07 листопада 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 674/1328/24
Провадження № 11-кп/820/717/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Хмельницького апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хмельницькому в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2025 року, у кримінальному провадженні №12023210000000471, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.06.2023 року, про продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Вірменії, Севанського району, с. Цовагюх, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255; ч.2 ст.27 ч.4 ст.28 ч.3 ст.305; ч.2 ст.27 ч.4 ст.28 ч.3 ст.307; ч.2 ст.27 ч.4 ст.28 ч.3 ст.311; ч.2 ст.27 ч.4 ст.28 ч.3 ст.313; ч.2 ст.27 ч.4 ст.28 ч.2 ст.317 КК України, та
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом обставини
У провадженні Дунаєвецького районного суду Хмельницької області перебуває кримінальне провадження №12023210000000471, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.06.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255; ч.3 ст.27 ч.4 ст.28 ч.3 ст.305; ч.3 ст.27 ч.4 ст.28 ч.3 ст.307; ч.3 ст.27 ч.4 ст.28 ч.3 ст.311; ч.3 ст.27 ч.4 ст.28 ч.3 ст.313; ч.3 ст.27 ч.4 ст.28 ч.2 ст.317; ч.1 ст.263 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255; ч.3 ст.27 ч.4 ст.28 ч.3 ст.305; ч.3 ст.27 ч.4 ст.28 ч.3 ст.307; ч.3 ст.27 ч.4 ст.28 ч.3 ст.311; ч.3 ст.27 ч.4 ст.28 ч.3 ст.313; ч.3 ст.27 ч.4 ст.28 ч.2 ст.317 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255; ч.2 ст.27 ч.4 ст.28 ч.3 ст.305; ч.2 ст.27 ч.4 ст.28 ч.3 ст.307; ч.2 ст.27 ч.4 ст.28 ч.3 ст.311; ч.2 ст.27 ч.4 ст.28 ч.3 ст.313; ч.2 ст.27 ч.4 ст.28 ч.2 ст.317 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255; ч.2 ст.27 ч.4 ст.28 ч.3 ст.307; ч.2 ст.27 ч.4 ст.28 ч.3 ст.311; ч.2 ст.27 ч.4 ст.28 ч.3 ст.313; ч.2 ст.27 ч.4 ст.28 ч.2 ст.317 КК України, ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255; ч.2 ст.27 ч.4 ст.28 ч.3 ст.305; ч.2 ст.27 ч.4 ст.28 ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255; ч.2 ст.27 ч.4 ст.28 ч.3 ст.307 КК України.
За клопотанням прокурора ухвалою Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2025 року обвинуваченим ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 продовжено строк тримання під вартою до 29 грудня 2025 року включно.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погоджуючись із судовим рішенням, захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2025 року скасувати та постановити нову, якою обрати обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 або на інший альтернативний запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, або визначити розмір застави.
Захисник вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та ризики в судовому засіданні не доведені та заявлені формально, не підтверджуються відповідними доказами, тому відсутні будь-які дані, які б свідчили, що більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, передбаченим у ст. 177 КПК України.
Вважає, що жодний ризик у клопотанні про продовження строку тримання під вартою, передбачений ст. 177 КПК України прокурором не доведений.
Зазначає, що ОСОБА_7 за віком, станом здоров'я та стійкістю соціальних зв'язків не схильний ухилятись від суду, оскільки раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання.
Посилається на те, що будь-якого ризику незаконного впливу ОСОБА_7 на свідків у кримінальному провадженні немає і не буде. Він ніяким чином не перешкоджав проведенню повного, всебічного і об'єктивного досудового розслідування та не буде впливати будь-яким чином на показання свідків під час судового розгляду. Під час досудового розслідування усі інші учасники кримінального процесу надали письмові показання, які є суттєвими і підстав для їхньої зміни не встановлено, а тому під час судового розгляду ОСОБА_7 не буде впливати на прийняття судового рішення за результатами розгляду справи по суті.
Вказує, що незаконне ув'язнення обвинуваченого ОСОБА_7 є підставою для звернення з відповідною заявою до Європейського суду з прав людини щодо тривалого утримання під вартою без належної на те правової підстави, та буде слугувати для прийняття позитивного рішення у справі «Сімонян проти України».
Захисник зазначає, що тривале перебування в камері має негативний вплив на психологічний та емоційний стан ОСОБА_7 . Крім того, факт поміщення в установу попереднього ув'язнення ОСОБА_7 негативно вплинуло на його сімейне щастя, останній намагається своєю позитивною поведінкою доводити, що він не став соціально неадаптованим.
Вважає, що застосування щодо ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, а саме цілодобового домашнього арешту, унеможливить вчинення ним кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому він обвинувачується, або вчинення ним іншого суспільно небезпечного діяння і гарантуватиме подальшу безпеку інших осіб.
