10 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 560/4848/25
адміністративні провадження № К/990/32311/25, № К/990/32312/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів: Коваленко Н. В., Стеценка С. Г.
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року (суддя Шевчук О.П.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року (судді: Капустинський М.М., Шидловський В.Б., Сапальова Т.В.) і на додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року (суддя Шевчук О.П.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року (судді: Капустинський М.М., Шидловський В.Б., Сапальова Т.В.) у справі № №560/4848/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, і
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до ГУ ПФУ в Хмельницькій області (далі також - відповідач) про визнання протиправними дії відповідача, які полягають у обмеженні максимального розміру пенсії з 01 березня 2025 року із застосуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі - Постанова № 1), та зобов'язання вчинити дії щодо перерахунку з 01 березня 2025 року пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» від 25 лютого 2025 року № 209 (далі - Постанова № 209) без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою № 1, та без обмеження пенсії максимальним розміром, а також просив зобов'язати відповідача виплатити несплачену частину пенсії з урахуванням проведених виплат.
Позовні вимоги мотивував тим, що відповідач протиправно застосував обмеження розміру пенсії максимальним розміром після перерахунку пенсії на виконання рішення суду. Такі дії відповідача порушують його права, тому він просив суд задовольнити позов.
Суд першої інстанції розглядав справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач просив суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки згідно з частиною другою статті 42 Закону України від 09 липня 2023 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV), для забезпечення індексації пенсій щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії.
Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 21 квітня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнив.
Визнав протиправними дії ГУ ПФУ в Хмельницькій області щодо перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2025 року з обмеженням її максимального розміру.
Зобов'язав ГУ ПФУ в Хмельницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром з 01 березня 2025 року з урахуванням індексації, передбаченої Постановою № 209, з урахуванням виплачених сум.
Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 02 липня 2025 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII). З 01 березня 2025 року виплата пенсії здійснюється з урахуванням максимального розміру пенсії.
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 11 березня 2025 року про проведення індексації пенсії, в якій просив здійснити підвищення його пенсії з 01 березня 2025 року на 1500 грн без обмеження її максимальним розміром та виплатити несплачену її частину, проте ГУ ПФУ в Хмельницькій області відповіло позивачу, що ГУ ПФУ в Хмельницькій області провело індексацію грошового забезпечення на виконання вимог Постанови № 209, до його пенсії застосувало обмежувальні коефіцієнти згідно з Постановою № 1 та його грошове забезпечення становить 28080 грн 07 коп.
ОСОБА_1 не погодився із такими діями відповідача і звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправними.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, в оскарженому рішенні, зокрема, виснував, що під час проведення виплати пенсії позивача відповідач протиправно обмежив розмір пенсії максимальним розміром та не виплатив суми індексації, встановлені відповідно до Постанови № 209.
29 квітня 2025 року позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення щодо здійснення відповідачем підвищення його пенсії з 01 березня 2025 року без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою № 1. Хмельницький окружний адміністративний суд 08 травня 2025 року ухвалив додаткове рішення, яким заяву про ухвалення додаткового рішення суду задовольнив. Визнав протиправними дії ГУ ПФУ в Хмельницькій області щодо застосування з 03 січня 2025 року понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою № 1 під час нарахування та виплати пенсії і зобов'язав ГУ ПФУ в Хмельницькій області здійснити нарахування та виплату позивачу пенсії з 03 січня 2025 року без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою № 1 і без обмеження пенсії максимальним розміром та з урахуванням раніше проведених виплат.
ГУ ПФУ в Хмельницькій області не примирилося і з додатковим рішенням суду першої інстанції та подало на нього апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, за результатами перегляду якого Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 02 липня 2025 року апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Хмельницькій області залишив без задоволення, а додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року - без змін.
ГУ ПФУ в Хмельницькій області не погодилося з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і через підсистему «Електронний суд» подало дві касаційні скарги: на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року (провадження №К/990/32312/25), і на додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року (провадження №К/990/32311/25).
В обох касаційних скаргах відповідач просив звільнити його від сплати судового збору, скасувати судові рішення попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Верховний Суд ухвалами від 11 серпня 2025 року у задоволенні клопотання ГУ ПФУ в Хмельницькій області про звільнення від сплати судового збору в обох провадженнях відмовив, а касаційні скарги ГУ ПФУ в Хмельницькій області залишив без руху та надав скаржнику десятиденний строк для усунення недоліків касаційної скарги.
