Рішення від 05.11.2025 по справі 357/15332/25

Справа № 357/15332/25

Провадження № 2/357/6442/25

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2025 року місто Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання - Бондар Ж.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду № 3 цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

25.09.2025 представник позивача, керівник товариства - Ярослава Сердійчук, звернулася до суду з даним позовом, шляхом направлення через підсистему «Електронний суд», обґрунтовуючи тим, що 23.02.2020 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір №10001658336, відповідно до якого кредитні кошти у розмірі 6000,00 грн надаються кредитодавцем у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані відповідачем з метою отримання кредиту.13.03.2020 між ТОВ «КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ» та ОСОБА_1 укладено договір №555125855221, відповідно до умов якого на підставі Заявки на позику, підписаної позичальником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти на суму у загальному розмірі 2500,00 грн, шляхом перерахування позикодавцем позики на банківський картковий рахунок позичальника за реквізитами його банківської платіжної картки, зазначений у реєстраційної анкеті клієнта - позичальника у системі «Loany» на сайті системи www.loany.com.ua, на строк встановлений договором позики зі сплатою 649,46 % річних за користування позикою. 08.03.2020 між ТОВ «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено Договір №0985742767, відповідно до якого кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з максимальним лімітом 20000 грн, в межах строку дії Договору - 36 календарних місяців з дня підписання Договору з остаточним терміном повернення кожного траншу кредиту, не пізніше строку користування траншем, визначеного Сторонами. Строк та умови користування кожним траншем є окремим та визначається Сторонами відповідно до умов Договору. Перший Фінансовий кредит (транш) надається позичальнику на підставі заповненої та особисто підписаної Позичальником Заявки-Анкети, яка є невід'ємною частиною даного Договору позики. Другий, третій, четвертий та наступний фінансовий кредит (транш) надається Позичальнику на підставі заповненої та особисто підписаної Позичальником Заявки - Анкети, які є невід'ємною частиною даного Договору.11.05.2021 було укладено договір №11052021, відповідно до якого ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТ ФІНАНС» відступило на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №10001658336 від 23.02.2020. 23.05.2024 було укладено договір №23/05/24, відповідно до якого ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №10001658336 від 23.02.2020. 18.12.2023 було укладено договір №18/12-2023 відповідно до якого ТОВ «КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ» відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №555125855221 від 13.03.2020. 14.07.2021 було укладено договір №14-07/21 відповідно до якого ТОВ «ІНФІНАНС» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №0985742767 від 08.03.2020. 10.01.2023 було укладено договір №10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №0985742767 від 08.03.2020. 18.02.2025 було укладено договір №18-02/25 відповідно до якого ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №0985742767 від 08.03.2020.Станом на день формування позовної заяви заборгованість відповідача за кредитним договором №10001658336 від 23.02.2020 становить 13320,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 6000,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 7320,00 грн. Станом на день формування позовної заяви заборгованість відповідача за кредитним договором №555125855221 від 13.03.2020 становить 3824,40 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 2500,00 грн та заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 1324,40 грн. Станом на день формування позовної заяви заборгованість відповідача за кредитним договором №0985742767 від 08.03.2020 становить 80069,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 4000,00 грн та заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 76069,00 грн. Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 52069,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 4000,00 грн та заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 48069,00 грн. Тому, позивач просить у судовому порядку стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за Договорами №10001658336 від 23.02.2020, №555125855221 від 13.03.2020, №0985742767 від 08.03.2020 у розмірі 69213,40 грн та судові витрати у справі: судовий збір - 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу - 16000,00 грн.

29.09.2025 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 05.11.2025 - 09:00.

02.10.2025 представник відповідача, адвокат Друзь Віталій Вікторович, подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що відповідач бажає у першу чергу звернути увагу суду на те, що станом на 2020 рік перебував у скрутному фінансовому становищі, відтак вирішив отримати позику в так званих мікро фінансових організаціях на нетривалий період. Так, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором про споживчий кредит № 555125855221 від 13.03.2020 у розмірі 3824,40 гривень, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 2500,00 гривень; прострочена заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 1 324,40 гривень. Відповідач у повній мірі погоджується з позовними вимогами про стягнення заборгованості у розмірі 3824,40 грн, відтак визнає у цій частині пред'явлений позов. Також, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором про споживчий кредит № 10001658336 від 23.02.2020 у розмірі 13 320,00 гривень, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 6 000,00 гривень; прострочена заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 7320,00 гривень. Однак, відповідач не в повній мірі погоджується з цими позовними вимогами про стягнення заборгованості у розмірі 13320,00 грн. Заявлені вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості на загальну суму 7800 грн, з яких: заборгованість за кредитом: 6 000 грн.; заборгованість по процентам: 1800 грн відповідач визнає. В той же ж час, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по процентам на загальну суму 13 320,00 гривень, відповідач не визнає, проти них категорично заперечує, вважає їх необґрунтованими та такі що не підлягають задоволенню. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором про споживчий кредит № 0985742767 від 08.03.2020 у розмірі 52069,00 гривень, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 4000,00 гривень; прострочена заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 48069,00 гривень. Відповідач не в повній мірі погоджується з позовними вимогами про стягнення заборгованості у розмірі 52069,00 грн. Відповідач визнає заявлені вимоги в частині стягнення заборгованості на загальну суму 5 470 грн (4 000+1 470), з яких: заборгованість за кредитом: 4000 грн; заборгованість по процентам: 1 470 грн. В той же ж час, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по процентам на загальну суму 52 069,00 гривень, відповідач не визнає, проти них категорично заперечує, вважає їх необґрунтованими та такі що не підлягають задоволенню. Відповідачем визнається факт укладення кредитних договорів, а також факт наявності невиконаних зобов'язань за цими договорами у частині, яка визнана відповідачем. Також, відповідач не заперечує щодо обставин укладення кредитних договорів, разом з тим, відповідач не визнає факту погодження під час укладення кредитних договорів строку кредитування відмінного від того, що визначений договором, натомість вважає нарахування процентів поза межами цього строку є незаконним та вимогу про їх стягнення необґрунтованою. Позивачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження факту вчинення відповідачем будь-яких дій, з вчиненням яких відбувається пролонгація (збільшення) строку кредитування, натомість вимоги, на які посилається позивач, не ґрунтуються на нормах закону, ставить відповідача, як споживача послуг, у невигідне положення та є нікчемною в силу приписів ч. 7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». Позивач, обґрунтовуючи право вимоги щодо стягнення заборгованості, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилається на Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайтах Первісних кредиторів. Однак, додатки до позовної заяви не містять доказів того, що саме ці Правила надання грошових коштів у позику розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Правил надання грошових коштів у позику. Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, про що зроблено висновок у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 у справі №616цс15. Отже умови надання грошових коштів у позику, щодо надання кредитодавцю права нараховувати проценти у розмірі, передбаченими договорами позики, за кожний день понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, не підлягають застосуванню. Відповідач вважає, що спірні умови Кредитного договору підлягають тлумаченню з застосуванням доктрини «сontra proferentem», при їх тлумаченні слід врахувати, що відповідач мав намір на укладення договору зі строком кредитування, який визначено положеннями Кредитного договору та додатку до нього та який міститься у графіку до кредитного договору. При цьому слід врахувати, що положення Кредитних договорів, на підставі яких Позивачем заявлено вимогу про стягнення надмірно нарахованих процентів є нікчемними в силу прямої норми законодавства відтак не підлягають застосуванню судом. З урахуванням наведеного, а також положень Кредитних договорів та додатків до них, то правомірним з боку Первісних кредиторів було б нарахування процентів за користування кредитними коштами за періоди визначені договорами, натомість проценти нараховано поза межами строку кредитування. Відтак, у межах строку кредитування відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти за користування кредитними коштами. Тобто, сторони погодили порядок і строки повернення кредиту, загальну вартість позики. Таким чином, нараховані Первісними кредиторами та позивачем поза межами строку кредитування проценти нараховані протиправно, вимоги про їх нарахування не ґрунтуються на нормах закону та не підлягають до задоволення. Тому, просив позов задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за договорами на загальну суму 17 094,40 грн (7 800 + 3 824,40 + 5 470), а решті вимог позову відмовити. Також, зазначив, що відповідно до положень ч. 8 ст. 141 ЦПК України докази на підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу відповідача будуть надані протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.

09.10.2025 представник позивача, керівник товариства - Ярослава Сердійчук, подала до суду відповідь на відзив, у якій зазначила, що 23.02.2020 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТ ФІНАНС» та відповідачем укладено Договір № 10001658336, відповідно до умов якого сума кредиту становить 6000 грн, строк надання кредиту - 30 днів. Орієнтовна реальна річна процентна ставка складає 365% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту становить 7800 грн. Також. умовами договору визначено, що строк кредиту може бути продовжено: за ініціативою Позичальника на кількість днів, зазначену в п.1.3. цього Договору, якщо між Сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному п.4.2 цього Договору. 13.03.2020 між ТОВ «КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ» та відповідачем укладено Договір № 555125855221, відповідно до умов якого сторони погодили, суму кредиту - 2500 грн, строк кредиту - 30 календарних днів під 646,46 % річних. Нарахування відсотків здійснювалось в межах строку, визначеного та погодженого сторонами Договору. 08.03.2020 між ТОВ «ІНФІНАНС» та відповідачем укладено Договір №0985742767, відповідно до умов якого строк дії кредитного договору становить 3 роки, кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з максимальним лімітом 20 000,00 грн., в межах строку дії Договору - 36 календарних місяців з дня підписання Договору з остаточним терміном повернення кожного траншу кредиту не пізніше строку користування траншем, визначеного Сторонами. Нарахування процентів за користування кредитом здійснювалося відповідно до умов цього договору в межах строку дії кредитного договору. Відповідачем було укладено Кредитні договори за власним бажанням, добровільно, без будь-якого примусу з боку третіх осіб. Перед укладенням кредитного договору позичальник отримав від Кредитодавця всю інформацію стосовно кредиту, ознайомився з усіма умовами договору та правильно зрозумів суть фінансової послуги. Під час укладання Договору, відповідач усвідомлював всі ризики, пов'язані з укладенням даного договору, а також наслідки і відповідальність у разі неналежного виконання умов договору. Зокрема, Відповідачу було відомо про реальну відсоткову ставку за користування кредитними коштами, порядок її зміни та порядок нарахування відсотків. Отже, розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а її розмір розумним та справедливим. Також, відповідач посилається на положення ч. 7 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування», відповідно до якого у договорі про споживчий кредит забороняється встановлювати умову про продовження в односторонньому порядку строку користування кредитом. Продовження строку користування кредитом здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору за домовленістю сторін. Проте, ЗУ «Про споживче кредитування» було доповнено даним положенням згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023. Такі зміни набули чинності 24.12.2023. Відповідно до ст. 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідач зазначає, що згідно з ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3498-IX дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Проте, строк кредитування (з урахуванням пролонгації та автопролонгації) закінчився до моменту набрання чинності вказаних Відповідачем положень закону. В подальшому, строк дії договорів не продовжувався, відсотки не нараховувались. Отже, положення ч. 7 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах. Щодо витрат на правничу допомогу, то відповідач не наводить обґрунтування неспівмірності витрат із складністю справи та не надає суду будь-яких доказів на підтвердження такої позиції. Наголошуємо, що сторонами погоджено саме такі умови надання юридичної допомоги . Заперечення Відповідача не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та є лише особистою думкою відповідача, отже, такі твердження є припущеннями. Тому, просить позовну заяву задовольнити у повному обсязі.

09.10.2025 представник відповідача, адвокат Друзь Віталій Вікторович, подав до суду заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначив, що потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Ознайомлення з Правила надання грошових коштів у позику, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в Правилах не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Враховуючи викладене, необхідно врахувати, що Правила надання грошових коштів у позику не є складовою частиною кредитного договору, а є лише письмовою формою ознайомлення споживача до укладення договору з умовами різних видів кредитування для забезпечення йому можливості вибору серед альтернативних умов кредитування та містить узагальнену інформацію про умови кредитування, орієнтовану загальну вартість кредиту та передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача. Так, з Правилами надання грошових коштів у позику відповідач не ознайомлювався та не підписував їх.

