Справа № 304/2458/25 Провадження № 3/304/1254/2025
07 листопада 2025 року м. Перечин
Суддя Перечинського районного суду Закарпатської області Сидоренко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний матеріал (протокол серії ЗхРУ № 011283Е від 24.10.2025 року), який надійшов з відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, уродженця с.Пастілки Перечинського району Закарпатської області, не працюючого, зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , моб. тел: НОМЕР_1 , за ч.1 ст.204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, В С Т А Н О В И В :
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 011283Е від 24.10.2025, складеного помічником начальника відділу з адміністративно-юрисдикційної діяльності ОСОБА_2 вбачається, що 24 жовтня 2025 року о 15 год. 25 хв. на напрямку 202 прикордонного знаку на відстані 7000 метрів до державного кордону України на околиці населеного пункту м.Перечин (Перечинська міська територіальна громада, Ужгородський район, Закарпатської області) в межах контрольованого прикордонного району уповноваженими посадовими особами НОМЕР_2 прикордонного загону, був виявлений та затриманий громадянин України ОСОБА_1 за вчинення спроби незаконного перетину державного кордону України в Словацьку Республіку, поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон, в пішому порядку, під час дії правового режиму воєнного стану. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги ст.ст.9,12 Закону України «Про державний кордон України» від 04.11.1991 року, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.204-1 КУпАП.
В судове засідання ОСОБА_1 повторно не з'явився, будучи належним чином повідомленим у встановленому законом порядку про день та час розгляду судом справи, що підтверджується довідками про доставку адресату ОСОБА_1 sms-повідомлень 29.10.2025 та 31.10.2025 року, які є в матеріалах справи (а.с.12,13), про причини неявки ОСОБА_1 суду не повідомлено, проте, 06.11.2025 року на адресу суду від ОСОБА_1 подано письмові пояснення, в яких зазначає, що намір у перетину кордону не мав. Вказує, що 24 жовтня 2025 року він поїхав в поліклініку для проходження медогляду по догляду за батьком, який є інвалідом 2 групи по життєво та в подальшому віднести документи у військомат. Та коли повертався додому, на посту зупинили автобус, на якому він їхав додому. Представники прикордонної служби запропонували надати документи. Він надав документи, однак його вивели з автобуса, протримали три години. Потім приїхав автомобіль, який забрав його разом з дружиною та відвезли на заставу в с.Новоселиця, де тримали три години. Він підписав документи, не маючи змоги їх прочитати. Черговий сказав, що за ними приїде поліція, щоб відвезти їх додому. Однак він зрозумів, що їх оманюють, а тому він вирішив тікати Через два дні прийшло повідомлення про спробу незаконного перетинання кордону. ОСОБА_1 у заяві наголошує, що наміру незаконного перетинання кордону з України він не мав.. оскільки має проблеми зі своїм здоров'ям. Просить закрити відносно нього справу за відсутністю складу інкримінованого адміністративного правопорушення, свою вину не визнає (а.с.14).
Враховуючи скорочені строки розгляду справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст.277 КУпАП, суд вважає за можливе провести розгляд справи у відсутність ОСОБА_1 , на підставі наявних у справі доказів. При цьому суд також враховує, що категорія правопорушення за ч.1 ст.204-1 КУпАП не відносяться до тієї категорії справ, по яким присутність в судовому засіданні особи, яка притягається до відповідальності, є обов'язковою (ч.2 ст.268 КУпАП), тому суд вважає за можливе провести судове засідання за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , який повторно не з'явився до зали судових засідань, будучи належним чином повідомленим у встановленому законом порядку про день та час розгляду справи, жодних документів на підтвердження причин неявки суду не повідомлено.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду об'єктивно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки
Повно та всебічного дослідивши надані матеріали справи, вивчивши подані письмові пояснення ОСОБА_1 , оцінивши докази у даній справі, суддя приходить до наступних висновків.
Згідно ст.129 Конституції України, однією з основних засад судочинства, є забезпечення доведеності вини.
Згідно ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
У відповідності до вимог ч.1 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановленому законом.
Статтею 248 КУпАП визначено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.
Відповідно до вимог ст.ст.245, 252, 280 КУпАП, суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку, та усунувши усі можливі сумніви, і в залежності від встановленого прийняти мотивоване законне рішення.
Виходячи зі складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.204-1 ч.1 КУпАП, об'єктивна сторона правопорушення полягає у перетині або спробі перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.
Статтею 9 Закону України «Про державний кордон України» визначено порядок перетинання державного кордону України, який здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.
Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 204-1 КУпАП характеризується наявністю умислу.
Об'єктивна сторона вищевказаного правопорушення виражається у перетинанні або спробі перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади (формальний склад).
Відповідно до ст.12 Закону України «Про державний кордон України» пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в'їзду на територію України або виїзду з України.
Крім того, відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 року «Про порядок перетину Державного кордону України громадянами України перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, якщо інше непередбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1)паспорт громадянина України для виїзду за кордон;2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини; 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.
Під час розгляду справи з наданих ОСОБА_1 пояснень встановлено, що наміру перетинати державний кордон України останній не мав, оскільки у нього при собі не було речей, які б свідчили про намір здійснення протиправних дій, які йому інкримінуються, що підтверджується протоколом особистого огляду, огляду та вилучення речей та документів від 24.10.2025 року. При цьому суддя враховує ту обставину, що ОСОБА_1 затриманий на значній на відстані до лінії державного кордону. Також судом враховано ті обставини, що ОСОБА_1 на даний час має постійне місце реєстрації та фактичного проживання в Україні.
При цьому, матеріали справи про адміністративне правопорушення, які надійшли з відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » не містять будь-які посилання або інші достовірні відомості, які б вказували на те, що ОСОБА_1 намагався незаконно перетнути державний кордон з України в Словацьку Республіку поза пунктами пропуску.
Таким чином, твердження у протоколі про адміністративне правопорушення про те, що ОСОБА_1 здійснив спробу незаконного перетину державного кордону з України в Словацьку Республіку, поза пунктами пропуску державного кордону України, не ґрунтується на наявних у справі матеріалах, належними та допустимими доказами не підтверджені, та беззаперечні докази, які б вказували на причетність ОСОБА_1 до інкримінованого правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 КУпАП, суду не надано.
Суд вважає вищезазначений протокол неналежним доказом, оскільки, в порушення вимог статті 256 КУпАП, а також Інструкції з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення, уповноваженою посадовою особою не конкретизовано місце вчинення інкримінованого ОСОБА_1 діяння (проступку), безпосередньо не зазначено координати, де нібито здійснено спробу перетину державного кордону, також з наданого протоколу про адміністративне правопорушення та матеріалів справи не вбачається, якими саме діями ОСОБА_1 вчинив незаконну спробу перетину Державного кордону.
При цьому суд зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення не містить опису місця й способу вчинення інкримінованого правопорушення, тобто де саме поза пунктом пропуску через державний кордон ОСОБА_1 вчинено спробу його перетину та з використанням яких саме засобів.
Водночас, суд зауважує на тому, що матеріали справи не містять фото чи відео фіксації факту вчинення правопорушення, у справі відсутні, також речових доказів чи взагалі будь-яких інших доказів, які б не суб'єктивно (на розсуд суб'єкта складання протоколу), а об'єктивно вказували на умисел та вчинення ОСОБА_1 дій, спрямованих на перетин кордону, що ставиться йому у провину, суду не надано.
Протокол про адміністративне правопорушення, сам по собі, без підтвердження іншими належними та допустимими доказами, не є безумовним та беззаперечним доказом доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.
Отже, суд зауважує на тому, що матеріали справи не містять маршруту руху порушника та лінію Державного кордону, а також фото чи відеофіксації факту вчинення правопорушення, пояснення інших осіб (свідків, очевидців події), у справі відсутні, речових доказів чи взагалі будь-яких інших доказів, які б не суб'єктивно (на розсуд суб'єкта складання протоколу), а об'єктивно вказували на умисел та вчинення ОСОБА_1 дій, спрямованих на перетин Державного кордону України, що ставиться йому у провину, суду не надано. Протокол про адміністративне правопорушення, сам по собі, без підтвердження іншими належними та допустимими доказами, не є безумовним та беззаперечним доказом доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.
Таким чином, приходжу до висновку про те, що наявність в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 204-1 КУпАП за тими обставинами, які викладені у протоколі, не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи.
З наданих суду доказів відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » неможливо встановити наявність в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 КУпАП, оскільки суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 вищевказаного правопорушення, яке йому інкриміновано.
В даному випадку суддя констатує про відсутність підстав для притягнення особи ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.204-1 КУпАП, внаслідок відсутності в його діях складу такого адміністративного правопорушення.
Враховуючи зазначене, протокол про адміністративне правопорушення, складений відносно ОСОБА_1 , суперечить встановленим обставинам справи, твердження в них зроблені на основі припущень, що відповідно до ст.62 Конституції України, піддається сумніву та тлумачиться на користь людини.
Також зауважує, що суд не має повноважень збирати докази винуватості особи відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема позицію суду у справах «Малофєєва проти росії» ("Malofeyevav. russia", рішення від 30.05.2013 року, заява № 36673/04) та «Карелін проти росії» ("Karelin v. russia", заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 року) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що «…суд не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом)».
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема по справам "Кобець проти України" від 14.02.2008 року, "Берктай проти Туреччини" від 08.02.2001 року, "Лавенте проти Латвії" від 07.11.2002 року неодноразово вказує, що оцінюючи докази суд застосовує принцип доведення "за відсутності розумних підстав для сумніву", що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростованих презумцій.
Так, в силу п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Враховуючи зазначені принципи слід констатувати, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд не може перебирати на себе функції захисту чи обвинувачення у справі, зокрема самостійно відшуковувати докази, змінювати фабулу інкримінованого правопорушення, викладену в протоколі (висувати обвинувачення чи змінювати його) тощо. Натомість суддя, в межах протоколу про адміністративне правопорушення, на підставі поданих доказів встановлює фактичні обставини, які підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення та встановлює наявність складу адміністративного правопорушення відповідно до формулювання інкримінованого правопорушення (обвинувачення) викладеного в протоколі про адміністративне правопорушення, яке повинно відповідати диспозиції відповідної статті Кодексу України про адміністративне правопорушення.
Суд зауважує, що наведення в описовій частині протоколу відомостей про виявлення та затримання ОСОБА_1 за спробу незаконного перетинання державного кордону з України в Словацьку Республіку поза межами пунктів пропуску, без зазначення в чому саме виразились дії ОСОБА_1 щодо вчинення такої спроби, є неконкретним формулюванням обвинувачення.
Матеріали справи не містять належних даних щодо умисних дій ОСОБА_1 , спрямованих на спробу перетину державного кордону поза межами пунктів пропуску.
Зазначаючи у протоколі про адміністративне правопорушення, що ОСОБА_1 було виявлено та затримано під час спроби незаконного перетину державного кордону, розташованого на відстані за 7000 метрів до Державного кордону, до матеріалів не долучено жодного належного та допустимого доказу того, що даного громадянина було затримано при безпосередній спробі незаконного перетину державного кордону.
Сам по собі факт присутності особи у населеному пункті поряд із державним кордоном, не доводить умислу цієї особи на незаконний перетин кордону і факт спроби перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України.
Доказів про те, що ОСОБА_1 рухався в напрямку Державного кордону, оминаючи населені пункти, що давало б підстави стверджувати, що він мав намір уникнути зустрічі із працівниками прикордонної служби, і таким чином незаконно перетнути Державний кордон України, матеріали справи не містять. Працівниками прикордонної служби не долучено до матеріалів справи жодних матеріалів фото та/або відео фіксації факту вчинення правопорушення чи інших беззаперечних доказів вини ОСОБА_1 .
Отже, належних та допустимих доказів, які б беззаперечно вказували на винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованому йому правопорушенні за ч.1 ст.204-1 КУпАП, матеріали справи не містять.
Тобто, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь. Аналогічна норма міститься також у положеннях статті 62 Конституції України.
Частиною 3 статті 62 Конституції України передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З огляду на встановлені обставини, викладене обґрунтування, суддя дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 не доведена засадою поза розумним сумнівом (застосування принципу в рішенні ЄСПЛ «Кобець проти України»). Цей висновок суду дає підстави застосувати положення статті 247 ч.1 п.1 КУпАП, та закрити провадження у цій справі.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
З вищенаведених підстав, суддя приходить до висновку про відсутність складу інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 КУпАП, а провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.204-1 ч.1, п.1 ч.1 ст.247, ст.ст.251, 283-285, 294 КУпАП, суддя -
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 - закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Постанова судді в справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подаються до Закарпатського апеляційного суду через Перечинський районний суд Закарпатської області.
Постанова судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя
Перечинського районного суду
Закарпатської області Ю.В. СИДОРЕНКО