Позиції учасників судового провадження
Обвинувачений ОСОБА_7 був повідомлений належним чином про дату, час та місце апеляційного розгляду через адміністрацію ДУ «Чортківська установа виконання покарань №26», з клопотанням про участь в апеляційному розгляді не звертався, в апеляційній скарзі захисника не порушується питання про погіршення його становища, його участь у апеляційному розгляді не є обов'язковою, у зв'язку з чим колегія суддів, з'ясувавши думку присутніх учасників провадження, прийняла рішення про проведення апеляційного розгляду у відсутність обвинуваченого, відповідно до вимог ч.4 ст.401, ч.4 ст.405, 422-1 КПК України, з урахуванням також позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 25.10.2023, у справі №211/111/22, провадження №51-3720км23.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 підтримав апеляційні вимоги, просив змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт або визначити розмір застави, з підстав викладених у апеляційній скарзі.
Прокурор в судовому засіданні просив залишити ухвалу суду без змін, вважає доцільним продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , оскільки інші запобіжні заходи не зможуть запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, ознайомившись з матеріалами провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Мотиви суду
Відповідно до статті 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі статтею 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Прокурор звернувся до Дунаєвецького районного суду Хмельницької області з клопотанням про продовження строків тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , у зв'язку з продовженням існування ризиків, передбачених статтею 177 КПК України та неможливістю закінчити судовий розгляд на поточному етапі.
Ухвалою Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2025 року обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк тримання під вартою до 29 грудня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Захисник ОСОБА_6 оскаржує зазначену ухвалу суду, посилаючись на відсутність у матеріалах кримінального провадження доказів існування ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, вважає можливим застосування більш м'якого запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту.
Згідно з вимогами статті 422-1 КПК України, в ході розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції здійснює перевірку обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зміни іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або для продовження строку тримання під вартою.
Відповідно до статті 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 176 цього Кодексу.
Ухвалюючи рішення за клопотанням прокурора щодо продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував, що ризики, які були доведені прокурором в суді при обранні обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не зменшились. Останній офіційно не був працевлаштований, постійного законного джерела доходу та міцних соціальних зв'язків не має, обвинувачується у вчиненні вказаних в обвинувальному акті особливо тяжких злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, в складі злочинної організації, як один із виконавців злочинної організації, санкції цих кримінальних правопорушень передбачають покарання, у разі доведення винуватості до 12 років позбавлення волі,у зв'язку з чим обвинувачений може вчинити дії, спрямовані на ухилення від слідства і суду, незаконно впливати на свідків, інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні, з метою дачі неправдивих, неповних показів, відмови від раніше наданих показань, може вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити вчиняти кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначені обставини свідчать про наявність вагомих ризиків, передбачених ст.177 КПК України, що свідчить про неможливість запобігання ризикам, передбачених ст.177 КПК України, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, зокрема у виді цілодобового домашнього арешту, про що заявив захисник, та що такі заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого та виконання ним процесуальних рішень по справі.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає, що вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , суд першої інстанції в повній мірі обґрунтував своє рішення щодо необхідності продовження застосування саме цього заходу забезпечення кримінального провадження та про відсутність підстав для зміни запобіжного заходу та застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, який би зміг забезпечити належну процесуальну поведінку останнього.
Згідно з положеннями статі 199 КПК України, під час розгляду клопотання про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні; те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Слідчий суддя, суд зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що обставини, зазначені у частині 3 статті 199 КПК України, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255; ч.2 ст.27 ч.4 ст.28 ч.3 ст.305; ч.2 ст.27 ч.4 ст.28 ч.3 ст.307; ч.2 ст.27 ч.4 ст.28 ч.3 ст.311; ч.2 ст.27 ч.4 ст.28 ч.3 ст.313; ч.2 ст.27 ч.4 ст.28 ч.2 ст.317 КК України з зібраними у кримінальному провадженні доказами переданий до Дунаєвецького районного суду Хмельницької області, судове провадження триває та доведеність або не доведеність його вини буде встановлюватися вироком суду.
До того ж, запобіжний захід є превентивним заходом та має на меті припинити та запобігти ймовірним ризикам у майбутньому. Стороною обвинувачення такі ризики доведені, які в сукупності з обґрунтованим обвинуваченням у вчиненні особливо тяжких злочинів, даним про особу обвинуваченого, стали підставою для продовження строку дії запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою, що відповідає характеру суспільного інтересу в цьому випадку.
Також колегія суддів наголошує, що КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний, обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного, обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених частиною 1статті 177 КПК України.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваним, обвинуваченим та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в такому випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Відповідно до частини 2 статті 8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Окрім цього, відповідно до частини 5 статті 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя.
При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій її переслідують та міжнародними контактами.
Таким чином, колегія суддів вважає доведеними ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду, оскільки ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні вказаних в обвинувальному акті особливо тяжких злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, в складі злочинної організації, як виконавець злочинної організації, санкції цих злочинів передбачають покарання, у разі доведення винуватості до 12 років позбавлення волі, а тому зважаючи на покарання, яке йому загрожує, співставляючи можливі негативні для нього наслідки у вигляді засудження до позбавлення волі на тривалий строк, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні, з метою дачі неправдивих, неповних показів, відмови від раніше наданих показань, оскільки в даному кримінальному провадженні допитані не всі свідки, зокрема, й свідок зі зміненими анкетними даними, може вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити вчиняти кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, враховуючи характер злочинів, кількість епізодів умисних протиправних дій, що інкримінуються кожному з обвинувачених, розподіл ролей між ними у складі злочинної організації, поширення її діяльності в кількох областях України та за межами території України, та пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що при продовженні строку тримання під вартою, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України»).
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 і виключити ризики, пов'язані зі звільненням його з-під варти.
На твердження захисника обвинуваченого про те, що прокурором не було надано суду будь-яких доказів на підтвердження зазначених в клопотанні ризиків, колегія суддів зазначає, що кримінальний процесуальний закон не вимагає надання доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, проте вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у кримінальному провадженні в майбутньому.
Отже, на сьогодні продовжують існувати обставини, які були підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 у цьому кримінальному провадженні, наявні ризики, передбачені статтею 177 КПК України не зменшилися, у матеріалах кримінального провадження відсутня інформація про те, що обвинувачений не може утримуватися в установі попереднього ув'язнення або з'явились якісь нові обставини, що свідчать про необхідність зміни запобіжного заходу.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності обґрунтування неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, спростовуються матеріалами кримінального провадження. Судом першої інстанції, як і колегією суддів апеляційної інстанції, розглядалась можливість обрання іншого, менш суворого запобіжного заходу, однак з огляду на сукупність наявних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та даних про особу обвинуваченого, застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 іншого, менш суворого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не забезпечить його належної процесуальної поведінки на даній стадії судового розгляду.
Посилання захисника на тривалість знаходження обвинуваченого під вартою не заслуговують на увагу, оскільки тривалість судового розгляду пов'язана зі складністю кримінального провадження, кількістю та поведінкою учасників провадження, в тому числі неодноразових відкладень розгляду справи з відповідних причин, необхідністю дослідження значного обсягу доказів.
Не заслуговують на увагу доводи захисника про незаконне ув'язнення обвинуваченого ОСОБА_7 , що є підставою для звернення з відповідною заявою до Європейського суду з прав людини щодо тривалого утримання під вартою без належної на те правової підстави, оскільки як затримання ОСОБА_7 за підозрою у вчиненні особливо тяжких злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та обрання йому 25.01.2024 року запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою , а також подальше його тримання під вартою на підставі ухвал слідчого судді та суду не можна вважати незаконним та тривалим утриманням під вартою без належної на те правової підстави.
Щодо посилань захисника про необхідність визначення застави, то апеляційний суд вважає, що ці доводи також не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч.4 ст.183 КК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, передбаченого статтями 255 - 255-3 Кримінального кодексу України, а також щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Кримінальний процесуальний закон відносить це питання до дискреційних повноважень суду, яке вирішується за результатом аналізу всіх чинників в сукупності.
Зважаючи на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, в складі злочинної організації, як виконавець злочинної організації, розмір застави на даному етапі судового розгляду провадження, враховуючи наведені ризики, суд першої інстанції не визначив, не вбачає таких підстав на цьому етапі провадження і колегія суддів.
Таким чином, з урахуванням наданих матеріалів справи і встановленого в ході апеляційного розгляду, колегія суддів вважає правильним висновок суду про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 до 29 грудня 2025 року включно, без визначення розміру застави, обмеження права обвинуваченого на свободу у цьому випадку є виправданим і необхідним, через неможливість у жодний інший спосіб забезпечити належне виконання ним своїх процесуальних обов'язків, тоді як зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виключити ризики, пов'язані зі звільненням його з-під варти.
Отже, з урахуванням наданих матеріалів справи та встановленого в ході апеляційного розгляду, колегія суддів вважає рішення суду за клопотанням прокурора про продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 до 29 грудня 2025 року включно, законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалено законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування або зміни ухвали у цьому провадженні колегією суддів не встановлено. Отже, апеляційні вимоги захисника є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 404, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення.
УхвалуДунаєвецького районного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 29 грудня 2025 року включно стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3