Номер провадження 22-ц/821/1813/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/3911/25 Категорія: 305010000 Казидуб О. Г.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
06 листопада 2025 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Карпенко О.В., Фетісової Т.Л., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про відшкодування шкоди, -
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про відшкодування шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 10 жовтня 2024 року вона надала заяву та декларацію до Пенсійного фонду України в Черкаській області надати житлову субсидію на опалювальний період з 01.10.2024 року по 30.04.2025 рік, включно. По запиту Головного управління ПФУ в Черкаській області Департамент соцполітики склали акт № 3469 про те, що ОСОБА_2 її син зареєстрований, але проживає за іншою адресою з 2003 року, про що є багато рішень Черкаського окружного адміністративного суду. Сервісний центр головного управління ПФУ в Черкаській області відмовив надати житлову субсидію, надавши відповідь, що вона не надала неповний пакет документів і в тому числі акт не на бланку.
07 лютого 2025 року адміністративний суд виніс рішення, яким визнав протиправним та скасував акт головного управління ПФУ в Черкаській області, а також визнав протиправною діяльність Головного управління ПФУ в Черкаській області, зобов'язав Головне управління повторно розглянути заяви від 10.10.2024 року та 09.12.2024 року з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Головне управління направило їй лист щоб вона прийшла до них та виправила недоліки. Її змусили переписати декларацію, в якій вона поставила число 10.10.2024 рік, потім прислали Департамент соціальної політики та склали новий акт і надали в примусовий відділ ДВС лист від 21.04.2025 року, що рішення виконано добровільно, хоча до цього часу вона не отримала ні відмови в наданні житлової, ні житлової субсидії.
Позивач вказує, що вона звернулась з заявою до Сервісного центру головного управління та самого Головного управління ПФУ в Черкаській області надати відмову в призначенні житлової субсидії для оскарження до суду, але їй відмовили.
На підставі викладеного позивач просила суд стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області за протиправні дії моральну та матеріальну шкоду в розмірі 20000,00 грн.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 липня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області шкоду в розмірі 1000,00 грн.
В решті - в задоволенні позову відмовлено.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
В даному випадку, протиправність бездіяльності відповідача встановлена рішенням Черкаського окружного адміністративного суду у справі № 580/12225/24 від 07 лютого 2025 року, а тому вказаний факт не підлягає доказуванню, враховуючи норми частини 4 статті 82 ЦПК України.
Зазначеною бездіяльністю відповідача позивачу було заподіяно моральну шкоду, яка полягає у моральних стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з порушенням її прав.
Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, час та зусилля, необхідні для відновлення порушеного права, глибину її страждань, вік позивача та наявність 1 групи інвалідності, а також принципи розумності та справедливості та вважає справедливим визначити суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000,00 грн. Суд зауважив також, що указана сума не призведене до штучного збагачення позивача.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській областіподало апеляційну скаргу в якій посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для вирішення справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просило його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції залишено поза увагою те, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між стверджуваними душевними та психологічними стражданнями і протиправними діями Головного управління, а отже для відшкодування позивачу моральної шкоди підстави відсутні.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що у зв'язку з тривалим безпідставним не нарахуванням житлової субсидії, їй як особі з інвалідністю першої групи, доводилось прикладати додаткових зусиль для можливості оплати житлово-комунальних послуг, які складали майже всю її пенсію. Тому вважає, що такими діями відповідача їй завдано моральну шкоду, яка правомірно стягнута судом.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.
Як вбачається з матеріалів справи та судом першої інстанції встановлено, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року визнано протиправним та скасовано індивідуальний акт Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області у формі рішення від 11.11.2024 № 2923273011-2024-5. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління ПФУ в Черкаській області під час розгляду заяв ОСОБА_1 від 09.12.2024 (вх. 15854/П-2300-24) та від 10.10.2024. Зобов'язано Головне управління ПФУ в Черкаській області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 10.10.2024 та від 09.12.2024 (вх. № 15854/П-2300-24) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до частини першої статі 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частина друга стаття 16 ЦК України).
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин першої - третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
У пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та наданий відзив на їх заперечення, вважає, що судове рішення ухвалено з дотриманням вимог законності та обґрунтованості.
При цьому, колегією суддів з матеріалів справи установлено, що на час звернення із даним позовом до суду ОСОБА_1 житлову субсидію не отримала. Під час розгляду справи відповідачем було зазначено, що житлову субсидію буде виплачено у червні 2025 року. Саме призначення житлової субсидії було здійснено 05.05.2025 року.
Слід зазначити, що сам по собі факт, що визнано протиправним та скасовано індивідуальний акт Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області у формі рішення від 11.11.2024 № 2923273011-2024-5; визнано протиправною бездіяльність Головного управління ПФУ в Черкаській області під час розгляду заяв ОСОБА_1 від 09.12.2024 (вх. 15854/П-2300-24) та від 10.10.2024 та зобов'язано Головне управління ПФУ в Черкаській області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 10.10.2024 та від 09.12.2024, не є безумовною підставою для відшкодування їй моральної шкоди.
Однак, зважаючи на те, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 1 групи, особою пенсійного віку, яка отримує незначний розмір пенсії, та враховуючи, що протягом всього періоду за який вона мала отримувати житлову субсидію, їй не було її нараховано, колегія суддів доходить висновку, що вказані обставини у своїй сукупності свідчать про те, що особа зазнала душевних хвилювань внаслідок невизначеності свого матеріального становища, отримуючи квитанції на оплату послуг в розмірі, що фактично відповідає розміру її пенсії.
Крім того, необхідно зазначити, що поновлення її прав відбулося внаслідок її звернення до судових органів, однак виконання судового рішення фактично відбулося лише під час розгляду даної цивільної справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області - залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді