печерський районний суд міста києва
Справа № 757/13911/24-ц
пр. 2-2613/25
08 жовтня 2025 року Печерський районний суд м. Києва
в складі: головуючого судді Ільєвої Т.Г.,
при секретарі судових засідань Романенко Д.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу 757/13911/24-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання додаткової угоди дійсною, - ,
В провадженні судді Печерського районного суду м. Києва Ільєвої Т.Г. перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання додаткової угоди дійсною.
В обґрунтування своїх вимог, позивач вказує, що 12 травня 2017 року, між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено договір позики грошових коштів, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигриним А.О., зареєстрованого в реєстрі за №25985.
Згідно даного Договору, позикодавець надав у власність, а позичальник прийняв грошові кошти у сумі 12 442 921,00 грн., що відповідно до курсу НБУ на момент посвідчення договору еквівалентно 470 000,00 дол. США. строком до 12.05.2020 року, а позичальник зобов'язався повернути позикодавцю суму позики, вираженій у гривні, в сумі, еквівалентній 470 000,00 дол. США за курсом НБУ на день повернення позики в строк до 12.05.2020 року.
09 березня 2020 року між сторонами було укладено додаткову угоду в простій письмовій формі, згідно якої сторони домовились про продовження договору позики грошових коштів від 12.05.2017 року на умовах, вказаних у договорі, на один рік до 12 травня 2021 року.
Разом з цим, позивач вказує, що Договір позики від 12.05.2017 року між сторонами був укладений в нотаріальній формі, а тому зміни цього договору також мали б укладатися в нотаріальній формі.
Проте, на думку позивача, відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення додаткової угоди, вочевидь через те, щоб збільшити таким чином за рахунок штрафних санкцій суму заборгованості за договором позики, яка може бути стягнута з позивача.
Таким чином, зважаючи на те, що закон надає суду право визнавати дійсним договір, який через недодержання сторонами вимог закону про його нотаріальне посвідчення є нікчемним, а також зважаючи на ухилення відповідача від нотаріального посвідчення додаткової угоди, з метою захисту прав ОСОБА_1 , додаткова угода від 09.03.2020 року підлягає визнанню дійсною в судовому порядку.
У березні 2024 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, яка перебувала в провадженні судді Підпалого В.В.
01.04.2024 ухвалою суду було залишено без руху.
07.07.2024 позивачем були виправлені недоліки.
13.09.2024 ухвалою суду було відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження.
14.11.2024 представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 12.05.2017 року між ОСОБА_2 , як позикодавецем, та ОСОБА_1 , як позичальником, було укладено договір позики, згідно якого позикодавець надав у власність, а позичальник прийняв грошові кошти у сумі 12 442 921 грн 00 коп, що відповідно до курсу НБУ на момент посвідчення договору еквівалентно 470000,00 доларів США, строком до 12.05.2020 року, а позичальник зобов'язався повернути позикодавцю суму позики, вираженій у гривні, в сумі еквівалентній 470 000,00 доларів США за курсом НБУ на день повернення позики в строк до 12.05.2020 року.
Надалі між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено розписку від 09.03.2020 (надалі - Розписка), відповідно до якої позивач та відповідач домовились про продовження Договору поруки на умовах, зазначених в договорі на строк - 1 рік, до 12.05.2021 року.
Однак, станом на 16.08.2022 року ОСОБА_1 жодних сум, згідно договору позики, не було сплачено, а відтак, останньою порушено п. 1 договору Позики.
В результаті невиконання договірних положень та не поверненні грошових коштів у встановлений строк ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулась до суду про стягнення коштів.
Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси по справі №523/12335/22 від 12.10.2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за Договором позики у загальному розмірі 21 439 371 (двадцять один мільйон чотириста тридцять дев'ять тисяч триста сімдесят одна) гривня 97 коп, в тому числі: заборгованості за зобов'язанням у розмірі 17 183 200 (сімнадцять мільйонів сто вісімдесят три тисячі двісті) гривень 00 коп., інфляційних витрат за період з 13.05.2021 року по 23.02.2022 року у розмірі 1 385 400 (один мільйон триста вісімдесят п'ять тисяч чотириста) гривень 63 коп., трьох відсотків річних за період з 13.05.2021 року по 23.02.2022 року у розмірі 405 335 (чотириста п'ять тисяч триста тридцять п'ять) гривень 21 коп; пені за період з 16.04.2021 року по 23.02.2022 року у розмірі 2 465 436 (два мільйони чотириста шістдесятп'ять тисяч чотириста тридцять шість) гривень 13 коп., судовий збір у розмірі 9 866 (дев'ять тисячвісімсотшістдесятшість) гривень 94 коп.
Також, представник відповідача зазначає, що розписка не є нікчемною відповідно до закону, оскільки до неї не є застосовною жодна з підстав, передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України.
В судовому порядку розписка нікчемною або недійсною не визнавалася.
Таким чином, на думку представника відповідача, фактично відсутній спір між сторонами. Адже єдина суперечливість, яка може вбачатися в контексті наявності спірних правовідносин, полягає в тому, що момент спору присутній лише між власним баченням правової природи розписки ОСОБА_1 на час подачі відзиву по справі №523/12335/22 та на час подачі позовної заяви по справі №757/13911/24-ц, що також містить ознаки недобросовісної поведінки ОСОБА_1 ,
Так, з рішення Суворовського районного суду міста Одеси по справі №523/12335/22 від 12.10.2023 року та з матеріалів справи №523/12335/22 ОСОБА_2 було подано разом з позовною заявою розрахунок штрафних санкцій на суму основного зобов'язання, з початком періоду нарахувань починаючи з 13.05.2021 року, тобто з урахуванням річного строку дії розписки, враховуючи, що Договір позики був укладений строком до 12.05.2020 року.
Таким чином, імовірне задоволення позову ОСОБА_1 по даній справі №757/13911/24-ц жодним чином не вплине на результат судового розгляду по справі №523/12335/22 та на результат розрахунку штрафних санкцій, оскільки розрахунок штрафних санкцій початково був заявлений з урахуванням строку дії розписки, оскільки, як уже заявлялося ОСОБА_2 визнавала та визнає дійсність розписки.
Суд першої інстанції не врахував розписку, як доказ по справі №523/12335/22, оскільки ОСОБА_1 (позивач по даній справі) висловила своє заперечення щодо правової форми даної розписки, але це жодним чином не вплинуло для ОСОБА_1 на результат судового розгляду, оскільки суд першої інстанції, не вийшов за межі позовних вимог, та задовольнив нарахування штрафних санкцій починаючи з 13.05.2021 року, тобто, як було заявлено ОСОБА_2 , з урахуванням річного строку дії розписки.
Щодо аргументу про ухиляння відповідачем від нотаріального посвідчення додаткової угоди, зазначено, що саме позивач по даній справі заперечує проти наявності розписки та заперечує її.
При цьому, відповідач завжди визнавала дану розписку та враховувала її під час написання процесуальних документів.
Окрім іншого, представник відповідача вказує на те, що поведінка позивача має форму штучного ускладнення цивільного процесу, з метою затягування розгляду справи №523/12335/22, що перешкоджатиме винесенню судового рішення у справі №523/12335/22.
Таким чином, на думку представника відповідача, у справі №757/13911/24-ц фактично відсутній спір між сторонами, оскільки єдина суперечливість, яка може вбачатися в контексті наявності спірних правовідносин, полягає в тому, що момент спору присутній лише між власним баченням правової природи розписки ОСОБА_1 на час подачі відзиву по справі №523/12335/22 та на час подачі позовної заяви по справі №757/13911/24-ц.
Також, зазначив, що відповідач не оспорює та не заперечує чинність розписки, більше того, посилається на неї у своїх процесуальних документах в інших справах.
08.05.2025, відповідно до розпорядження №226 від 08.05.2025 року, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, у зв'язку з довготривалою відпусткою судді Підпалого В.В.
12.08.2025 ухвалою судді Печерького районного суду м. Києва Ільєвою Т.Г. було прийнято цивільну справу №757/13911/24-ц до свого провадження.
Позивач в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.
Разом з цим, в матерілах справи наявне клопотання про розгляд справи у відсутність позивача та її представника, вимоги підтримали.
Представник відповідача в судове засідання подала заяву про про розгляду у її відсутність.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за відсутності заперечень відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення та задоволення позовних вимог.
За змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Судом встановлено, що 12 травня 2017 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено договір позики грошових коштів, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигриним А.О., зареєстрованого в реєстрі за №25985.
Згідно даного Договору, позикодавець надала у власність, а позичальник прийняла грошові кошти у сумі 12 442 921,00 грн., що відповідно до курсу НБУ на момент посвідчення договору еквівалентно 470 000,00 дол. США. строком до 12.05.2020 року, а позичальник зобов'язалась повернути позикодавцю суму позики, вираженій у гривні, в сумі, еквівалентній 470 000,00 дол. США за курсом НБУ на день повернення позики в строк до 12.05.2020 року.
09 березня 2020 року між сторонами було укладено додаткову угоду в простій письмовій формі, згідно якої сторони домовились про продовження договору позики грошових коштів від 12.05.2017 року на умовах, вказаних у договорі, на один рік до 12 травня 2021 року.
У 2022 році ОСОБА_2 звернулася до Суворовського районного суду м. Одеси із позовом та просила суд стягнути з ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 12.05.2017 року.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12.10.2023 року по справі №523/12335/22 позов ОСОБА_2 було задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики у загальному розмірі 21 439 371, 97 грн.
На даний час справа № 523/12335/22 знаходиться на розгляді Одеського апеляційного суду.
Так, позивач вказує, що суд першої інстанції не прийняв до уваги розписку від 09.03.2020 року, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відповідно до якої сторони домовились про продовження Договору позики на умовах зазначених в договорі на строк - 1 рік, а саме до12.05.2021 року, оскільки форма основного договору позики - письмова нотаріально посвідчена, отже відповідно до ст. 654 ЦК України, умови даного договору можуть бути змінені лише в такій самій формі.
Таким чином, вказана додаткова угода від 09.03.2020 року має істотне значення для позивача, оскільки впливає на розмір штрафних санкцій, які можуть бути стягнуті з неї за договором позики від 12.05.2017 року, а тому, на думку позивача, існують підстави для визнання даної додаткової угоди дійсною.
Окрім цього, позивач посилається на те, що Договір позики від 12.05.2017 року між сторонами був укладений в нотаріальній формі, а тому зміни до цього договору також мають укладатися в нотаріальній формі.
Проте, відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення додаткової угоди, вочевидь через те, щоб збільшити таким чином за рахунок штрафних санкцій суму заборгованості за договором позики, яка може бути стягнута з позивача.
Таким чином, зважаючи на те, що закон надає суду право визнавати дійсним договір, який через недодержання сторонами вимог закону про його нотаріальне посвідчення є нікчемним та зважаючи на ухилення відповідача від нотаріального посвідчення додаткової угоди, з метою захисту прав ОСОБА_1 , додаткова угода від 09.03.2020 року підлягає, на думку позивача, визнанню дійсною в судовому порядку.
З врахуванням вищевикладеного, суд прийшов до наступних висновків.
Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зістаттею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Так, статею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Так, у відповідності до ст. 654 ЦК України, зміни до договору здійснюються у тій же формі, що і основний договір, якщо інше не передбачено договором чи законом.
Згідно із ч. 3 ст. 640 ЦК України, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
З матеріалів справи та доводів сторін вбачається, що 12 травня 2017 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено договір позики грошових коштів, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигриним А.О., зареєстрованого в реєстрі за №25985.
Згідно даного Договору позикодавець надала у власність, а позичальник прийняла грошові кошти у сумі 12 442 921,00 грн., що відповідно до курсу НБУ на момент посвідчення договору еквівалентно 470 000,00 дол. США. строком до 12.05.2020 року, а позичальник зобов'язалась повернути позикодавцю суму позики, вираженій у гривні, в сумі, еквівалентній 470 000,00 дол. США за курсом НБУ на день повернення позики в строк до 12.05.2020 року.
09 березня 2020 року між сторонами було укладено додаткову угоду (розписку) в простій письмовій формі, згідно якої сторони домовились про продовження договору позики грошових коштів від 12.05.2017 року на умовах, вказаних у договорі, на один рік до 12 травня 2021 року.
Разом з цим, позивач звернулась до суду та просить визназнати додаткову угоду, яка оформлена у вигляді розписки дійсною, з посиланням на на те, що вказана додаткова угода від 09.03.2020 рок має істотне значення для позивача, оскільки впливає на розмір штрафних санкцій, які можуть бути стягнуті з неї за договором позики від 12.05.2017 року та відповідач ухиляється від її нотарільного посвідчення, а тому на думку позивача, існують підстави для визнання даної додаткової угоди дійсною.
При цьому, судовим розглядом встановлено, що позивачем не виконувались зобов'зання, покладені на неї Договором позики грошових коштів від 20.05.2017, що стало підставою для звернення позикадовця до суду про стягнення заборгованості.
