справа № 492/1177/25
провадження № 2/492/965/25
Іменем України
11 листопада 2025 року м. Арциз
Арцизький районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Варгаракі С.М.,
при секретарі судового засідання - Богдан А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів, визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, стягнення аліментів на утримання дитини, -
встановив:
Описова частина
Стислий виклад позиції позивачки
21 серпня 2025 року представник позивача звернувся до суду з позовом про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню та стягнення аліментів на утримання дитини, а також стягнення судових витрат.
28 серпня 2025 року до суду надійшла позовна заява з усуненими недоліками, в якій представник позивача просив припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 , які стягуються на підставі судового наказу по справі № 492/1806/19 від 28 жовтня 2019 року, виданого Арцизьким районним судом Одеської області на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , визнати зазначений судовий наказ таким, що не підлягає виконанню, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання заяви до суду, тобто з 21 серпня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позову посилається на те, що сторони перебували у шлюбі, але шлюб розірвано. Від цього шлюбу сторони мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . 28 жовтня 2019 року Арцизьким районним судом Одеської області видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , однак починаючи з 27 жовтня 2023 року дитина проживає разом з батьком та бабусею, знаходиться на утриманні позивача. Відповідачка не цікавиться життям доньки, матеріальної допомоги на утримання доньки не надає, тому позивач змушений звернутися до суду з вказаним позовом.
Процесуальні дії у справі
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим у справі визначено суддю Варгаракі С.М.
Ухвалою судді Арцизького районного суду Одеської області від 22 серпня 2025 року позовну заяву було залишено без руху.
Ухвалою судді Арцизького районного суду Одеської області від 04 вересня 2025 року позовна заява була прийнята до провадження, призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Сповіщення сторін
До суду надійшла заява представника позивача про розгляд справи за його відсутності та за відсутності позивача, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, у разу повторної неявки в судове засідання відповідачки не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
На виконання вимог частини 11 статті 128 ЦПК України виклик відповідачаки у справі здійснювався через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України на 16 вересня 2025 року та на 11 листопада 2025 року.
Таким чином з матеріалів справи вбачається, що відповідачка своїми процесуальними правами, передбаченими статтями 178, 193 та частинами 4, 5 статті 277 ЦПК України не скористалася та у встановлені строки в ухвалі про відкриття провадження у справі відзив на позовну заяву до суду не подав, з зустрічним позовом та із заявою із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до суду не зверталася.
Крім того, інформація щодо даної справи також розміщена в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України https://ar.od.court.gov.ua/sud1502/.
Частиною 8 статті 78 ЦПК України визначено, що у разі ненадання відповідачкою відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Аналогічне положення міститься і в частині 2 статті 191 ЦПК України.
З урахуванням викладеного, у зв'язку з повторною неявкою відповідачки, належним чином повідомленої про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин та не повідомлення про причин неявки, ненаданням відповідачкою відзиву на позов, відсутністю заперечень з боку представника позивача, суд ухвалив розглянути справу у відсутності відповідачки та відповідно до частини 1 статті 280 ЦПК України ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Мотивувальна частина
Позиція суду
Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають із сімейного законодавства, пов'язані з обов'язком батьків утримувати дитину, тому при вирішенні спору між сторонами, слід керуватися СК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 28 листопада 2019 року було розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 5-6). За період шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 4).
На підставі судового наказу № 492/1806/19, виданого 28 жовтня 2019 року Арцизьким районним судом Одеської області з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання заяви до суду, тобто з 17 жовтня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття до ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 9).
Відповідно до інформаційної довідки Виноградівського старостинського округу Арцизької міської ради № 681 від 27 серпня 2024 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно проживає разом з батьком та бабусею за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7).
Як слідує з акту обстеження умов проживання від 18 серпня 2025 року, у результаті обстеження житлово-побутових умов встановлено, що дитина проживає з батьком та бабусею за адресою: АДРЕСА_1 , з 27 жовтня 2025 року навчанням, вихованням та забезпеченням потреб дитини займається батько, мати продовжує отримувати аліменти на утримання доньки, однак дитина кошти не отримувала (а.с. 8).
