ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
10 листопада 2025 року м. ОдесаСправа № 916/950/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богацької Н.С.
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Херсонобленерго»
на рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2025, ухвалене суддею Цісельським О.В., м. Одеса, повний текст складено та підписано 07.07.2025
у справі № 916/950/25
за позовом: Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
до відповідача: Акціонерного товариства «Херсонобленерго»
про: стягнення 74 313,31 грн,
У березні 2025 року Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі ПрАТ «НАК «Укренерго») звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Акціонерного товариства «Херсонобленерго» (далі АТ «Херсонобленерго»), в якому просило суд стягнути з останнього 10802056,57 грн, з яких: 10727743,26 грн основного боргу, 39936,41 грн 3% річних та 34376,90 грн інфляційних втрат.
Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за публічним договором про надання послуг з передачі електричної енергії, до якого відповідач приєднався 01.01.2024 відповідно до заяви-приєднання.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/950/25.
У відзиві на позов АТ «Херсонобленерго» просило суд закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу та відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, посилаючись на дію форс-мажорних обставин, про настання яких відповідач повідомив позивача листом від 28.02.2022 та просив не застосовувати штрафні санкції і не притягувати його до відповідальності, встановленої договором.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.06.2025 провадження у справі № 916/950/25 в частині стягнення з АТ «Херсонобленерго» на користь ПрАТ «НАК «Укренерго» основної заборгованості за договором в розмірі 10727743,26 грн закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України (у зв'язку з відсутністю предмета спору).
Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.06.2025 у справі № 916/950/25 позов ПрАТ «НАК «Укренерго» задоволено частково, стягнуто з АТ «Херсонобленерго» на його користь 37902,67 грн 3% річних та 34376,90 грн інфляційних втрат. В решті позову відмовлено.
Частково задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за укладеним між сторонами договором в частині повної та своєчасної сплати наданих позивачем та прийнятих відповідачем послуг з передачі електричної енергії.
Водночас, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд зазначив про його часткову помилковість (за висновком суду, позивач допустився помилки при обрахунку суми 3% річних за період з 16.01.2025 по 15.02.2025, здійсненого на суму заборгованості 3208652,47 грн, оскільки невірно визначив кількість днів прострочення 32, замість 31), у зв'язку з чим суд здійсним власний розрахунок.
Щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, про існування обставин форс-мажору (які впливають на настання строку оплати) та про те, що спірні правовідносини регулюються спеціальним законодавством, яке також впливає на можливість здійснення ним належних розрахунків, суд зазначив, зокрема, що: відповідач не надав доказів на підтвердження наявності форс - мажорних обставин, їх впливу на можливість виконання зобов'язань за договором; договір про надання послуг з передачі електричної енергії, за яким у відповідача виникла заборгованість та відповідно нараховано 3% річних та інфляційні втрати, був укладений 01.01.2024, тобто у час, коли в країні діяв воєнний стан та мали місце інші обставини, зазначені у відзиві; нарахування процентів та інфляційних втрат має компенсаційний, а не штрафний характер та, відповідно, особа не може бути звільнена від сплати процентів річних та інфляційних втрат у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, зокрема на підставі ст. 617 ЦК України; відповідальність за порушення грошового зобов'язання, передбачена частиною другою ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією та не вимагає наявність/відсутність вини боржника.
Не погодившись з рішенням суду в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач вкотре посилається на дію форс-мажорних обставин, зазначаючи, зокрема, що умовами договору передбачено відкладення строку виконання зобов'язань сторонами на час дії цих обставин, а тому, на думку скаржника, у нього відсутнє прострочення грошового зобов'язання.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Ярош А.І., Принцевської Н.М.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.07.2025 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи, вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відкладено до надходження матеріалів з Господарського суду Одеської області.
04.08.2025 матеріали надійшли до суду апеляційної інстанції.
У зв'язку з перебуванням судді-учасника колегії Ярош А.І. у відпустці, за розпорядженням керівника апарату суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Богацької Н.С., суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.08.2025 справу № 916/950/25 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Богацької Н.С., суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М., за апеляційною скаргою АТ «Херсонобленерго» відкрито апеляційне провадження, вирішено здійснювати її розгляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, встановлено ПрАТ НАК «Укренерго» строк до 25.08.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз'яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань.
Відзив на апеляційну скаргу від ПрАТ «НАК «Укренерго» не надходив.
Будь-яких інших заяв чи клопотань від учасників справи також не надходило.
Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 269 ГПК України).
Враховуючи приписи вказаної норми, а також доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що єдиним та ключовим питанням, що підлягає з'ясуванню судом апеляційної інстанції, є: наявність/відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача компенсаційних нарахувань, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, враховуючи посилання відповідача на дію форс-мажорних обставин.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтями 610, 612 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Насамперед колегія суддів звертає увагу, що проценти річних та інфляційні нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями.
Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування процентів річних та інфляційних втрат має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначеного способу захисту майнового права та інтересу. Визначене частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і процентів річних є мінімальною гарантією, яка надає кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Так, за висновками наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням таких підтверджених обставинами справи підстав, зокрема, як дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу тощо, а також дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора. Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
Водночас, розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником, не підлягає зменшенню судом.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов'язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
А тому, з огляду на вищевказану правову позицію Великої Палати Верховного Суду, нараховані у даній справі 3 % річних та інфляційні втрати не можуть бути зменшенні за рішенням суду.
Оскільки відповідачем виконані умови договору не в повному обсязі та з порушенням строків оплати, він зобов'язаний сплатити на користь позивача три проценти річних та інфляційні втрати від простроченої суми.
Враховуючи викладене, позивач цілком правомірно на підставі ст. 625 ЦК України нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.
Статтею 617 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов'язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов'язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина друга статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні»).
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (постанови Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 на які також посилається скаржник).
У постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 Верховний Суд зазначив, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду.
Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
У постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 Верховний Суд виснував, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов'язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22).
Суд зазначає, що вищенаведені висновки Верховного Суду, зокрема, щодо підтвердження наявності форс-мажорних обставин, мають загальний характер та підлягають застосуванню у тому числі й щодо спірних правовідносин.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пунктом 11.2 договору чітко передбачено, що доказом дії форс-мажорних обставин є документи, видані Торгово-промисловою палатою України (далі ТПП).
Згідно з ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», ТПП України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч. 2 ст. ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України»).
Статтею 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44 (5) (далі Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі сертифікат) - це документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Згідно з п. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
За результатами розгляду заяви і наданих документів та прийняття рішення уповноваженою особою щодо можливості засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) за наявністю підстав, видає Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (п. 6.10 Регламенту).
Проте, відповідний Сертифікат, виданий відповідно до Закону України «Про торгово-промислові палати України» та Регламенту, в матеріалах даної справи відсутній.
По-друге: посилання скаржника на те, що договірні відносини між сторонами виникли і існують з 2019 року колегія суддів відхиляє, оскільки як вбачається з матеріалів цієї справи та правильно зауважив суд першої інстанції, саме 01.01.2024 (дата акцептування) договір вважається укладеним між сторонами.
З цих підстав колегія суддів цілком погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки договір про надання послуг з передачі електричної енергії, про неналежне виконання якого заявлено позов, був укладений 01.01.2024, воєнний стан та обставини, зазначені відповідачем як форс-мажорні, вже мали місце.
У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.
Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19, від 21 липня 2021 року у справі №912/3323/20.
Підписавши заяву-приєднання, відповідач був обізнаний про існуючий порядок та строки з виконання зобов'язань в частині оплати за надані послуги, у тому числі правові наслідки порушення строків оплати. Відтак, відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором, усвідомлював визначені ним відповідні умови щодо обсягу зобов'язання, строків його виконання.
По-третє: відповідно до п. 11.1. договору якщо внаслідок дії форс-мажорних обставин унеможливлюється виконання будь-якою стороною зобов'язань за цим договором, така сторона повинна невідкладно повідомити у письмовій формі про це іншу сторону.
Неповідомлення однієї зі сторін про неможливість виконання прийнятих за цим договором зобов'язань, позбавляє сторону права посилатися на будь-яку вказану обставину, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов'язань.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 79 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 встановлений принцип щодо повідомлення іншої сторони у разі порушення зобов'язання, відповідно до якої сторона, яка не виконує свого зобов'язання, повинна повідомити іншу сторону про перешкоду і про її вплив на її здатність здійснити виконання. Якщо це повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як про цю перешкоду стало чи повинно було стати відомо не виконуючій свого зобов'язання стороні, ця остання сторона несе відповідальність за збитки, які є результатом того, що таке повідомлення не було отримане.
Аналогічний підхід міститься в узагальнених нормах європейського звичаєвого права.
Так, у Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА, UPICC в редакції 2016 року) у ч. 3 ст. 7.1.7 «Непереборна сила (форс-мажор)» вказано, що сторона, яка не виконала зобов'язання, має повідомити іншу сторону про виникнення перешкоди та її вплив на здатність виконувати зобов'язання. Якщо повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як сторона, яка не виконала, дізналася або могла дізнатися про перешкоду, вона несе відповідальність за збитки, які стали результатом неотримання повідомлення. У Принципах Європейського договірного права у ст. 8.108(3), присвяченій питанням форс-мажору, вказано, що невиконуюча зобов'язання сторона має впевнитися у тому, що повідомлення про перешкоду та її вплив на виконання отримане іншою стороною впродовж розумного строку після того, як невиконуюча сторона дізналася або повинна була дізнатися про ці перешкоди. Інша сторона має право на компенсацію збитків, завданих внаслідок неотримання такого повідомлення.
Таким чином, можна зробити висновок, що чинне законодавство та звичаї ділового обороту звільняють від відповідальності за порушення зобов'язання лише в тому випадку, коли сторона порушник завчасно, в розумний строк повідомила іншу сторону про обставини, що впливають на неможливість виконання зобов'язання.
Наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх зобов'язань.
Водночас, відповідач таких дій не вчинив і жодного разу, починаючи саме з 01.01.2024 (дати укладення договору), не повідомляв позивача про неможливість своєчасного виконання прийнятих на себе зобов'язань.
Лише листом від 28.02.2022 АТ «Херсонобленерго» повідомило ПрАТ «НЕК «Укренерго» про існування об'єктивних та непереборних обставин, які перешкоджають виконанню зобов'язання з оплати послуг, що надає ПрАТ «НЕК «Укренерго». Проте, як вже зазначалось, договір був укладений між сторонами саме 01.01.2024.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, відсутність доказів належної та своєчасної сплати відповідачем вартості послуг, а також відсутність підстав для висновку про відкладення строку виконання зобов'язань у зв'язку з існуванням обставин форс-мажору (які впливають на настання строку оплати), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Жодних доводів, заперечень щодо арифметичної правильності заявлених сум апеляційна скарга не містить, між тим, перевіривши правильність здійсненого судом першої інстанції перерахунку 3% річних, суд апеляційної інстанції погоджується з ним.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу приписів ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, оцінивши подані докази, а також враховуючи що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов цілком обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 ГПК України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з апеляційним переглядом, підлягають віднесенню на скаржника.
Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Херсонобленерго» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2025 у справі № 916/950/25 - без змін.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя Н.С. Богацька
Судді Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська