.
Згідно із інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меженською Кароліною Сергіївною 24.12.2021 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 62581181), згідно із яким за ТОВ «КОРШУН» зареєстровано право власності на комплекс нежитлових будівель (гаражів) загальною площею 342 кв.м, а саме: літ. «Г»- Нежитлова будівля (гараж), загальна площа - 18,3 кв.м; літ. «Д»- Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-18,7 кв.м; літ. «Е»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-18,1 кв.м; літ. «Ж»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-18,3 кв.м; літ.» 3»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа 18,4 кв.м; літ. «И»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-18,1 кв.м; літ. «К»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-21,4 кв.м; літ. «Л»- Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-20,9 кв.м; літ. «М»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-28,3 кв.м; літ. «Н»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-20,0 кв.м; літ. « 0»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-7,2 кв.м; літ. «П»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа 18,6 кв.м; літ. «Р»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-19,2 кв.м; літ. «С»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-16,4 кв.м; літ. «Т»- Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-19,0 кв.м; літ. «У»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-26,3 кв.м; літ. «Ф»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-34,8 кв.м по провулку Тбіліському, буд. 5-В в Шевченківському районі міста Києва.
Реєстрацію проведено на підставі довідки про технічні показники об'єкта та підтвердження адреси від 30.03.2021 № 31-03-2, виданої ФОП Райгородський Олег Олександрович.
Разом з тим, згідно із відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно речові права на земельну ділянку по пров. Тбіліському, 5В у Шевченківському районі міста Києва за будь-якими фізичними чи юридичними особами не зареєстровані.
Відповідно до інформації Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 20.01.2025 встановлено, що земельна ділянка по пров. Тбіліському, 5В у Шевченківському районі міста Києва за даними Міського земельного кадастру не обліковується та не реєструвалася, рішення про передачу (надання) у власність (користування) Київська міська рада не приймала.
Посилаючись на викладене, прокуратура вважає, оскільки Київська міська рада не надавала будь - яким фізичним чи юридичним особам земельну ділянку по провулку Тбіліському, буд.5В в Шевченківському районі міста Києва для будівництва чи експлуатації комплексу нежитлових будівель, державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно не відповідає вимогам закону, а рішення державного реєстратора підлягає скасуванню, адже права власника земельної ділянки підлягають захисту, а тому керівник Подільської окружної прокуратури звернувся до суду з даним позовом, у якому просить:
- усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01001, ЄДРПОУ 22883141) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою по пров.Тбіліському, 5В у Шевченківському районі міста Києва, шляхом скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Меженської Кароліни Сергіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.12.2021 індексний номер 62581181 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «КОРШУН» на нерухоме майно - комплекс нежитлових будівель (гаражів) загальною площею 342 кв.м, а саме: літ. «Г»- Нежитлова будівля (гараж), загальна площа - 18,3 кв.м; літ. «Д»- Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-18,7 кв. м; літ. «Е»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-18,1 кв.м; літ. «Ж»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-18,3 кв.м; літ.» 3»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа18,4 кв.м; літ. «И»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-18,1 кв.м; літ. «К»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-21,4 кв.м; літ. «Л»- Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-20,9 кв.м; літ. «М»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-28,3 кв.м; літ. «Н»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-20,0 кв.м; літ.» 0»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-7,2 кв.м; літ. «П»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа 18,6 кв.м; літ. «Р»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-19,2 кв.м; літ. «С»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-16,4 кв.м; літ.»Т»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-19,0 кв.м; літ. «У»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-26,3 кв.м; літ. «Ф»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-34,8 кв.м по провулку Тбіліському, буд. 5-В в Шевченківському районі міста Києва, із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи об'єкта нерухомого майна 2545759180000.
Київська міська рада підтримала позовні вимоги в повному обсязі, при цьому зазначила, що реєстрація права власності на комплекс нежитлових будівель загальною площею 342 кв. м. за адресою: пров. Тбіліський, буд.5-в у Шевченківському районі м. Києва стала можливою лише внаслідок проведення неправомірних реєстраційних дій, за результатом яких територіальна громада міста Києва позбавлена права власності на земельну ділянку.
У свою чергу, відповідач вказав на правомірність набуття права власності на комплекс нежитлових будівель (гаражів) загальною площею 342 кв.м. за ТОВ «Коршун», а також зазначив, що прокурором обрано невірний спосіб захисту що є самостійною підставою для відмови у позовних вимогах. Аналогічна позиція викладена останнім у апеляційній скарзі.
Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, ефективність способу захисту права та дотримання прокуратурою строків позовної давності.
Однак, перевіривши матеріали справи та оцінивши доводи учасників справи, з наведеними висновками Господарського суду міста Києва не вбачає за можливе погодитись суд апеляційної інстанції, виходячи з наступного.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Стаття 321 Цивільного кодексу України також передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
З аналізу вказаних норм вбачається, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, окрім випадків спеціально передбачених законом.
Стаття 14 Конституції України передбачає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. За частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування,. їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.
Київська міська рада відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є органом місцевого самоврядування в Україні, що представляє територіальну громаду міста Києва та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України.
За змістом частини першої статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
За системним тлумаченням Конституції України, ЗК України та норм Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що територіальні громади, які реалізують право власності через органи, місцевого самоврядування, є суб'єктами права власності на землю, яка перебуває у комунальній власності.
Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування. За частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у. власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. У відповідності до частини першої статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Стаття 125 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну. реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (стаття 126 ЗК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Отже, єдиною підставою для набуття громадянами та юридичними особами права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельного кодексу України.
Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15, від 22.12.2021 у справі №917/1970/20, від 10.11.2021 у справі №911/2216/19, від 10.11.2021 у справі №916/1988/20, від 04.11.2021 у справі №725/3303/16-ц, від 04.11.2021 у справі №927/934/20, тобто є сталою правовою позицію касаційного суду.
Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.07.2025 у справі №910/2389/23 у п. 190 зазначено, що функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам) (див. подібні висновки зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 96), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 48).
Судом встановлено, що згідно із інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меженською Кароліною Сергіївною 24.12.2021 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 62581181), згідно із яким за ТОВ «КОРШУН» зареєстровано право власності на комплекс нежитлових будівель (гаражів) загальною площею 342 кв.м, а саме: літ. «Г»- Нежитлова будівля (гараж), загальна площа - 18,3 кв.м; літ. «Д»- Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-18,7 кв.м; літ. «Е»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-18,1 кв.м; літ. «Ж»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-18,3 кв.м; літ.» 3»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа 18,4 кв.м; літ. «И»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-18,1 кв.м; літ. «К»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-21,4 кв.м; літ. «Л»- Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-20,9 кв.м; літ. «М»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-28,3 кв.м; літ. «Н»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-20,0 кв.м; літ. « 0»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-7,2 кв.м; літ. «П»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа 18,6 кв.м; літ. «Р»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-19,2 кв.м; літ. «С»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-16,4 кв.м; літ. «Т»- Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-19,0 кв.м; літ. «У»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-26,3 кв.м; літ. «Ф»-Нежитлова будівля (гараж), загальна площа-34,8 кв.м по провулку Тбіліському, буд. 5-В в Шевченківському районі міста Києва.
Реєстрацію проведено на підставі довідки про технічні показники об'єкта та підтвердження адреси від 30.03.2021№ 31-03-2, виданої ФОП Райгородський Олег Олександрович.
Разом з тим, згідно із відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно речові права на земельну ділянку по пров. Тбіліському, 5В у Шевченківському районі міста Києва за будь-якими фізичними чи юридичними особами не зареєстровані.
Відповідно до інформації Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 20.01.2025 встановлено, що земельна ділянка по пров. Тбіліському, 5В у Шевченківському районі міста Києва за даними Міського земельного кадастру не обліковується та не реєструвалася, рішення про передачу (надання) у власність (користування) Київська міська рада не приймала.
З огляду на зазначене, прокуратура вважає, оскільки Київська міська рада не надавала будь - яким фізичним чи юридичним особам земельну ділянку по провулку Тбіліському, буд.5В в Шевченківському районі міста Києва для будівництва чи експлуатації комплексу нежитлових будівель, державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно не відповідає вимогам закону, а рішення державного реєстратора підлягає скасуванню, адже права власника земельної ділянки підлягають захисту, а тому керівник Подільської окружної прокуратури звернувся до суду з даним позовом в якому просить:
- усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01001, ЄДРПОУ 22883141) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою по пров.Тбіліському, 5В у Шевченківському районі міста Києва, шляхом скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Меженської Кароліни Сергіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.12.2021 індексний номер 62581181 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «КОРШУН» на нерухоме майно із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи об'єкта нерухомого майна 2545759180000.
У свою чергу, відповідач наполягає на правомірності набуття ним права власності на нерухоме майна, державну реєстрацію якого прокурор оскаржує, а також зазначає, що прокурором обрано неправильний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у позовних вимогах.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).
Як вбачається з позову прокурора, предметом спору є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Меженської Кароліни Сергіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.12.2021 індексний номер 62581181 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «КОРШУН» на нерухоме майно із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи об'єкта нерухомого майна 2545759180000.
При цьому, підставою позовних вимог є реєстрація права власності відповідача на нерухоме майно за відсутності прав користування землею під ним, що свідчить про відсутність речового права на земельну ділянку у відповідача.
Таким чином, аргументуючи свою правову позицію, викладену у позовній заяві, прокурор позиціонує такий позов як негаторний, а шляхи відновлення прав та інтересів територіальної громади міста Києва у цьому випадку - як скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію права власності відповідача, а також припинення права власності відповідача на об'єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 2545759180000.
Залежно від характеру речово-правові посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов'язально-правові засоби захисту права власності.
Речові засоби захисту права власності та інших речових прав спрямовані на захист цих прав від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов'язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.
Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (подібний правовий висновок викладено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, а також постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 916/1769/20).
Крім того, умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця) (такий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 910/1310/19, від 27.10.2021 у справі №916/1769/20, від 07.06.2023 у справі №904/1270/22).
Водночас заявлена позовна вимога про усунення перешкод власнику - Київській міській раді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою по пров.Тбіліському, 5В у Шевченківському районі міста Києва, шляхом скасування рішення державного реєстратора та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «КОРШУН» на нерухоме майно із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи об'єкта нерухомого майна 2545759180000, тобто припинення права власності відповідача, які не пов'язані з вчиненням особою, яка визначена позивачем як відповідач, відповідних дій (повернення об'єкта, звільнення, заборони вчиняти певні дії тощо), що підтвердять відновлення порушених прав чи інтересів позивача, свідчить про помилкове визначення у позовній заяві прокурором зазначеного позову як негаторного (усунення перешкод власнику - Київській міській раді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою) в цій частині.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 15.10.2024 у справі №910/14543/23.
Відтак, з урахуванням викладених позицій Верховного Суду, судова колегія приходить до висновку про те, що позовні вимоги про усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01001, ЄДРПОУ 22883141) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою по пров. Тбіліському, 5В у Шевченківському районі міста Києва, шляхом скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Меженської Кароліни Сергіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.12.2021 індексний номер 62581181 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «КОРШУН» на нерухоме майно із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи об'єкта нерухомого майна 2545759180000 - не підлягають задоволенню.
На переконання судової колегії з урахуванням викладених обставин, обрання неефективного способу захисту є достатньою та самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Разом з тим, судова колегія звертає увагу на наступне.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (аналогічний висновок викладений у пункті 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).
Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
Згідно із матеріалами реєстраційної справи об'єкта нерухомого майна №2545759180000 вбачається, що державна реєстрація права власності проведена державним реєстратором на підставі довідки про технічні показники об'єкта та підтвердження адреси від 30.03.2021 № 31-03-21 та технічного паспорту від 15.12.2021 № ТІ01:9674-6614-4438-8363, виданої ФОП Райгородський О.О.
