Справа № 539/4315/25
Провадження № 2/539/1892/2025
10 листопада 2025 року м.Лубни
Лубенський міськрайонний суд Полтавської області в складі:
головуючої судді Просіної Я.В.,
за участі секретаря судового засідання Левченко А.Ю.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Лубни в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу,
встановив:
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області з позовною заявою до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.
Позовна заява мотивована тим, що 13 березня 2021 року позивачка уклала шлюб з відповідачем ОСОБА_3 у Лубенському міськрайонному відділі державної реєстрації актів громадянського стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про що в Книзі реєстрації актів про одруження зроблено відповідний актовий запис за №57. Від шлюбу дітей не мають. Спільне життя сторін не склалося. Як з'ясувалося сторони мають різні характери, різні погляди на сім'ю, на життя. Сім'я розпалася, подружні стосунки сторони не підтримують близько року. Намірів зберегти сім'ю не мають. Від розірвання шлюбу в органах РАЦС ОСОБА_3 відмовляється.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали повністю та просили їх задовільнити. Позивачка додатково зазначила, що протягом вже тривалого часу з чоловіком стали чужими людьми, шлюб існує формально. Категорично заперечувала проти надання строку на примирення. Окрім того, просила стягнути витрати пов'язані з наданням правової допомоги з відповідача на її користь.
Відповідач ОСОБА_3 щодо розлучення заперечив та заявив усне клопотання про надання строку на примирення. Зазначив, що хоче зберегти шлюб, та в подальшому прийматиме міри щодо примирення з позивачкою. Окрім того, просив в разі задоволення позовних вимог зменшити стягнення з нього витрат пов'язаних з наданням правової допомоги у зв'язку з тим, що він отримує мінімальну заробітну плату.
Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримав думку відповідача та просив надати сторонам строк на примирення мінімум на два місяці.
На заперечення клопотання про надання строку на примирення позивачка подала додаткові пояснення, доводи якого зводяться до того, що позивачка не бажає продовжувати шлюбні відносини із відповідачем. Своє небажання продовжувати шлюбні відносини та підстави для їх припинення позивачка виклала у поданій до суду заяві про припинення шлюбу, і на теперішній час її думка не змінилась абсолютно і не зміниться і рішуче налаштована припинити шлюбні відносини з відповідачем.
Додатково представником позивача було подано до суду медичну довідку від 26.09.2025 року, в якій зазначено, що 26.09.2025 року близько 08 год 00 хв ОСОБА_1 побив чоловік ОСОБА_3 , в результаті чого спричинив забій правого ліктьового суглобу, садно. А також подано постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 04.09.2025 року про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП у зв'язку з вчиненням домашнього насильства відносно потерпілої ОСОБА_1 .
У зв'язку з наведеним позивач та її представник у задоволенні клопотання просили відмовити.
Відповідач та його та представник усне клопотання підтримали.
Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст.24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з ч.5 ст.55 СК України, дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Частинами третьою та четвертою статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно із ст.111 СК України, суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Системний аналіз норм СК України вказує на те, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Отже, надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком. Такого висновку дійшов Верховний Суд справа №442/6319/16-ц,/ постанова від 30.05.2019р.
Беручи до уваги категоричне заперечення позивача щодо надання строку на примирення подружжю, оскільки протягом строку з дня відкриття провадження по справі по день судового засідання наміри позивача щодо розірвання шлюбу не змінилися, заява про надання строку на примирення є необґрунтованою та такою що не підлягає задоволенню.
При цьому, суд застосовує положення ст.24 Сімейного кодексу України, яке закріплює вільну згоду жінки та чоловіка на шлюб та заборону примушування жінки та чоловіка до шлюбу.
Отже, при категоричній незгоді позивача на примирення, з врахування фактичних обставин справи, суд вважає, що надання такого строку на примирення буде суперечити ст.24 Сімейного кодексу України.
За вказаних обставин клопотання про надання строку на примирення задоволенню не підлягає.
Окрім того, заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
У судовому засіданні належними доказами достовірно встановлено, що сторони уклали шлюб 13 березня 2021 року, який зареєстрований Лубенським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 року (а.с.5). Спільних дітей сторони не мають.
Позивачем ОСОБА_1 додано до матеріалів справи медичну довідку від 26.09.2025 року, в якій зазначено, що 26.09.2025 року близько 08 год 00 хв ОСОБА_1 побив чоловік ОСОБА_3 , в результаті чого спричинив забій правого ліктьового суглобу, садно (а.с.33).
Відповідно до постанови Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 04.09.2025 року ОСОБА_3 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП у зв'язку з вчиненням домашнього насильства відносно потерпілої ОСОБА_1 .
Відносини між сторонами врегульовано нормами Сімейного кодексу України.
Статтею 24 Сімейного кодексу України встановлено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Відповідно до частини 3 статті 56 Сімейного кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права чоловіка, дружини на свободу та особисту недоторканість.
Згідно статей 105, 110 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Позивач скористалася даним правом та звернувся до суду з позовом, наполягає на розірванні шлюбу.
Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачем.
Шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дитини (стаття 109 Сімейного кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 112 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Як вбачається з пояснень позивачки на теперішній час подружні відносини між сторонами припинені, позивачка на розірванні шлюбу наполягає. З часу звернення з позовом до суду її наміри щодо розірвання шлюбу не змінилися.
Приймаючи до уваги, що причини, які спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б інтересам сторін, що має істотне значення, позов підлягає задоволенню.
Згідно з частиною 2 статті 114 Сімейного кодексу України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Відповідно до частини 3 статті 115 Сімейного кодексу України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
У відповідності до ст.51 Конституції України та ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Дружина та чоловік за змістом ст.55 СК України зобов'язані спільно піклуватись про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.
Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносини, примушування до їх збереження, є порушенням прав жінки, чоловіка на свободу та особисту недоторканість (ч.ч.3, 4 ст.56 СК України).
Згідно роз'яснень, наданих у п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 11 від 21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
З урахуванням викладеного, суд, з'ясувавши фактичні взаємини подружжя та дійсні причини позову, дійшов висновку про те, що, даний позов є таким, що підлягає задоволенню, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, зокрема позивача.
З'ясувавши фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, з врахуванням того, що подальше збереження шлюбу між сторонами є недоцільним, оскільки у період з часу звернення позивача до суду та розгляду справи у суді його наміри розірвати шлюб не змінилися, суд встановив справжнє прагнення позивача до розірвання шлюбу, а відтак приходить до переконання, що розірвання шлюбу не суперечить інтересам сторін, після цього не будуть порушені їх особисті та майнові права, у зв'язку із чим даний позов підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду з позовом про розірвання шлюбу сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн, які слід стягнути з відповідача.
Крім того, відповідно до ч.1 та ч.3 ст.133 та ч.1-3 ст.137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно остаточного розрахунку витрат на професійну правничу допомогу та квитанцій про оплату, позивач ОСОБА_1 сплатила адвокату Чабаненку В.О. 1200, 00 грн та 3000,00 грн, що в загальному розмірі становить - 4200,00 грн за надання правничої допомоги.
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 28 листопада 2023 року у справі № 740/1004/22, провадження № 61-2675св23).
Вирішуючи питання про стягнення судових витрат на правову допомогу, понесених позивачем, суд вважає, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вищевказаному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати ВСУ від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та додатковій постанові Великої Палати ВСУ від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Окрім того, відповідач в судовому засіданні просив зменшити витрати на правничу, оскільки вважає таку суму вважає не співмірною та завищеною.
У зв'язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку, що заявлена позивачем сума судових витрат на правничу допомогу у розмірі 4200,00 грн є завищеною.
З врахуванням вищевикладене, оцінивши подані стороною позивача докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, усне клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, виходячи із принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги, якості підготовлених документів, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача, з 4200,00 грн до 3000,00 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст.51 Конституції України, ст.110 - 112 Сімейного Кодексу України, п.4 ч.1 ст.251, ст. 263, 264, 265 ЦПК України, суд
ухвалив:
У задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_3 про надання строку для примирення сторін відмовити.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу - задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , зареєстрований 13 березня 2021 року Лубенським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), актовий запис №57.
Після розірвання шлюбу позивачці ОСОБА_1 змінити прізвище « ОСОБА_6 » на дошлюбне - « ОСОБА_7 ».
Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) 00 коп.
Шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;
Представник позивача: ОСОБА_2 , адреса робочого місця: Полтавська область, м.Лубни, просп.Володимирський, буд.1/5, оф.3;
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ;
Представник відповідача: ОСОБА_4 , адреса робочого місця: АДРЕСА_3 .
Суддя Я.В.Просіна