27.10.2025 представник позивача, керівник товариства - Ярослава Сердійчук, подала до суду додаткові пояснення, у яких зазначила, що підписанням Акцепту оферти за договором № 0985742767 відповідач підтвердив, що він повністю ознайомився та згоден з Правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту за умовами програми «MoneyBOOM», затверджених наказом №11/1 від 11.05.2019. До матеріалів справи долучені Правила, затверджені наказом №11/1 від 11.05.2019, підписані директором товариства. Отже, твердження Відповідача про те, що він не був ознайомлений з Правилами надання кредиту не заслуговують на увагу. Підписанням Оферти за договором № 10001658336 відповідач підтвердив, що він повністю ознайомився та згоден з Правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «ФК «Інвест Фінанс», текст яких розміщений на сайті https://cashberry.com.ua. Звертаємо увагу, що умови Правил надання грошових коштів у позику відповідають кредитному договору, викладають в тому числі норми законодавства та передують укладенню договору. До матеріалів справи долучені Правила надання грошових коштів у позику, затверджені наказом №№16/01-1 від 16.01.2020, підписані директором товариства. Отже, твердження Відповідача про те, що він не був ознайомлений з Правилами надання кредиту не заслуговують на увагу. Підписанням зазначених оферт відповідач, також підтвердив, що він повністю ознайомився з усіма його умовами, в тому числі з Правилами та йому було надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства. Враховуючи вищевикладене, просить позовну заяву ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, у позовній заяві міститься клопотання, у якому представник позивача, керівник Ярослава Сердійчук, просила розгляд справи проводити без участі представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач - ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та його представник, ОСОБА_2 , 02.10.2025 подав до суду заяву, у якій просив розгляд справи провести без участі відповідача та його представника, позовні вимоги визнав частково з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Встановлено, що 23.02.2020 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТ ФІНАНС» ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту №10001658336, шляхом підписання заяви про прийняття оферти ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТ ФІНАНС», на укладення електронного договору, відповідно до умов якого товариство зобов'язується надати позичальникові кредит у гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені цим Договором. Тип кредиту - кредит.

Відповідно до п. 1.2. Договору сума кредиту - 6000 гривень.

Відповідно до п. 1.3 Договору строк надання кредиту - 30 календарних днів. Дата повернення кредиту вказується в графіку платежів, що є додатком №1 до договору.

Відповідно до п. 1.4 Договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за кожен день користування кредитом за процентною ставкою. Зазначена процентна ставка нараховується в межах строку кредиту, передбаченого в п. 1.3 Договору та в межах строку, на який було продовжено строк кредит за домовленістю сторін.

Відповідно до п. 1.5 Договору мета отримання кредиту - на споживчі цілі (для власних потреб, не пов'язаних з підприємницькою діяльністю, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника).

Відповідно до 2.1 Договору кошти Кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані Позичальником Кредитодавцю з метою отримання Кредиту.

Відповідно до 3.1. Договору нарахування процентів за цим Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за Кредитом за кожен день користування Кредитом (включаючи періоди пролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

Відповідно до п. 9.2 Договору невід'ємною частиною цього договору є Правила надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах надання фінансового кредиту та Паспорт споживчого кредитування, що наданий позичальнику до укладення цього Договору. Уклавши цей Договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись правил, текст яких розміщений на сайті товариства та які містяться в матеріалах електронної справи.

Відповідно до п. 9.14 Договору підписуючи цей Договір, позичальник підтверджує, що перед укладенням цього Договору йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація: а) за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту) відповідно до ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування; б) вказана в ч. 1,2) ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та розміщена на Веб-сайті; він ознайомлений з усіма умовами Правилнадання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах надання фінансового кредиту, що розміщені на Веб-сайті, повністю розуміє їх, погоджується з ними і зобов'язується неухильно їх дотримуватися.

Відповідно до п. 9.18 Договору усі додатки до цього Договору,підписані Сторонами є невід'ємною частиною цього Договору.

Також, 23.02.2020 відповідачем підписано додаток №1 до договору, а саме графік платежів/розрахунків до договору про надання споживчого кредиту №10001658336 від 23.02.2020.

З довідки ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТ ФІНАНС» вбачається, що клієнта ОСОБА_1 з яким укладено договір про надання споживчого кредиту №10001658336 від 23.02.2020, ідентифіковано товариством (одноразовий ідентифікатор 65530 і номер телефону НОМЕР_1 ) та здійснено акцепт договору.

Встановлено, що 13.03.2020 між ТОВ «КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ» та ОСОБА_1 укладено договір позики №555125855221, відповідно до умов якого, на підставі заявки на позику від 13.03.2020, підписаної позичальником за допомогою електронного підпису з одноразовим ідентифікатором, позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти на суму у загальному розмірі 2800,00 грн, на строк 30 календарних днів під 649,46% річних.

Відповідно до п. 1.3 Договору частиною цього договору позики є «Загальні умови надання грошових коштів у позику ТОВ «КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ», затверджені наказом директора ТОВ «КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ» від 04 квітня 2019 року №20190404-1. Шляхом підписання цього договору позичальник прийняв загальні умови у якості умов цього договору позики та які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до пункту 2.1. Договору, позика надається позичальнику шляхом перерахування позикодавцем позики на банківський картковий рахунок позичальника за реквізитами його банківської платіжної картки, зазначений у реєстраційної анкеті клієнта - позичальника у системі «Loany» на сайті системи www.loany.com.ua.

Відповідно до п. 3.1. Договору, позичальник здійснює повернення позики і сплачує проценти згідно із загальними умовами відповідно до графіку платежів (Додаток №1 до цього договору, є його невід?ємною частиною та підписується позичальником). Графік платежів розміщується в особистому кабінеті позичальника на сайті системи.

Відповідно до п. 6.5 Договору, цей договір є укладеним і набуває чинності (вступає в силу) з моменту його підписання позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором і надання позики та діє до повного виконання зобов?язань, що виникають з його договору та/або з порушення його умов.

Відповідно до 6.8 Договору, цей договір складений в електронному вигляді та розміщений в особистому кабінеті позичальника на сайті системи за адресою www.loany.com.ua.