21 серпня 2025 року ГУ ПФУ в Хмельницькій області через підсистему «Електронний суд» подало заяву та докази про сплату судового збору на усунення недоліків касаційних скарг.
23 вересня 2025 року Верховний Суд двома окремими ухвалами відкрив касаційні провадження за касаційними скаргами ГУ ПФУ в Хмельницькій області, витребував справу №560/4848/25 у провадженні №К/990/32312/25.
Підставою для касаційного оскарження ГУ ПФУ в Хмельницькій області визначило неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, брак висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Зокрема, скаржник зазначає, що нема висновків Верховного Суду з питань застосування у подібних правовідносинах статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та пункту 1 Постанови № 1 щодо тимчасового (на 2025 рік) застосування до призначених (перерахованих) пенсій певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії.
Пенсійний орган у касаційній скарзі наполягає на тому, що стаття 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постанова № 1 є чинними і неконституційними не визнавались, а отже є обов'язковими до застосування. Акцентує також на тому, що унормовані обмеження у виплаті пенсійних виплат, які були застосовані до позивача, є правомірними.
Верховний Суд у складі судді-доповідача Гриціва М. І. ухвалою від 06 листопада 2025 року об'єднав в одне провадження для спільного розгляду касаційні скарги ГУ ПФУ в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року (К/990/32312/25) і Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного суду 08 травня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року (К/990/32311/25) у справі №560/4848/25, а також призначив справу № 560/4848/25 до касаційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи.
Позивач надіслав до Верховного Суду відзив на касаційні скарги ГУ ПФУ в Хмельницькій області, в якому зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції у справі за його позовом правильно встановили обставини справи та ухвалили свої рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому просить Верховний Суд залишити касаційні скарги без задоволення, рішення Хмельницького окружного адміністративного від 21 квітня 2025 року та додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного від 08 травня 2025 року, а також постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року у справі №560/4848/25 - без змін.
Під час спільного розгляду касаційних скарг колегія суддів зважає на приписи частин першої, другої статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Конституція України закріплює головні засади організації держави та суспільства, утверджує конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина, конституційний (державний і суспільний) лад.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
У частині другій статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до зазначеної норми діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення державним органом чи його посадовою особою дій або невчинення їх у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій (бездіяльності) та правових актів, ухвалених у процесі їх здійснення, неправомірними.
Зазначені конституційні приписи, перебуваючи у взаємозв'язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов'язують наділених державною владою суб'єктів діяти виключно відповідно до установлених Конституцією України та законами України цілей їх утворення, в межах повноважень та у визначений спосіб.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).
Конституційний Суд України у рішенні від 12 жовтня 2022 року №7-р(II)/2022 вказав на те, що встановлений частиною 5 статті 17 Основного Закону України обов'язок держави забезпечити соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, поширюється як на громадян України, які безпосередньо перебувають на такій службі, так і на тих, яких звільнено з неї.
Отже, на Державу покладається конституційний обов'язок посиленого соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, а також осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності.
У частині другій статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.
Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (далі Указ № 64/2022), у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30- 34, 38, 39, 41- 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Отож, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом № 64/2022, не обмежується конституційне право громадян на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян регулюється спеціальними законами з урахуванням особливостей умов праці, характеру, складності і значущості виконуваної роботи, ступеня відповідальності, певних обмежень конституційних прав і свобод тощо. Відносини у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб врегульовані Законом № 2262-ХІІ.
За частинами першою, третьою статті 11 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону, а також Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону № 2262-ХІІ та Закону № 1058-IV.
Водночас пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України передбачає, що виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України. Отже, аналіз положень статей 8, 17 та 92 Конституції України у системному зв'язку з преамбулою Закону України № 2262-XII дає змогу зробити обґрунтований висновок про те, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, а також деяких інших осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, визначаються виключно приписами спеціального закону - Закону № 2262-XII.
"Обчислення пенсії" особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ визначено розділом V (статті 43 - 47) Закону № 2262-ХІІ, а "Виплата пенсій" та "Порядок перерахунку пенсій" - розділами VII (статті 52 - 62) та VIII (статті 63 - 66) Закону № 2262-ХІІ відповідно.
Також у статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року № 4059-ІХ (далі також - Закон 4059-ІХ) установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону № 2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 46 Закону № 4059-IX Кабінет Міністрів України виніс Постанову № 1, яка застосовується з 01 січня 2025 року, пунктом 1 якої встановлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону № 2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
У пункті 2 Постанови № 1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Закону № 2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням встановлених коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсії. При цьому такі коефіцієнти не застосовуються до осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.
