Справа № 357/8019/23
1-кп/357/47/25
10.11.2025 м. Біла Церква
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у кримінальному провадженні № 12022110000000226, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.07.2022 за обвинуваченням ОСОБА_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 28 і ч. 2 ст. 317, ч. 3 ст. 311, ч. 3 ст. 313, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 28 і ч. 1 ст. 306 КК України, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст 307, ч. 3 ст. 28 і ч. 2 ст. 317, ч. 3 ст. 311, ч. 3 ст. 313, ч. 3 ст. 28 і ч. 1 ст. 306 КК України,
клопотання прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_7 про продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про продовження стосовно обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляду домашнього арешту, а також клопотання захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 ,
сторони кримінального провадження: прокурор Київської обласної прокуратури ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції), обвинувачений ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції) обвинувачена ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції), обвинувачений ОСОБА_5 та їх захисник - адвокат ОСОБА_8 , адвокат обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_9
У провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області перебуває кримінальне провадження № 12022110000000226, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.07.2022 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 307 ч. 3, 28 ч. 3, 317 ч. 2, 311 ч. 3, 313 ч. 3, 263 ч. 1, 28 ч. 3, 306 ч. 1 КК України, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 307 ч. 3, 28 ч. 3, 317 ч. 2, 311 ч. 3, 313 ч. 3, 28 ч. 3, 306 ч. 1 КК України.
Стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, строк дії якого продовжено по 13.11.2025 включно, без можливості внесення застави. Стосовно обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту у нічний час по 15.11.2025.
У зв'язку з тим, що до вказаного терміну прийняти остаточне рішення по справі не представляється можливим, прокурором заявлені клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк шістдесят днів без можливості внесення застави, а обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді домашнього арешту.
При цьому прокурор посилається на продовження існування ризиків, передбачених пп. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України та на неможливість інших, більш м'яких запобіжних заходів забезпечити процесуальну поведінку обвинувачених.
Ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - переховуватися від суду, обгрутовує тим, що обвинувачені можуть ухилятися від суду оскільки злочини, які їм інкримінують є тяжкими та особливо тяжким та передбачають покарання у виді позбавлення волі строком від 9-ти до 12-ти років, з конфіскацією майна, та будучи обізнаними про покарання, що їм загрожує з метою його уникнення можуть переховуватися від суду, не мають на утриманні малолітніх дітей, недієздатних чи осіб похилого віку, непрацюючі, тобто не мають стійких соціальних зв'язків, ведуть антигромадський спосіб життя.
Ризик передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України - незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, обгрунтовує тим, що обвинувачені володіють інформацією стосовно характеризуючих, в тому числі біографічних, даних свідків, які надали органу досудового розслідування викривальні покази стосовно них, у зв'язку з чим останні, перебуваючи на волі, матимуть можливість безперешкодно впливати на вказаних учасників процесу шляхом підкупу, примусу, погроз з метою зміни або відмови їх від показів.
Окрім цього, ОСОБА_3 не має джерела заробітку, а збут наркотичних засобів та психотропних речовин, вчинявся усіма обвинуваченими з метою неправомірного отримання грошових коштів, таким чином вважає, що обрання запобіжного заходу більш м'якого призведе до вчинення останніми інших кримінальних правопорушень з метою особистого збагачення, що свідчить про високу вірогідність виникнення ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Позиції сторін.
Прокурор підтримав клопотання та просив їх задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_3 просив змінити запобіжний захід на домашній арешт.
Обвинувачена ОСОБА_4 просила змінити запобіжний захід з домашнього арешту на особисте зобов'язання, щоб вона мала можливість працювати в нічний час доби. Крім того, у неї на утриманні перебуває її бабуся, якій 83 роки і яка потребує лікування. Однак, будучи обтяженою мірою запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, вона позбавлене можливості супроводжувати свою бабусю до закладу охорони здоров'я. Крім неї за бабусею нікому доглядати, оскільки її матір є особою з інвалідністю ІІ групи.
Обвинувачений ОСОБА_5 не заперечував щодо продовження стосовно нього запобіжного заходу. При вирішенні клопотання ОСОБА_4 - покладається на розсуд суду, при вирішенні клопотання ОСОБА_3 просить його задовольнити, надати йому шанс довести, що він зможе виконувати процесуальні обов'язки, перебуваючи на волі.
Адвокат ОСОБА_8 подав до суду письмове клопотання про зміну обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. У клопотанні посилається на те, що за час перебування у слідчому ізоляторі суттєво погіршилося здоров'я ОСОБА_3 про що свідчить відповідь на адвокатський запит з Філії державної установи «Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України» в м. Києві та Київській області Київська міська медична частина. Вказав на те, що судовий розгляд відбувається повільно, обвинувачений більше двох років перебуває під вартою, заявлені ризики із часом втратили свою актуальність, тому названі прокурором ризики є необгрунтованими, а забезпечити процесуальну поведінку обвинуваченого можна шляхом застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. Крім того, він звертався до прокурора із клопотанням у порядку ст. 616 КПК України, на що йому було відмовлено, що свідчить про те, що прокурор безпідставно перешкоджає обвинуваченому у реалізації його контитуційного обов'язку здійснювати захист держави.
Підтримав клопотання своєї підзахисної ОСОБА_4 та просив змінити обраний щодо неї запобіжний захід у вигляді домашнього арешту та запобіжний захід у виді особистого зобов'язання.
Також адвокат ОСОБА_8 підтримав позицію свого підзахисного ОСОБА_5 щодо продовження стосовно нього запобіжного заходу у виді домашнього арешту.
Адвокат ОСОБА_9 підтримав позицію захисту.
Мотиви суду.
Вирішуючи заявлені клопотання щодо запобіжних заходів стосовно обвинувачених, суд з огляду на думку учасників та вимоги чинного кримінального процесуального закону, зазначає таке.
Під час судового розгляду, ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15.09.2025 обвинуваченому ОСОБА_3 було продовжено застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 13.11.2025, а стосовно обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 запобіжний захід у виді домашнього арешту строком на один місяць до 15.11.2025 разом з тим, з об'єктивних підстав, судовий розгляд вказаного кримінального провадження до зазначеного строку, завершити не представляється можливим.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Положеннями статті 29 Конституції України гарантовано право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Так, у рішенні «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 визначено, що тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Так, Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини. Такими ознаками є тяжкість та підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину, ухилення від явки до суду, вчинення іншого злочину.
Вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.
Частиною 1 статті 194 КПК України визначено, що суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Питання продовження запобіжних заходів до обвинувачених вирішується на стадії судового провадження, а відтак, на даній стадії суд позбавлений можливості робити будь-який висновок щодо обґрунтованості підозри, оскільки з моменту находження обвинувального акта до суду змінюється процесуальний статус підозрюваної особи на обвинуваченого (ч.1, ч. 2 ст. 42 КПК України), і вказаній особі висувається обвинувачення відповідно до обвинувального акта (ч. 1 ст. 337 КПК України).
Обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом першої інстанції на стадії судового розгляду шляхом дослідження доказів, на яких може ґрунтуватися або якими може спростовуватися обвинувачення, яким за результатами судового розгляду суд, ухвалюючи остаточне рішення у кримінальному провадженні, надає оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності, в нарадчій кімнаті.
З огляду на викладене, суд на даній стадії судового розгляду позбавлений можливості робити висновок щодо обґрунтованості підозри або висунутого обвинувачення шляхом надання оцінки доказам у справі, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа могла вчинити правопорушення, у вчиненні якого вона обвинувачується.
Згідно обвинувального акту ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 обвинувачуються у вчиненні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від дев'яти до дванадцяти років.
На думку суду, відомості, викладені в Реєстрі матеріалів досудового розслідування можуть свідчити про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченими інкримінованих кримінальних правопорушень. Таким чином, суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначає, що причетність обвинувачених до вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень є вірогідною та достатньою для застосування щодо них запобіжних заходів.
Наявність ризиків та їх обгрунтованість.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (частина 1 статті 177 КПК).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною 1 статті 177 КПК (частина 2 статті 177 КПК).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь вірогідності, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. КПК України покладає на слідчого, прокурора обов'язок обґрунтувати ризики кримінального провадження. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Під час перевірки наявності ризиків у кримінальному провадженні суд вважає переконливими та погоджується із доводами сторони обвинувачення про наявність ризиків, передбачених пп. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України з огляду на таке.
Так, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 обвинувачуються у вчиненні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
Отже, тяжкість інкримінованих правопорушень та усвідомлення можливості засудження до тривалого терміну позбавленні волі вже само по собі може бути підставою та мотивом для обвинувачених до втечі.
Враховуючи ці обставини у сукупності із особами обвинувачених та характером кримінальних правопорушень у вчиненні яких вони обвинувачуються, суд дійшов висновку про існування ризику того, що остані можуть переховуватися від суду.
Також прокурором в судовому засіданні доведено ризик незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, оскільки обвинувачені з метою ухилення від покарання чи спотворення об'єктивної картини можуть впливати на свідків, - умовлянням, підкупом чи погрозами примушуючи їх змінити свідчення та приховати вчинення кримінального правопорушення.
При цьому суд враховує встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, відповідно до чч. 1, 2 статті 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
З огляду на зазначені положення закону, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Отже, ознайомившись з матеріалами досудового розслідування обвинувачені володіють інформацією стосовно характеризуючих, в тому числі біографічних, даних свідків, які надали органу досудового розслідування викривальні покази стосовно них, у зв'язку з чим остані можуть безперешкодно впливати на вказаних учасників процесу шляхом підкупу, примусу, погроз з метою зміни або відмови їх від показів.
Оскільки обвинувачені вчиняли збут наркотичних засобів з метою отримання прибутку, то суд вважає переконливим і ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому обвинувачуються, з метою особистого збагачення у подальшому.
Отже, судом встановлено наявність реальних ризиків, передбачених пп. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які і на даний час не зменшились, а продовжують існувати.
Щодо наявності підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, зазначеним у ст. 177 КПК України.
Сторона обвинувачення посилається на неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 більш м'якого запобіжного заходу з огляду на наявність високого ступеню встановлених ризиків та такий, що виправдовує обмеження свободи фізичної особи.
Суд зазначає, що метою застосування запобіжного заходу, в тому числі й такого виняткового, як тримання під вартою, відповідно до положень ч.1 ст.177 КПК України є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Крім того, при виборі між кількома запобіжними заходами, слід перевірити чи можуть більш м'які запобіжні заходи, запобігти ризикам, існування яких доведено прокурором.
За змістом ст. 178 КПК України, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, зокрема: тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється; вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється.
У відповідності до п. 4 ч.2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
На час розгляду порушеного у клопотанні питання стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 суддею встановлені та враховуються такі відомості про його особу: він одружений, утриманців не має, непрацюючий, тобто не має офіційного джерела доходу, має місце реєстрації та місце проживання, раніше не судимий.
Оцінюючи в сукупності всі обставини, зокрема, ступінь суспільної небезпеки вчинених кримінальних правопорушень, конкретні обставини їх вчинення, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_3 його особу, соціальні зв'язки, вік та стан здоров'я, майновий стан, суд приходить до обґрунтованого висновку про високий ступінь ймовірності позапроцесуальних дій обвинуваченого, спрямованих на ухилення від суду, незаконний вплив на свідків у кримінальному провадженні та вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення у якому звинувачується.
Суд зазначає, що встановлені обставини про особу обвинуваченого, його соціальні зв'язки, в світлі наведених вище фактичних даних не є настільки переконливими та вагомими, щоб знизити встановлені ризики до маловірогідності чи до їх виключення.
Враховуючи вищевикладене та аналізуючи зібрані в сукупності докази, суд вважає, що менш суворі запобіжні заходи, не зможуть забезпечити уникнення встановлених ризиків та належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_3 , а тому наразі є достатні підстави для продовження строку тримання під вартою. Непродовження застосування щодо обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи застосування більш м'якого запобіжного заходу перешкодить завданням кримінального судочинства, встановленню істини у справі та прийняття остаточного кінцевого рішення у провадженні у розумні строки. Адже, на переконання суду, саме такий запобіжний захід, забезпечить виконання обвинуваченим ОСОБА_3 покладених на них процесуальних обов'язків та в повній мірі забезпечить запобіганню ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Документів, які свідчать про неможливість утримання ОСОБА_3 під вартою, суду не надано.
Навпаки, із наданого стороною захисту повідомлення із Київської міської медичної частини Філії державної установи «Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України» в м. Києві та Київській області від 27.10.2025 № 1180 КММЧ/КИ-25Ю, вбачається, що обвинувачений ОСОБА_3 упродовж 2025 року був обстежений та консультований лікарем-терапевтом, лікарем-невропатологом, лікарем-травматологом, обстежений швидкими тестами на наявність антитіл до ВІЛ-інфекцій та вірусних гепатитів В та С, обстежений рентгенологічно, лабораторно. Стан його здоров'я розцінюється як стабільний, задовільний. За станом здоров'я може перебувати в умовах ДУ «Київський слідчий ізолятор».
Суд звертає увагу, що при оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
У даному кримінальному провадженні вказані обставини судом встановлені, а тому приймаючи рішення про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
В даному конкретному випадку, продовження строку тримання під вартою виправдано наявністю справжніх інтересів суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.
Із вищенавденого суд не знаходить законних підстав для задоволеня клопотання обвинуваченого та його захисника про зміну запобіжного заходу із тримання під варотою на домашній арешт.
Згідно ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів.
Оскільки ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, то на підставі п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, не визначає розмір застави у кримінальному провадженні.
З огляду на встановлення судом ризиків, передбачених пп. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не змешилися та продовжують існувати, підлягають задовленню клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді домашнього арешту стосовно обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Підстав для застосування до обвинуваченої ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу судом не встановлено. Наведені обвинуваченою ОСОБА_4 та її захисником підстави, суд визнає недостатніми для зміни їй запобіжного заходу з домашнього арешту на особисте зобов'язання.
Відповідно до ч. 6 ст. 181 КПК України строк дії ухвали суду про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. Відповідно до ч. 7 ст. 194 КПК України обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців.
Керуючись статтями 131-132, 176-178, 182, 183, 193, 194, 196, 199, 314-316, 369-372 КПК України, суд
Задовольнити клопотання прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_7 про продовження стосовно обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 запобіжних заходів.
Продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , раніше обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Київський СІЗО» Міністерства юстиції України на 60 днів, тобто до 08.01.2026 включно, без визначення розміру застави.
Продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , раніше обраний запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , у період часу з 24:00 год до 06:00 год наступного дня, із покладенням обов'язків: прибувати за першою вимогою до суду; повідомляти суд про зміну місця проживання, роботи; не відлучатись без дозволу суду за межі Київської області; утриматись від спілкування зі свідками та обвинуваченими у даному кримінальному провадженні, строком на два місяці, тобто до 10.01.2026.
Продовжити стосовно обвинуваченої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , у період часу з 23:00 год до 06:00 год наступного дня, із покладенням обов'язків: прибувати за першою вимогою до суду; повідомляти суд про зміну місця проживання, роботи; не відлучатись за межі Київської області, утриматись від спілкування зі свідками та обвинуваченими у даному кримінальному провадженні, строком на два місяці, тобто до 10.01.2026.
Роз'яснити обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що в разі невиконання покладених на них обов'язків, до них може бути застосований більш суворий запобіжний захід.
Роз'яснити обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України, працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за їх поведінкою, мають право з'являтися в житло, під арештом в якому вони перебувають, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних із виконанням покладених на них зобов'язань.
Відмовити у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_3 та його захиснка - адвоката ОСОБА_8 про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою на домашній арешт.
Відмовити у задоволенні клопотання обвинуваченої ОСОБА_4 та її захисника - адвоката ОСОБА_8 про зміну запобіжного заходу із домашнього арешту на особисте зобов'язання.
Контроль за виконанням обраного запобіжного заходу стосовно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 покласти на органи внутрішніх справ за місцем проживання обвинувачених.
Копію ухвали для виконання в частині запобіжного заходу щодо ОСОБА_3 направити начальнику ДУ «Київський СІЗО» Міністерства юстиції України та начальнику ІТТ №1 ГУ НП в Київській області.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту оголошення, а обвинуваченими з моменту отримання копії ухвали.
Суддя ОСОБА_10