Справа № 187/1245/25
2/0187/490/25
"07" листопада 2025 р. Петриківський районний суд Дніпропетровської області
у складі головуючого судді Соловйова І.М.,
за участі секретаря судового засідання Столяренко Н.П.,
учасників справи
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши в селищі Петриківка у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Петриківської селищної ради
про позбавлення батьківських прав,
31.07.2025 до Петриківського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 в якій позивач просить суд:
- позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовна заява мотивована тим, що відповідачка з 2016 року самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків щодо сина. Із моменту, коли дитина пішла до першого класу, вона проживає разом із батьком, який забезпечує її утримання, виховання та навчання. Мати ж не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться її життям, станом здоров'я чи успіхами у навчанні. Близько 2020 року відповідачка виїхала за кордон, де проживає на даний час. Відтоді вона жодного разу не проявляла зацікавленості у справах сина, не підтримувала з ним будь-якого зв'язку та не надавала матеріальної допомоги. 24.05.2024, після повернення з-за кордону, де відповідачка фактично улаштувала своє особисте життя та має постійне місце роботи, вона звернулася до нотаріуса із заявою про те, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав стосовно сина. Таким чином, систематичне невиконання відповідачкою своїх батьківських обов'язків, відсутність участі у вихованні, матеріальному забезпеченні та житті дитини змусили позивача звернутися до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 13.08.2025 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
За клопотанням позивача судом було витребувано - відомості щодо перетину державного кордону відповідачкою, які 01.09.2025 надано суду у встановленому порядку.
Також судом було запропоновано третій особі надати висновок щодо доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав.
09.10.2025 до суду надійшов висновок органу опіки та піклування Петриківської селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки щодо неповнолітнього сина.
Третя особа надала заяву про розгляд справи зі відсутності представника.
Відповідачка до суду не з'явилася. 09.10.2025 вона подала заяву, у якій просила розглянути справу за її відсутності, зазначивши, що позов визнає у повному обсязі. У заяві відповідачка також повідомила, що на теперішній час перебуває за кордоном і намір повертатися в Україну не має. З її пояснень убачається, що неповнолітній син повністю перебуває на утриманні батька, який забезпечує дитину всім необхідним, займається її вихованням та піклується про неї.
Ухвалою суду від 09.10.2025 справу призначено до судового розгляду по суті, задоволено клопотання позивача про заслуховування думки неповнолітньої дитини.
У судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.
Неповнолітній ОСОБА_4 також просив суд задовольнити позов, зазначивши, що жодного зв'язку зі своєю матір'ю не має, за все своє свідоме життя її не бачив, а оскільки вона не виявляє бажання спілкуватися з ним, він також не має такого бажання.
Фактичні обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що сторони у справі деякий час проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, що жодною із сторін не спростовано.
Відповідачка є громадянкою України, що підтверджується паспортом України НОМЕР_1 виданого 10.06.2014 Петриківським РС ГУ ДМС України в Дніпропетровській області.
10.02.2010 від спільного проживання у них народився син - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_2 , по Магдалинівському, Петриківському, Царичанському районах Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), батьками записані: батько - позивач, мати - відповідачка.
Відповідно до акта обстеження матеріально-побутових умов проживання № 73 від 17.07.2025 виданого Петриківською селищною радою та підписаного депутатом Петриківської селищної ради Сергієм Аветісяном, встановлено, що позивач зареєстрований та проживає: АДРЕСА_1 . Спільно з ним проживає його син. Мати дитини протягом довгого часу проживає за кордоном.
Як зазначив позивач, з 2016 року відповідачка самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків щодо сина. З цього часу позивач самостійно здійснює догляд за дитиною, забезпечує її утримання, вирішує всі питання, пов'язані з вихованням, навчанням та медичним обслуговуванням.
Відповідачка вказані обставини не заперечувала, а визнанням позову фактично підтвердила їх достовірність.
Відповідно до довідки, наданої Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, встановлено, що відповідачка у справі 28.11.2020 виїхала за межі України.
Згідно з хронологією перетину державного кордону за період з 2020 по 2025 роки, відповідачка лише тричі в'їжджала на територію України і кожного разу - на нетривалий час, а саме: з 13.04.2023 по 10.05.2025, 30.04.2024 по 09.06.2024, з 18.05.2025 по 25.06.2025.
Як зазначив позивач у період, коли відповідачка приїздила до України, вона жодного разу не відвідувала сина.
У судовому засіданні неповнолітній син сторін пояснив, що жодного зв'язку зі своєю матір'ю не підтримує, за все своє свідоме життя її не бачив та навіть не знає, як вона виглядає. Оскільки мати не виявляє бажання спілкуватися з ним, він також не має такого бажання. На запитання суду про наявність будь-яких перешкод у спілкуванні з матір'ю дитина повідомила, що з боку батька жодних перешкод у спілкуванні не чиниться, а мати ніколи не намагалася встановити з ним контакт жодним доступним, у тому числі технічним способом. Крім того, дитина зазначила, що під час хвороби за нею доглядає виключно батько, і його повністю задовольняє проживання разом із ним.
Відповідачка вказані обставини не заперечувала, а визнанням позову фактично підтвердила їх достовірність.
В матеріалах справи знаходиться заява відповідачки посвідчена державним нотаріусом Петриківської державної нотаріальної контори від 24.05.2024 року зареєстрована в реєстрі № 609, відповідно до якої вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, щодо неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Петриківської селищної ради, відповідачку доцільно позбавити батьківських прав щодо неповнолітнього сина.
В обґрунтування свого висновку зазначено, що мати дитини самоусунулася від його виховання та припинила будь-яке спілкування з ним. Згідно з інформацією Чаплинського старостинського округу від 11.09.2025 № 233, відповідачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , однак фактично не проживає за місцем реєстрації протягом шести років. Згідно з довідкою про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб, виданою адміністратором ЦНАП Петриківської селищної ради 8.09.2025 № 631, позивач разом із сином проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
Під час перевірки працівниками служби у справах дітей Петриківської селищної ради встановлено, що батьком створено належні умови проживання для дитини.
Згідно з характеристикою, наданою ТОВ «АФ Нива ТМ» від 12.09.2025, позивач працює трактористом з 1.08.2025, за час роботи зарекомендував себе як дисциплінований та відповідальний працівник.
Згідно з довідкою, виданою КНП «Петриківський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 8.09.2025 № 58, позивач особисто супроводжує сина ОСОБА_5 на прийоми до лікаря та постійно піклується про стан його здоров'я.
Відповідно до характеристики, виданої Лобойківським ліцеєм Петриківської селищної ради, син сторін навчається у 10 класі; батько приділяє належну увагу вихованню дитини, цікавиться її шкільним життям, регулярно відвідує батьківські збори.
В Україні законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Декларації ООН з прав дитини (1959 р.), Конвенції ООН про права дитини (1989 р.), міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, Сімейному кодексі України, а також інших нормативно - правових актах, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.
Згідно зі статтею 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Як зазначено в Декларації ООН з прав дитини (1959 р.) «дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості».
Відповідно до частини першої статті 19 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 (далі - Конвенція), держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.
Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
За положеннями частин першої, другої статті 27 цієї Конвенції кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Закон України «Про охорону дитинства» передбачає, що кожна дитина має право на достатній життєвий рівень. При цьому виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи які їх заміняють, мають право і зобов'язанні виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
У статті 7 Сімейного кодексу України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
У статті 150 Сімейного кодексу України визначені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини.
Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 Сімейного кодексу України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 Сімейного кодексу України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Відповідно до частини першої статті 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Позивач, як на підставу позбавлення батьківських прав посилається на пункт 2 частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України.
При цьому, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно із ч. 1 ст. 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Відповідно до статті 19 Сімейного кодексу України, при розгляді судом спорів, зокрема щодо позбавлення батьківських прав, обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке у свою чергу не є абсолютним.
Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд має розглянути правомірність втручання у право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції.
Також обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).
Суд вважає, що позбавлення відповідачки батьківських прав щодо неповнолітнього сина є доцільним з огляду на наявні обставини:
Систематичне ухилення від виконання батьківських обов'язків.
