10 листопада 2025 року
м. Київ
справа №620/1509/25
адміністративне провадження № К/990/44510/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів: Стеценка С. Г., Тацій Л. В.
перевірив касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) в Чернігівській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, і
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Чернігівській області з виплати призначеної ОСОБА_1 пенсії з 01 січня 2025 року із застосуванням коефіцієнта зменшення пенсії відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03 січня 2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану». (далі - постанова № 1);
- зобов'язати ГУ ПФУ в Чернігівській області поновити з 01 січня 2025 року виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії в розмірі 61195 грн 80 коп. без застосування коефіцієнтів зменшення пенсії, встановлених пунктом 1 постанови № 1, з урахуванням виплачених сум.
Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 18 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року, позовні вимоги задовольнив.
ГУ ПФУ в Чернігівській області не погодилося з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і 29 жовтня 2025 року через підсистему «Електронний суд» подало касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Підставами для касаційного оскарження називає ті, що передбачені, зокрема, пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки, на переконання скаржника, щодо правильного застосування норм матеріального права до спірних правовідносин нема висновку Верховного Суду, який би сформулював правничу позицію про те, як мають застосовуватися норми права в подібних правовідносинах.
Хоча за видовими (критеріальними) ознаками ця справа відноситься до справ незначної складності, які у зв'язку з цим за процесуальним законом не належать до тих, які підлягають такому оскарженню, але скаржник з посиланням на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України намагається довести, що судові рішення у цій справі мають отримати касаційний перегляд, бо справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення.
Верховний Суд проаналізував доводи, викладені у касаційній скарзі, і дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
За приписами частин першої, другої статті 55 Основного Закону України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Водночас приписи цієї статті Основного Закону, які закріплюють право на судовий захист, перебувають у нерозривному зв'язку з приписами Конституції України, які визначають обсяг судового захисту. Зокрема, за правилами пункту 8 частини другої статті 129 Основного Закону касаційне оскарження справді є можливим (доступним), але «у визначених законом випадках». З цього конституційного «веління» випливає, що конституційні гарантії щодо права на апеляційний перегляд не можуть зазнавати розсуду законодавця щодо можності звуження права на такий перегляд, натомість щодо права на касаційне оскарження навпаки - може. Тобто, законодавець може встановити випадки, коли таке (касаційне) оскарження не є (або не може бути) частиною судочинства.
З наведеними конституційними приписами кореспондується стаття 13 КАС України та стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Частиною третьою статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України, коли нема підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Згідно з частиною першою статті 328 цього Кодексу учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), та у разі, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, віднесено до категорії справ незначної складності.
Отже, процесуальний закон встановив, що не всі судові рішення судів попередніх інстанцій можуть бути предметом касаційного перегляду, передбачив, які справи, за якими критеріями (значеннєвими властивостями) відносяться до категорій справ, які не підлягають касаційному оскарженню та водночас запроваджує умови, за об'єктивного існуванням яких справи, які не підлягають касаційному оскарженню (справи незначної складності, інші справи, розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, тощо), таки можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції, якщо можливість такого оскарження обумовлюється фундаментальною значимістю наслідків касаційного перегляду для формування практики застосування відповідних правних норм, або сама справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, або є інші встановлені законом передумови для відкриття касаційного провадження.
З тексту касаційної скарги та змісту оскаржених судових рішень, які викладені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, з акцентів касаційної скарги простежується, що спірні правничі відносини в цій справі виникли щодо правильності обчислення, перерахунку, виплати та одержання пенсійних виплат. Тобто, предметом оскарження у цій справі властиво є дії пенсійного органу влади щодо зниження розміру пенсії та виплати основного розміру пенсії із застосуванням коефіцієнтів, визначених пунктом 1 постанови № 1.
За цими значеннєвими критеріями заявлений у цій справі спір є спором, який стає предметом справи, котра, як згадано вище, за пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України відноситься до справ незначної складності і воднораз до тієї категорії справ, які за законом не підлягають касаційному перегляду.
Суд першої інстанції здійснював розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження і не помилився, коли обрав таку форму провадження.
Позатим скаржник ? ГУ ПФУ в Чернігівській області, не заперечуючи, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, які не задовольняють його як відповідача, не підлягають касаційному оскарженню, однак з посиланням на дві з визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України умови прийняття касаційної скарги вважає, що подання цієї касаційної скарги виправдовується тим, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Покликання у касаційній скарзі та в окремому клопотанні про відкриття касаційного провадження на те, що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення з означеним у скарзі предметом спору, не містять обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії суспільно чи винятково значимих.
Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отож, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник таких обґрунтувань не наводить.
Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Це поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Не знайшло свого обґрунтування й посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі, оскільки станом на час винесення цієї ухвали і на день подання касаційної скарги (29 жовтня 2025 року) Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2025 року у справі № 120/1081/25 вже сформував правовий висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
У згаданій постанові Верховний Суд наголосив, що застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, правилами статті 46 Закону № 4059-IX та постанови № 1 [постанова Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану»], якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.
Окремо треба додати, що сама по собі незгода із рішенням судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок ухвалення цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку ухвалення судового рішення не на користь позивача / відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франці» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява N 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява N 26737/95).
На підставі викладеного Верховний Суд вважає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Звідси, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі треба відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала скаргу.
Ухвала у справі набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді: С. Г. Стеценко
Л. В. Тацій