03 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 640/13321/21
адміністративне провадження № К/990/7467/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Клименка В.В.,
представника позивача Кравченка Ю.В.,
представника відповідачів Щекуна О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року (судді: Василенко Я.М., Ганечко О.М., Кузьменко В.В.) у справі за адміністративним позовом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату про визнання протиправним, скасування наказу, скасування рішення,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі також - відповідач-1), Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату (далі також - відповідач-2), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 05 квітня 2021 року №5 щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого Міністерством юстиції України 26 грудня 2011 року за №8673 на ім'я ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 16 квітня 2021 року №1396/5 «Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого на ім'я ОСОБА_1 ».
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідачі під час прийняття оскаржуваних рішень порушили встановлену законодавством процедуру, передбачену Порядком проведення перевірки організації роботи державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів, дотримання державними та приватними нотаріусами порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 17 лютого 2014 року №357/5 (далі - Порядок №357/5), оскільки перевірка його діяльності як нотаріуса не здійснювалася, відповідні акти та накази з встановленням строку для усунення виявлених порушень не складалися. Він не був повідомлений про рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 05 квітня 2021 року №5, про таке йому стало відомо лише з наказу Міністерства юстиції України від 16 квітня 2021 року №1396/5. Зазначає, що подання про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю могло бути здійснено лише у випадку беззаперечного підтвердження фактів неодноразового порушення позивачем чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій та підтвердження факту заподіяння шкоди інтересам держави інтересам держави, підприємств, установ, організацій, громадян. чого відповідачами встановлено не було. Крім того, період перевірки, зазначений в поданні про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю охоплював період, за який він був притягнутий до відповідальності наказом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) від 21 серпня 2020 року № 1000/6 «Про тимчасове зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса ОСОБА_1 », усунув виявлені порушення та пройшов курс підвищення кваліфікації, що робить застосування повторних санкцій за ті самі порушення неправомірним та суперечить вимогам чинного законодавства і Конституції України. Враховуючи викладене позивач зазначає, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 05 квітня 2021 року №5 та наказ Міністерства юстиції України від 16 квітня 2021 року №1396/5 підлягають визнанню протиправними та скасуванню.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
26 грудня 2011 року Міністерством юстиції України позивачу видано свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю №8673, на підставі якого позивачем здійснювалась нотаріальна діяльність у межах Київського міського нотаріального округу.
На підставі наказу від 03 серпня 2020 року № 718/8 Міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції проводилась комплексна перевірка організації нотаріальної діяльності на виконання доручення Міністерства юстиції України від 23 червня 2020 року №2832/19.5.1/32-20.
За результатом проведеної перевірки, комісією складено довідку про результати позапланової комплексної перевірки організації нотаріальної діяльності приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 , дотримання ним порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства від 06 серпня 2020 року, в якій встановлені порушення нотаріусом організації нотаріальної діяльності, у зв'язку із чим наказом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 21 серпня 2020 року №1000/6 «Про тимчасове зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса ОСОБА_1 » зупинено нотаріальну діяльність ОСОБА_1 з 07 вересня 2020 року по 14 вересня 2020 року на час проходження підвищення кваліфікації.
За результатом проходження підвищення кваліфікації та отримання відповідного свідоцтва про підвищення кваліфікації в Інституті права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України від 11 вересня 2020 року, нотаріальну діяльність позивача відновлено.
03 лютого 2021 року Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернулось із поданням до Вищої кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого Міністерством юстиції України від 26 грудня 2011 року №8673 на ім'я ОСОБА_1.
За змістом подання вбачається наступне:
«Згідно статистичних даних, наявних у Міжрегіональному управлінні, приватним нотаріусом ОСОБА_1. за 2020 рік вчинено 15995 нотаріальних дій, з них 11 792 виконавчих написів.
На розгляді Міжрегіонального управління перебувало близько 40 (сорока) скарг/звернень на вчинення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1.
06 січня 2021 року до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшло доручення Міністерства юстиції України щодо розгляду звернення ОСОБА_2 від 05 січня 2021 року № 50/19.1.1/32-21, в якому, зокрема, наявна інформація щодо рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 357/7584/20.
З вищезазначеного рішення вбачається, що «…дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне. При вчиненні спірного виконавчого напису нотаріусом не було враховано умови спливу строку давності, який не може перевищувати трьох років з дня виникнення права вимоги. Отже суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про порушення нотаріусом прав позивача при вчиненні виконавчого напису, що полягає у недотриманні умов вчинення такої нотаріальної дії, а тому вимоги позивача є доведеними та підлягають до задоволення».
З метою належної підготовки подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого на ім'я ОСОБА_1., Міжрегіональним управлінням здійснено перевірку за відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - Реєстр) щодо наявності інших рішень судів, що набрали законної сили, якими виконавчі написи, вчинені приватним нотаріусом ОСОБА_1., неодноразово визнавались такими, що не підлягають виконанню (рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 29 травня 2020 року у справі № 209/952/20, провадження № 2/209/626/20 (дата набрання законної сили 07 серпня 2020 року); рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 11 серпня 2020 року у справі № 478/867/20, провадження № 2/478/193/2020 (дата набрання законної сили 18 вересня 2020 року); рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 12 серпня 2020 року у справі № 348/654/20, провадження № 2/348/620/20 (дата набрання законної сили 22 вересня 2020 року); заочне рішення Першотравенського міського суд Дніпропетровської області від 12 жовтня 2020 року у справі № 186/317/20, провадження № 2/0186/211/20 (дата набрання законної сили 12 листопада 2020 року); рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 23 листопада 2020 року у справі № 472/735/20, провадження № 2/472/321/20 (дата набрання законної сили 11 січня 2021 року); рішення Богунського районного суду м. Житомира від 26 жовтня 2020 року у справі № 295/10681/20, провадження № 2/295/2558/20 (дата набрання законної сили 26 листопада 2020 року); заочне рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 07 грудня 2020 року у справі № 755/4882/20, провадження № 2/478/308/2020 (дата набрання законної сили 11 січня 2021 року); рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 29 травня 2020 року у справі № 174/126/20, провадження № 2/174/121/2020 (дата набрання законної сили 07 серпня 2020 року); рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 09 листопада 2020 року у справі № 352/1531/20, провадження № 2/352/803/20 (дата набрання законної сили 17 грудня 2020 року); рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 серпня 2020 року у справі № 552/7066/19, провадження № 2/552/580/20 (дата набрання законної сили 18 вересня 2020 року); рішення Київського районного суду м. Полтави від 28 жовтня 2020 року у справі № 755/8504/20, провадження № 2/552/1259/20 (дата набрання законної сили 28 листопада 2020 року); рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 листопада 2020 року у справі № 623/3194/20, провадження № 2/623/921/2020 (дата набрання законної сили 14 грудня 2020 року); рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 22 липня 2020 року у справі № 524/1025/20, провадження № 2/524/1358/20 (дата набрання законної сили 22 серпня 2020 року); рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 07 грудня 2020 року у справі № 937/4580/20, провадження № 2/937/2232/20 (дата набрання законної сили 11 січня 2021 року); рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 листопада 2020 року у справі № 161/13035/20, провадження № 2/161/3293/20 (дата набрання законної сили 24 грудня 2020 року).
За результатами проведеного моніторингу судових рішень вбачається, що в Реєстрі наявні рішення судів, що набрали законної сили, якими встановлено систематичні неодноразові порушення приватним нотаріусом ОСОБА_1. законодавства при вчиненні виконавчих написів на кредитних договорах.
Згідно з рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 11 серпня 2020 року у справі № 478/867/20, провадження № 2/478/193/2020 (дата набрання законної сили: 18 вересня 2020 року) «...матеріалами справи встановлено, що між публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» і ОСОБА1 15 грудня 2011 року був укладений договір про надання споживчого кредиту №1000677396, згідно умов якого остання отримала споживчий кредит у розмірі 12848 грн, з яких: 11000 грн на придбання товару та 1848 грн на придбання послуг, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,01% річних, строком на 24 місяці.
Відповідно до пункту 1.4.1 Договору про надання споживчого кредиту позичальник зобов'язаний повністю повернути Кредитору суму отриманого Кредиту та виконати всі інші зобов'язання встановлені Кредитним договором не пізніше « 15» грудня 2013 року.
Погашення кредиту ОСОБА 1 не здійснювала.
20 лютого 2020 року ТОВ «ФК «УНО КАПІТАЛ» звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1. із заявою про вчинення виконавчого напису 20 лютого 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 2777 про стягнення з ОСОБА1, ІНФОРМАЦІЯ І, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР І, яка є боржником за кредитним договором № 1000677396 від 15 грудня 2011 року, укладеним між нею та ПАТ «ОТП Банк», право вимоги за яким перейшло до ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», на підставі Договору факторингу №08/03/2013 від 06 березня 2013 року, в свою чергу, ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» 31 липня 2017 року, уклав Договір факторингу №31/07-1, з ТОВ «ФК «УНО КАПІТАЛ», за умовами якого, ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» відступив на користь ТОВ «ФК «УНО КАПІТАЛ», своє право вимоги до боржників, що не виконали свої фінансові зобов'язання, відповідно до укладених договорів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 31 липня 2017 року по 05 лютого 2020 року. Сума заборгованості становить 15168 грн 33 коп., що складається з: 13656 грн. прострочена заборгованість за сумою кредиту; 1350 грн. прострочена заборгованість за комісією; 162 грн 33 коп. прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом. За вчинення виконавчого напису нотаріусом на підставі ст.31 Закону України «Про нотаріат» стягнуто плату із Стягувача, в розмірі 40 грн., які підлягають стягненню з Боржника на користь Стягувача. Загальна сума, яка підлягає стягненню 15208 грн. 33 коп. (а.с.46).
Крім того, слід зазначити, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1. всупереч вимогам статті 88 Закону України «Про нотаріат» було вчинено виконавчий напис про стягнення заборгованості за правом вимоги, яка існує вже більше аніж З роки, і це не могло не бути відомо нотаріусу у зв'язку з тим, що це вбачається із самого кредитного договору, строк дії якого закінчився ще 15 грудня 2013 року, тобто за більше ніж 7 років до вчинення даного виконавчого напису.
З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА1 слід задовольнити та визнати спірний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.».
У рішенні Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 12 серпня 2020 року у справі № 348/654/20, провадження № 2/348/620/20 (дата набрання законної сили: 22 вересня 2020 року) зазначено про те, що «...судом встановлено, що 26 червня 2008 року між позивачем та ПАТ «Банк «Форум» був укладений кредитний договір №187/08/14-15-Anewv, згідно з яким позивачу було відкрито кредитну лінію на суму кредиту в сумі 24 083 доларів США, строком до 25 червня 2015 року зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом в розмірі 13 відсотків річних.
З'ясовано також, що в кредитному договорі від 26 червня 2008 року №187/08/14-15-Anewv була передбачена можливість для кредитора звернутись до суду із позовною заявою про дострокове стягнення боргу за кредитним договором, чим банк і скористався.
Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2015 року частково задоволено позов ПАТ «Банк Форум» до ОСОБА1, ОСОБА 2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яким стягнуто з позивача по справі - ОСОБА1, (ідн. НОМЕР І) на користь ПАТ «Банк Форум» заборгованість по кредитному договору №187/08/14-15-Anewv від 26 червня 2008 року 3204,10 доларів США (що по курсу НБУ становить 67702 грн 63 коп), а також 3433 грн. 69 коп. штрафних санкцій, а всього - 71146,13 грн. (а.с.13-14).
Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 03 лютого 2016 року відстрочено виконання рішення Надвірнянського суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2015 року по справі №348/1222/15-ц про стягнення заборгованості за кредитним договором до 15 червня 2016 року.
Крім того, ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 14 лютого 2017 року відстрочено виконання рішення Надвірнянського суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2015 року по справі №348/1222/15-ц про стягнення заборгованості за кредитним договором до 14 лютого 2018 року (а.с. 17-18).
Судом встановлено, що позивачем ОСОБА1 повністю виконано рішення Надвірнянського районного суду від 01 грудня 2015 року та сплачено 71 146 грн 13 коп заборгованості по кредитному договору №187/08/14-15-Anewv, що підтверджується копіями квитанцій, які знаходяться в матеріалах справи, а саме: № 19866901 від 15 грудня 2016 року на суму 10 000 грн, №20134400 від 26 грудня 2016 року на суму 5 000 грн, № ПН50567 від 28 грудня 2017 року на суму 5 000 грн, №102096 від 31 січня 2018 року на суму 5 000 грн, № 116 від 28 квітня 2017 року на суму 5 000 грн, від 30 червня 2017 року на суму 8 000 грн, від 31 липня 2017 року на суму 6 000 грн, № 41 від 23 листопада 2017 року на суму 5 000 грн, №29 від 06 лютого 2017 року на суму 5 000 грн, № ПН2821К від 28 лютого 2017 року на суму 3 000 грн, № 96 від 29 серпня 2017 року на суму 6 000 грн., № 107 від 04 жовтня 2017 року на суму 5 000 грн, № 28 від 30 жовтня 2017 року на суму 5 000 грн. Всього на суму 73 000 грн. Тобто, станом на 01 лютого 2018 року борг погашений повністю.
Згідно з постановою заступника начальника Надвірнянського районного відділу ДВС від 23 червня 2018 року виконавчий лист повернуто стягувачу як виконаний за заявою стягувача від 14 березня 2018 року (а.с.28).
З'ясовано також, що відповідачем ТОВ «Росвен Інвест Україна» 04 грудня 2019 року направлено позивачу ОСОБА1 повідомлення, яким проінформовано останнього про те, що відповідач набув статусу нового кредитора і у нього станом на 04 грудня 2019 року є заборгованість в сумі 42988,10 грн. (а.с.29).
Позивачем ОСОБА 1 16 грудня 2019 року на адресу відповідача направлено заперечення щодо нарахованої заборгованості по вищезазначеному кредитному договору (а.с.31-33).
21 січня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 вчинено виконавчий напис №1397 про стягнення з позивача ОСОБА1 на користь ТОВ «Росвен Інвест Україна» суми боргу за кредитним договором № 187/08/14-15-Anewv від 09 липня 2007 року 42 998,10 грн. Дана сума є простроченим боргом за сумою кредиту ( а.с. 13).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Витвицьким В.В. від 24 березня 2020 року відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого напису № 1397 від 21 січня 2020 року (а.с.38-40).
Як випливає із дослідженого в судовому засіданні виконавчого напису даний виконавчий напис вчинений за кредитним договором № 187/08-14-15-Anewv від 09 липня 2007 року. Однак, як ствердив в судовому засіданні представник позивача, останній договір № 187/08-14-15-Anewv від 09 липня 2007 року із банком не укладав та жодних коштів за таким договором не отримував. ОСОБА1 укладав договір № 187/08-14-15-Anewv від 26 червня 2008 року. Тобто нотаріусом вчинено виконавчий напис за неіснуючим кредитним договором.
Так як ПАТ «Банк «Форум» 27 травня 2015 року подав позов про дострокове стягнення боргу за кредитним договором то з цього часу договірні правовідносини між позивачем ОСОБА1 та Банком припинилися натомість розпочалися правовідносини, що регулюються законом. Тобто трьохрічний строк для звернення до нотаріуса закінчився 27 травня 2018 року. Однак, нотаріус вчинив виконавчий напис 21 січня 2020 року, тобто майже через п'ять років з моменту пред'явлення вимоги, тобто з порушенням вимог статті 88 Закону України «Про нотаріат». Більше того нотаріус вчинив виконавчий напис за неіснуючим договором.
З врахуванням наведеного, суд вважає, що оскаржуваний виконавчий напис не відповідає вимогам законодавства, зокрема, статті 87 Закону України «Про нотаріат» та постанові Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року, оскільки, вчинений поза межами трьохрічного строку, не на передбаченому Переліком борговому документі - кредитному договорі, який нотаріально не посвідчений, виконавчий напис вчинений за неіснуючим кредитним договором, який позивач ОСОБА 1 не підписував та кошти за яким він не отримував, а тому не підлягає виконанню.
На думку суду, у даному випадку, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, як свідчать обставини справи, оспорюваний виконавчий напис вчинено із порушенням норм чинного законодавства».
Аналогічна позиція вбачається із рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 29 травня 2020 року у справі № 174/126/20, провадження № 2/174/121/2020 (дата набрання законної сили: 07 серпня 2020 року), в якому «... судом встановлено, що 14 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА 1 укладено договір № 11216262000 про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу. Предмет застави: марка Acura, модель MDX, рік випуску 2007, колір срібна перлина, тип НОМЕР І легковий-універсал-В, номер шасі НОМЕР 2 , державний номер НОМЕРЗ. Відомості про укладення інших договорів між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА1 в матеріалах справи відсутні (а.с. 70-78).
До позовної заяви долучено технічний паспорт на вказаний вище автомобіль (а.с. 15).
20 січня 2020 року ТОВ «Росвен Інвест Україна» звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1. із заявою про вчинення виконавчого напису, в якій просить стягнути на користь ТОВ «Росвен Інвест Україна», який є кредитором по кредитному договору № 11216262000 від 03 червня 2013 року, заборгованість з боржника ОСОБА 1. Також вказано, що договір № 11216262000 від 03 червня 2013 року укладено між АТ «Дельтабанк» та ОСОБА_1, право вимоги за яким перейшло до ТОВ «Росвен Інвест Україна» на підставі Договору про відступлення права вимоги за кредитними договорами № 991/к, укладеного між АТ «Дельтабанк» та ТОВ «Росвен Інвест Україна» 16 листопада 2018 року. Право вимоги за кредитним договором № 11216262000 від 03 червня 2013 року перейшло АТ «Дельтабанк» на підставі Договору про відступлення права вимоги за кредитними договорами укладеними АКІБ «УкрСиббанк» (а.с. 69).
Матеріали справи не містять даних про направлення та отримання ОСОБА1 листа від 04 грудня 2019 року про необхідність виконання умов кредитного договору № 11216262000 від 03 червня 2013 року та наступне (в разі неповернення боргу) вчинення виконавчого напису нотаріуса. Про направлення такого листа вказано у заяві про вчинення виконавчого напису (а.с. 69).
Для вчинення виконавчого напису нотаріусу було надано пакет документів, у тому числі і виписка з особового рахунка за кредитним договором № 11216262000 від 03 червня 2013 року згідно з якою заборгованість станом на 20 січня 2020 року (включно) складає 1102915,71 грн. Заборгованість за вказаним кредитним договором № 11216262000 від 03 червня 2013 року станом на 20 січня 2020 року не погашена (а.с. 68).
Витяг з реєстру боржників про відступлення права вимоги за кредитними договорами № 992/К від 16 листопада 2018 року, укладеного між ТОВ «Росвен Інвест Україна» та АТ« Дельта банк» по боржнику ОСОБА1 містить дату кредитного договору 03 червня 2013 року, дата закінчення кредитного договору 15 вересня 2014 року, номер кредитного договору 11216262000 (а.с. 67)
21 січня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 вчинено виконавчий напис за № 1433, про стягнення з ОСОБА1 на користь ТОВ «Росвен Інвест Україна», заборгованість в розмірі 1102915,71 грн. та 400,00 грн. за вчинення виконавчого напису, а загалом 1103315,71 (а.с. 66).
