печерський районний суд міста києва
Справа № 757/38173/25-ц
Пр. № 2-8536/25
15 жовтня 2025 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,
при секретарі судових засідань Романенко Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу у порядку спрощеного позовного провадження за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Печерська мрія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -
У серпні 2025 року до суду надійшов позов Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Печерська мрія», згідно вимог якого позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за житлово-комунальні послуги з урахуванням втрат від інфляції і 3% річних за період з 01.09.2019р. по 30.06.2025р. в сумі 135 405,01 грн. та вирішити питання про розподіл судових витрат на правову допомогу у розмірі 5 371,12 грн. та судовий збір 2 422,40 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 85,5 м.кв.
Рішенням Загальних Зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Печерська мрія» від 16 травня 2018 року, оформленим протоколом № 1 від 30 травня 2018 року, визначено дату початку самостійного управління та утримання будинку - 01 липня 2018 року. Згідно з п. 2 Рішення Загальних Зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Печерська мрія», починаючи з 01 липня 2018 року обслуговування та утримання будинків АДРЕСА_3 здійснює виключно Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Печерська мрія».
Відповідач користується комунальними послугами, отримує в повному обсязі послуги з утримання будинку та прибудинкової території, які йому надаються. Позивач стверджує, що відповідач з 01.092019 року по 30.06.2025 року оплату за спожиті послуги не здійснював, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в сумі 135 405,01 грн., яку просить стягнути з відповідача, що і послугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 22.08.2025року у справі відкрито провадження для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Представник позивача до судового засідання не з'явився, направив до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі, щодо заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим, проте, правом на надання відзиву на позовну заяву, заяв, клопотань не скористався.
У відповідності до приписів ч. 6 ст. 128 ЦПК України, судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. У разі ненадання учасниками справи, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Згідно з висновками Європейського суду з прав людини, зазначених у рішенні у справі «Вячеслав Корчагін проти Росії» № 12307 - учасник справи, що повідомлений за допомогою пошти за однією із адрес, за якою він зареєстрований, але ухилявся від отримання судової повістки. Тому йому повинно було бути відомо про час і місце розгляду справи. Він також міг стежити за ходом його справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду.
Враховуючи неявку належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача, який не з'явився в судове засідання без поважних причин та без повідомлення причин, не подав відзив відповідно до ст. 280 ЦПК України, а позивач з його представником не заперечують проти такого вирішення справи, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів при заочному розгляді справи, що відповідає положенню ст. 280 ЦК України.
Враховуючи неявку всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за відсутності заперечень відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення.
За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України, судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно абзацу 10 частини першої ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Судовим розглядом встановлено, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 85,5 м.кв.
Отже, як власник та споживач житлово-комунальних послуг, згідно ст. 156, 162 ЖК України, відповідач зобов'язаний не тільки брати участь у витратах по утриманню квартири і прибудинкової території, а й своєчасно і в повному обсязі вносити плату за отримані комунальні послуги.
Позивач надає послуги утримання вказаного будинку та прибудинкової території, нараховує та збирає квартирну плату з мешканців на обслуговуючій території й збір з власників квартир за відшкодування експлуатаційних втрат утримання будинку та прибудинкової території.
Згідно з розрахунком позивача, відповідач не сплачує за надані йому житлово-комунальні послуги, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість за житлово-комунальні послуги з урахуванням втрат від інфляції і 3% річних за період з 01.09.2019р. по 30.06.2025р., яка становить 135 405,01 грн.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Згідно ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
Відповідно до ст.179 ЖК України, користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 7 «Правил користування приміщеннями житлових будинків», затверджених Постановою КМУ № 45 від 24 січня 2006 року «Про внесення змін до постанови Кабміну від 08 жовтня 1992 року № 572», власник та наймач квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» врегульовані права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, якими є власник, споживач, виконавець та виробник, серед яких обов'язком виконавця є надання послуг вчасно та відповідної якості, згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладання із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за недотримання умов його виконання, згідно з типовим договором. Правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а його обов'язком - оплатити житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Крім того, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», відповідач є споживачем комунальних послуг.
Постановою Пленуму Верховного суду України від 30 жовтня 2013 року роз'яснено, що не укладання договору про надання житлово-комунальних послуг у письмовій формі не звільняє боржника від обов'язку оплачувати отримані ним послуги.
Аналізуючи законодавство, що регулює відносини, які виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, суд може прийти до висновку щодо того, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Такий висновок висловлено Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року № 6-2951цс15 та у постанові від 15 травня 2014 року у справі № 5011-31/17255-2012.
Згідно ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживачі зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості
Відповідно до частини першої, другої ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Частиною другою статті 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За встановлених обставин, оскільки відповідачі не виконують умови договору у добровільному порядку, то як наслідок сума заборгованості підлягає примусовому стягненню.
Матеріали справи не містять доказів повного виконання відповідачами зобов'язань. Розмір суми заборгованості наданий позивачем відповідачем у в розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України не спростований.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги в сумі 135 405,01 грн.
Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню з відповідача та складаються з судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
Також, представник позивача просить відшкодувати позивачу, понесені ним витрати на правову допомогу в розмірі 5371 грн. 12 коп.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно положень ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» 5 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.
Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).
Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Слід зазначити, що адвокати, укладаючи із клієнтом договір про надання правової допомоги, мають вказувати перелік послуг, які будуть надаватися під час виконання такого договору. З приводу цього питання Верховний Суд у постанові по справі № 826/856/19 від 22.12.2018 зазначив, що «з розрахунку наданих адвокатом послуг вбачається, що певні його дії (зробити копії необхідних документів чи друк квитанцій) не потребують професійних навичок, а акт виконаних робіт містить вид послуг, що не були передбачені договором».
Таким чином, для можливості наступного відшкодування судових витрат слід ретельно підготувати договір про надання правової допомоги та передбачити, якими доказами будуть підтверджуватися надані адвокатом послуги.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При встановленні гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
А отже, судом має братися до уваги досвід адвоката у подібних справах, обсяг, якість та характер наданих послуг та чи відповідають вони ціні позову.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Зважаючи на викладені норми, судом має братися до уваги досвід адвоката у подібних справах, обсяг, якість та характер наданих послуг та чи відповідають вони ціні в розмірі 17645 грн. 15 коп.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, та зважаючи на те, що справа є незначної складності, розгляд справи в спрощеному провадженні, обсяг, якість та характер наданих послуг, виходячи з обсягу фактично наданих послуг, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням ціни позову, вважаю за можливе стягнути з відповідача витрати за надання правової допомоги на користь позивача в сумі 5371 грн. 12 коп., що є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору та виконаної адвокатом роботи.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, також необхідно стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати - сплачений судовий збір.
Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 3, 10, 11, 16, 509, 526, 610, 612, 625, 638, 642, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1-23, 55, 81, 141, 263-265, 267, 273, 274-279, 280-282, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Печерська мрія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Печерська мрія» (Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Печерська мрія») заборгованість за житлово-комунальні послуги з урахуванням втрат від інфляції і 3% річних за період з 01.09.2019р. по 30.06.2025р. в сумі 135 405 (сто тридцять п'ять тисяч чотириста п'ять) грн. 01 коп., витрати на правничу допомогу у розмірі 5 371 (п'ять тисяч триста сімдесят одну) грн. 12 коп. та судовий збір 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено позивачем до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому копія рішення суду не була вручена в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 15 жовтня 2025 року.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА