10 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 240/12125/24
адміністративні провадження № К/990/26279/25, №К/990/26288/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стеценка С.Г.,
суддів: Тацій Л.В., Гриціва М.І.,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу №240/12125/24
за позовом Селянського (фермерського) господарства «Шанс»
до Державного реєстратора Червоненської селищної ради Андрушівського району Житомирської області Попіля Володимира Вікторовича,
треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Регіон Любар», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення дій,
за касаційними скаргами Селянського (фермерського) господарства «Шанс» та ОСОБА_7 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року (у складі судді Попової О.Г.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2025 року (колегія у складі: головуючого судді Шидловського В.Б., суддів: Боровицького О. А., Курка О. П.), -
Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2024 року Селянське (фермерське) господарство «Шанс» (далі - позивач, СФГ «Шанс») звернулося до суду з позовом до Державного реєстратора Червоненської селищної ради Андрушівського району Житомирської області Попіля Володимира Вікторовича (далі - відповідач, Державний реєстратор), третьої особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Регіон Любар» (ТОВ «Агро-Регіон Любар»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора від 05 серпня 2021 року про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ТОВ «Агро - Регіон Любар» на ідеальні частки земельних ділянок площею 50,4218 га кадастровий номер 1821481000:13:000:0002 та площею 16,3051 га кадастровий номер 1821481000:15:000:0125, згідно якого зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інше речове право ТОВ «Агро-Регіон Любар» на вказані земельні ділянки, на підставі договорів оренди від 26 червня 2021 року, укладених між третіми особами у справі: - ОСОБА_2 та ТОВ «Агро - Регіон Любар», номер записів про інше речове право: 43338750,43338477; ОСОБА_3. та ТОВ «Агро - Регіон Любар», номер записів про інше речове право: 43341232,43341020; ОСОБА_4 та ТОВ «Агро - Регіон Любар», номера записів про інше речове право: 43339862, 43339599; ОСОБА_6., ОСОБА_5 та ТОВ «Агро - Регіон Любар», номера записів про інше речове право: 43337823, 43337520, 43337157, 43336889.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, СФГ «Шанс» вказувало, що у 2021 році позивачу стало відомо, що 05 серпня 2021 року Державним реєстратором здійснена подвійна реєстрації права оренди земельних ділянок кадастрові номери 1821481000:000:0002 та 1821481000:15:000:0125 за ТОВ «Агро-Регіон Любар», право оренди на які було зареєстровано за СФГ «Шанс» на підставі чинного договору оренди земельної ділянки для товарного сільськогосподарського виробництва від 29 січня 2007 року, укладеного між представником співвласників ОСОБА_8. та СФГ «Шанс», чим було порушено права та законні інтереси позивача та інших співвласників «спільних земельних ділянок», адже фактично відбулась подвійна реєстрація прав оренди на одні й ті ж земельні ділянки за різними правонабувачами.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2025 року, у задоволенні позову СФГ «Шанс» відмовлено.
4. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що встановлені під час розгляду справи обставини свідчать про припинення строку дії укладеного 29 січня 2007 року із СФГ «Шанс» договору оренди землі, відсутність його пролонгації та, як наслідок, факту «подвійної» реєстрації» прав оренди на одні й ті ж земельні ділянки за різними правонабувачами внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного рішення від 05 серпня 2021 року про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. СФГ «Шанс» та його співзасновником ОСОБА_8 не наведено й не доведено, які саме їхні права та охоронювані законом інтереси порушив відповідач при здійснення означеної реєстраційної дії, характер такого порушення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та їх обґрунтування
5. СФГ «Шанс» та ОСОБА_7 (далі - ОСОБА_7 ) подали до Верховного Суду касаційні скарги, у яких останні просять скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2025 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
6. У доводах касаційних скарг, які за своїм змістом є схожими, скаржники по суті наголошують на неправильному застосуванні судами попередніх інстанцій положень законодавства, що врегульовують спірні правовідносини (зокрема статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у відповідності до пункту 5 частини першої якої наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями є підставою для відмови в державній реєстрації прав), а також на порушенні процесуальних норм у зв'язку із вирішенням спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, що мають істотне значення для правильного розгляду справи.
У касаційних скаргах скаржники стверджують й про те, що суд першої інстанції безпідставно відніс дану справу до справ незначної складності і розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
7. 19 червня 2025 року в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано вказані касаційні скарги.
8. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя ОСОБА_9 , судді: Гриців М.І., Тацій Л.В.
9. Ухвалами Верховного Суду від 22 липня 2025 року відкрито касаційні провадження за означеними касаційними скаргами.
10. Треті особи у поданих до Верховного Суду відзивах на касаційні скарги проти доводів та вимог останніх заперечили, вважаючи їх безпідставними й такими, що не підлягають задоволенню.
11. Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
12. 13 червня 2006 року згідно розпорядження голови Романівської районної державної адміністрації за №229 ОСОБА_1 (титульний власник) та ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 передано у спільну часткову власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельні ділянки з кадастровими номерами 1821481000:13:000:0002 та 1821481000:15:000:0125 площею 50,4218 га та 16,3051 га відповідно, що розташовані на території Вільшанської сільської ради Романівського району Житомирської області (нині Романівської селищної ради Житомирського району Житомирської області), та видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯБ №844350, що зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 28 листопада 2006 року за №010620700031.
13. 29 січня 2007 року між ОСОБА_1 та СФГ «Шанс» укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 66,7269 га для товарного сільськогосподарського виробництва, строком на десять років. Договір зареєстрований реєстраційним органом, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29 січня 2007 року за №040720700001.
14. 06 вересня 2016 року між ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_1 , ОСОБА_26 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_31 та СФГ «Шанс» було укладено додаткові угоди про поновлення терміну дії зазначеного договору оренди земельної ділянки, з проведенням подальшої реєстрації іншого речового права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з відповідною частиною співвласників даних земельних ділянок.
15. 26 червня 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 уклали з ТОВ «Агро-Регіон Любар» договори оренди землі на належні їм частки земельних ділянок, що перебувають у спільній частковій власності (державну реєстрацію іншого речового права на них здійснив державний реєстратор Червоненської селищної ради Андрушівського району Житомирської області), зокрема:
- договір оренди землі б/н від 26 червня 2021 року, що укладений між ОСОБА_2 і ТОВ «Агро-Регіон Любар», номери записів про інше речове право 43338750, 43338477;
- договір оренди землі б/н від 26 червня 2021 року, що укладений між ОСОБА_3 і ТОВ «Агро-Регіон Любар», номери записів про інше речове право 43341232, 43341020;
- договір оренди землі б/н від 26 червня 2021 року, що укладений між ОСОБА_4 і ТОВ «Агро-Регіон Любар», номери записів про інше речове право 43339862, 43339599;
- договір оренди землі б/н від 26 червня 2021 року, що укладений між ОСОБА_6 , ОСОБА_5 і ТОВ «Агро-Регіон Любар», номери записів про інше речове право 43337823, 43337520, 43337157, 43336889.
16. Не погоджуючись з рішенням Державного реєстратора від 05 серпня 2021 року, як особи, що здійснювала державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, СФГ «Шанс» звернулося до суду з даним позовом.
Позиція Верховного Суду
17. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання процесуальних норм, вказує на наступне.
18. Так, згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
19. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
20. Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
21. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
22. Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
23. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
24. За змістом пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
25. Велика українська юридична енциклопедія містить інформацію, відповідно до якої адміністративно-правовий спір тісно пов'язаний із публічним адмініструванням, бо виникає, як правило, у зв'язку з управлінською та сервісною діяльністю суб'єктів владних повноважень, що представляють державу. У більшості випадків обов'язковою стороною адміністративно-правового спору є владарюючий суб'єкт, уповноважений на виконання функцій управління. За законом він має право справляти керівний вплив на поведінку чи свідомість фізичних і юридичних осіб з тим, щоб перебіг відносин за їх участю відбувся відповідно до загальнообов'язкових правил. Владність повноважень такого суб'єкта виявляється в тому, що він вправі приймати рішення, що стосуються прав, свобод та інтересів осіб і мають обов'язково ними виконуватися. [Велика українська юридична енциклопедія : у 20 т. - Харків : Право, 2016- . Т. 5 : Адміністративне право / редкол.: Ю. П. Битяк (голова) та ін. ; Нац. акад. прав. наук України ; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України ; Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. - 2020. С. 86, 87].
26. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень (частина перша статті 5 КАС України).
27. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).
28. Отже, до справ адміністративної юрисдикції належать публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення.
29. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що публічно-правовим вважається, зокрема, спір, в якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме у тих правовідносинах, в яких виник спір (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17, від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, від 02 квітня 2019 року у справі №137/1842/16-а та від 17 червня 2020 року у справі №826/10249/18).
30. Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої він може впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні), відповідно, зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17 (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі №823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 02 квітня 2019 року у справі №137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі №826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі №263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі №520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі №1240/1981/18 (пункти 16-17), від 01 квітня 2020 року у справі №520/13067/17 (пункти 19-21), від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17 (пункт 21), від 29 вересня 2020 року у справах №712/5476/19 (пункт 19) і №368/561/19 (пункт 22)).
31. Тому помилковим є застосування приписів статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
32. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі №640/22013/18).
33. Також згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у постанові від 30 вересня 2020 року у справі №815/6832/16, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової або службової особи, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
34. Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
35. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1); реєстраційна дія - державна реєстрація прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, а також інші дії, що здійснюються державним реєстратором у Державному реєстрі прав, крім надання інформації з цього реєстру (пункт 9).
36. За змістом статті 10 зазначеного Закону під час прийняття рішення щодо реєстраційних дій державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, у тому числі й відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах.
Також державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
37. Згідно із частиною першою статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
38. Відповідно до приписів статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за наявності визначених частиною першою цієї статті підстав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
39. Встановлені судами обставини у цій справі свідчать про те, що виникнення спірних правовідносин було зумовлено незгодою СФГ «Шанс» із рішенням Державного реєстратора про реєстрацію речових прав на нерухоме майно (права оренди землі) з огляду на, як вважає позивач, наявністю саме у нього відповідного права і відсутністю такого у третіх осіб, на користь яких відповідачем було вчинено означену реєстраційну дію. Тобто, СФГ «Шанс» звернулося до суду з метою захисту порушених на його думку прав, які виникають із земельних правовідносин.
40. Однак, суди, ухвалюючи судові рішення та вирішуючи спір по суті, не врахували, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер й не має ознак публічно-правового, не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, як наслідок, не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.
41. У контексті наведеного слід зазначити, що в Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та КАС України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.
42. Як передбачено частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
43. Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду, як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
44. За правилами, установленими частиною п'ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
45. У відповідності до правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22 січня 2020 року у справі №200/14507/18-а, від 28 січня 2020 року у справі №917/259/19, від 30 січня 2020 року у справі №804/6166/17, від 04 лютого 2020 року у справі №910/7781/19, від 12 лютого 2020 року у справі №2140/1950/18, від 12 лютого 2020 року у справі №П/811/1640/17, від 12 лютого 2020 року у справі №820/4524/18, від 19 лютого 2020 року у справі №826/5586/18, від 19 лютого 2020 року у справі №826/746/17, від 19 лютого 2020 року у справі №826/14759/18, від 19 лютого 2020 року у справі №813/2417/17, від 07 квітня 2020 року у справі №916/2791/13, від 07 квітня 2020 року у справі №904/3657/18, від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18, від 07 липня 2020 року у справі №910/10647/18, від 30 вересня 2020 року у справі №807/2306/16, від 13 жовтня 2020 року у справі №640/22013/18, від 05 липня 2023 року у справі №910/15792/20, спори щодо одночасного існування державної реєстрації кількох прав на один об'єкт нерухомості мають розглядатися у порядку господарського чи цивільного судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.
46. Так, у справі №910/15792/20 у постанові від 05 липня 2023 року Велика Палата Верховного Суду наголосила, що згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути як необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту, так і необхідність вчинення позивачем інших, ніж виконання судового рішення, дій. За загальним правилом один спір треба вирішувати у межах одного судового процесу в одній судовій юрисдикції. Інакше кажучи, не допускається вирішення одного спору у декількох судових справах, зокрема у різних судових юрисдикціях.
47. У постанові від 13 жовтня 2020 року у справі №640/22013/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
48. У постанові від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
49. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у справі №904/3657/18 у своїй постанові від 07 квітня 2020 року, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Оскільки спір у цій справі стосується цивільних прав на спірне майно, то належним відповідачем у ній є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор, до якого позивач пред'явив також позов, не є належним співвідповідачем у цій справі.
50. У постанові від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.
Також Велика Палата Верховного Суду вважає, що, оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.
51. Враховуючи зміст позовних вимог та суб'єктний склад учасників справи, характер спірних правовідносин, обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою(ами), яка(і) не заперечує(ють) законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею(ими) права оренди цієї ж земельної ділянки. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб'єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства.
52. Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 квітня 2018 року у справі №817/1048/16, від 18 квітня 2018 року у справі №804/1001/16 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах. А саме про те, що у спорах про скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку незалежно від того, чи порушує позивач питання правомірності укладення цивільно-правових угод, на підставі яких здійснено оспорюваний запис, вирішення такого спору в будь-якому разі вплине на майнові права тієї особи, щодо прав якої здійснено оспорюваний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Такий спір є спором про цивільне право на одну й ту ж земельну ділянку.
53. Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 30 травня 2025 року у справі №420/31201/23.
54. Перелік повноважень суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги передбачено у статті 349 КАС України й, зокрема, останньою, з урахуванням приписів частини першої статті 354 КАС України, визначено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 238 цього Кодексу.
55. Відповідно ж до частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо останню не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
56. За наведеного касаційний суд вбачає за можливе застосувати положення частини першої статті 354 КАС України, а саме скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій й закрити провадження у справі.
Керуючись статтями 238, 239, 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України, Суд
Касаційні скарги Селянського (фермерського) господарства «Шанс» та ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2025 року скасувати.
Провадження у справі №240/12125/24 за позовом Селянського (фермерського) господарства «Шанс» до Державного реєстратора Червоненської селищної ради Андрушівського району Житомирської області Попіля Володимира Вікторовича, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Регіон Любар», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення дій - закрити.
Роз'яснити Селянському (фермерському) господарству «Шанс», що справу належить розглядати в порядку господарського судочинства та що останнє вправі протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови про закриття провадження у справі звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіС.Г. Стеценко Л.В. Тацій М.І. Грицiв