Отже, виконавчий напис вчинено на підставі наступних документів: копії витягу з реєстру боржників про відступлення прав вимог за кредитним договором № 991/к від 16 листопада 2018 року укладеного між ТОВ «Росвен Інвест Україна» та AT « Дельта банк» по боржнику ОСОБА1 ; виписки з особистого рахунку за кредитним договором № 11216262000 від 03 червня 2013 року, копії заяви ТОВ «Росвен Інвест Україна» про вчинення виконавчого напису, договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11216262000 від 14 вересня 2007 року; копії статуту ТОВ «Росвен Інвест Україна»; копії виписки з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо ТОВ «Росвен Інвест Україна» (а.с. 67-87).
Перевіряючи додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів, суд дійшов висновку, що укладення 14 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 договору № 11216262000 про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу підтверджується, як копією відповідного договору, так і позивачем, який у позовній заяві вказав, що борг міг би виникнути за договором про надання йому AT «УкрСиббанк» споживчого кредиту та заставу транспортного засобу від 14 вересня 2007 року строк дії якого закінчився 15 вересня 2014 року. При цьому в заяві про вчинення виконавчого напису стягувачем вказано, що договір укладено між АТ «Дельтабанк» та ОСОБА1 № НОМЕР 4 від 03 червня 2013 року і вказана фізична особа є боржником саме по цьому кредитному договору, а також надана виписка з особового рахунка саме за кредитним договором від 03 червня 2013 року.
Отже, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком. Нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі №6-158цс15 від 20 травня 2015 року.
На думку суду, у даному випадку, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Матеріалами справи не підтверджується укладення 03 червня 2013 року кредитного договору № 11216262000 між АТ «Дельтабанк» та ОСОБА1, копія його суду та приватному нотаріусу не надана, однак приватний нотаріус на це уваги не звернув і 21 січня 2020 року вчинив виконавчий напис № 1433, додаткову інформацію не витребував.».
Згідно із заочним рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 07 грудня 2020 року у справі № 755/4882/20, провадження № 2/478/308/2020 (дата набрання законної сили: 11 січня 2021 року) «...в судовому засіданні встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «УНО КАПІТАЛ» звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, який вчинив виконавчий напис щодо стягнення з ОСОБА1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «УНО КАПІТАЛ» заборгованості за кредитним договором № 1001304832 від 05 березня 2012 року у розмірі 11924 грн 52 коп.
Та обставина, що відповідачем не надано жодного доказу направлення позивачу письмової вимоги сплатити заборгованість вказує на існування спору щодо розміру заборгованості за вищевказаним кредитним договором, а нотаріусом при вчиненні виконавчого напису не було перевірено безспірності заявлених вимог. Таким чином, боргові зобов'язання, зазначені у виконавчому написі, не є безспірними.
Зважаючи на викладене, суд дійшов переконання, що наявність таких обставин не свідчить про безспірний характер заборгованості, оскільки її розмір не був погоджений з позивачем, а тому при вчиненні виконавчого напису від 17 лютого 2020 року № 2180 у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 були відсутні підстави вважати безспірною заборгованість ОСОБА1 за кредитним договором № 1001304832 від 05 березня 2012 року у розмірі 11924 грн 52 коп, укладеного з ПАТ «ОТП Банк», і відтак вказану нотаріальну дію приватним нотаріусом вчинено без дотримання вимог статті 88 Закону України «Про нотаріат» та п.п.3.1 п. 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року.
З огляду на викладене, враховуючи те, що при вчиненні виконавчого напису нотаріусом не були враховані обставини, які спростовують безспірність заборгованості між сторонами, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягає задоволенню.».
Із заочного рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2020 року у справі № 186/317/20, провадження № 2/0186/211/20 (дата набрання законної сили: 12 листопада 2020 року) вбачається, що «...26 липня 2012 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська ухвалив рішення, яким стягнуто з ОСОБА1 (боржника), ОСОБА 2 , ОСОБА 3 (поручителі) на користь ПАТ «АСТРА БАНК» заборгованість за кредитним договором №310000005305004 від 23 грудня 2008 року у розмірі 51 870,55 гривень, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 47 350,39 гривень, заборгованість зі сплати процентів - 3 266,80 гривень, пеня - 1 253,36 гривень.
Рішення суду набрало законної сили 07 серпня 2012 року та було звернуто до виконання.
02 грудня 2013 року між ПАТ «АСТРА БАНК» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі - продажу прав вимоги, згідно умовами якого первісний кредитор передає новому кредитору права вимоги за кредитним договором №310000005305004 від 23 грудня 2008 року в розмірі 63 484,72 гривень.
21 листопада 2014 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до Першотравенського міського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА1, ОСОБА3, ОСОБА2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №310000005305004 від 23 грудня 2008 року в розмірі 63 484,72 гривень, з яких: 47 350,39 гривень - тіло кредиту, 16 134,33 гривень - відсотки.
Ухвалою Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2016 року у справі № 186/1974/14-ц провадження в цивільній справі за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА 4, ОСОБ АЗ, ОСОБА2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в частині стягнення заборгованості тіла кредиту в розмірі 47 350,39 гривень, закрито в зв'язку з набранням законної сили рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2012 року.
Ухвалою суду встановлено, що 26 липня 2012 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська ухвалено рішення по справі за позовом ПАТ «АСТРА БАНК» до ОСОБА1, ОСОБА З, ОСОБА 2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, згідно якого стягнуто солідарно з ОСОБА1 , ОСОБА3 , ОСОБА2 на користь ПАТ «АСТРА БАНК» в рахунок повернення заборгованості за кредитним договором № 310000005305004 від 23 грудня 2008 року 51 870,55 гривень, яка складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 47 350,39 гривень, заборгованості зі сплати процентів в розмірі 3 266,80 гривень, пені в розмірі 1 253,36 гривень. Рішення набрало законної сили 07 серпня 2012 року.
02 грудня 2013 року між ПАТ «АСТРА БАНК» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі - продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ «АСТРА БАНК» передає ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого, ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «АСТРА БАНК», як кредитора у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «АСТРА БАНК» до ПАТ «Дельта Банк» переходить право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.
Судом встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини (ст. 61 ЦПК України в редакції, яка діяла на момент винесення ухвали).
Судом встановлено, що ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет спору і з тих самих підстав - в частині стягнення солідарно з відповідачів тіла кредиту 47 350,39 гривень, з приводу яких набрало заочної сили рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2012 року, яким стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованості за кредитним договором, в тому числі: тіло кредиту в сумі 47 350,39 гривень, рішення суду набрало законної сили 07 серпня 2012 року, тому цивільна справа підлягає закриттю в частині стягнення позовних вимог про стягнення солідарно з відповідачів тіла кредиту в розмірі 47 350,39 гривень, відповідно до пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України.
Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2016 року у справі № 186/1974/14-ц в задоволені позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА1, ОСОБА_5, ОСОБА 2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №310000005305004 від 23 грудня 2008 року зі сплати відсотків в розмірі 16 134,33 гривень - відмовлено.
Отже, судовим рішенням у цивільній справі встановлені обставини, на які посилається позивач, і вони не доказуються при розгляді даної справи про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Згідно встановлених рішеннями судів обставин, первісний кредитор ПАТ «АСТРА БАНК» реалізував у 2012 році своє право на стягнення з боржника ОСОБА1 заборгованості за кредитним договором №310000005305004 від 23 грудня 2008 року у судовому порядку шляхом дострокового стягнення заборгованості за кредитом, а саме: тіло кредиту -47 350,39 грн., відсотки - 3 266,80 грн.
Згідно з пунктом 1.1 кредитного договору термін користування кредитом з 23 грудня 2008 року до 23 грудня 2015 року.
Кредитор ПАТ «АСТРА БАНК» у 2012 році звернувся до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська з позовною заявою про стягнення достроково заборгованості по кредиту, отже змінив строки повернення кредиту, з 07 серпня 2012 року з дня набрання законної сили судовим рішенням вважається, що строк для виконання настав, строк дії кредитного договору припинився, припинились договірні відносини між кредитором та позичальником та виникли відносини між стягувачем та боржником в межах виконання судового рішення.
Таким чином, вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису 21 січня 2020 року на підставі кредитного договору від 23 грудня 2008 року №310000005305004, який припинив свою дію, про стягнення з ОСОБА1 на користь нового кредитора ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» є незаконним.»».
На підставі зазначених висновків, Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату Міністерства юстиції України прийнято рішення від 05 квітня 2021 року № 5 про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого Міністерством юстиції України 26 грудня 2011 року за № 8673 на ім'я ОСОБА_1 , на підставі підпунктів «е» та «з» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат».
Позивач зазначає, що був присутній на засіданні комісії та надавав пояснення.
На підставі рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату Міністерства юстиції України від 05 квітня 2021 року № 5 та на підставі підпунктів «е» та «з» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат», а саме у зв'язку з неодноразовими порушеннями нотаріусом законодавства при вчиненні нотаріальних дій, які встановлені рішеннями судів, що завдало шкоди фізичним та юридичним особам, та набранням законної сили рішеннями судів про порушення нотаріусом вимог законодавства при вчиненні ним нотаріальних дій, наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2021 року № 1396/5 «Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого на ім'я ОСОБА_1.» анульовано свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, видане Міністерством юстиції України 26 грудня 2011 року за № 8673 на ім'я ОСОБА_1.
Вважаючи вказані рішення відповідачів необґрунтованими та такими, що порушують його законні права та інтереси, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) при формуванні подання та Вища кваліфікаційна комісія нотаріату при прийнятті рішення діяли у межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.
Суд першої інстанції виходив з того, що підставою для внесення подання було надходження звернення ОСОБА_2 від 06 січня 2021 року про порушення порядку вчинення нотаріальних дій, в якому, зокрема, наявна інформація щодо рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 357/7584/20. Крім того, з метою належної підготовки подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого на ім'я позивача, Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Київ) здійснено перевірку відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень та встановлено інші рішення судів, що набрали законної сили, якими виконавчі написи, вчинені позивачем, неодноразово визнавались такими, що не підлягають виконанню.
Враховуючи значну кількість судових рішень, які набрали законної сили і якими визнано виконавчі написи нотаріуса такими, що не підлягають виконанню, а також наявність заподіяної шкоди фізичним та юридичним особам, яка проявилася у матеріальних та нематеріальних втратах (витрати на правничу допомогу, оплату послуг адвокатів, судові витрати тощо), суд першої інстанції дійшов висновку, що Вища кваліфікаційна комісія нотаріату, ухвалюючи рішення від 05 квітня 2021 року №5, правомірно констатувала наявність підстав, передбачених підпунктами «е» та «з» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат» для анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Відповідно суд вважав, що Міністерство юстиції України, видаючи наказ від 16 квітня 2021 року №1396/5 на підставі зазначеного рішення, діяло також у межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений законом.
Твердження позивача щодо подвійного притягнення його до відповідальності за порушення, встановлені за результатами позапланової комплексної перевірки від 03 серпня 2020 року, суд першої інстанції вважав безпідставними, зазначаючи, що відповідні порушення були наведені та надані Вищій кваліфікаційній комісії нотаріату виключно з метою ознайомлення та характеристики професійної діяльності приватного нотаріуса ОСОБА_1 , а не як підстава для повторного застосування заходів впливу.
Суд також відхилив доводи позивача щодо порушення його прав у зв'язку з ненаданням копії рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 05 квітня 2021 року №5 за результатами розгляду подання від 03 лютого 2021 року №506/6.1-21, посилаючись на відсутність доказів звернення позивача до Міністерства юстиції України із відповідною заявою про отримання копії такого рішення.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2021 року та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 05 квітня 2021 року №5 щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого Міністерством юстиції України 26 грудня 2011 року за №8673 на ім'я ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 16 квітня 2021 року №1396/5 «Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого на ім'я ОСОБА_1.». Стягнуто з Міністерства юстиції України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 4 540,00 грн.
Приймаючи протилежне рішення та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що під час проведення перевірки та внесення подання Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) діяло поза межами своїх повноважень та не у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
Апеляційний суд зазначив, що підставою для порушення питання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю позивача було надходження 06 січня 2021 року доручення Міністерства юстиції України щодо розгляду звернення громадянина ОСОБА_2 від 05 січня 2021 року № 50/19.1.1/32-21, в якому, зокрема, містилася інформація щодо рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 357/7584/20. Вказане підтверджується наданими представником відповідачів наданими в судовому засіданні поясненнями і відзивом на апеляційну скаргу Міністерства юстиції України.
Однак, як вбачається з відповіді Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 18 січня 2021 року № 0-95, на той момент жодних рішень судів, якими встановлено неодноразове порушення нотаріусом законодавства або грубого порушення закону, яке завдало шкоди інтересам держави, фізичним та юридичним особам, при вчиненні нотаріальних дій та/або інших дій, покладених на нотаріуса відповідно до закону та/або рішень судів, які набрали законної сили, про порушення нотаріусом вимог законодавства при вчиненні ним нотаріальної дії встановлено не було. Крім того, повторне звернення ОСОБА_2 листом від 19 січня 2021 року № 0-83 було залишено без розгляду.
За викладених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що звернення громадянина ОСОБА_2 від 05 січня 2021 року № 50/19.1.1/32-21 у жодному разі не могло бути ані окремою, ані загальною підставою для внесення подання про анулювання свідоцтва про зайняття нотаріальною діяльністю.
Щодо посилань у поданні на результати комплексної позапланової перевірки, суд апеляційної інстанції зауважив, що вона також не могла бути ані окремою, ані загальною підставою для внесення подання, оскільки за її результатами нотаріуса вже притягнуто до відповідальності у вигляді підвищення кваліфікації, після чого його діяльність було відновлено.
Суд апеляційної інстанції також дійшов висновку, що відповідачі не довели наявність підстав для анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю позивача. Встановив, що відповідачами виявлено лише одну складову підстави, передбачену підпунктом «е» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат» - порушення нотаріусом законодавства, однак не доведено завдання шкоди інтересам держави чи громадян. Зазначив, що у судових рішеннях, на які посилалися відповідачі в оскаржуваних рішеннях, спори виникли за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню за позовами боржників до стягувачів, за якими позивач не був відповідачем, а тому це не є тотожним поняттю наявності рішення суду про порушення приватним нотаріусом вимог законодавства при вчиненні ним нотаріальної дії згідно з положеннями підпункту «з» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат». У матеріалах справи відсутні докази наявності рішень судів, які б прямо встановлювали порушення нотаріусом як відповідачем у таких спорах правил вчинення нотаріальної дії.
Апеляційний суд зауважив, що поняття «порушення нотаріусом вимог законодавства при вчиненні ним нотаріальної дії» є оціночним, а тому такі обставини не можуть мати преюдиційного значення без чіткої вказівки у резолютивній частині рішення суду про порушення нотаріусом вимог законодавства при вчиненні ним нотаріальної дії.
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції констатував незаконність та необґрунтованість рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 05 квітня 2021 року № 5 та наказу Міністерства юстиції України від 16 квітня 2021 року № 1396/5.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Міністерство юстиції України подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2021 року про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Підставою касаційного оскарження скаржником визначено пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм у подібних правовідносинах, зокрема положень:
статей 10, 12 Закону України «Про нотаріат» у поєднанні з пунктами 2 та 3 Порядку внесення Міністерством юстиції України, територіальними органами Міністерства юстиції або Нотаріальною палатою України подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю та його розгляд Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату, затвердженого наказом Міністерства від 28 липня 2011 року №1904/5 (далі - Порядок № 1904/5) щодо можливості внесення подання про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльності у разі наявності підстав, визначених пунктом 2 частини першої статті 12 Закону, в тому числі якщо такі підстави були виявленні контролюючим органом під час розгляду звернень (скарг) фізичних або юридичних осіб на дії приватного нотаріуса;
підпункту «з» пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат», щодо наявності підстав для анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю у разі наявності судових рішень, які набрали законної сили, про порушення нотаріусом вимог законодавства при вчиненні ним нотаріальної дії - виконавчого напису, де відповідно до чинних норм законодавства та судової практики Верховного Суду, приватний нотаріус є не відповідачем по справі, а третьою особою;
підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат», щодо наявності підстав для анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю у разі неодноразового порушення нотаріусом законодавства, коли такі порушення встановленні судовими рішеннями, які набрали законної сили.
На думку скаржника, суд апеляційної інстанції неповно з'ясував обставини справи, дав їм помилкову оцінку та неправильно застосував статті 10, 12 Закону «Про нотаріат», пункт 4 Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату Міністерства юстиції України від 31 серпня 2011 року № 923 та пунктів 2 та 3 Порядку № 1904/5. Скаржник вважає, що висновки апеляційного суду не відповідають фактичним даним і ґрунтуються на недоведених обставинах, що мають значення для справи, які судом апеляційної інстанції визнано встановленими.
Зокрема, твердження апеляційного суду про те, що звернення громадянина ОСОБА_2 не могло бути підставою для внесення подання, сформовано без урахування вимог статті 12 Закону «Про нотаріат», яка містить вичерпний перелік підстав для анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
Відповідно до пунктів 2 і 3 Порядку №1904/5, подання вноситься протягом тридцяти днів з моменту встановлення підстав для анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, визначених пунктом 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат», та має містити інформацію про наявність таких підстав і конкретні порушення.
Стаття 12 Закону передбачає, що свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю, може бути анульовано, зокрема, у випадку: е) неодноразового порушення нотаріусом законодавства або грубого порушення закону, яке завдало шкоди інтересам держави, фізичним та юридичним особам, при вчиненні нотаріальних дій та/або інших дій, покладених на нотаріуса відповідно до закону, за умови що такі порушення встановлені рішенням суду; з) набрання законної сили рішенням суду про порушення нотаріусом вимог законодавства при вчиненні ним нотаріальної дії.
Отже, на думку скаржника, чинне законодавство не обмежує коло обставин, що передують встановленню підстав для анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю. Сам факт наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат», є достатнім для направлення обґрунтованого подання до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату.
Таким чином, скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції помилково витлумачив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку №1904/5, а Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) діяло в межах своїх повноважень, на підставі та у спосіб, визначений законом, розглядаючи звернення ОСОБА_2 і формуючи подання до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату.
Скаржник наголошує, що на нотаріуса, у тому числі приватного, покладено обов'язок сумлінно вчиняти нотаріальні дії відповідно до закону.
Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), керуючись статтею 10 Закону України «Про нотаріат», подало до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату подання на підставі підпунктів «е» та «з» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат», у зв'язку з неодноразовими порушеннями приватним нотаріусом чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій, та у зв'язку з набранням законної сили рішеннями суду про порушення нотаріусом вимог законодавства при вчиненні ним нотаріальних дій.
Щодо підстави, передбаченої підпунктом «е» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат», було встановлено неодноразове порушення нотаріусом вимог законодавства, які встановлені рішеннями судів, також зафіксовано заподіяння шкоди фізичним і юридичним особам, що додатково відображено у рішенні суду першої інстанції.