Згідно додатку №1 до договору позики №555125855221 від 13.03.2020, а саме Графіку платежів, який є невід?ємною частиною договору та підписаний відповідачем електронним цифровим підписом, загальна вартість кредиту складає 3834,40 гривень, з яких: 2500,00 грн - сума кредиту, 1334,40 грн - проценти за користування кредитом.

Вищезазначена інформація міститься також і у підписаному, електронним цифровим підписом паспорті позики.

З довідки ТОВ «КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ» (а.с. 84) вбачається, що клієнта - ОСОБА_1 , з яким укладено договір №555125855221 від 13.03.2020, ідентифіковано товариством (одноразовий ідентифікатор 30239204 та номер телефону НОМЕР_1 ) та здійснено акцепт договору.

Встановлено, що 08.03.2020 між ТОВ «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0985742767, відповідно до умов якоготовариство надає Позичальнику фінансову послугу з надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, а саме: кошти на умовах фінансового кредиту для власних потреб на умовах цього Договору, а також згідно Правил надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту за умовами програми «МопеуВООМ», які є невід'ємною частиною Договору, а Позичальник зобов'язується отримати та належним чином використовувати і повернути в передбачені цим Договором строки кредит та сплатити відсотки й інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим Договором та Правилами.

Відповідно до п. 1.2, 1.3 Договору кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) в межах строку дії Договору - 36 календарних місяців з дня підписання Договору з остаточним терміном повернення кожного траншу кредиту не пізніше строку користування траншем, визначеного Сторонами у Додатку №1 та Додатку №2 до Договору - при наданні (отриманні) першого траншу кредиту, та Додатку №3 та Додатку №4 до Договору - при наданні (отриманні) другого та наступних траншів кредиту. Строк користування кожним траншем є окремим та визначається відповідно до умов Договору: Додатку №1 та Додатку №2 до Договору - при наданні (отриманні) першого траншу кредиту, та Додатку №3 та Додатку №4 до Договору - при наданні (отриманні) другого та наступних траншів кредиту. Позичальник має право здійснити дострокове погашення кредиту (траншу) за Договором і сплатити проценти за фактичний строк користування кредитом (траншем). Мета отримання кредиту - для власних потреб.

Відповідно до п. 1.5 Договору загальний (максимальний) розмір кредитної лінії - 20 000 гривень.

Відповідно до п. 3.1 Договору перший Фінансовий кредит (транш) надається Позичальнику на підставі заповненої та особисто підписаної Позичальником Заявки-Анкети (Додаток №5) та Додатка №2 до Договору, які є невід'ємною частиною даного Договору. В Заявці-Анкеті на отримання першого Фінансового кредиту (траншу) зазначено суму першого Фінансового кредиту та строк користування ним інші умови Визначено у Додатку №2. Підписання Товариством Додатку №1 до Договору і Позичальником Додатку №2 до Договору є укладення та підписання Договору в цілому. Другий, третій, четвертий та наступний фінансовий кредит (транш) надається Позичальнику на підставі заповненої та особисто підписаної Позичальником Заявки - Анкети (Додаток №5) та Додатку №4, які є невід'ємною частиною даного Договору. В Заявці-Анкеті на отримання другого та наступних траншів кредиту зазначається сума кредиту (траншу), строк користування, у Додатку №4 зазначається відсоткова ставка за кожен день користування кредитом, річна відсоткова ставка, загальна вартість такого кредиту (траншу), реальна річна процентна ставка та інше.

Відповідно до п. 7.1 Договору, Позичальник підтверджує, що він самостійно перед укладанням даного Договору повністю ознайомився з Правилами, викладеними на веб-сайті Товариства, Проектом Договору і які відповідають умовам даного Договору, та погоджується з ними.

Встановлено, що 08.03.2020 відповідач - ОСОБА_1 заповнив заявку-анкету на отримання кредиту, згідно якої просив надати йому кредит у розмірі 4000,00 грн терміном на 30 днів.

08.03.2020 відповідач - ОСОБА_1 підписав електронним підписом одноразовим ідентифікатором заяву на отримання першого траншу кредиту згідно договору надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0985742767 від 08.03.2020, шляхом акцепту пропозиції товариства, відповідно до якої сторони погодили наступні умови кредиту: сума кредиту - 4000,00 грн, строк користування кредитом (траншем) - 30 днів, строк дії договору №0985742767 від 08.03.2020 - 3 роки, відсоткова ставка - 1,225% за кожен день користування кредитом, річна - 447,125%, загальна вартість кредиту - 1470,00 грн. Всі інші умови визначені договором надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0985742767 від 08.03.2020.

З довідки ТОВ «ІНФІНАНС» вбачається, що клієнта - ОСОБА_1 , з яким укладено договір №0985742767 від 08.03.2020, ідентифіковано товариством (одноразовий ідентифікатор 5z9n8z та номер телефону НОМЕР_1 ) та здійснено акцепт договору.

Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Передбачено ст. 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За ч 2. ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).

Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.

Ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

П. 6 ч. 1 ст. 3 цього Закону визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 цього Закону).

На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

У ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» вказано, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

За змістом ст. 6, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Отже, електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов'язки, має відповідати положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19 та від 19.01.2022 у справі № 202/2965/21).

Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18.

Вищевказані кредитні договори №10001658336 від 23.02.2020, №555125855221 від 13.03.2020 та №0985742767 від 08.03.2020 підписані відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, а тому, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Підписання кредитних договорів №10001658336 від 23.02.2020, №555125855221 від 13.03.2020 та №0985742767 від 08.03.2020 (електронним підписом) свідчить про те, що ОСОБА_1 усі умови цілком зрозумів та своїм підписом письмово підтвердив та закріпив те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Таким чином, вищевказані кредитні договори підписані сторонами, є чинними, у встановленому законом порядку недійсними не визнавалися, сторони визначили усі істотні умови договору, а тому, саме з 23.02.2020, 08.03.2020 та 13.03.2020 між сторонами виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.

Ч. 1 ст. 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТ ФІНАНС» свої зобов'язання за кредитним договором №10001658336 від 23.02.2020 виконало в повному обсязі та23.02.2020 перерахувало на картковий рахунок відповідача ОСОБА_1 (№ НОМЕР_2 ) кредитні кошти в розмірі 6000,00 грн, що підтверджується квитанцією та копією листа ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТ ФІНАНС».

ТОВ «КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ» свої зобов'язання за договором позики№555125855221 від 13.03.2020 виконало в повному обсязі та 13.03.2020 перерахувало на картковий рахунок відповідача ОСОБА_1 (№ НОМЕР_3 ) грошові кошти в розмірі 2500,00 грн, що підтверджується квитанцією №1268843717 від 13.03.2020 про видачу грошових коштів та листом ТОВ «КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ».

ТОВ «ІНФІНАНС» свої зобов'язання за кредитним договором №0985742767 від 08.03.2020 виконало в повному обсязі та08.03.2020 перерахувало на картковий рахунок відповідача ОСОБА_1 (№ НОМЕР_2 ) кредитні кошти в розмірі 4000,00 грн, що підтверджується копією листа ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» та копією листа ТОВ «ІНФІНАНС».

Вищевказані обставини підтверджуються матеріалами справи в електронній формі та не заперечуються відповідачем.

11.05.2021 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТ ФІНАНС» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» було укладено договір факторингу №11052021, відповідно до умов якого фактор зобов'язуються передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі реєстру боржників, підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід?ємною частиною цього договору.

Відповідно до Акту прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу №11052021 від 11.05.2021, клієнт ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТ ФІНАНС» передав, а фактор ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» прийняв реєстр боржників, після чого від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №11052021 від 11.05.2021, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» отримало право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №10001658336 від 23.02.2020на суму 13320,00 грн.

23.05.2024 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було укладено договір факторингу №23/05/24, відповідно до умов якого фактор передає грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступає факторові право вимоги до боржників, зазначених в реєстрі заборгованостей. Підписані сторонами Акти прийому-передачі реєстри заборгованостей, підтверджує факт переходу від клієнта до фактора відповідних прав вимоги та є невід?ємними частинами цього договору.

Відповідно до Актів прийому-передачі реєстрів заборгованостей (в електронному та друкованому вигляді) за договором факторингу №11052021 від 11.05.2021, клієнт ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» передав, а фактор ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» прийняв реєстр заборгованостей, після чого від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованостей до боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників.

З копії платіжної інструкції №42278041 від 24.05.2024, вбачається, що ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» сплатило суму фінансування згідно договору факторингу №23/05/24від 24.05.2024.

20.12.2024 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було укладено додаткову угоду №2 до договору факторингу

Відповідно до реєстру заборгованостей №2 та витягу з реєстру заборгованостей №2 до Договору факторингу №23/05/24від 24.05.2024, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» отримало право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №10001658336 від 23.02.2020на суму 13320,00 грн.

18.12.2023 між ТОВ «КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладено договір факторингу №18/12-2023, відповідно до якого первісний кредитор зобов?язується відступити за плату право грошової вимоги у сумі 113637981,90 грн, а фактор зобов'язується, здійснивши фінансування в порядку, передбаченому цим договором, прийняти право грошової вимоги до боржників, що належить клієнту і стає новим кредитором за договорами про надання фінансових послуг, укладеними між клієнтом і боржниками.

Відповідно до 6.1.4 Договору право вимоги переходить до фактора після оплати фінансування з моменту підписання сторонами акту приймання-передавання реєстру боржників в паперовому вигляді, який є підтвердженням передачі фактору права грошової вимоги до боржників, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно переданого права вимоги.

Відповідно до 7.1. Договору сторони домовились, що розмір фінансування за реєстром боржників складає 1100000,00 грн.

21.12.2023 між ТОВ «КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладено додатковий договір №1 до договору факторингу №18/12-2023 від 18.12.2023.

Згідно акту приймання-передавання Реєстру боржників від 22.12.2023 до договору факторингу №18/12-2023 від 18.12.2023 у електронному та паперовому вигляді, ТОВ «КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ» передав, а новий кредитор ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» прийняв реєстр боржників в кількості 20507.

З копії платіжного доручення №793 від 27.12.2023, вбачається, що ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» сплатило суму фінансування згідно договору факторингу №18/12-2023 від 18.12.2023.

З Реєстру боржників до договору факторингу №18/12-2023 від 18.12.2023 та витягу з реєстру боржників до договору факторингу №18/12-2023 від 18.12.2023, вбачається, що до переліку входить кредитний договір №555125855221 від 13.03.2020, позичальником за яким є ОСОБА_1 та загальна сума заборгованості становить 3824,40 грн.

14.07.2021 між ТОВ «ІНФІНАНС» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу №14-07/21, відповідно до якого первісний кредитор зобов?язується відступити за плату право грошової вимоги у сумі 221939136,68 грн, а фактор зобов'язується, здійснивши фінансування в порядку, передбаченому цим договором, прийняти право грошової вимоги до боржників, що належить клієнту і стає новим кредитором за договорами про надання фінансових послуг, укладеними між клієнтом і боржниками.

Відповідно до 6.1.4 Договору право вимоги переходить до фактора після оплати фінансування з моменту підписання сторонами акту приймання-передавання реєстру боржників, який є підтвердженням передачі фактору права грошової вимоги до боржників, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно переданого права вимоги.

Відповідно до 7.1. Договору сторони домовились, що розмір фінансування за реєстром боржників складає 1561454,09 грн.

Згідно акту приймання-передавання реєстру боржників від 14.07.2021 до договору факторингу №14-07/21 від 14.07.2021 у електронному та паперовому вигляді, ТОВ«ІНФІНАНС» передав, а новий кредитор ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» прийняв реєстр боржників.

З копії платіжного доручення №М1 від 14.07.2021, вбачається, що ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» сплатило суму фінансування згідно договору факторингу №14-07/21 від 14.07.2021.

З Реєстру боржників до договору факторингу №14-07/21 від 14.07.2021 та витягу з реєстру боржників до договору факторингу №14-07/21 від 14.07.2021, вбачається, що до переліку входить кредитний договір №0985742767 від 08.03.2020, позичальником за яким є ОСОБА_1 та загальна сума заборгованості становить 37929,00 грн.

10.01.2023 між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено договір №10-01/2023 про відступлення прав вимоги,відповідно до якого первісний кредитор відступає,шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах права вимоги первісного кредитора до боржників.

Згідно з п. 5.2 Договору, право вимоги вважаються відступленими первісним кредитором та набутими новим кредитором в день належного підписання сторонами акту приймання-передачі реєстру боржників в друкованому вигляді.

Відповідно до Акту прийому-передачі Реєстру Боржників до договору №10-01/2023 про відступлення прав вимоги від 10.01.2023, первісний кредитор ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» передав, а новий кредитор ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» прийняв реєстр боржників, після чого від первісного кредитора до нового кредитора переходять права вимоги заборгованості до боржників і новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників.

28.02.2023 між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» підписано акт про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до Реєстру боржників та витягу з реєстру боржників до договору №10-01/2023 про відступлення прав вимоги від 10.01.2023, від ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором №0985742767 від 08.03.2020 на загальну суму 76079,00 грн.

18.02.2025 між ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладено договір №18-02/2025 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступає, шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах права вимоги первісного кредитора до боржників.

Згідно з п. 5.2 Договору, право вимоги вважаються відступленими первісним кредитором та набутими новим кредитором в день належного підписання сторонами акту приймання-передачі реєстру боржників в друкованому вигляді.

Відповідно до Акту прийому-передачі Реєстру Боржників (в електронному та паперовому вигляді) до договору №18-02/2025 про відступлення прав вимоги від 18.02.2025, первісний кредитор ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» передав, а новий кредитор ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» прийняв реєстр боржників, після чого від первісного кредитора до нового кредитора переходять права вимоги заборгованості до боржників і новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників.

18.03.2025 між ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» підписано акт про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до Реєстру боржників до договору №18-02/2025 про відступлення прав вимоги від 18.02.2025, від ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №0985742767 від 08.03.2020 на загальну суму 80069,00 грн.

Так, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із частиною першою статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 516 ЦПК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов'язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч.1 ст. 519 ЦК України).

Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Положеннями ст. 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Також, ст. 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.

Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №278/1679/13-ц, в якій ВС зауважив, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.

Отже, за змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.

При цьому аналіз змісту ст. 1082 ЦК України дозволяє дійти висновку, що викладені в ній положення щодо обов'язку боржника здійснити платіж факторові за умови, що боржник одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, стосуються позасудового порядку вирішення спору. При цьому невиконання фактором цього обов'язку не звільняє боржника від виконання обов'язків за кредитним договором, а лише дає йому право на виконання свого обов'язку перед первісним кредитором.

Таким чином, у разі сплати ОСОБА_1 коштів на рахунок первісного кредитора, вони були б перераховані на рахунки ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» та зараховані для погашення кредитної заборгованості.

Встановлено, що відповідач з умовами договорів був ознайомлений, підписав кредитні договори №10001658336 від 23.02.2020, №555125855221 від 13.03.2020, №0985742767 від 08.03.2020, однак умови договорів порушив.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, невиконання зобов'язання є порушенням зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, позивачем доведено факт укладення кредитних договорів №10001658336 від 23.02.2020, №555125855221 від 13.03.2020, №0985742767 від 08.03.2020, факт отримання відповідачем грошових коштів та порушення ним зобов'язання щодо їх повернення, а тому, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту за договором про надання споживчого кредиту№10001658336 від 23.02.2020 у розмірі 6000,00 грн, за договором позики №555125855221 від 13.03.2020 у розмірі 2500,00 грн та за договором надання позики №0985742767 від 08.03.2020 у розмірі 4000,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по відсотках, слід зазначити наступне.

Представник відповідача, адвокат Друзь Віталій Вікторович, заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що позивач, обґрунтовуючи право вимоги щодо стягнення заборгованості, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилається на Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайтах Первісних кредиторів. Однак, додатки до позовної заяви не містять доказів того, що саме ці Правила надання грошових коштів у позику розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Правил надання грошових коштів у позику. Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, про що зроблено висновок у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 у справі №616цс15.

Суд критично оцінює зазначені твердження виходячи з наступного.

Так, роздруківка Умов та Правил із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Отже, Умови та Правила надання банківських послуг та витяг з Тарифів повинні містити підпис позичальника (відповідача), та саме з цього моменту такі умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.

Саме така позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15).

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, де Велика Палата, зазначила, що витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які наявні в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як складову частину спірного кредитного договору, укладеного між сторонами 06 лютого 2014 року, шляхом підписання заяви-анкети.

Однак, суд відхиляє доводи представника відповідача, про те, що висновки Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) та, зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки у даній справі та у справі, на яку посилається представник відповідача (провадження №6-16цс15 та №342/180/17) встановлені різні фактичні обставини.

У справі №342/180/17, предметом позову є стягнення кредитної заборгованості, а кредитний договір сторони уклали не в електронному, а в паперовому вигляді шляхом підписання заяви позичальника. Натомість у даній справі сторони уклали кредитний договір в електронній формі у відповідності до вимог Закону України «Про електронну комерцію», а нормативно-правове регулювання укладення такого договору є відмінним від підписаного позичальником власноруч у письмовій формі (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2022 року у справі № 234/7297/20).

Судом враховують правові висновки викладені Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19, у якій зазначено, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та предмет спору.

Подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16).

Отже, правові висновки викладені у зазначеній постанові Верховного Суду України у справі провадження №6-16цс15 та постанові Великої Палати Верховного Суду, викладені від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, не є релевантними та не можуть бути застосовані у межах цієї справи, з огляду на встановлені фактичні обставини у даній справі та відсутності їх подібності.

Представник відповідача, адвокат Друзь Віталій Вікторович, заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що нарахування процентів поза межами цього строку є незаконним. Позивачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження факту вчинення відповідачем будь-яких дій, з вчиненням яких відбувається пролонгація (збільшення) строку кредитування, натомість вимоги, на які посилається позивач, не ґрунтуються на нормах закону, ставить відповідача, як споживача послуг, у невигідне положення та є нікчемною в силу приписів ч. 7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». Відтак, нараховані первісними кредиторами та позивачем поза межами строку кредитування проценти нараховані протиправно, вимоги про їх нарахування не ґрунтуються на нормах закону та не підлягають до задоволення.

Суд частково враховує зазначені твердження представника відповідача виходячи з наступного.

Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Також, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц та від 15.01.2025 у справі № 753/16762/15-ц.

Так, на підставу вимог щодо стягнення заборгованості за кредитними договорами з відповідача позивачем було надано розрахунки заборгованості виконані первісними кредиторами та позивачем.

Суд вважає, що надані позивачем розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом, враховуючи, що до суду надані докази отримання відповідачем кредитних коштів за кредитними договорами, а відповідач заперечуючи заявлений позивачем розмір заборгованості свого контррозрахунку, який би спростовував доводи позивача щодо суми боргу, до суду не надав.

Водночас, згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачується щомісяця до дня повернення позики.

Ч. 1-3 ст.1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованої або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно з ч.1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 (справа №444/9519/12) та від 31.10.2018 (№202/4494/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця. Якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.

Отже, у разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором. У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства. Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх. Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.

Тобто, твердження про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов'язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. Verba chartarum fortius accipiunt ur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

У разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 за № 723/304/16-ц стягнення процентів за користування грошима за період після визначеного сторонами договору строку повернення позики - дня закінчення строку договору, не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Отже, за договорами кредиту та позики проценти за користування кредитними коштами можуть бути нараховані лише протягом строку, на який були надані кредитні кошти і, враховуючи визначену процентну ставку за кредитами, нарахування процентів має проводитися на рівні процентної ставки.

З наданих позивачем розрахунків заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №10001658336 від 23.02.2020 вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 станом на момент формування заяви становить 13320,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 6000,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 7320,00 грн.

У ході розгляду справи, судом встановлено, що сума заборгованості за відсотками нарахована в період з 23.02.2020 по 23.06.2020, тобто поза межами строку кредиту.

Так, згідно п. 1.3 та 1.4 Договору про надання споживчого кредиту №10001658336 від 23.02.2020, строк надання кредиту - 30 календарних днів. Дата повернення кредиту вказується в графіку платежів, що є додатком №1 до договору. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за кожен день користування кредитом за процентною ставкою. Зазначена процентна ставка нараховується в межах строку кредиту, передбаченого в п. 1.3 Договору та в межах строку, на який було продовжено строк кредит за домовленістю сторін.

Відповідно до п. 4.1, 4.2 Договору про надання споживчого кредиту №10001658336 від 23.02.2020, строк кредиту може бути продовжено: за ініціативою Позичальника на кількість днів, зазначену в п.1.3. цього Договору, якщо між Сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному п.4.2. (пп. 4.2.1.-4.2.3.) цього Договору. Порядок продовження строку кредиту за ініціативою Позичальника: пропозиція (оферта) Позичальника щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку Товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій Позичальником. Якщо Позичальник здійснюючи вказаний платіж не бажає продовжувати строк користування кредитом, Позичальник зобов'язаний повідомити про це Товариство в один із вказаних нижче способів: перед здійсненням платежу здійснити в Особистому кабінеті дії, що направлені на часткове повернення заборгованості за кредитом; або протягом 24 годин з моменту внесення платежу направити на поштову скриньку Товариства (в тому числі з використанням сервісу направлення повідомлень Товариству, що розміщений на Веб-сайті) повідомлення про необхідність зарахування такого платежу в часткове погашення заборгованості за кредитом, з обов'язковою вказівкою в такому повідомлені номеру та дати цього Договору та суми здійсненого платежу. В іншому разі здійснений Позичальником платіж буде розцінений Товариством як пропозиція (оферта) Позичальника щодо продовження строку користування кредитом.

Водночас, з наданого розрахунку заборгованості, виконаного первісним кредитором, вбачається, що позичальником не виконано умови щодо продовження строку кредиту у відповідності до п. 4.1, 4.2 Договору та останнім не здійснено платежу у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів.

Крім того, з графіку платежів, що додатком №1 до договору про надання споживчого кредиту №10001658336 від 23.02.2020, вбачається, що сторони погодили наступний графік розрахунків: термін платежу - 30 днів, сума кредиту - 6000,00 грн, відсотки - 1800,00 грн, всього 7800,00 грн.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками, нарахованими в межах строку кредитування за період з 23.02.2020 по 24.03.2020, у розмірі 1800,00 грн.

З наданих позивачем розрахунків заборгованості за договором позики №555125855221 від 13.03.2020 вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 станом на момент формування заяви становить 3824,40 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 2500,00 грн та заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 1324,40 грн.

У ході розгляду справи, судом встановлено, що сума заборгованості за відсотками нарахована в період з 13.03.2020 по 12.04.2020, тобто в межах строку кредиту, а тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, враховуючи, що вказана сума боргу визнається останнім.

З наданих позивачем розрахунків заборгованості за договором позики №0985742767 від 08.03.2020, вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 станом на момент формування заяви становить 80069,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 4000,00 грн та заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 76069,00 грн. Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 52069,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 4000,00 грн та заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 48069,00 грн.

У ході розгляду справи, судом встановлено, що сума заборгованості за відсотками нарахована в період з 08.03.2020 по 07.03.2023, тобто поза межами строку користування кредитом (траншем).

Відповідно до п. 1.2, 1.3 Договору кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) в межах строку дії Договору - 36 календарних місяців з дня підписання Договору з остаточним терміном повернення кожного траншу кредиту не пізніше строку користування траншем, визначеного Сторонами у Додатку №1 та Додатку №2 до Договору - при наданні (отриманні) першого траншу кредиту, та Додатку №3 та Додатку №4 до Договору - при наданні (отриманні) другого та наступних траншів кредиту. Строк користування кожним траншем є окремим та визначається відповідно до умов Договору: Додатку №1 та Додатку №2 до Договору - при наданні (отриманні) першого траншу кредиту, та Додатку №3 та Додатку №4 до Договору - при наданні (отриманні) другого та наступних траншів кредиту. Позичальник має право здійснити дострокове погашення кредиту (траншу) за Договором і сплатити проценти за фактичний строк користування кредитом (траншем). Мета отримання кредиту - для власних потреб.

Відповідно до п. 3.1 Договору перший Фінансовий кредит (транш) надається Позичальнику на підставі заповненої та особисто підписаної Позичальником Заявки-Анкети (Додаток №5) та Додатка №2 до Договору, які є невід'ємною частиною даного Договору. В Заявці-Анкеті на отримання першого Фінансового кредиту (траншу) зазначено суму першого Фінансового кредиту та строк користування ним інші умови Визначено у Додатку №2.

У підписаній відповідачем заявці-анкеті на отримання кредиту та заяві на отримання першого траншу кредиту згідно договору надання позики, у тому числі і на умовах фінансового кредиту №0985742767 від 08.03.2020, шляхом акцепту пропозиції товариства, сторонами було погоджено окремий строк користування кредитом (траншем) - 30 днів.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками, що нараховані в межах строку кредитування за період з 08.03.2020 по 07.04.2020, у розмірі 1470,00 грн.

Також, слід зазначити, що посилання представника відповідача на положення ч. 7 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування», суд оцінює критично, виходячи з наступного.

Так, ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» було доповнено частиною сьомою наступного змісту: «У договорі про споживчий кредит забороняється встановлювати умову про продовження в односторонньому порядку строку користування кредитом. Продовження строку користування кредитом здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору за домовленістю сторін.», на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22.11.2023, який набрав чинності 24.12.2023.

Відповідно до ст. 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Водночас, згідно ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 3498-IX дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Тому, враховуючи, що строк кредиту за договором позики №0985742767 від 08.03.2020 та за договором про надання споживчого кредиту №10001658336 від 23.02.2020 закінчився до моменту набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22.11.2023, в подальшому, строк дії договорів не продовжувався, положення ч. 7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

П. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

При обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц).

Представник позивача на підтвердження витрат на правову допомогу надала: копію договору №02-07/2024 про надання правової допомоги від 02.07.2024, копію прайс-листа до договору, копією заявки на надання юридичної допомоги №1140 від 01.08.2025 та витяг з акту №17 про надання юридичної допомоги від 31.08.2025, згідно яких вартість послуг в рамках розгляду даної справи становить 16000,00 грн (4000,00 грн (2 години по 2000,00 грн) надання усної консультації та 12000,00 грн (4 години по 3000,00 грн) складання позовної заяви про стягнення боргу), що підтверджується матеріалами справи.

Отже, позивач ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», в зв'язку з розглядом даної справи поніс судові витрати на правничу допомогу на загальну суму 16000,00 грн.

Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання.

Так, від відповідача в порядку ч. 5 ст. 137 ЦПК України надійшла заява про необґрунтованість витрат позивача на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, однак, жодних доказів на підтвердження неспівмірності вказаних витрат на професійну правничу допомогу до суду не надано, а відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, представник відповідача зазначає, що дана справа не є складною, для надання консультації по цій справі відсутня потреба досліджувати та аналізувати значні обсяги документів, відтак вартість послуг у 16000 грн вважає завищеною. З урахуванням наведеного, відповідач просить суд наведене врахувати та зменшити розмір витрат на правничу допомогу, яка підлягає стягненню з Відповідача у випадку задоволення позову.

Суд враховує правову позицію Верховного суду викладену у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19 та від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц, у яких зазначено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Водночас, якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 та у постанові від 19.02.2019 року у справі № 917/1071/18).

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 910/23210/17, від 13.02.2019 року у справі № 911/739/15, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020у справі № 922/2685/19, де визначено, що за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Проаналізувавши надані стороною позивача докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, у яких зазначено здійснені адвокатом роботи (послуги), а також врахувавши заперечення відповідача, суд дійшов висновку, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 16000,00 грн, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з огляду на наступне.

Так, така послуга, як усна консультація позивача, вартість якої становить 4000,00 грн, включає в себе послугу зі складання позовної заяви. Тому зазначення цієї послуги окремо і встановлення вартості за кожну з послуг є безпідставним та не відповідає критерію реальності адвокатських послуг, враховуючи, що справа не є складною (стягнення заборгованості за кредитними договорами, ціна позову якого становить 69213,40 грн) та відноситься до категорії малозначних.

Враховуючи вищевикладене, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16000,00 грн, які просить стягнути позивач, не відповідають критеріям співмірності, необхідності та розумності, з урахуванням вчинених адвокатами об'єму дій та наданих послуг, а також з урахуванням складності справи.

З огляду на обставини справи та на фактичний об'єм необхідних послуг, наданих адвокатом, суд дійшов висновку, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, є доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію справедливості, розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи та вчинених адвокатами дій.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у загальному розмірі 69213,40 грн, водночас позовні вимоги задоволено частково на суму 17094,40 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються, у разі часткового задоволення позову, на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з урахуванням наведених обставин та положень закону, розмір витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, які повинен сплатити відповідач позивачу становить 740,94 грн.

Також, позивач при подачі позову до суду сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн, а тому, враховуючи, що позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягується судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 598,29 грн.

Керуючись ст. 11, 15, 16, 205, 207, 526, 610, 611, 612, 628, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України,Законом України «Про електронну комерцію», ст. 4, 12, 19, 76 - 82, 133, 137, 141, 258, 259, 264 - 265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за Договорами № 10001658336 від 23.02.2020, № 555125855221 від 13.03.2020, № 0985742767 від 08.03.2020 у загальному розмірі 17094,40 грн (сімнадцять тисяч дев'яносто чотири гривні 40 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 598,29 грн та витрати за професійну правничу допомогу у розмірі 740,94 грн, всього 1339,23 грн (одна тисяча триста тридцять дев'ять гривень 23 копійки).

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», ЄДРПОУ: 42640371, місцезнаходження: вулиця Гедройця Єжи, будинок 6, офіс 521, місто Київ, 03150.

Відповідач - ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 10.11.2025.

Суддя: О. В. Бондаренко

Попередній документ
131683056
Наступний документ
131683058
Інформація про рішення:
№ рішення: 131683057
№ справи: 357/15332/25
Дата рішення: 05.11.2025
Дата публікації: 13.11.2025
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Цивільне
Суд: Білоцерківський міськрайонний суд Київської області
Категорія справи: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Призначено до судового розгляду (11.11.2025)
Дата надходження: 10.11.2025
Розклад засідань:
05.11.2025 09:00 Білоцерківський міськрайонний суд Київської області
21.11.2025 14:00 Білоцерківський міськрайонний суд Київської області