Відтак, можна підсумувати, що правила статті 46 Закону № 4059-IX та Постанови № 1 запровадили тимчасове (на 2025 рік) застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії. Інакше кажучи, цими нормами законодавства фактично встановлювалося інше (додаткове) регулювання відносин, яке не тільки відмінне від того, яке встановлене Законом № 2262-ХІІ, але й не узгоджується (конфліктує) із приписам статті 11 цього Закону, який є спеціальним у законодавчому регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб.
Понад це, застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії згідно із статтею 46 Закону № 4059-IX та пункту 1 Постанови № 1 призводить до обмеження конституційного права такої категорії осіб на належний соціальний захист, що передбачений спеціальним законом, а також порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту таких осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України. Поширення дії Закону № 4059-IX та Постанови № 1 на пенсії, що призначені відповідно до Закону України № 2262-XII, є грубим порушенням норм Конституції України.
Варто також зазначити, що Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007). Крім того, враховуючи те, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - БК України), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Отже, Конституційний Суд України чітко наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Потрібно також нагадати, що Верховний Суд розглянув справу № 120/1081/25 з подібними спірними правовідносинами, за результатами касаційного перегляду якої ухвалив постанову від 11 вересня 2025 року.
Так, Верховний Суд у згаданій постанові (справа № 120/1081/25), врахувавши неодноразово викладену Конституційним Судом України юридичну позицію стосовно того, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок призводить до скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина, дійшов висновку про те, що застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, положень статті 46 Закону № 4059-IX та Постанови № 1, якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.
Верховний Суд, зокрема, виснував, що зміна правничого регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише у випадку внесення відповідних змін, приміром, до Закону № 2262-ХІІ, а інші нормативно-правові акти застосовуються лише у випадку їх ухвалення відповідно до цих законів.
Суд наголосив також на тому, що зміни до Закону № 2262-ХІІ у частині, яка регламентує спірні правовідносини (щодо обмеження граничним (максимальним) розміром пенсії та застосування до суми перевищення коефіцієнту, визначеного Постановою № 1), не вносилися.
Верховний Суд закцентував увагу й на тому, що Закон № 4059-IX не містить жодних приписів про повноваження Кабінету Міністрів України визначати форми і види пенсійного забезпечення, жодних приписів про коефіцієнти пониження пенсій, що цей Закон є законом, який затверджує Державний бюджет України та містить правила щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду (пункт 24 частини першої статті 2 Бюджетного Кодексу України).
В аспекті наведеного Верховний Суд нагадав, що якщо існує колізія двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, якщо застосувати загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (lex specialis derogat generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом під час конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 2262-ХІI, а правила Закону № 4059-IX вважати загальними нормами (lex generalis).
Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2025 року у справі № 240/1202/25, від 23 вересня 2025 року у справі № 380/5247/25, від 24 вересня 2025 року у справі № 380/2243/25, від 24 вересня 2025 року у справі № 420/5485/25 та інших постановах низки справ з подібними правовідносинам, що підтверджує сталість та послідовність судової практики.
Повертаючись до предмета касаційного оскарження у цій справі, колегія суддів вважає, що правозастостосовні та правоінтерпретаційні висновки, які були сформульовані у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2025 року у справі № 120/1081/25, є доречними і застосовними до спірних правовідносин і у цій справі за позовом ОСОБА_1 , оскільки і за обсягом та змістом фактичних обставин, і за вибором нормативного регулювання спірних відносин, є схожими між собою.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає, що дії відповідача щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 пенсії з 03 січня 2025 року із застосуванням правил пункту 1 Постанови № 1 не відповідають приписам Конституції та законів України, статті 2 КАС України, у зв'язку із чим є протиправними.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про протиправність дій відповідача, які полягали в застосуванні коефіцієнтів зменшення, встановлених Постановою № 1, до перерахованої в січні 2025 року пенсії позивача.
Таким чином, можна підсумувати, що під час касаційного перегляду цієї справи доводи касаційних скарг про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права не знайшли підтвердження, а тому нема підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Оскільки суд касаційної інстанції не встановив неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи порушення норм процесуального права, оскаржені судові рішення треба залишити без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року у справі №560/4848/25 залишити без змін.
Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року залишити без задоволення.
Додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року у справі №560/4848/25 залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді Н. В. Коваленко
С. Г. Стеценко