Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/14341/2025
16 жовтня 2025 року місто Київ
справа № 757/10973/25-ц
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Рейнарт І.М.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Козлова Р.Ю., повний текст рішення складено 20 травня2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини, -
У березні 2025 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила стягнути з ОСОБА_3 на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до повноліття дитини.
В обґрунтування вимог посилалася на те, що 12 серпня 2017 року між нею та відповідачем зареєстровано шлюб Дарницьким районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, актовий запис №1653.
Від даного шлюбусторін народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказувала, що дитина проживає з нею та знаходиться на її утриманні. При цьому, між нею та відповідачем на момент подання даної заяви не досягнуто згоди з приводу матеріального утримання та виховання дитини.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 травня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 06 березня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 у межах суми платежу за один місяць.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави 1211,20 грн. судового збору.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалася на те, що судом першої інстанції взагалі не було враховано стан здоров'я дитини та наявність інвалідності у дитини.
Вказувала, що дитина потребує постійного догляду, спеціального навчання, корекційної роботи з фахівцями, регулярного медичного спостереження та реабілітації. У зв'язку з цим дитина не може самостійно обслуговувати себе, потребує постійної присутності дорослого, що обмежує можливість позивача працевлаштуватися на кращу роботу для отримання вищого доходу.
Зазначала, що розмір аліментів у розмірі 1/3 від доходу відповідача позивач вважає таким, що відповідає інтересам дитини та обставинам справи.
Посилалася на те, що судом першої інстанції не було враховно, що батько не бере участі в вихованні дитини, не бачиться з ним, не проводить час, не допомагає з дитиною, з липня 2024 року позивач сама піклується про дитину.
06 серпня 2025 року від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції запереував проти доводів апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Задовольняючи позов частково та стягуючи з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), суд першої інстанції врахував стан здоров'я позивача, матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність у відповідача інших неповнолітніх дітей, непрацездатної матері та інші обставини, що мають істотне значення, а також часткове визнання позову відповідачем.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до частини 8 статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально важливим урахуванням інтересів дитини.
У статті 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За приписами частини 3 статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Обов'язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття. До того ж, обов'язок утримувати дитину у рівній мірі покладається як на матір, так і батька, причому, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним.
Батьки зобов'язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні (у випадку народження дитини під час фактичних шлюбних відносин), або чи розірвано їх шлюб.
Чинним законодавством України встановлено, що діти рівні у своїх правах незалежно від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей та повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги. Зобов'язання з утримання дітей виникає за наявності сукупності таких умов: родинного зв'язку між батьками й дитиною (кровний зв'язок між батьками та дитиною або зв'язок між усиновлювачем і усиновленою дитиною); неповноліття дитини; навчання повнолітньої дитини; відсутність підстав для звільнення батьків від сплати аліментів; можливість батьків надавати матеріальну допомогу.
Відповідно до Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції).
Згідно з частинами 1, 2 Конвенції про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
З огляду на основні сформовані принципи суспільства, задекларовані у національному та міжнародному законодавстві, діти мають право на особливе піклування і допомогу, внаслідок своєї фізичної і розумової незрілості, потребують спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.
Відповідності до статті 182 СК України при визначені розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, наявність у платника аліментів рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; докази про витрати платника аліментів, що перевищують десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, а також наявність інших обставин, що мають істотне значення.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Частиною 1 статті 183 СК України передбачено, що частка заробітку (доходу) батька дитини визначається судом.
Частиною 3 статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідності до статті 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Положеннями статті 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Згідно з частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, 12 серпня 2017 року між позивачкою та відповідачем зареєстровано шлюб Дарницьким районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, актовий запис №1653.
Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Солом'янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві 21 травня 2019 року.
Після припинення шлюбних відносин між сторонами, дитина залишилася проживати разом з позивачкою, що відповідачем під час розгляду справи не заперечувалось.
Так, у довідці від 21 лютого 2025 року №12 Закладу дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу №779 Дарницького району м. Києва зазначено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відвідує заклад дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу №779 з 13 березня 2023 року. Приводить дитину до закладу дошкільної освіти та ввечері забирає мама ОСОБА_1 , так як дитина виховується в неповній сім'ї.
ОСОБА_1 працює в ТОВ«Воля-Кабель» та загальна сума її доходів за період з 01 січня до 31 грудня 2024 року становить 148768,86 грн., що в середньому в місяць становить суму 12397,40 грн., що підтверджується довідкою про доходи від 21 лютого 2025 року №8 виданою ТОВ «Воля-Кабель».
09 червня 2024 року ОСОБА_1 уклала договір оренди квартири за адресою: АДРЕСА_1 та орендна плата за місяць становить 9500,00 грн.
При цьому, як зазначав відповідач як у відзиві на позовну заяву, так і у відзиві на апеляційну скаргу, він після оформлення позивачем договору оренди квартири відразу оплатив 19500 грн. (9500 грн. - плата за перший місяць проживання, 5000 грн. - застава, 4750 грн. - брокерські послуги), що підтвердується платіжною інструкцією від 09 червня 2024 року.
ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання Відділу з питань реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб Печерської районної у м. Києві державної адміністрації від 13 листопада 2017 року.
У довідці від 24 квітня 2025 року №11-160/3/123 ІНФОРМАЦІЯ_3 зазначено, що ОСОБА_3 проходить службу в інституті та його грошове забезпечення за 7 місяців становить 438323,04 грн., що в середньому у місяць становить 62617,57 грн. При цьому утримано аліменти та інші утримання у розмірі 194286,66 грн.
Як вбачається зі звіту про здійснені відрахування та виплати від 25 квітня 2024 року №11-160/3/124 ОСОБА_3 за період з 01 жовтня 2024 року до 30 квітня 2025 року сплатив аліменти на утримання своєї матері ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 кожного місяця у розмірі 25% від доходу.
Також відповідач сплачує аліменти на утримання сина ОСОБА_4 кожного місяця у розмірі 20% від доходу, що підтверджується звітом про здійснені відрахування та виплати від 25 квітня 2024 року №11/6/3/125).
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, беручи до уваги обов'язок обох батьків утримувати до повноліття своїх дітей, а також те, що діти у зазначеному віці потребують значних витрат на утримання, зокрема, харчування, одяг, інші речі щоденного вжитку, колегія суддів, керуючись інтересами дитини, яка має право на достойний рівень матеріального забезпечення погоджується з висновком суду першої інстанції про навність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 06 березня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Колегія суддів погоджується, що такий розмір аліментів на утримання дитини буде необхідним та достатнім для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
При цьому, визначаючи вказанийрозмір аліментів, суд першої інстанції обґрунтовано врахував стан здоров'я позивача, матеріальне становище платника аліментів, наявність у відповідача непрацездатної матері, а також часткове визнання позову відповідачем.
Доводи апеляційної скарги про те, що батько не бере участі у вихованні дитини, не проводить з ним час, не допомагає з дитиною з липня 2024 року не знайшли свого підтвердження та не підтверджені належними доказами. При цьому відповідач навпаки стверджує про те, що добровільно сплачував за період з жовтня 2024 року до червня 2025 року 12000,00 грн.щомісячно, а починаючи з липня 2025 року аліменти у розмірі 15000,00 грн
Наведені відповідачем факти сплати аліментів також підтверджуються звітом про здійснені відрахування та виплати від 25 квітня 2024 року №11/6/3/125, виданим ІНФОРМАЦІЯ_3.
Доводи апеляційної скарги про те, що мати відповідача має у власності майно та є забезпеченою особою, не потребує утримання за станом здоров'я спростовуються звітом про здійснені відрахування та виплати від 25 квітня 2024 року №11-160/3/124,виданим ІНФОРМАЦІЯ_3.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не було враховано стан здоров'я дитини, який має інвалідність з 12 липня 2023 року та потребує різних заходів медичної реабілітації (відвідування спеціальних занять з логопедом-дефектологом), дитина потребує постійного догляду, спеціального навчання, корекційної роботи з фахівцями, регулярного медичного спостереження, колегія суддів не бере до уваги, оскільки позивач не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом до відповідача про стягнення додаткових витрат необхідних та/або понесених нею на оздоровлення, лікування дитини та на розвиток її здібностей.
При цьому, як зазначав відповідач дитина відщвідує спеціалізований заклад дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу Дарницького району м.Києва №779, тип групи - спеціальна, із затримкою психічного розвитку. В закладі створено інклюзивне освітнє середовище та приміщення закладу адаптовані до індивідуальних особливостей дітей. Тобто дитині надаються усі необхідні послуги та проводять з нею спеціалізовані заняття враховуючи її особливості.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість ухвалення рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для часткового задоволення позову є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.
Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 07 листопада 2025 року.
Головуючий:
Судді: