Справа № 569/22862/25
1-кс/569/8130/25
24 жовтня 2025 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області у складі:
в особі слідчого судді - ОСОБА_1
з участю секретаря - ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3
підозрюваного - ОСОБА_4
захисника підозрюваного адвоката - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Рівне клопотання виконувача обов'язків керівника Третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Рівному) територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, підполковник Державного бюро розслідувань ОСОБА_6 , яке погоджено прокурором Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Тернопіль, українця, громадянина України, який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, з повною вищою освітою, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Збройних Сил України який на момент вчинення злочину перебував на посаді командира 4 відділення охорони взводу охорони військової частини НОМЕР_1 , у званні старший сержант, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,-
Виконувач обов'язків керівникаТретього слідчого відділу (з дислокацією у м. Рівному) територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, підполковник Державного бюро розслідувань ОСОБА_6 , звернувся до суду з клопотанням, яке погоджено прокурором Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 .
В обґрунтування клопотання зазначено, старший сержант ОСОБА_4 , у порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 11, 16, 128, 129 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ч.1 ст.1, ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», будучи військовослужбовцем Збройних Сил України за призовом під час мобілізації на особливий період, проходячи військову службу на посаді командира 4 відділення охорони взводу охорони військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби, в умовах воєнного стану, близько 19 год. 00 хв. 04.08.2025(точніше досудовим розслідуванням не встановлено, однак саме в цей час виявлено його відсутність на службі) самовільно залишив визначене військовою частиною НОМЕР_1 місце служби у АДРЕСА_2 , після чого перебуваючи поза межами вказаної військової частини, почав проводити службовий час на власний розсуд, не пов'язаний із проходженням військової служби, припинивши тим самим виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності України, після чого 23.10.2025його протиправна діяльність припинена.
23.10.2025 вказаного військовослужбовця, у порядку ст. ст. 111, 112, 135, 278 КПК України, повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Отже, 23.10.2025 вказана особа набула статусу підозрюваного у вказаному кримінальному провадженні.
23.10.2025 о 20 год. 50 хв. з урахуванням того, що в органу досудового розслідування є обґрунтовані обставини, які дають підстави вважати, що можлива втеча такого підозрюваного з метою ухилення від кримінальної відповідальності, його було затримано на підставі абз. 10 ч. 1 ст. 615 КПК України.
Обґрунтованість підозри такої особидо вчинення кримінального правопорушення, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, підтверджується зібраними у ході досудового розслідування матеріалами, а саме: актом службового розслідування військової частини, у якій він проходив службу за фактом вчинення вищевказаного правопорушення;протоколами допиту свідків, а також іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.
Таким чином, вказана особаобґрунтовано підозрюються у вчиненні тяжкого умисного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України (у сфері проти встановленого порядку несення військової служби) за скоєння якого законом передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Незважаючи на те, що вказаному підозрюваному вручене повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, на вказаній стадії досудового слідства у матеріалах кримінального провадження наявні відомості, які дають підстави вважати, що є реальна необхідність у дослідженні всіх обставин вчинення ним, а можливо й іншими особами у вказаній сфері, які, будучи обізнані про притягнення цього підозрюваного до кримінальної відповідальності за вчинення такого злочину та його перебування на волі, можуть отримувати відомості про хід розслідування цього провадження.
Як вбачається з вищевикладеного, на цій стадії слідства здобуто відомості, які мають істотне значення для оцінки всіх раніше здобутих доказів, зокрема стосовно обставин вчинення вищевказаного злочину, ймовірно з попередньою підготовкою, з особливою зухвалістю та цинізмом, в умовах воєнного стану та в період збройного конфлікту, а основним фактором є завдання шкоди зовнішній безпеці України, її суверенітету, територіальній цілісності і недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці, що є предметом дослідження цього кримінального провадження, у зв'язку з чим є необхідність у їх перевірці на предмет достовірності, належності, наданні їм належної правової оцінки та прийняття за їх результатом кінцевого процесуального рішення.
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Тернопіль, українець, громадянин України, який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий, з повною вищою освітою, військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Збройних Сил України, на момент вчинення злочину перебував на посаді командира 4 відділення охорони взводу охорони військової частини НОМЕР_1 , у званні старший сержант.
Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного покладається необхідність запобігання спробам:
- переховуватися від органу досудового розслідування та суду, що підтверджується, тим що вказана особа підозрюється у вчиненні тяжкого злочину за який, передбачено безальтернативне понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, у зв'язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання підозрюваноговинним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання.При цьому, можливі посилання сторони захисту на відсутність на даний час спроб втечі підозрюваного будуть безпідставними, оскільки його належна процесуальна поведінка наразі обумовлена не його правосвідомістю, а відсутністю запобіжного заходу, що жодним чином не свідчить про неможливість переховування підозрюваногоу разі не обрання йому запобіжного заходу.
- незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, що підозрюваний може вплинути на свідків, які разом з ним проходять військову службу в одній військовій частині, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій. Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України.
Тобто, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
У такий спосіб, підозрюваний як особисто, такі і через інших осіб, будучи обізнаним із колом осіб, котрим відомо або може бути відомо згадані обставини, шляхом умовлянь, чиненням тиску, погрозами та/або будь-яким іншим чином може вплинути на цих осіб з метою серед іншого зміни показань про обставини провадження, або взагалі відмови, як на стадії досудового розслідування, так і під час судового розгляду.
- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином що підтверджується тим, що підозрюваний,розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, при цьому як військовослужбовець маючи певну підтримку серед інших військовослужбовців може будь-яким чином здійснювати вплив на свідків.Імовірність впливу на свідків за допомогою насилля складатиме суть ризику вчинити інше кримінальне правопорушення або перешкоджання кримінальному провадженню будь-яким чином. Крім цього, підозрюванийперебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, в якому підозрюється, як військовослужбовець може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення досудового розслідування.
вчиняти інші кримінальні правопорушення підтверджується тим, що підозрюваний, вчиняючи СЗЧ в умовах воєнного стану, фактично відмовився виконувати будь-які накази командира підрозділу щодо виконання свої службових обов'язків в умовах воєнного стану, та у подальшому вибув за межі дислокації військової частини, а отже знизив можливість функціонування підрозділу у випадку надходження наказу про виконання бойового завдання та тим самим сприяв у підриві обороноздатності ЗС України, демонстрування перед іншими військовослужбовцями у відкритій формі можливість відмовитися від проходження від військової служби, що підсилює його схильність до вчинення протиправних дій.
Більше того, вказаний ризик тісно переплітається із ризиком, що підозрюваний буде переховуватися від органу досудового розслідування та суду, оскільки за ним зберігається статус військовослужбовця, і у разі відсутності законних підстав перебування поза межами підрозділу - настає кримінальна відповідальність.
Фактично, підозрюваний вчинив це кримінальне правопорушення під час виконання службових обов'язків, порушуючи вимоги ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності й територіальної цілісності України, що у подальшому і слугувало причинно-наслідковим зв'язком настанню негативних наслідків для держави України під час відсічі збройної агресії рф та дискредитації ЗС України.
Тому, з урахуванням вказаних фактів сторона обвинувачення вбачає, що підозрюваний може продовжувати вчиняти такий злочин та/або вчинити новий злочин чи інше суспільно-небезпечне діяння.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав посилаючись на викладені у ньому обставини. Просив обрати щодо ОСОБА_4 запобіжний захід - тримання під вартою без визначення розміру застави.
Підозрюваний ОСОБА_4 та його захисник заперечили з приводу задоволення клопотання.
Заслухавши пояснення прокурора, підозрюваного, захисника, дослідивши надані слідчим матеріали кримінального провадження, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що в провадженні виконувача обов'язків керівникаТретього слідчого відділу (з дислокацією у м. Рівному) територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, підполковник Державного бюро розслідувань перебувають матеріали кримінального провадження № 62025240030009169 від 27.08.2025за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального Кодексу України.
23.10.2025 ОСОБА_4 , у порядку ст. ст. 111, 112, 135, 278 КПК України, повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Отже, 23.10.2025 ОСОБА_4 набув статусу підозрюваного у вказаному кримінальному провадженні.
23.10.2025 о 20 год. 50 хв. з урахуванням того, що в органу досудового розслідування є обґрунтовані обставини, які дають підстави вважати, що можлива втеча такого підозрюваного з метою ухилення від кримінальної відповідальності, його було затримано на підставі абз. 10 ч. 1 ст. 615 КПК України.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Відповідно до п.3 ч.2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину.
Згідно з вимогами Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.04.2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою» подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту повинно бути мотивованим і містити підстави для обрання такого запобіжного заходу.
Так, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Фокс, Кембелл і Гартлі проти Сполученого Королівства, наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати спостерігача в тому, що відповідна особа могла таки вчинити злочин, однак, те, що можна вважати обґрунтованим, залежить від обставин.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст.ст.177, 178, 183 КПК України.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий та прокурор при розгляді клопотання довели про наявність обґрунтованої підозри.
Слідством зібрано достатні фактичні дані, що дають підстави підозрювати ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, що підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами.
Вивченням особи ОСОБА_4 на даний час встановлено, що він раніше не судимий, працездатний, з повною вищою освітою, військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Збройних Сил України, на момент вчинення злочину перебував на посаді командира 4 відділення охорони взводу охорони військової частини НОМЕР_1 , у званні старший сержант, тяжкими захворюваннями, які б перешкоджали його утриманню під вартою, не страждає. Даних, які б вказували на неможливість застосування до ОСОБА_4 вказаного запобіжного заходу, не встановлено.
Відповідно до вимог ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, прийнятою Радою Європи в Римі 04.11.1950, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Слідчий суддя рахує про доведенням наявності ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за скоєння якого законом передбачено покарання у вигляді позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років, а також, що підозрюваний ОСОБА_4 може переховуватися від органу досудового розслідування та суду, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Як передбачено ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, законним та обґрунтованим визнається арешт особи, коли він є необхідним для запобігання вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, а також для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом.
При цьому, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм застосування більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин кримінального правопорушення та особливості підозрюваного і його поведінки.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 12.03.2013 року у справі «Волосюк проти України» тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Тобто, у розумінні практики Європейського суду з прав людини сама тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Вирішуючи клопотання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд своїм рішенням зобов'язаний забезпечити не тільки права підозрюваного, але і високі стандарти охорони суспільних прав та інтересів. Визначення таких прав вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Так, Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», у справі «Летельє проти Франції» вказав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення, як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
На цьому етапі кримінального провадження, до встановлення судом фактичної істини у ньому, сукупність зазначених матеріалів є достатньою для висновку про обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, відповідає критеріям, сформованих в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, позиції у рішенні від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», якою відзначено, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення; а також позиції у рішенні від 30 серпня 1990 року у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства», якою відзначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23.10.1994 суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
А тому, враховуючи, що підозрюваний ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за скоєння якого законом передбачено покарання у вигляді позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років, а жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вищевказаним ризикам, суд прийшов до висновку, що слід застосувати до нього запобіжний захід - тримання під вартою.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Харченко проти України», особа може триматися під вартою протягом розумного строку, який не може оцінюватись абстрактно. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає над принципом поваги до свободи особистості.
Враховуючи викладене, вважаю доведеною ту обставину, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам.
Також, згідно ч. 8 ст. 176 КПК України визначено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої статті 176 КПК України, тобто тримання під вартою.
При цьому, згідно із вимогами статті 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Однак, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Одночасно, розмір застави не визначається під час розгляду питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідно до статей 629-631 цього Кодексу.
У розмірі цих норм законодавства чітко вбачається, що наведені фактори вказують на те, що є достатні підстави застосувати до підозрюваного саме такий запобіжний захід як тримання під вартою без визначення розміру застави.
Винятково таким найсуворішим заходом забезпечення можливо досягти також мети щодо запобігання рецидиву та він має превентивну мету і не розглядається як каральний захід через призму рішень Європейського суду з прав людини, зокрема «Тимофєєв та Поступкін проти Росії».
Керуючись ст.ст.176-178, 183, 184, 395 КПК України, суд
Клопотання слідчого задовольнити.
Застосувати до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Тернопіль, українця, громадянина України, який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, з повною вищою освітою, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Збройних Сил України який на момент вчинення злочину перебував на посаді командира 4 відділення охорони взводу охорони військової частини НОМЕР_1 , у званні старший сержант, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України - запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, строком на 60 днів, а саме до 20 год. 50 хв. 22 грудня 2025 року.
Строк тримання під вартою рахувати з моменту затримання підозрюваного, а саме з 20 год. 50 хв. 23.10. 2025 року.
Визначити місцем утримання підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою - ДУ «Рівненський слідчий ізолятор» за адресою: м. Рівне, вул. Дворецька, 116.
Встановити строк дії ухвали до 20 год. 50 хв. 22 грудня 2025 року.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду, протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя Рівненського міського суду ОСОБА_7