Відповідно до пункту 37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 №1127 (у редакції, чинній на дату реєстраційної дії), до документів, що підтверджують виникнення права власності, належать, зокрема:
- договір, укладений у встановленому законом порядку, щодо об'єкта нерухомого майна;
- свідоцтво про право власності;
- рішення суду, що набрало законної сили;
- інші документи, прямо передбачені законом, як такі, що підтверджують речове право.
За змістом ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності із фактом його державної реєстрації.
При дослідженні обставин існування в особи права власності, першочерговим є встановлення підстави, на якій особа набула це право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Аналогічні правові позиції викладено Верховним Судом у своїх постановах, зокрема, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 та від 07.10.2020 у справі № 920/728/18.
Як вбачається із матеріалів справи, обґрунтовуючи правомірність набуття права власності на комплекс нежитлових будівель (гаражів) загальною площею 342 кв.м. за ТОВ «Коршун», відповідач посилається на договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 27.05.2002 року, зареєстрований на Донецькій товарній біржі (ЄДРПОУ: 13480316) (а.с. 135).
Відповідно до ч.2 ст. 15 Закону України «Про товарні біржі» (в редакції чинній на момент укладення договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 27.05.2002) угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню, а відповідно до частини четвертої вказаної норми угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.
З огляду на презумпцію правомірності правочину, судова колегія зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «КОРШУН» є власником комплексу нежитлових будівель (гаражів) загальною площею 342 кв.м. по провулку Тбіліському, буд. 5-В в Шевченківському районі міста Києва на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 27.05.2002, доказів протилежного матеріали справи не містять.
Виходячи з наведеного, колегія суддів не погоджується з висновком суду про те, що договір, укладений на товарній біржі не може вважатися таким, що підтверджує виникнення речового права.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах,передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції застосовується з огляду на такі принципи: 1) у першому реченні першого абзацу закладається принцип мирного володіння майном, який має загальний характер; 2)принцип, викладений у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплений у другому абзаці принцип визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормо (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення(пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява No29979/04), «Кривенький проти України» від16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Аналізуючи викладені обставини в їх сукупності, з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини правомірного набуття (на підставі відповідного договору купівлі-продажу) права власності відповідачем нерухомого майна, державна реєстрація якого прокурором оспорюється, та враховуючи наведені вище висновки суду апеляційної інстанції щодо неефективності обраного позивачем способу захисту, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо позовної давності.
За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/14803/17 та від 23.07.2019 у справі №910/9077/18).
4. ВИСНОВКИ СУДУ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА:
4.1. висновки за результатами розгляду матеріалів справи
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, оцінюючи їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, не погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення суду.
З огляду на встановлені обставини у їх сукупності, судова колегія вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
4.2. посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
5. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ:
5.1. мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи
Дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що доводи відповідача про неефективність обраного прокурором способу захисту знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Усі інші доводи та міркування учасників справи судом апеляційної інстанції враховано, однак вони не спростовують наведених вище висновків суду апеляційної інстанції.
6. ВИСНОВКИ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ:
Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення прийняте за неповного з'ясування обставин справи, що згідно з п.1 ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування.
Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 у справі №910/2405/25 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.
У зв'язку з цим, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Коршун» підлягає задоволенню.
7. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ:
Пунктом 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розподіл судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги здійснюється у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, а тому у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, судовий збір за подання позовної заяви залишається за прокурором; судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на прокуратуру, яка ініціювала позов.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Коршун» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 у справі №910/2405/25 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 у справі №910/2405/25 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким в позові Керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради відмовити в повному обсязі.
4. Стягнути з Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9; ідентифікаційний код 02910019) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коршун» (01054, вул. Гончара Олеся, буд.52, оф. 11, м. Київ, код ЄДРПОУ 30306431) 3 633,60 грн (три тисячі шістсот триста три гривень 60 коп.) судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.
6. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 11.11.2025.
Головуючий суддя К.В. Тарасенко
Судді Г.А. Кравчук
Г.П. Коробенко