Встановлено, що з 2016 року відповідачка самоусунулася від виховання та утримання дитини, не підтримує з нею зв'язку, не цікавиться станом її здоров'я, навчанням та побутом. Вона не бере участі у соціальному та моральному вихованні сина, що підтверджується, зокрема, поясненнями дитини та не заперечується самою відповідачкою.
Відсутність контакту з дитиною.
Неповнолітній жодного разу не бачив матір у свідомому віці, не підтримує з нею зв'язку і не має бажання його встановлювати, оскільки мати сама не проявляє ініціативи для спілкування. Відповідно до висновку органу опіки та піклування та показань дитини, будь-які перешкоди з боку батька відсутні.
Тривале проживання за кордоном та ігнорування обов'язків.
Встановлено, що відповідачка з 28.11.2020 постійно проживає за кордоном, а за період 2020-2025 років лише тричі тимчасово в'їжджала на територію України. При цьому за цей короткий час не вчиняла дій щодо побачення з дитиною. Це свідчить про суттєву віддаленість від дитини та неспроможність виконувати батьківські обов'язки на практиці.
Відповідачка свідомо обрала такі життєві умови, за яких її участь у вихованні дитини фактично відсутня, що свідчить про ухилення від виконання батьківських обов'язків у розумінні статті 164 СК України.
Суд враховує, що зазначені умови були обрані після народження дитини. Перебуваючи на значній відстані на території іншої держави, відповідачка мала усвідомлювати, що не зможе піклуватися про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання та підготовку до самостійного життя.
Відсутність проживання та участі у вихованні.
З 2016 року відповідачка не проживає з дитиною однією сім'єю, а з 2020 року - постійно за межами України, і відповідно не бере участі у вихованні дитини, не піклується про її фізичний, духовний та моральний розвиток, не забезпечує матеріально, не надає необхідного харчування, медичного догляду та лікування, що є складовою частиною виховання.
Крім того, відповідачка достовірно обізнана про ведення в Україні воєнного стану та відповідну тяжку життєву ситуацію, що очевидно впливає на духовний та моральний стан дитини, проте не вживала заходів для забезпечення її догляду.
Відсутність матеріального та морального забезпечення дитини.
Відповідачка не надавала жодної допомоги для утримання дитини, не цікавилася її навчанням та здоров'ям, тоді як позивач забезпечив належні умови проживання, навчання, медичне обслуговування та виховання сина, що підтверджується характеристиками від навчального та медичного закладу, а також місцевих органів влади.
Підтвердження доцільності органом опіки та піклування.
Висновок органу опіки та піклування Петриківської селищної ради однозначно рекомендує позбавити відповідачку батьківських прав з огляду на самоусунення від виконання батьківських обов'язків та відсутність контактів із дитиною.
Відповідність інтересам дитини.
Ухилення матері від виконання обов'язків та систематичне ігнорування потреб дитини суперечить її правам на належне виховання, піклування та розвиток, передбаченим Сімейним кодексом України (ст. 164, 166, 167). Позбавлення батьківських прав у цьому випадку захищає інтереси неповнолітнього та забезпечує стабільне і безпечне середовище виховання під опікою батька.
Встановлені обставини свідчать про наявність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, що не порушує ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає право на повагу до сімейного життя.
Суд вважає, що позбавлення відповідачки батьківських прав щодо сина є правомірним та доцільним, відповідає інтересам дитини та нормам чинного законодавства, і сприятиме забезпеченню належного виховання та захисту прав дитини.
За таких обставин позов підлягає задоволенню повністю.
Також, суд вважає за необхідне роз'яснити, що у випадку, якщо відношення відповідача зміниться, що буде підтверджуватись належними доказами, можливим є поновлення батьківських прав в порядку, передбаченому статті 169 Сімейного кодексу України.
Щодо розподілу судових витрат.
При поданні позову позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1 211,20 грн, який він просив залишити за ним.
Керуючись статтями 4, 12, 81, 89, 133, 141, 258-259, 263-265, 268 Цивільно процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_3 щодо її неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Петриківської селищної ради, місцезнаходження: пр. Петра Калнишевського 69, селище Петриківка, Дніпровський район, Дніпропетровської області, 51800.
Повне судове рішення складено та підписано 07.11.2025.
Суддя І.М. Соловйов