Щодо підстави за підпунктом «з» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат», встановлено рішення суду, які набрали законної сили, про порушення нотаріусом вимог законодавства при вчиненні ним нотаріальної дії. При цьому Закон не вимагає, щоб нотаріус був відповідачем у справі, достатньо, щоб у рішенні суду, яке набрало законної сили, було встановлено факт порушення ним вимог законодавства при вчиненні нотаріальної дії. Така наявність судового рішення, на думку скаржника, є безумовною підставою для анулювання свідоцтва.
Для повного аналізу виявлених порушень законодавства при вчиненні приватним нотаріусом нотаріальних дій та їх можливих негативних наслідків для громадян, на підставі статті 21 Закону України «Про нотаріат» Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) здійснило моніторинг Єдиного державного реєстру судових рішень та встановило значну кількість справ, у яких громадяни зверталися за захистом своїх прав через порушення позивачем як нотаріусом вимог законодавства під час вчинення виконавчих написів.
Зазначені обставини, за доводами скаржника, підтверджують безспірний факт правомірного застосування до позивача юридичних наслідків, визначених підпунктами «е», «з» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат».
Враховуючи викладене, Вища кваліфікаційна комісія нотаріату, діючи у межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства України, ухвалила рішення від 05 квітня 2021 року № 5 про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого Міністерством 26 грудня 2011 року за № 8673 на ім'я ОСОБА_1 , на підставі підпунктів «е» та «з» пункту 2 частини першої статті 12 Закону, а саме, у зв'язку з неодноразовими порушеннями нотаріусом законодавства, грубими порушеннями закону, які завдали шкоди інтересам держави, фізичним та юридичним особам, при вчиненні нотаріальних дій, за умови що такі порушення встановлені рішеннями судів, а також набранням законної сили рішеннями судів про порушення нотаріусом вимог законодавства при вчиненні ним нотаріальних дій.
Наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2021 року № 1396/5 свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, видане Міністерством юстиції 26 грудня 2011 року за № 8673 на ім'я ОСОБА_1 , було анульовано.
Отже рішення Вищої кваліфікаційної комісії та наказ Міністерства юстиції України прийнято в межах повноважень, на підставі та у спосіб, передбачений законом, що, на думку скаржника, виключає підстави для їх скасування.
Позиція інших учасників справи
У письмових поясненнях щодо касаційної скарги представник позивача зазначив, що відповідно до Порядку №357/5, перевірка за зверненнями фізичних осіб має проводитись виключно в межах предмета звернення такої особи.
Підставою внесення подання, як зазначали відповідачі, було звернення громадянина ОСОБА_2 від 06 січня 2021 року, у якому містилася інформація про рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 27 жовтня 2020 року у справі №357/7584/20. На це звернення Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції надало вичерпну відповідь від 18 січня 2021 року, у якій зазначено, що станом на цю дату рішень судів, якими було б встановлено неодноразове порушення нотаріусом законодавства або грубого порушення закону, яке завдало шкоди інтересам держави, фізичним та юридичним особам, при вчиненні нотаріальних дій та/або інших дій, покладених на нотаріуса відповідно до закону та/або рішення судів, які набрали законної сили, про порушення нотаріусом вимог законодавства при вчиненні ним нотаріальної дії, не надходило. Отже, фактично було встановлено необґрунтованість звернення. Крім того, листом від 19 січня 2021 року №0-83 громадянина ОСОБА_2 повідомлено про неможливість подальшого реагування на його звернення.
Представник позивача наголосив, що предмет звернення стосувався виключно можливого порушення прав та інтересів ОСОБА_2 , тому будь-яка перевірка повинна була проводитись лише у межах цього питання, а не виходити за його рамки.
Щодо підстави для внесення подання, визначеної підпунктом «е» пункту 2 частини першої статті 12 Закону «Про нотаріат», представник позивача підкреслив, що відповідачами не доведено факту заподіяння шкоди, завданої у результаті дій позивача під час здійснення ним нотаріальної діяльності, які відповідачі кваліфікували як порушення. Водночас, саме відповідачі у відповіді на звернення ОСОБА_2 фактично визнали, що рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 27 жовтня 2020 року (а також аналогічні за змістом судові акти) не є тими рішеннями, які встановлюють порушення нотаріусом вимог законодавства або грубі порушення, що спричинили шкоду інтересам держави, фізичних чи юридичних осіб.
Щодо підстави для внесення подання за підпунктом «з» пункту 2 частини першої статті 12 Закону «Про нотаріат», представник позивача наголосив, що наведені у поданні судові рішення не є тими конкретними рішеннями (з відповідним предметом спору) про порушення нотаріусом вимог законодавства при вчиненні ним нотаріальної дії, як це чітко передбачено указаною нормою. До матеріалів справи не подано доказів існування судових рішень, ухвалених за результатами розгляду спорів, у яких позивач виступав би відповідачем щодо оскарження виконавчих написів.
Також представник вказав, що до позивача раніше вже застосовувалися заходи реагування, зокрема тимчасове зупинення нотаріальної діяльності із наданням рекомендацій щодо усунення порушень та направленням на підвищення кваліфікації. Разом з тим у подальшому до позивача було застосовано найсуворіший захід реагування - анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю. При цьому відповідачі не обґрунтували застосування такої міри, зважаючи на надання позивачу рекомендації щодо усунення порушень та підвищення кваліфікації, Доказів невчинення позивачем таких рекомендацій не надано
У додаткових письмових поясненнях представник Міністерства юстиції України послався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21 грудня 2022 року у справі №640/15026/20, на підтвердження неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень підпункту «з» пункту 2 частини першої статті 12 Закону «Про нотаріат».
Водночас, у відповідних додаткових письмових поясненнях представник позивача зазначив, що правові висновки у справі №640/15026/20 стосуються зовсім інших фактичних обставин, які не є релевантними до цієї справи.
У судовому засіданні в суді касаційної інстанції сторони підтвердили та підтримали свої викладені позиції щодо предмета спору.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року у справі №640/13321/21.
Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2023 року (суддя: Загороднюк А.Г.) закінчено підготовчі дії у справі № 640/13321/21 та призначено її розгляд у судовому засіданні на 04 травня 2023 року о 10 годині 30 хвилин.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 травня 2023 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відмовлено у задоволенні клопотань приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1. про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року у справі №640/13321/21.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 травня 2023 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) зупинено касаційне провадження у справі №640/13321/21 (касаційне провадження № К/990/7467/22) до припинення перебування позивача у складі Збройних сил України.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року (№ К/990/7467/22) у цій справі; призначено справу № 640/13321/21 до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін на 23 жовтня 2025 року о 10 год 30 хв.
Протокольною ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2025 року оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та визначено час його проголошення 03 листопада 2025 о 09 год 45 хв.
У судовому засіданні 03 листопада 2025 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні визначає Закон України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року № 3425-XII (далі - Закон України «Про нотаріат»).
За визначенням наведеним у статті 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).
На нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах або займаються приватною нотаріальною діяльністю, законом може бути покладено вчинення інших дій, відмінних від нотаріальних, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про нотаріат» правовою основою діяльності нотаріату є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України.
Статтею 2-1 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що державне регулювання нотаріальної діяльності полягає у встановленні умов допуску громадян до здійснення нотаріальної діяльності, порядку зупинення і припинення приватної нотаріальної діяльності, анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю; здійсненні контролю за організацією нотаріату, проведенням перевірок організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства; визначенні органів та осіб, які вчиняють нотаріальні дії, здійснюють контроль за організацією нотаріату, проводять перевірки організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства; визначенні ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами; встановленні переліку додаткових послуг правового і технічного характеру, які не пов'язані із вчинюваними нотаріальними діями, та встановленні розмірів плати за їх надання державними нотаріусами; встановленні правил професійної етики нотаріусів.
Контроль за організацією нотаріату, перевірка організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства здійснюються Міністерством юстиції України та його територіальними органами.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про нотаріат» для визначення рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, та вирішення питання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю при Міністерстві юстиції України утворюється Вища кваліфікаційна комісія нотаріату. Персональний склад Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату затверджується наказом Міністерства юстиції України.
Частиною дев'ятою статті 10 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що питання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю розглядається Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату за поданням Міністерства юстиції України, його територіальних органів або Нотаріальної палати України у випадках, визначених цим Законом.
За приписами частини десятої статті 10 Закону України «Про нотаріат» порядок внесення Міністерством юстиції України, його територіальними органами або Нотаріальною палатою України подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю та його розгляд Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату встановлюється Міністерством юстиції України.
Статтею 33 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що Міністерство юстиції України, його територіальні органи проводять перевірку організації нотаріальної діяльності приватного нотаріуса, дотримання ним порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства за певний період. Проведення повторної перевірки з тих питань, які вже були предметом перевірки, не допускається, крім перевірки за зверненням фізичної чи юридичної особи в межах предмета звернення та відповідно до повноважень Міністерства юстиції України, його територіальних органів (частина перша статті 33).
У разі виявлення під час перевірки порушень в організації нотаріальної діяльності приватного нотаріуса, порядку вчинення нотаріальних дій або неодноразових порушень правил нотаріального діловодства Міністерство юстиції України, його територіальний орган, які проводили перевірку, можуть зупинити або припинити нотаріальну діяльність приватного нотаріуса з підстав та в порядку, передбачених цим Законом (частина четверта статті 33).
У разі виявлення під час перевірки неодноразового грубого порушення порядку вчинення нотаріальних дій свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю приватного нотаріуса може бути анульовано у порядку та на підставах, передбачених цим Законом (частина п'ята статті 33).
Порядок проведення перевірки організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства затверджується Міністерством юстиції України (частина шоста статті 33).
Відповідно до статті 10 Закону України «Про нотаріат» розроблено Порядок внесення Міністерством юстиції України, головними територіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі або Нотаріальною палатою України подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю та його розгляд Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 28 липня 2011 року №1904/5 (далі - Порядок №1904/5).
Пунктом 2 Порядку №1904/5 визначено, що подання Мін'юсту, територіальних органів Міністерства юстиції або Нотаріальної палати України про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю (далі - подання) вноситься до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату (далі - Комісія) не пізніше тридцяти днів з дня встановлення підстав для анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, якщо інший строк не передбачено законом.
У разі витребовування додаткової інформації такий строк може бути продовжено за вмотивованим поданням до сорока п'яти днів за погодженням начальника територіального органу Міністерства юстиції або територіального уповноваженого Нотаріальної палати України.
Нотаріус може ознайомитися з поданням та доданими до нього матеріалами у визначеному департаменті Мін'юсту, територіальному органі Міністерства юстиції, Нотаріальній палаті України, які внесли таке Подання, з правом робити виписки та копії до винесення рішення Комісії. Подання розглядається Комісією не більше шести місяців з дня його надходження та з урахуванням строку, передбаченого пунктом 8 частини першої статті 29-1 Закону.
Відповідно до пункту 3 Порядку №1904/5 подання Мін'юсту, територіального органу Міністерства юстиції повинно містити: інформацію про наявність підстав, визначених пунктом 2 частини першої статті 12 Закону; зазначення конкретних порушень, які були допущені нотаріусом; пропозиції щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
Згідно з пунктом 4 Порядку №1904/5 до подання Мін'юсту, територіального органу Міністерства юстиції додаються: засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів, на підставі яких внесено подання; доповідна записка про перевірку роботи нотаріуса; пояснення нотаріуса на предмет обставин, викладених у Поданні (у разі наявності); копії документів про зупинення нотаріальної діяльності (щодо приватного нотаріуса); копії документів, що свідчать про виявлені в діяльності нотаріуса порушення; документи, що свідчать про вжиті заходи щодо виявлених в роботі нотаріуса порушень; відповідні документи органів дізнання і слідства, прокуратури, суду тощо; засвідчена в установленому порядку копія рішення Мін'юсту, територіального органу Міністерства юстиції про направлення до Комісії Подання, яке прийняте відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» або Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
Перелік документів, які додаються до подання, визначається Мін'юстом, територіальним органом Міністерства юстиції залежно від підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 12 Закону.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю може бути анульовано Міністерством юстиції України за рішенням Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату, прийнятим на підставі подання Міністерства юстиції України, його територіальних органів, у випадках: а) втрати громадянства України або виїзду за межі України на постійне проживання; б) винесення щодо нотаріуса обвинувального вироку суду, який набрав чинності; в) винесення ухвали про застосування щодо нотаріуса примусових заходів медичного характеру, що набрала законної сили; г) закриття кримінального провадження щодо нотаріуса з нереабілітуючих підстав; д) винесення рішення суду, що набрало законної сили, про обмеження дієздатності особи, яка виконує обов'язки нотаріуса, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, оголошення її померлою; е) неодноразового порушення нотаріусом законодавства або грубого порушення закону, яке завдало шкоди інтересам держави, фізичним та юридичним особам, при вчиненні нотаріальних дій та/або інших дій, покладених на нотаріуса відповідно до закону, за умови що такі порушення встановлені рішенням суду; є) невідповідності нотаріуса займаній посаді внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає нотаріальній діяльності; ж) порушення нотаріусом вимог, передбачених частиною четвертою статті 3, частиною першою статті 8 та статтею 9 цього Закону; з) набрання законної сили рішенням суду про порушення нотаріусом вимог законодавства при вчиненні ним нотаріальної дії; и) знищення чи втрати нотаріусом або з його вини архіву нотаріуса або окремих документів; і) неодноразового порушення нотаріусом правил професійної етики, затверджених Міністерством юстиції України.
Пунктами 7 - 9 Порядку №1904/5 встановлено що попередній розгляд подання здійснюється членом комісії, якому головуючим на засіданні комісії доручаються вивчення подання і підготовка висновку за результатами розгляду матеріалів подання.
Після попереднього розгляду членом комісії подання розглядається на засіданні комісії у присутності нотаріуса, щодо якого внесено подання, представника визначеного департаменту Мін'юсту, територіального органу Міністерства юстиції або територіального уповноваженого.
Розгляд подання на засіданні комісії розпочинається з доповіді члена комісії, який підготував висновок, після чого заслуховуються представник визначеного департаменту Мін'юсту, територіального органу Міністерства юстиції або територіальний уповноважений та нотаріус, щодо якого складено Подання.
Приписами пункту 10 Порядку №1904/5 визначено, що на засіданні заслуховуються члени Комісії, досліджуються та аналізуються подані документи.
У разі відсутності безспірного підтвердження факту порушення закону комісія відхиляє подання.
У разі відсутності необхідної інформації стосовно обставин, викладених у поданні, або наявності додаткових відомостей комісія може перенести розгляд питання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю до вирішення зазначених питань або повернути на доопрацювання до визначеного департаменту Мін'юсту, територіального органу Міністерства юстиції, Нотаріальної палати України, але не більше ніж на тридцять днів з дня його надходження та з урахуванням строку, передбаченого пунктом 8 частини першої статті 29-1 Закону.
Відповідно до пункту 12 Порядку №1904/5 за результатами розгляду подання комісія може ухвалити одне з таких рішень:
про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю;
про відмову в анулюванні свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
Рішення про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю може бути оскаржено до суду (частина друга статті 12 Закону України «Про нотаріат»).
Згідно з пунктом 14 Порядку № 1904/5 на підставі рішення комісії про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю видається відповідний наказ Міністерства юстиції України.
Верховний Суд нагадує, що згідно з положеннями статті 341 КАС України як суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Предметом оскарження у цій справі є правомірність рішення від 05 квітня 2021 року №5 щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого Міністерством юстиції України 26 грудня 2011 року за №8673 на ім'я ОСОБА_1 , та наказ Міністерства юстиції України від 16 квітня 2021 року №1396/5 «Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого на ім'я ОСОБА_1».
Як установлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття цих рішень слугувало подання Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 03 лютого 2021 року, внесене до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату, про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого Міністерством юстиції України від 26 грудня 2011 року №8673 на ім'я ОСОБА_1.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначав, що подання було внесене з порушенням вимог Порядку № 357/5, а наведені у ньому обставини не підтверджують наявності підстав для його внесення.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), Вища кваліфікаційна комісія нотаріату та Міністерство юстиції України діяли в межах наданих повноважень і у спосіб, визначений чинним законодавством.
Приймаючи протилежне рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що під час внесення подання Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) діяло поза межами своїх повноважень, а підстави для анулювання свідоцтва про зайняття нотаріальною діяльністю належним чином не доведені.
Переглядаючи оскаржене рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги, надаючи оцінку правильності застосування цим судом норм чинного законодавства, Верховний Суд зазначає таке.
У контексті процедури внесення подання на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, Верховний Суд у постанові від 05 жовтня 2023 року у справі № 520/5445/21 роз'яснив, що аналіз положень пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат», які визначають підстави для анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, дозволяє виокремити дві категорії таких випадків:
випадки, які потребують повноцінної перевірки та оцінки, та підтвердження яких результатами проведеної перевірки у порядку, визначеному статтею 33 Закону України «Про нотаріат», є важливою передумовою для внесення подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю (підпункти «е», «і» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат») та;
випадки, які мають чітку юридичну основу та можуть слугувати самостійними підставами для внесення подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, без необхідності їх перевірки у порядку, визначеному статтею 33 Закону України «Про нотаріат» (підпункти «а», «б», «в», «г», «д», «є», «ж», «з», «и» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат»).
Верховний Суд наголосив, що встановлення наведених підстав Міністерством юстиції України, територіальним органом Міністерства юстиції України можливе не лише за результатами проведеної перевірки організації діяльності нотаріуса (у тому числі за зверненнями фізичних та юридичних осіб), а і за інших обставин (у тому числі, у випадку отримання відповідних документів від органів дізнання, слідства, прокуратури, суду, пояснень самого нотаріуса тощо).
Виходячи з цього, Верховний Суд дійшов висновку, що проведення перевірки організації діяльності нотаріуса у порядку, визначеному статтею 33 Закону України «Про нотаріат», та складення довідки за результатами її проведення не є обов'язковою передумовою для направлення подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю за встановлення органом контролю підстав, передбачених підпунктами «а», «б», «в», «г», «д», «є», «ж», «з», «и» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат».
Такі підстави, у разі їх встановлення Міністерством юстиції України, його територіальним органом, самостійно оцінюються та перевіряються органом контрою на предмет обґрунтованості таких підстав та підтвердження їх належними документами при вирішення питання про направлення подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату.
За обставинами цієї справи, подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого на ім'я ОСОБА_1., було внесене на підставі підпунктів «е» та «з» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат».
Застосовуючи наведені правові висновки Верховного Суду до обставин цієї справи, слід зазначити, що внесення Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Київ) подання на підставі підпункту «е» пункту 2 частини першої статті 12 Закону вимагало проведення повноцінної перевірки діяльності нотаріуса та підтвердження результатів у порядку, передбаченому статтею 33 цього Закону.
Водночас внесення подання на підставі підпункту «з» зазначеної норми могло здійснюватися без проведення такої перевірки, за умови самостійної оцінки органом контролю обґрунтованості підстав та наявності належних документальних підтверджень.
З установлених судами попередніх інстанцій обставин убачається, а також підтверджується поясненнями представника Міністерства юстиції України, наданими у суді касаційної інстанції, що перевірка організації нотаріальної діяльності приватного нотаріуса ОСОБА_1., дотримання ним порядку вчинення нотаріальних дій та ведення нотаріального діловодства у порядку, визначеному статтею 33 Закону України «Про нотаріат», не проводилася.
Отже, підпункт «е» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат» не міг слугувати належною правовою підставою для внесення подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого Міністерством юстиції України 26 грудня 2011 року за № 8673 на ім'я ОСОБА_1.
Оцінюючи правомірність внесення подання на підставі підпункту «з» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат», Верховний Суд зазначає таке.
Як уже зазначалося, внесення подання на цій підставі могло здійснюватися без проведення перевірки, визначеної статтею 33 Закону України «Про нотаріат», за умови самостійної оцінки та перевірки органом контролю обґрунтованості відповідних підстав і підтвердження їх належними документами.
Зі змісту подання Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 3 лютого 2021 року вбачається, що 06 січня 2021 року до управління надійшло доручення Міністерства юстиції України щодо розгляду звернення громадянина ОСОБА_2 від 05 січня 2021 року № 50/19.1.1/32-21, у якому, зокрема, містилася інформація про рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 357/7584/20.
Із цього рішення суду Центральним міжрегіональним управлінням установлено, що «…дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне. При вчиненні спірного виконавчого напису нотаріусом не було враховано умови спливу строку давності, який не може перевищувати трьох років з дня виникнення права вимоги. Отже суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про порушення нотаріусом прав позивача при вчиненні виконавчого напису, що полягає у недотриманні умов вчинення такої нотаріальної дії, а тому вимоги позивача є доведеними та підлягають до задоволення.».
Крім того, Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Київ) здійснено перевірку за відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень та встановлено наявність рішень судів, що набрали законної сили, якими виконавчі написи, вчинені приватним нотаріусом ОСОБА_1., неодноразово визнавались такими, що не підлягають виконанню.
На підставі виявлених обставин Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) 03 лютого 2021 року внесено подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого Міністерством юстиції України 26 грудня 2011 року за №8673 на ім'я ОСОБА_1 , зокрема, на підставі підпункту «з» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат».
Суд апеляційної інстанції, оцінюючи наведені обставини у світлі доводів сторін, дійшов висновку, що підставою для внесення подання фактично стало звернення громадянина ОСОБА_2 від 06 січня 2021 року.
При цьому суд апеляційної інстанції вважав, що зазначене звернення не могло бути ані окремою, ані загальною підставою для внесення подання про анулювання нотаріального свідоцтва позивача, оскільки Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) вже надало на нього відповідь листом від 18 січня 2021 року № 0-95, у якій повідомило заявника, що станом на зазначену дату рішення судів, якими встановлено неодноразове порушення нотаріусом законодавства або грубого порушення закону, яке завдало шкоди інтересам держави, фізичним та юридичним особам, при вчиненні нотаріальних дій та/або інших дій, покладених на нотаріуса відповідно до закону та/або рішення судів, які набрали законної сили, про порушення нотаріусом вимог законодавства при вчиненні ним нотаріальної дії, відсутні. Крім того, листом від 19 січня 2021 року № 0-83 громадянина ОСОБА_2 було повідомлено про неможливість розгляду повторного звернення.
З огляду на викладене Суд звертає увагу на таке.
Відповідно до частини шостої статті 33 Закону № 3425-XII порядок проведення перевірки організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства затверджується Міністерством юстиції України. Механізм здійснення таких перевірок визначено Порядком № 357/5.
У подібних правовідносинах, перевіряючи дотримання територіальними органами Міністерства юстиції порядку проведення позапланових цільових перевірок приватних нотаріусів за скаргами фізичних чи юридичних осіб, Верховний Суд неодноразово (зокрема, у постановах від 23 травня 2019 року у справі № 804/243/18 та від 22 квітня 2021 року у справі № 640/7645/20) звертав увагу на обов'язковість дотримання під час перевірок за зверненнями фізичних та юридичних осіб приписів Порядку № 357/5, зокрема: пункту 14 цього Порядку, яким передбачено, що перевірка за зверненнями фізичних та юридичних осіб проводиться у межах предмета звернення та повноважень Міністерства юстиції, головного управління юстиції шляхом витребування від державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приватного нотаріуса (особи, яка заміщує тимчасово відсутнього нотаріуса) необхідних документів та відомостей, що стосуються фактів, викладених у такій інформації, та письмових пояснень нотаріуса або з виїздом за місцезнаходженням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, робочого місця приватного нотаріуса; пункту 19 Порядку № 357/5, яким визначено, що для проведення перевірки утворюється комісія; пункту 33 Порядку № 357/5, відповідно до якого за наслідками перевірки організації нотаріальної діяльності приватного нотаріуса, дотримання державними і приватними нотаріусами порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства комісія протягом п'яти робочих днів з часу закінчення перевірки складає довідку у двох примірниках про результати проведеної перевірки із зазначенням оцінки роботи приватного нотаріуса та з викладеними у ній висновками і рекомендаціями; пунктів 36, 37 Порядку № 357/5, у яких передбачено обов'язок голови комісії надати приватному нотаріусу, діяльність якого перевірялась, довідку за результатами перевірки для ознайомлення та підпису, а також право приватного нотаріуса, діяльність якого перевірялася, письмово викласти свої заперечення або пояснення щодо висновків комісії.
Окремо, у постановах від 23 травня 2019 року у справі № 804/243/18, від 22 квітня 2021 року у справі № 640/7645/20 та від 10 серпня 2022 року у справі № 520/5993/21, Верховний Суд указував на імперативність пункту 39 Порядку № 357/5, який містить припис, згідно з яким за результатами перевірки державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приватного нотаріуса, на підставі висновків комісії Міністерство юстиції, головне управління юстиції видає наказ, у якому встановлюється строк для усунення виявлених порушень та помилок.
Як наголосив Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 640/7645/20 Порядок № 357/5 визначає чіткий алгоритм дій територіального органу Міністерства юстиції щодо перевірки звернення фізичної особи стосовно діяльності приватного нотаріуса, результатом вчинення яких є прийняття відповідних рішень. Будь-яких винятків або обмежень щодо вчинення необхідних дій, прийняття рішень, які є підставою для проведення перевірки, а також оформлення результатів її проведення за наслідком перевірки діяльності приватного нотаріуса за зверненням фізичної особи, Порядок №357/5 не містить.
Отже перевірки діяльності приватних нотаріусів за зверненнями фізичних та юридичних осіб проводяться в межах предмета звернення, із дотриманням загальних вимог законодавства щодо їх проведення та спеціального регулювання, передбаченого пунктом 14 Порядку № 357/5.
Метою такої перевірки є з'ясування викладених у зверненні обставин, перевірка фактів можливого порушення нотаріусом вимог законодавства, встановлення підтвердження або спростування таких фактів, надання оцінки законності дій нотаріуса.
У цьому контексті Верховний Суд звертає увагу, що звернення громадянина ОСОБА_2 від 06 січня 2021 року вже містило посилання на встановлений та підтверджений факт порушення приватним нотаріусом ОСОБА_1. вимог законодавства під час вчинення нотаріальних дій, зокрема на рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 357/7584/20. Відтак, це звернення не належить до тих, які вимагають проведення відповідної перевірки з дотриманням приписів Порядку 357/5.
Тож саме по собі зазначене звернення не може розглядатися як підстава для внесення подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, оскільки воно не містило відомостей про порушення нотаріусом вимог законодавства при вчиненні нотаріальних дій, які б вимагали окремої перевірки у визначеному законом порядку. Крім того, відповідна перевірка не проводилася, що підтверджується матеріалами справи.
Відтак, підхід суду апеляційної інстанції, з урахуванням якого він розглядав таке звернення як підставу для внесення подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю позивача є помилковим.
Аналіз подання Центрального міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 03 лютого 2021 року свідчить, що зазначене звернення фактично стало джерелом відомостей, яке зініціювало перевірку нотаріальної діяльності позивача, проте саме по собі не було підставою для внесення подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю позивача.
Зокрема, зазначений у зверненні ОСОБА_2 факт наявності судового рішення, у якому встановлено порушення нотаріусом ОСОБА_1 вимог чинного законодавства під час вчинення нотаріального напису спонукав Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) здійснити моніторинг відомостей Єдиного реєстру судових рішень на предмет наявності судових рішень, що набрали законної сили, якими виконавчі написи, вчинені приватним нотаріусом ОСОБА_1., визнавались такими, що не підлягають виконанню.
Отже фактично встановлені за результатом аналізу відомостей Єдиного реєстру судових рішень факти існування низки судових рішень, що набрали законної сили, якими виконавчі написи, вчинені приватним нотаріусом ОСОБА_1., неодноразово визнавались такими, що не підлягають виконанню, у сукупності з рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 357/7584/20, стали підставою для внесення подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю відповідно до підпункту «з» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат».
При цьому Верховний Суд уважає необґрунтованим посилання суду апеляційної інстанції на листи Центрального міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 18 січня 2021 року № 0-95, від 19 січня 2021 року № 0-83, якими було розглянуто звернення громадянина ОСОБА_2 , як обставину неможливості врахування наведених у таких зверненнях відомостей при порушенні питання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю позивача.
Зазначені листи були відповіддю, наданою в межах Закону України «Про звернення громадян», і не обмежували повноваження Центрального міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) ініціювати подальшу перевірку діяльності нотаріуса та порушувати питання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
Відповідно до підпункту «з» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю може бути анульоване Міністерством юстиції України у разі набранням законної сили рішенням суду про порушення нотаріусом вимог законодавства при вчиненні ним нотаріальної дії.
В основу спірних в межах цього предмета спору рішень, якими анульовано свідоцтво позивача про право на зайняття нотаріальною діяльністю за підпунктом «з» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат» покладені:
рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 29 травня 2020 року у справі №209/952/20, провадження №2/209/626/20 (дата набрання законної сили 07 серпня 2020 року);
рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 11 серпня 2020 року у справі №478/867/20, провадження №2/478/193/2020 (дата набрання законної сили 18 вересня 2020 року);
рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 12 серпня 2020 року у справі №348/654/20, провадження №2/348/620/20 (дата набрання законної сили 22 вересня 2020 року);
заочне рішення Першотравенського міського суд Дніпропетровської області від 12 жовтня 2020 року у справі №186/317/20, провадження №2/0186/211/20 (дата набрання законної сили 12 листопада 2020 року);
рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 23 листопада 2020 року у справі №472/735/20, провадження №2/472/321/20 (дата набрання законної сили 11 січня 2021 року);
рішення Богунського районного суду м. Житомира від 26 жовтня 2020 року у справі №295/10681/20, провадження №2/295/2558/20 (дата набрання законної сили 26 листопада 2020 року);
заочне рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 07 грудня 2020 року у справі №755/4882/20, провадження №2/478/308/2020 (дата набрання законної сили 11 січня 2021 року);
рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 29 травня 2020 року у справі №174/126/20, провадження № 2/174/121/2020 (дата набрання законної сили 07 серпня 2020 року);
рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 09 листопада 2020 року у справі №352/1531/20, провадження № 2/352/803/20 (дата набрання законної сили 17 грудня 2020 року);
рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 серпня 2020 року у справі №552/7066/19, провадження №2/552/580/20 (дата набрання законної сили 18 вересня 2020 року);
рішення Київського районного суду м. Полтави від 28 жовтня 2020 року у справі №755/8504/20, провадження №2/552/1259/20 (дата набрання законної сили 28 листопада 2020 року);
рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 листопада 2020 року у справі №623/3194/20, провадження № 2/623/921/2020 (дата набрання законної сили 14 грудня 2020 року);
рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 22 липня 2020 року у справі №524/1025/20, провадження №2/524/1358/20 (дата набрання законної сили 22 серпня 2020 року);
рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 07 грудня 2020 року у справі №937/4580/20, провадження №2/937/2232/20 (дата набрання законної сили 11 січня 2021 року);
рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 листопада 2020 року у справі №161/13035/20, провадження №2/161/3293/20 (дата набрання законної сили 24 грудня 2020 року).
Так, зокрема, згідно з рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 11 серпня 2020 року у справі №478/867/20, провадження №2/478/193/2020 (дата набрання законної сили 18 вересня 2020 року) встановлено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 всупереч вимогам статті 88 Закону України «Про нотаріат» вчинено виконавчий напис про стягнення заборгованості за правом вимоги, яка існує вже більше аніж 3 роки, і це не могло не бути відомо нотаріусу у зв'язку з тим, що це вбачається із самого кредитного договору, строк дії якого закінчився ще 15 грудня 2013 року, тобто за більше ніж 7 років до вчинення даного виконавчого напису.
У рішенні Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 12 серпня 2020 року у справі №348/654/20, провадження № 2/348/620/20 (дата набрання законної сили 22 вересня 2020 року) судом встановлено, що нотаріус вчинив виконавчий напис 21 січня 2020 року, тобто майже через п'ять років з моменту пред'явлення вимоги, тобто з порушенням вимог статті 88 Закону України «Про нотаріат». Більше того нотаріус вчинив виконавчий напис за неіснуючим договором.
Аналогічна позиція вбачається із рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 29 травня 2020 року у справі №174/126/20, провадження №2/174/121/2020 (дата набрання законної сили 07 серпня 2020 року), в якому встановлено, що нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 07 грудня 2020 року у справі №755/4882/20, провадження № 2/478/308/2020 (дата набрання законної сили 11 січня 2021 року) встановлено, що при вчиненні виконавчого напису від 17 лютого 2020 року №2180 у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1. були відсутні підстави вважати безспірною заборгованість ОСОБА1 за кредитним договором №1001304832 від 05 березня 2012 року у розмірі 11924,52 грн, укладеного з ПАТ «ОТП Банк», і відтак вказану нотаріальну дію приватним нотаріусом вчинено без дотримання вимог статті 88 Закону України «Про нотаріат» та підпункт 3.1 пункту 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 рок».
Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2020 року у справі № 186/317/20, провадження №2/0186/211/20 (дата набрання законної сили 12 листопада 2020 року) встановлено, що вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису 21 січня 2020 року на підставі кредитного договору від 23 грудня 2008 року №310000005305004, який припинив свою дію, про стягнення з ОСОБА_1 на користь нового кредитора ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» є незаконним».
З аналізу наведених судових рішень, які набрали законної сили, та стали підставою для внесення відповідного подання Центрального міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 03 лютого 2021 року до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату, вбачається, що ці рішення ухвалено саме з огляду на порушення приватним нотаріусом вимог законодавства під час вчинення виконавчих написів.
Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2022 року у справі №640/15026/20 указав, що аналіз підпункту «з» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат» дає підстави для висновку, що судовими рішеннями не обов'язково має бути конкретизовано яку норму права порушив нотаріус при вчиненні ним нотаріальної дії. Обов'язковою умовою для правозастосування підпункту «з» указаної норми, має бути саме рішення суду, яке набрало законної сили, з якого убачається порушення нотаріусом вимог законодавства при вчиненні ним нотаріальної дії.
Очевидно, що суд, розглядаючи спір стосовно дійсності нотаріально посвідченого договору, на підставі якого було відчужене нерухоме майна, як у цьому випадку, не зобов'язаний надавати кваліфікаційну оцінку діям нотаріуса (яку саме норму права він порушив, посвідчуючи спірний договір), адже це не входить до предмета доказування. Одночасно, в такому спорі суд надає оцінку саме правомірності вчинення такої нотаріальної дії нотаріусом за фактичних обставин, які їй передували.
З огляду на вказане Верховний Суд уважає необґрунтованими посилання суду апеляційної інстанції на те, що у судових рішеннях, які стали підставою для внесення подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, спори виникли за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню за позовами боржників до стягувачів, за якими приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1. не був відповідачем у таких справах.
У цьому зв'язку також не заслуговують на увагу посилання суду апеляційної інстанції на те, що матеріали справи не містять доказів наявності судових рішень, які б прямо встановлювали порушення приватним нотаріусом ОСОБА_1. як відповідачем у таких спорах правил вчинення нотаріальної дії.
Верховний Суд констатує, що указаними судовими рішеннями достатньо встановлені фактичні обставини, які дозволяють визначити дії нотаріуса ОСОБА_1. при вчиненні виконавчих написів як такі, що порушують вимоги законодавства.
Переконливих і належним чином обґрунтованих доводів, які б спростовували встановлені судовими рішеннями порушення приватним нотаріусом ОСОБА_1. вимог законодавства під час вчинення нотаріальних дій, позивач не навів.
Твердження позивача про подвійне притягнення його до відповідальності з посиланням на те, що дані подання про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю містять період перевірки, за який вже був винесений наказ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) від 21 серпня 2020 року № 1000/6 «Про тимчасове зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса ОСОБА_1 », є необґрунтованими, позаяк не містять аргументованих доводів, що такий наказ був виданий на підставі указаних судових рішень, натоміть співпадіння періоду перевірки не свідчить про подвійне притягнення до відповідальності.
Беручи до уваги значну кількість рішень судів, що набрали законної сили, якими констатовано порушення приватним нотаріусом ОСОБА_1. вимог законодавства під час вчинення нотаріальних дій, Суд уважає обґрунтованим застосування такого крайнього заходу - анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого на ім'я ОСОБА_1.
Таким чином Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю Бершадського І.В. за підпунктом «з» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат».
При цьому Суд підтримує позицію суду першої інстанції про те, що результати позапланової комплексної перевірки, були зазначені Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Київ) в поданні від 03 лютого 2021 року не як підстава для його внесення, а доводилися до відома Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату та слугували характеристикою роботи приватного нотаріуса.
Отже, виходячи з вимог наведеного законодавства та обставин цієї справи, Верховний Суд уважає правильними висновки суду першої інстанції про правомірність рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 05 квітня 2021 року №5 щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого Міністерством юстиції України 26 грудня 2011 року за №8673 на ім'я ОСОБА_1 , та наказу Міністерства юстиції України від 16 квітня 2021 року №1396/5 «Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого на ім'я ОСОБА_1», і відповідно, відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Висновок суду апеляційної інстанції про незаконність та необґрунтованість зазначеного рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату та наказу Міністерства юстиції України, заснований на тому, що під час внесення подання Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) діяло поза межами своїх повноважень, а підстави для анулювання свідоцтва про зайняття нотаріальною діяльністю відповідачами не доведені, ґрунтується на неповній оцінці фактичних обставин та неправильному застосуванні норм матеріального права. З огляду на це рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з залишенням у силі рішення суду першої інстанції.
Водночас, враховуючи помилкове посилання суду першої інстанції на звернення ОСОБА_2 від 06 січня 2021 року як підставу як внесення подання Центрального міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 03 лютого 2021 року, а також підставність внесення подання за підпунктом «е» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат», Верховний Суд вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Згідно зі статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
За таких обставин, Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.
Рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позову, шляхом викладання її в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року скасувати.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2021 року змінити щодо мотивів відмови у задоволенні позовних вимог, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено та підписано - 10 листопада 2025 року.
Головуючий суддя: А. Г. Загороднюк
Судді: Л.О. Єресько
В. М. Соколов