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування
Щодо позовних вимог про припинення стягнення аліментів
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин 7-9 статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Верховний Суд зауважує, що принцип забезпечення найкращих інтересів для дитини виражається через такі засади, як рівність, пріоритетність сімейних форм виховання, забезпечення всебічного та гармонійного розвитку дитини тощо. Водночас у кожній конкретній справі реалізація принципу «найкращих інтересів дитини» потребує диференційованого підходу, який, з урахуванням конкретних життєвих обставин, суд застосовує під час вирішення питань, що стосуються прав та інтересів дитини.
Верховний Суд неодноразово виснував, що у спорі між батьками, як і в інших спорах, що стосуються прав та інтересів дітей, визначальне значення мають її найкращі інтереси, а саме вчинення батьками як особами, які несуть відповідальність за дитину, дій або прийняття ними рішень в інтересах дитини, тобто створення найкращих умов, необхідних для її утримання, забезпечення потреб у благах, що сприятимуть гармонічному, здоровому і нормальному розвитку такої дитини як особистості у фізичний, розумовій, моральній, духовній і соціальній сферах.
У разі виникнення спору між батьками, який випливає з сімейних відносин, суди мають керуватися справедливою рівновагою між інтересами дитини та інтересами обох батьків, яка має бути спрямована на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності, тобто отримання дитиною належного матеріального утримання від обох батьків.
Відповідно до практики ЄСПЛ рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у спорі, а вже тільки потім права батьків.
Отже, з огляду на об'єктивні обставини спору насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини. Тому поведінка батьків має забезпечувати найкращі інтереси дитини.
Відповідно до частини 2 статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
У частині статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За своєю суттю аліменти - це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Отже, статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.
Згідно із частиною 4 статті 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Відповідно до СК України аліменти, одержані на дитину, є її власністю. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами винятково за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів не витрачає одержані ним аліменти на дитину, дитина проживає з іншим із батьків, який її повністю і утримує. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім'я їх одержувача.
Отже, закон передбачає можливість звільнення особи від сплати аліментів.
У цій справі позивач вважає, що змінилися обставини, які впливають на припинення стягнення з нього аліментів на доньку, оскільки на сьогодні вона проживає з ним.
Як встановлено судом і це вбачається з матеріалів цивільної справи, неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала разом із матір'ю, а з 27 жовтня 2023 року проживає з батьком та перебуває на його утриманні.
За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, з ким проживає дитина і який бере активну участь у її вихованні (див.: постанову Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц (провадження № 61-21318св18)).
Стягнення з позивача аліментів на утримання дитини, за умови, що ця дитина проживає з ним та перебуває на його утриманні, суперечить нормам статті 181 СК України, згідно з якою аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц, провадження № 61-3738св22, від 22 листопада 2022 року у справі № 188/1029/19, провадження № 61-11986св20, від 12 травня 2023 року у справа № 686/12480/22, провадження № 61-12518св22.
Припинення стягнення аліментів з відповідача за встановлених судами обставин у цій справі відповідає лігітимній меті - захисту прав дитини.
Визначаючи, чи є необхідним за встановлених обставин (перебування у провадженні суду справи про визначення місця проживання неповнолітніх дітей) такий захід як припинення стягнення аліментів з батька на дитину, яка проживає з ним, суд бере до уваги обставини справи в цілому і ту обставину, що зазначене забезпечить якнайкращі інтереси дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Вирішуючи спір у справі в частині позовних вимог про припинення сплати аліментів, суд керується тим, що з 27 жовтня 2023 року настала обставина, а саме, фактичне проживання дитини ОСОБА_3 з батьком, який зобов'язаний сплачувати аліменти на її утримання на користь матері, з якою на час ухвалення рішення про стягнення аліментів дитина проживала. Настання такої обставини має значення для вирішення цього спору.
З огляду на викладене позов в частині вимог про припинення стягнення з ОСОБА_5 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , присуджених на користь ОСОБА_2 у твердій грошовій сумі у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання заяви до суду, тобто з 17 жовтня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття до 31 серпня 2026 року згідно з судовим наказом № 492/1806/19, виданим 28 жовтня 2019 року Арцизьким районним судом Одеської області підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення аліментів
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина 3 статті 181 СК України).
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2022 року у справі № 521/5667/21 (провадження № 61-8145св22) вказано, що: за загальним правилом, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно зі статтями 182, 183 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Згідно з частиною 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Стаття 27 Конвенції ООН про права дитини дає кожній дитині право на рівень життя, необхідній для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціально розвитку. Батьки або інші особи які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Суд визначає розмір аліментів в кожному конкретному випадку, виходячи з фактичних обставин справи.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Відповідно до частини 1 статті 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Судом встановлено, що дитина ОСОБА_3 проживає з батьком ОСОБА_1 , позивачем у справі, за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою № 681 від 27 серпня 2024 року та актом обстеження умов проживання від 18 серпня 2025 року.
При визначенні розміру аліментів суд, відповідно до статті 182 СК України, врахуває матеріальне становище платника аліментів, а також те, що відповідачка є працездатною особою, інших утриманців не має, доказів протилежного суду не надано, з урахуванням рівності обов'язків батьків щодо утримання дитини, суд дійшов висновку, що з урахуванням матеріального становища позивача, який надає матеріальну допомогу дитині, однак самостійно не може повноцінно утримувати її, оскільки несе інші витрати пов'язані з її фізичним, духовним та моральним розвитком, з відповідачки ОСОБА_2 слід стягнути аліменти на користь позивача ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи із дня подання позовної заяви до суду, тобто з 21 серпня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що визначений розмір аліментів на утримання неповнолітніх дітей буде розумним, достатнім і відповідатиме їх інтересам, при цьому не порушуючи прав та інтересів відповідача.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 430 ЦПК України, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання судового рішення в межах суми платежу за один місяць, оскільки наявна справа про стягнення аліментів.
Щодо визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню
Частиною 1 статті 173 ЦПК України встановлено, що суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду в постанові від 16 січня 2018 року в справі № 755/15479/14-ц, підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Разом з цим, законодавець не дав чіткого визначення «інших причин» для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у частині другій статті 432 ЦПК України. При цьому словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад: в апеляційному чи касаційному порядку скасовано або змінено рішення суду, або ж у зв'язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.
Отже, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є вичерпними, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов'язань містяться у главі 50 розділу І книги п'ятої ЦК України. Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі № 824/2/22 (провадження № 61-9190ав22).
Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає насамперед у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц, провадження № 61-43447св18, від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20, провадження № 61-10482ав21, від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001, провадження № 61-1762ав22, які підтримані в постанові Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 824/85/21.
У зазначеній категорії справ саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Суд, аналізуючи докази у справі, встановивши відсутність обов'язку позивача ОСОБА_1 зі сплати аліментів на утримання дитини, оскільки донька проживає з ним та знаходяться на його утриманні, дійшов висновку про наявність підстав для визнання судового наказу у справі № 492/1806/19, виданого 28 жовтня 2019 року Арцизьким районним судом Одеської області таким, що не підлягає виконанню.
Розподіл судових витрат між сторонами
Беручи до уваги, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви про стягнення аліментів, звернувся до суду із зазначеним позовом 21 серпня 2025 року, на підставі статті 141 ЦПК України, судовий збір в сумі 1211,20 грн. підлягає стягненню з відповідачки на користь держави у зв'язку із задоволенням позовних вимог.
На підставі статей 141, 179, 180-183, 184, 191, 197, 273 СК України, керуючись статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 128, 141, 176, 211, 223, 247, 258, 259, 274-279, 280-282, 284, 289, 353, 354, 355, 430, 432 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Припинити стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , присуджених на користь ОСОБА_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи із дня подання заяви до суду, тобто з 17 жовтня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Стягувати з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) аліменти на утримання дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи із дня подання позовної заяви до суду, тобто з 21 серпня 2025 року і до досягнення ОСОБА_3 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Визнати судовий наказ у справі № 492/1806/19, виданий 28 жовтня 2019 року Арцизьким районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи із дня подання заяви до суду, тобто з 17 жовтня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 - таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 ) в дохід держави судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Допустити негайне виконання судового рішення в межах суми платежу за один місяць.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачки, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідачка, якій повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення їй повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачкою в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Арцизького районного суду
Одеської області Варгаракі С.М.