Так, рішенням Суворовського районного суду міста Одеси по справі №523/12335/22 від 12.10.2023 року було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за Договором позики у загальному розмірі 21 439 371 (двадцять один мільйон чотириста тридцять дев'ять тисяч триста сімдесят одна) гривня 97 коп, в тому числі: заборгованості за зобов'язанням у розмірі 17 183 200 (сімнадцять мільйонів сто вісімдесят три тисячі двісті) гривень 00 коп., інфляційних витрат за період з 13.05.2021 року по 23.02.2022 року у розмірі 1 385 400 (один мільйон триста вісімдесят п'ять тисяч чотириста) гривень 63 коп., трьох відсотків річних за період з 13.05.2021 року по 23.02.2022 року у розмірі 405 335 (чотириста п'ять тисяч триста тридцять п'ять) гривень 21 коп; пені за період з 16.04.2021 року по 23.02.2022 року у розмірі 2 465 436 (два мільйони чотириста шістдесятп'ять тисяч чотириста тридцять шість) гривень 13 коп., судовий збір у розмірі 9 866 (дев'ять тисячвісімсотшістдесятшість) гривень 94 коп.
З даного рішення вбачається, що суд, неприймає до уваги розписку від 09.03.2020 року, укладену між сторонами, відповідно до якої сторони домовились про продовження Договору позики на умовах зазначених в договорі настрок - 1 рік,а саме до 12.05.2021 року, оскільки форма основного договору позики - письмова нотаріально посвідчена, отже, відповідно до ст. 654 ЦК України, умови даного договору можуть бути змінені лише в такій самій формі. Однак, враховуючи, що суд не може виходити за межі позовних вимог, то нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних слід здійснювати, починаючи з 13.05.2021 р., а пені з 16.04.2021 р., як це вказано в розрахунку до позовної заяви.
Таким чином, аргумент сторони відповідача, щодо того, що імовірне задоволення позову ОСОБА_1 по даній справі №757/13911/24-ц жодним чином не вплине на результат судового розгляду по справі №523/12335/22 та на результат розрахунку штрафних санкцій, оскільки розрахунок штрафних санкцій початково був заявлений з урахуванням строку дії розписки, є доцільними та вказують про безпідставність тверджень позивача.
Так, відповідно до статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статею 215 Цивільного кодексу України, передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою,. п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтетю 218 ЦК України передбачено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.
Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
Відповідно до статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
Отже, визнання дійсним договору, на підставі частини другої статті 220 ЦК України допускається тільки для нікчемних правочинів (тобто для яких недотримання письмової форми пов'язується саме з відсутністю нотаріального посвідчення і це зумовлює їх нікчемність).
При розгляді справи про визнання правочину дійсним, суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому, саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення, не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Пленум Верховного Суду України у пункті 13 постанови від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив судам, що при розгляді подібних спорів суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.
У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК України. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.
З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що стороною позивача не було доведено обставин, на які остання посилається, так як сторона відповідача не заперечує укладення даного договору та позивачем не надано суду доказів, які б вказували на те, що дії відповідача свідчать про ухилання відповідача щодо нотаріального посвідчення даної розписки.
Відтак, доводи сторони відповідача є обґрунтованими та спростовують позицію позивача.
Суд вважає, що стороною відповідача доведено, що визнання даної угоди дійсною ніяким чином не буде впливати на суму стягнутої заборгованості, а іншого стороною позивача не було спростовано.
Окрім іншого, суд вважає, що дане питання має бути предметом розгляду щодо стягнення заборгованості з позивача або ж предметом апеляційного розгляду на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 12.10.2023, в разі не погодження зі стягнутою сумою.
Відтак, дана позовна заява є необґрунтованою, не підтвердженою жодними належними доказами та спростована доводами відповідача.
Також, доводи позивача є безпідставними та в певній мірі направленими на затягування виконання своїх зобов'язань за Договором позики.
Щодо клопотань представника відповідача у відзиві з приводу закриття провадження у справі та визнання дій позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами та стягнення штрафу, то суд їх не приймає, оскільки дані питання заявлені у неналежний спосіб, який передбачений ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно вимог ч.3 ст.10, ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею ст.82 ЦПК України визначено, що докази це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно до ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно ч.1 ст.80 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно п. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На підставі викладеного, перевіривши матеріали справи, з'ясувавши усі фактичні обставини, дослідивши наявні докази, надавши їм належну оцінку, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, суд прийшов до висновку, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження передбачених чинним законодавством правових підстав щодо визнання договору дійсним.
Таким чином, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, у зв'язку з його необґрунтованістю.
Щодо заявлених витрат на правову допомогу стороною відповідача, то суд дане питання не вирішував при ухвалені рішення, оскільки доказів на їх понесення суду не було надано.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-83, 92, 95,141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354 ст.ст.11,203,627,628,634 ЦК України,Законом України «Про захист прав споживачів», суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання додаткової угоди дійсною - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 08.10.2025.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА