Іменем України
11 листопада 2025 року
м. Харків
справа №953/6347/25
провадження № 22-ц/818/4601/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.,
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
розглянувши в порядку ст.369 ЦПК України без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Біленка Олександра Олександровича на рішення Київського районного суду м.Харкова від 10 липня 2025 року, постановлене під головуванням судді Шаренко С.Л.,
У червні 2025 року ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду із позовом ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 29 700 грн., з яких сума заборгованості по тілу кредиту - 11 000 грн, по процентам - 10 230 грн, комісії - 2 970 грн, неустойки - 5 500 грн, а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10 липня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором у розмірі 21 230,00 грн, а саме: 11 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 10 230 грн - заборгованість за процентами. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судові витрати в розмірі 1731 грн. 57 коп. В задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки та комісії відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Біленко Олександр Олександрович, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Вказує, що судом першої інстанції не було взято до уваги та матеріали справи не містять доказів того, що кошти були отримані відповідачем, оскільки в матеріалах справи відсутні документи первинного бухгалтерського обліку. Відсутні відомості про те, що грошові кошти перераховувалися на рахунок відповідача, а тому у останнього не виникло обов'язку повернення кредиту. Вказував на неправомірність нарахування відсотків поза межами строку кредитування. Позивач не надав доказів на підтвердження факту укладення договору у електронній формі, оскільки відсутні відомості про надсилання відповідачу одноразового ідентифікатора. Відповідач здійснював погашення заборгованості за кредитом, що не було враховано позивачем при здійсненні розрахунку заборгованості. В порушення вимог п.5 ч.3. ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», розміри процентів є вимогою щодо сплати позивачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань, а тому у задоволенні вимог про стягнення процентів, що перевищують 50% тіла отриманого кредиту слід відмовити. Розрахунок заборгованості, здійснений позивачем є необґрунтованим та недоведеним. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем фактично отримані та використані кошти в добровільному порядку в повному обсязі не повернуті, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості в сумі 21 230 грн, а саме: 11 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 10 230 грн - заборгованість за процентами.
Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено, що ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 07.10.2024 року укладено кредитний договір №07.10.2024-100002031. Відповідно до умов кредитного договору, позичальнику надається кредит у сумі 11 000 грн, на строк 124 дні, дата повернення - 07.02.2025 року без можливості пролонгації, процентна ставка - 1% за один день користування кредитом за період з 07.10.2024 року по 07.12.2024 року, 0,5% за один день користування за період 08.12.2024 року -07.02.2025 року, комісія за надання кредиту - 9% від суми кредиту, комісія за обслуговування - 990 грн за період з 07.10.2024 року по 07.12.2024 року, 990 грн за період 08.12.2024 року -07.02.2025 року, неустойка - 110 грн, що нараховується за кожен день невиконання чи неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного чи неналежно виконаного зобов'язання. Кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4601-60XX-XXXX-3091.
Станом на 23.06.2025 року за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 29 700 грн, а саме: тіло кредиту - 11 000 грн, проценти - 10 230 грн, комісія - 2 970 грн, неустойка - 5 500 грн.
Відповідно до п.5 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Статтями 7 та 8 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що продавець (виконавець, постачальник) товарів, робіт, послуг в електронній комерції під час своєї діяльності та у разі поширення комерційного електронного повідомлення зобов'язаний забезпечити прямий, простий, стабільний доступ інших учасників відносин у сфері електронної комерції до інформації про себе, визначену законодавством, а покупець, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов'язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.
Згідно зі ст.10 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).
Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначений Порядок укладення електронного договору.
Відповідно до ч. 4 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Частиною 6 цієї статті передбачено шляхи надання відповіді особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт), до яких відноситься: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 даного Закону регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно ч. 1 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
07.10.2024 року ОСОБА_1 підписав договір про споживчий кредит № 07.10.2024-100002031.
В підписаному договорі сторони передбачили всі істотні умови кредитного договору: сума отриманих кредитних коштів - 11 000 грн, на строк 124 дні, дата повернення - 07.02.2025 року без можливості пролонгації, процентна ставка - 1% за один день користування кредитом за період з 07.10.2024 року по 07.12.2024 року, 0,5% за один день користування за період 08.12.2024 року -07.02.2025 року, комісія за надання кредиту - 9% від суми кредиту, комісія за обслуговування - 990 грн за період з 07.10.2024 року по 07.12.2024 року, 990 грн за період 08.12.2024 року -07.02.2025 року, неустойка - 110 грн, що нараховується за кожен день невиконання чи неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного чи неналежно виконаного зобов'язання. Кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4601-60XX-XXXX-3091.
Одноразовий ідентифікатор направлявся відповідачу шляхом надсилання повідомлення на його мобільний номер, який вказувався при реєстрації на сайті, що підтверджується довідкою від ТОВ «Споживчий Центр», а саме: на номер абонента НОМЕР_1 07.10.2024 року о 17:53:02 було доставлено SMS повідомлення з текстом «Код підтвердження: А254 для Паспорту Е254 для Договору».
Кредитний договір був підписаний відповідачем шляхом введення отриманого від позичальника одноразового ідентифікатора в особистому кабінеті мобільного застосунку «Швидко Гроші».
Тому встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір у формі електронного документу з електронними підписами сторін та із запропонованими умовами відповідач ознайомився та погодився з ними.
Отже, кредитний договір був укладений в електронній формі.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язується вчасно повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом в порядку, визначеному цим договором.
Факт перерахування позивачем коштів на рахунок, зазначений у кредитному договорі, підтверджується листом ТОВ "УПР", що надає послуги по пререрахуванню коштів (а.с.24).
Враховуючи вищевикладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки відповідач фактично отримані та використані кошти в добровільному порядку в повному обсязі не повернув, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості в сумі 21 230 грн, а саме: 11 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 10 230 грн - заборгованість за процентами.
Доводи апелянта про відсутність первинних облікових документів спростовуються наявними в матеріалах справи даними бухгалтерського обліку за період 07.10.2024 року-01.07.2025 року.
Щодо посилання представника апелянта, що грошові кошти не були перераховані на його рахунок судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що дане посилання не відповідає наявним в матеріалах справи доказам.
Листом від 18.06.2025 року № 43-1806 наданим ТОВ «УПР», що надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків позивачу вбачається, що 07.10.2024 року 17:54:02 був здійснений переказ коштів на суму 11000,00 грн, номер картки НОМЕР_2 , що був зазначений у кредитному договорі, номер транзакції в системі iPay.ua - 531166405, призначення платежу: Видача за договором кредиту №07.10.2024-100002031.
Доводи апелянта про те, що позивач нараховував відсотки поза межами строку кредитування спростовуються наявними первинними обліковими документами у матеріалах справи.
Власного розрахунку щодо стягнення відсотків стороною відповідача суду надано не було.
Також суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання відповідача про те, що встановлений сторонами договору розмір відсотків за несвоєчасно виконані зобов'язання за кожен день прострочення є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків по відношенню до позичальника, як споживача фінансових послуг, встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання зобов'язань за кредитним договором, адже проценти за правомірне користування кредитними коштами за своєю природою не є компенсацією за невиконання зобов'язань, їх розмір узгоджений сторонами, та позичальник, укладаючи кредитний договір, на власний розсуд погодився саме з таким розміром процентної ставки, підписав кредитний договір без зауважень та не скористався своїм правом на відмову від договору.
Висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду в частині позовних вимог щодо стягнення комісії ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до п.п. в п. 4 ч. 1ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст.367,368,369, ст.ст.374, 375,381,382-384,389,390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Біленка Олександра Олександровича - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 липня 2025 року в частині задоволення позову - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова