Справа № 127/24408/25
Провадження № 33/801/1083/2025
Категорія: 331
Головуючий у суді 1-ї інстанції Гайду Г. В.
Доповідач: Панасюк О. С.
10 листопада 2025 рокум. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі судді Панасюка О. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисниці ОСОБА_1 - адвокатки Семенчук О. А. на постанову судді Вінницького міського суду Вінницької області від 30 вересня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
встановив:
Постановою судді Вінницького міського суду Вінницької області від 30 вересня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 8 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 136 грн 00 к., за те, що він 01 серпня 2025 року о 20 год 40 хв. у м. Вінниця по вул. Замковій, 1, вчинив злісну непокору законній вимозі працівника поліції пред'явити військово-облікові документи, чим порушив частину другу статті 32 Закону України «Про національну поліцію».
Захисниця ОСОБА_1 - адвокатка Семенчук О. А. подала апеляційну скаргу на цю постанову, у якій, посилаючись на порушення суддею суду першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просила постанову суду першої інстанції скасувати, провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП.
Апеляційна скарга мотивована необґрунтованістю протоколу про адміністративне правопорушення та його невідповідністю вимогам чинного законодавства, що унеможливлює його використання як належного доказу вчинення правопорушення. У протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що ОСОБА_1 вчинив злісну непокору законній вимозі працівника поліції пред'явити військово-облікові документи. Водночас рапорт поліцейського містить суперечливу інформацію про те, що ОСОБА_1 перебуває в активному розшуку в категорії «ухилянт» і відмовився добровільно проїхати до РТЦК та СП, закрившись у власному автомобілі. Зазначала, що протокол про адміністративне правопорушення не містить будь-якої вказівки щодо невиконання вимог поліцейського проїхати до РТЦК та СП, а отже відомості, наведені в рапорті, суперечать протоколу і не можуть бути враховані судом як доказ порушення, оскільки протоколом визначено порушенням лише непред'явлення військово-облікового документу, а не відмову від поїздки у РТЦК та СП.
Звертала увагу, що ОСОБА_1 не міг виконати вимогу поліцейського в силу об'єктивної відсутності документу, а не злісно ухилявся від її виконання. Злісна непокора виражається у відмові від обов'язкового виконання наполегливих, неодноразово повторених розпоряджень або вимог поліцейського, або в непокорі, вираженій в зухвалій формі, що свідчить про явну неповагу. Сам по собі факт непред'явлення військово-облікового документу не може бути кваліфікований як злісна непокора, тому що для такої кваліфікації потрібні супутні дії у зухвалій формі, прояви неповаги тощо. До матеріалів справи не надано доказів того, що ОСОБА_1 проявляв агресію, неповагу, вживав нецензурну лексику чи вчиняв інші дії, які б беззаперечно свідчили саме про вчинення злісної непокори.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини сьомої статті 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.
Згідно зі статтею 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 251 КУпАП установлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За приписами частини шостої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Частиною другою статті 32 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що у період дії воєнного стану та / або під час мобілізації (крім цільової) поліцейський має право вимагати в особи чоловічої статі віком від 18 до 60 років пред'явлення нею військово-облікового документа разом з документом, що посвідчує особу, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії АПР18 № 221481 від 01 серпня 2025 року 01 серпня 2025 року о 20 год 40 хв. у м. Вінниця по вул. Замковій, 1, ОСОБА_1 вчинив злісну непокору законній вимозі працівника поліції пред'явити військово - облікові документи, чим порушив частину другу статті 32 Закону України «Про національну поліцію».
Адміністративна відповідальність за статтею 185 КУпАП настає за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов'язків, а також вчинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку.
Об'єктом цього правопорушення виступають суспільні відносини у сфері забезпечення громадського порядку та суспільної безпеки, також у сфері державного управління.
Об'єктивна сторона правопорушення полягає у злісній непокорі законному розпорядженню або вимозі працівника поліції (або члена громадського формування з охорони громадського порядку чи державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку) при виконанні ним службових обов'язків.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Тобто протиправним діянням є саме злісна непокора, яка виражається у відмові від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень, виражена в зухвалій формі, що свідчить про явну неповагу до осіб, які охороняють громадський порядок (пункт 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 26 червня 1992 року «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів»).
Відмова правопорушника проявляється в недвозначній формі словами, жестами, мовчанням, невиконанням вимог, намаганням до втечі та іншими діями чи бездіяльністю.
Отже, оскільки в період воєнного стану представник поліції мав право вимагати в особи чоловічої статті віком від 18 до 60 років військово-облікові документи, то невиконання такої вимоги вже само по собі складає об'єктивну сторону правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП.
Причини такого невиконання для кваліфікації дій особи правового значення не мають.
Суд першої інстанції визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП, як на підставу доведеності вини послався, зокрема на протокол про адміністративне правопорушення та рапорт працівника поліції.
Висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП, є правильним.
Однак посилання суду на рапорт працівника поліції як на доказ у справі про адміністративне правопорушення є помилковим. Рапорт працівника поліції не є об'єктивним доказом порушення та не може слугувати доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, тому що поліцейський у спірних правовідносинах виступає в якості суб'єкта владних повноважень, який зацікавлений у розгляді справи, а його рапорт начальнику відділу поліції - це внутрішній документ, яким поліцейський доповідає своєму керівникові про відповідні факти, події тощо і не належить до переліку доказів, визначених статтею 251 КУпАП, на відміну від протоколу про адміністративне правопорушення.
Протокол серії АПР18 № 221481 від 01 серпня 2025 року, який підтверджує наявність події адміністративного правопорушення, складений уповноваженою особою. Його зміст відповідає вимогам статті 256 КУпАП, він підписаний особою, яка його склала та безпосередньо ОСОБА_1 , якому були роз'яснені права, передбачені статтею 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП.
Будь-яких зауважень або заперечень на цей протокол та дії працівників поліції ОСОБА_1 в протоколі не вказав, пояснень по суті правопорушення не надав, а тому підстав вважати його недопустимим чи недостовірним, оскільки він не спростований матеріалами справи, в тому числі і доводами апеляційної скарги, не має.
Доводи апеляційної скарги захисниці ОСОБА_1 - адвокатки Семенчук О. А. про те, що відсутність військово-облікового документа у ОСОБА_1 свідчить про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП, апеляційний суд відхиляє, тому що об'єктивна сторона правопорушення у цьому випадку виразилася саме у невиконанні вимоги працівника поліції щодо пред'явлення військово-облікових документів, що передбачено частиною другою статті 32 Закону України «Про національну поліцію», а ОСОБА_1 в силу приписів частини шостої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зобов'язаний був їх мати при собі і пред'явити поліцейському.
Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду через відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП.
Стягнення на ОСОБА_1 накладене в межах строків, встановлених статтею 38 КУпАП, і відповідає вимогам статті 33 КУпАП.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З урахуванням вищенаведеного апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду першої інстанції - зміні в мотивувальній частині з викладенням її у редакції цієї постанови.
Керуючись статтею 294 КУпАП апеляційний суд
Апеляційну скаргу захисниці ОСОБА_1 - адвокатки Семенчук О. А. задовольнити частково.
Постанову судді Вінницького міського суду Вінницької області від 30 вересня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення, змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
В решті постанову суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя: О. С. Панасюк