Номер провадження: 33/813/2187/25
Номер справи місцевого суду: 521/6988/24
Головуючий у першій інстанції Громік Д. Д.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
10.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі судді Сєвєрової Є.С., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 21 травня 2024 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, -
встановив:
Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 21.05.2024 визнано ОСОБА_1 винним за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.126 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 40800 (сорок тисяч вісімсот) гривень на користь держави з позбавленням права керування транспортними засобами на строк - 5 (п'ять) років. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 гривень.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, 28.10.2025 через систему Електронного Суду захисник ОСОБА_1 - адвокат Дворніченко О.О. подав апеляційну скаргу.
Разом з апеляційною скаргою, апелянтом було подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду з тих підстав, що з метою отримання посвідчення водія, апелянт намагався скласти теоретичний іспит, однак у територіальному сервісному центрі отримав відмову у доступі до іспиту, яка мотивована тим, що його позбавлено права керування транспортними засобами на строк 5 років, тому він не може бути допущений до складання іспиту. Під час винесення оскарженої постанови, він не усвідомлював наслідки та вважав, що якщо у нього немає посвідчення водія, тому позбавлення його права керування транспортними засобами не вплине на можливість реалізації ним права отримати водійське посвідчення. З цих підстав апелянт просить поновити строк.
Ознайомившись з зазначеним клопотанням та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про відмову в задоволені клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду та поверненню даної апеляційної скарги особі, яка її подала, з нижченаведених підстав.
Відповідно до приписів ст. 294 КУпАП, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Тобто, відповідно до вимог ст. 294 КУпАП десятиденний строк на оскарження постанови суду першої інстанції необхідно рахувати з дня винесення постанови, а не з дня отримання копії постанови суду.
Правом на апеляційне оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, розпоряджається на власний розсуд в межах процесуального закону.
Строк на апеляційне оскарження може і повинен бути поновлений тільки у випадку, якщо він пропущений з поважних причин. Поважність причин його пропуску має довести апелянт, який заявив таке клопотання.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, N15123/03, §55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Крім того, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (PONOMARYOV v. UKRAINE, №3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).
Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, №17160/06 та № 35548/06, §34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).
Із матеріалів справи вбачається, що оскаржена постанова винесена місцевим судом 21.05.2024, тому строк на апеляційне оскарження спливав 31.05.2024.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 приймав участь у розгляді справи, подав заяву у якій зазначив, що визнає вину у скоєнні інкримінованого правопорушення (а.с. 7).
21 травня 2024 року на виконання вказаної вище постанови судді, ОСОБА_1 сплатив штраф у розмірі 40800 грн, а також судовий збір в сумі 605,6 грн, що підтверджується копіями квитанцій до платіжної інструкції (а.с. 11,12).
Отже, апелянт був достеменно обізнаний, про результати розгляду цієї справи судом першої інстанції, вид та розмір стягнення, накладеного на нього судом.
Однак, в межах строку на оскарження, ОСОБА_1 або його захисник постанову місцевого суду не оскаржував.
Таким чином, апелянтом не було надано доказів на підтвердження неможливості звернення до суду із апеляційною скаргою до 31.05.2024, отже апеляційна скарга ОСОБА_1 подана із порушенням десятиденного строку на апеляційне оскарження, передбаченого ст. 294 КУпАП, з дня ухвалення постанови місцевого суду.
Проте, ставлячи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду, апелянт не вказує про існування у нього поважних причин пропуску строку, з наданням відповідних доказів, а відтак суд апеляційної інстанції позбавлений можливості перевірити відповідні причини пропуску строку на предмет поважності з подальшою оцінкою.
Апеляційний суд звертає увагу, що поважними визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. При цьому КУпАП не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, тобто у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Як вбачається з аналізу рішень ЄСПЛ, він у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.
При цьому, з практики ЄСПЛ виходить, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Отже, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги положення передбаченого нормативно-правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами, апеляційний суд констатує, що апелянт в клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження не зазначає будь - які причини пропуску строку, з дня отримання постанови місцевого суду, для можливості їх перевірки апеляційним судом з наданням відповідної оцінки.
Обставини, якими наразі апелянт обґрунтовує клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження не свідчать про поважність причин пропуску ним строку на апеляційне оскарження, оскільки ризики не усвідомлення правових наслідків накладеного судом стягнення несе саме особа, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Частиною другою статті 68 Конституції України передбачено, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи клопотання апелянта про наявність у нього поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Окремо апеляційний суд звертає увагу на той факт, що вперше з апеляційною скаргою ОСОБА_1 разом з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження звернувся 10.07.2025. Постановою Одеського апеляційного суду від 22.09.2025 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку було відмовлено та апеляційну скаргу було повернуто заявникові. При цьому судом дано оцінку наведеним апелянтом обставинам щодо ризиків не усвідомлення правових наслідків накладеного судом стягнення, а саме що вказані ризики несе саме особа, яка притягається до адміністративної відповідальності. Крім того, судом зазначено, що суб'єктивне тлумачення законодавства, зокрема переконання апелянта у тому, що за відсутності у нього посвідчення водія, накладене судом додаткове стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, у подальшому не вплине на можливість реалізації ним права отримати водійське посвідчення не є тими обставинами, які були б об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка подала апеляційну скаргу, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк.
Звертаючись зі скаргою удруге, захисник фактично посилається на ті самі обставини, зазначаючи, що ОСОБА_1 не усвідомлював наслідки та вважав, що якщо у нього немає посвідчення водія, тому позбавлення його права керування транспортними засобами не вплине на можливість реалізації ним права отримати водійське посвідчення.
Жодних інших доводів вказане клопотання не містить.
Оскільки постановою Одеського апеляційного суду від 22.09.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 21.05.2024 повернуто скаржнику, то апеляційна скарга захисника Броніштова М.В., яка подана вдруге з тих же підстав, яким судом вже дана оцінка, як і клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, повторному розгляду не підлягає.
Підсумовуючи все вищевикладене, апеляційний суд доходить переконання про те, що ОСОБА_1 не було надано належних, переконливих та поважних причин такого тривалого пропуску строку на подання апеляційної скарги на постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 21.05.2024, тому підстав для поновлення строку на подачу апеляційної скарги немає та апеляційна скарга разом із доданими матеріалами підлягає поверненню апелянту.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,
постановив:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Малиновського районного суду м. Одеси від 21 травня 2024 року відмовити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 21 травня 2024 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП повернути особі, яка її подала.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя
Одеського апеляційного суду Є.С. Сєвєрова