печерський районний суд міста києва
Справа № 592/5690/25-ц
пр. 2-7210/25
10 жовтня 2025 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Ільєвої Т.Г.,
за участю секретаря Романенко Д.С.,
представника позивача (в режимі ВКЗ) - Лисенко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приватбанк» про зобов'язати вчинити дії,
05.06.2025 до Печерського районного суду м. Києва, за підсудністю з Ковпаківського районного суду м. Суми, надійшов позов ОСОБА_1 , в якому позивач просить суд:
- зобов'язати Акціонерне товариство КБ «Приватбанк» відновити кошти на кредитному рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , ШЛІМ ЄА943052990000026207641864821 за угодою № ЗАМОтСРС 00048208502 від 08.01.2019 року до стану, в якому він був перед виконанням фінансових операцій о 14:17 год. 22.09.2024 року, та списати нараховані за період з 22.09.2024 року відсотки, пеню, штрафні санкції та суму комісії за перерахунок грошових коштів;
- стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 1211,20 грн. (одну тисячу двісті одинадцять гривень та 20 копійок) судового збору.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує, що 22.09.2024 року невідома особа, представившись працівником банку, зателефонувала їй та повідомила, що останній потрібно пройти верифікацію та повідомити код, який надійшов на її телефон. В подальшому вона отримала повідомлення про отримання кредиту на її банківську картку № НОМЕР_1 та зняття коштів на загальну суму 21600 грн. Списання кредитних коштів відбулись без її згоди та на адресу невідомого їй отримувача.
Вказані обставини послугували підставою для звернення до суду, з метою відновлення порушених прав та обов'язків.
Ухвалою суду від 13.06.2025 у справі відкрито провадження та визначено розглядати за правилами спрощеного провадження, з повідомленням сторін.
04.07.2025 до суду надійшов відзив Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приватбанк» на позовну заяву, в якому представник просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
17.07.2025 до суду надійшла відповідь ОСОБА_1 на відзив у справі, у яких представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог.
07.12.2023 до суду надійшли додаткові пояснення у справі, у яких представник відповідача наполягав на безпідставності позовних вимог.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про місце і час судового розгляду повідомлений належним чином.
Ухвалою суду від 07 жовтня 2025 року оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення і відкладено ухвалення та проголошення судового рішення на 10 жовтня 2025 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦПК України, після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні.
У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та враховуючи доводи відповідача, які викладені у відзиві, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення.
За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України, судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України, держава захищає права споживачів.
Згідно з ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Законом N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном, як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк».
Позивач вказує, що 22.09.2024 року невідома особа, представившись працівником банку, зателефонувала їй та повідомила, що останній потрібно пройти верифікацію та повідомити код, який надійшов на її телефон. В подальшому вона отримала повідомлення про отримання кредиту на її банківську картку № НОМЕР_1 та зняття коштів на загальну суму 21600грн. Списання кредитних коштів відбулись без її згоди та на адресу невідомого їй отримувача.
Позивач за фактом вчинення відносно неї шахрайських дій звернулась до Сумського РУП ГУНП в Сумській області. Вищевказане звернення про вчинення кримінального правопорушення було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024200480002900 від 23.09.2024 року. Вказане кримінальне провадження порушено за ч.4 ст.190 КК України.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.
Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Так, з матеріалів справи вбачається, що оформлений 22.09.2024 кредит "Кредит готівкою" на суму договору 21600 грн, цього ж числа був перерахований на картку ОСОБА_1 для виплат НОМЕР_1 . Дана обставина підтверджується кредитним договором, випискою по карті, що додаються.
Кошти з картки НОМЕР_1 чотирма транзакціями у загальній сумі 16500 грн перераховані на картку НОМЕР_2 , оформлена на ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Перерахування коштів у розмірі 16500 грн. підтверджується витягом з виписки, що додається, та випискою, що додана до позовної заяви.
Далі, кошти з картки НОМЕР_2 клієнта ОСОБА_2 однією транзакцією у сумі 16492,05 грн (включно з комісією) перераховані на картку НОМЕР_3 (емітент АТ «Сенс Банк»), встановити власника не надається можливим.
Згідно ПК "Адмін. панель Приват24", встановлено, що 22.09.2024 о 14:11:49 був змінений пароль в аккаунт Приват24 клієнта ОСОБА_1 за допомогою ПІН-кода від картки НОМЕР_1 , фінансовий номер не змінювався.
О 14:26:02 був змінений фінансовий номер з НОМЕР_4 на НОМЕР_5 , а о 14:29:40 аккаунт Приват24 клієнта ОСОБА_1 був заблокований.
Згідно вибірки "ЗМЗАКС Архив исходящих СМС" по номеру телефона" встановлено, що СМС за період з 20.09 по 30.09.2024 надходили на номер клієнта НОМЕР_4, інформація по СМС.
ПІН-коди карток змінювалися після проведення операцій - Інформація щодо зміни ПІН-кодів карт клієнта ОСОБА_1 з 01.09-30.09.2024 згідно виборки "2МNРIN Інформація про зміну ПІН КОДА".
Відповідач вказує, що наведене стало можливим при безпосередній участі позивача, що підтверджується аудіозаписом звернення 22.09.2024р. ОСОБА_1 на гарячу лінію 3700.
Слід зазначити, що вказане підтверджується, тим, що в розмові з оператором банку ОСОБА_1 зазначає, що їй телефонувала невідома особа, яка представилась менеджером банку, повідомила їй про необхідність прийти на відділення банку з документами для про верифікації, надсилала на її телефон смс повідомлення, які позивачем були підтверджені. Також зазначає, що дзвінки здійснювались з телефонів НОМЕР_6 та НОМЕР_7.
Частиною 1 статті 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Так, відносини між банком та клієнтом (володільцем банківського рахунка) щодо укладення договору банківського рахунка та здійснення операцій за рахунком клієнта урегульовано положеннями глави 72 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною першою, третьою статті 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрямки використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам (стаття 1067 ЦК України).
Згідно зі статтею 1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.
Більш того, правовідносини, які склалися між сторонами діють у сфері функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, проведення переказу коштів у межах України, відповідальності суб'єктів переказу, а також загального порядку здійснення нагляду за платіжними системами, які регулюються не лише ЦК України, а й Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Постановою НБУ № 492 від 12.11.2003 року «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів», Постановою НБУ № 705 від 05.11.2014 року «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів», які діяли на момент виникнення спірних правовідносин та якою затверджено Порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням.
Особливості форми укладення договору про використання електронного платіжного засобу та здійснення операцій з їх використанням урегульовані саме Постановою НБУ № 705 від 05.11.2014 року «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів», яка діяла до 01.08.2022 року.
Відповідно до п. 7 вказаної Постанови № 705 встановлено, що Договір укладається в письмовій формі (паперовій або електронній). Електронна форма договору має містити електронний підпис клієнта (представника клієнта) та уповноваженої особи банку відповідно до вимог, установлених Законами України "Про електронні документи та електронний документообіг", "Про електронні довірчі послуги" та нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України.
Договір може укладатися шляхом приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферта), розміщеної у загальнодоступному для клієнта місці в банку та на його офіційному сайті в мережі Інтернет.
Тобто, між сторонами були здійснені всі необхідні дії задля виникнення, припинення або зміни цивільних прав та обов'язків, що за положеннями ч. 1 ст. 202 ЦК України свідчить про вчинення двостороннього договору та схвалення його сторонами.
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Стаття 207 ЦК України не передбачає вичерпний перелік таких документів, тому наряду з листами та телеграмами можуть використовуватися і інші засоби зв'язку, наприклад, електронний.
Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 29 липня 2020 року по справі № 753/10779/16-ц: «…. Під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі повна або часткова оплата товарів (робіт, послуг), їх приймання для використання, реалізація інших прав та обов'язків відповідно до укладеного правочину».
Таким чином, можна дійти до цілком логічного та правомірного висновку, що між сторонами виникли правовідносини щодо відкриття, ведення та обслуговування карткового рахунку, його функціонування та користування електронними платіжними засобами, що не заперечується сторонами.
Так, в Постанові Верховного Суду у справі №522/22780/15-ц від 09.07.2019 р. зазначено «саме на позивача покладено обов'язок нерозголошення (нерозкриття) інформації за рахунком в результаті використання клієнтом паролів, ПІН-кодів, CVV-кодів, як і обов'язок повідомлення банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення».
Відповідно до ч. 1 статті 1071 ЦК України, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.
Згідно п. 54 Закону України «Про платіжні послуги», платіжна інструкція - розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.
Ініціатор в свою чергу це особа, яка на законних підставах ініціює платіжну операцію шляхом формування та/або подання відповідної платіжної інструкції, у тому числі із застосуванням платіжного інструменту. До ініціаторів належать платник, отримувач, стягувач, обтяжувач (п.21 Закону України «Про платіжні послуги»).
Ініціювання платіжної операції здійснюється шляхом, зокрема:"... 6) надання користувачем платіжної інструкції відповідному учаснику платіжної системи, у тому числі шляхом використання певного платіжного інструменту, в порядку, визначеному правилами цієї платіжної системи" (стаття 41 Закону України «Про платіжні послуги»).
В свою чергу, платіжний інструмент визначається законодавцем як персоналізований засіб, пристрій та/або набір процедур, що відповідають вимогам законодавства та погоджені користувачем і надавачем платіжних послуг для надання платіжної інструкції (аб.63 ч.1 статті 1 ЗУ «Про платіжні послуги»).
Платіжний пристрій - технічний пристрій (банківський автомат, платіжний термінал, програмно-технічний комплекс самообслуговування, програмно-апаратне середовище мобільного телефону, інший пристрій), що дає змогу користувачу ініціювати платіжну операцію, а також виконати інші операції згідно з функціональними можливостями цього пристрою (аб.65 ч.1 статті 1 ЗУ «Про платіжні послуги»).
Відповідно до п. 11 цього ж Положення №164, електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, реалізований на будь-якому носії, що містить в електронній формі дані, необхідні для ініціювання платіжної операції та/або здійснення інших операцій, визначених договором з емітентом.
Електронний платіжний засіб може існувати в будь-якій формі, на будь-якому носії, що дає змогу зберігати інформацію, необхідну для ініціювання платіжної операції. (ч.8 статті 38 ЗУ "Про платіжні послуги").
Платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки (аб.56 ч.1 статті 1 ЗУ «Про платіжні послуги»).
Платіжний застосунок - програмне забезпечення, що дає змогу користувачу ініціювати платіжну операцію (у тому числі за допомогою платіжних інструментів) та/ або здійснювати інші операції, передбачені договором з надавачем платіжних послуг (аб. 23 ч. 3 Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затв. Постановою Правління Національного банку України 29.07.2022 №164.
Відповідно до п. 136 Положення №164, користувач зобов'язаний зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень».
Згідно з ч. 1 ст. 1071 ЦК України, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.
Відповідно до ст. 1073 ЦК України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, при здійсненні операцій з використанням електронних платіжних засобів відповідальність за безпеку їх здійснення покладається як на банк, так і на користувача такого засобу, однак на останнього така відповідальність може бути покладена у разі доведення, що саме його дії чи бездіяльність призвели до втрати, незаконного використання належної йому інформації, яка дає змогу ініціювати відповідні платіжні операції.
Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Частиною другою статті 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Чинним законодавством не надано повноважень Банку здійснювати повернення проведеного переказу позивачем, здійсненого з належною авторизацією.
Наявність кримінального провадження не може свідчити, у силу презумпції невинуватості, про вчинення злочину стосовно позивача до винесення вироку, яким такі обставини можуть бути встановлені, а також не може бути підставою для звільнення його від обов'язку належного виконання зобов'язання та виконання Умов та Правил про надання банківських послуг у випадку настання певних обставин, передбачених ними.
3 огляду на викладене, підстави для звільнення позивача від обов'язку належного виконання зобов'язання та виконання Умов та Правил про надання банківських послуг, відсутні. Саме позивач повинен нести відповідальність за здійснення платіжних операцій.
За загальним правилом зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства (ст.526 ЦК України). Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Враховуючи вищевказані норми права, а також умови договору, клієнт несе повну відповідальність за несанкціоноване отримання грошових коштів з рахунку третіми особами, в разі, якщо його дії або бездіяльність призвели до розголошення ПІНа або іншої інформації, яка дає можливість ініціювати платіжну операцію. Клієнт у свою чергу має право стягнути суму відшкодування з винних осіб встановлених в кримінальному порядку.
Згідно з положеннями частини другої статті 614 ЦК України, саме банк має довести відсутність своєї вини, а не перекладати це на клієнта банку, споживача послуг, що відповідає й вимогам Цивільно-процесуального кодексу України, які викладені вище.
Таким чином, провівши аналіз норм матеріального права в системному зв'язку із встановленими по справі фактичними обставинами, суд дійшов висновку, що відповідач надав суду належні і допустимі докази на спростування доводів позивачки, довів, що позивач, як володілець та користувач картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до її карткового рахунку чи надала інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.77-81, 141, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд, -
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приватбанк» про зобов'язати вчинити дії.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено та підписано 10 жовтня 2025 року.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА