29 жовтня 2025 року
м. Черкаси
Справа № 708/410/25
Провадження № 22-ц/821/1660/25
категорія: 305010300
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Василенко Л. І.,
суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М.,
секретаря - Дмитренко В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційні скарги Державної казначейської служби України та представника ОСОБА_1 - адвоката Орленка Володимира Васильовича на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 01 липня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури про відшкодування моральної та майнової шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, у складі: головуючого судді Попельнюха А. О., повний текст рішення складено 11 липня 2025 року,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд з даним позовом.
Позовні вимоги мотивувала тим, що 13.03.2020 ОСОБА_1 в присутності понятих було оголошено та вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, у кримінальному провадженні № 42019251230000151 від 22.11.2019.
В подальшому, у зв'язку із змінами в законодавстві (запроваджені інститут кримінальних проступків), 01.07.2020 прокурором Чигиринського відділу Смілянської місцевої прокуратури Святокумом О. С. винесено постанову про зміну порядку досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні.
02.07.2020 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.
22.07.2020 за результатами досудового розслідування вказаного кримінального провадження, обвинувальний акт стосовно позивачки було затверджено прокурором Чигиринського відділу Смілянської місцевої прокуратури Святокумом О. С. та направлено до Чигиринського районного суду Черкаської області для розгляду по суті.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 15.10.2020 вказане кримінальне провадження було направлено по територіальності для розгляду до Соснівського районного суду м. Черкаси.
Вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 23.03.2023 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, призначено їй покарання у вигляді штрафу в розмірі 850 грн, та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України від призначеного їй покарання звільнено у зв'язку із закінченням строків давності.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 01.02.2024 вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 23.03.2023 скасований, а кримінальне провадження стосовно позивачки закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю достатніх доказів на підтвердження обставин вчинення нею інкримінованого їй кримінального правопорушення.
Постановою ККС ВС від 24.09.2024 у вказаному провадженні касаційна скарга прокурора залишена без задоволення, а ухвала Черкаського апеляційного суду від 01.02.2024 без змін.
Таким чином, у період з 13.01.2020 до 01.02.2024 ОСОБА_1 та її захисник адвокат Орленко В. В. доводили невинуватість позивачки перед органом досудового розслідування та спростовували пред'явлене обвинувачення у судах першої та апеляційної інстанції щодо невинуватості позивачки у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, а саме використання завідомо підробленого документа.
З моменту вручення їй повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та перебування під слідством і судом до повної своєї реабілітації у судовому порядку ОСОБА_1 була змушена виправдовувати незаконне притягнення до кримінальної відповідальності перед членами сім'ї, близькими родичами, друзями, колегами та знайомими.
Зазначає, що вона була виправдана через недоведеність винуватості у встановленому законом порядку, перед цим зазнала значних моральних страждань та психологічних переживань у зв'язку із тривалим та стійким негативним впливом на її особистість психотравмуючої ситуації, пов'язаної із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності внаслідок якої остання була обмежена в правах і обтяжена процесуальними обов'язками, перебуваючи під слідством і судом у період з 13.01.2020 до 01.02.2024, перебуваючи в стані тривоги та правової невизначеності була вимушена звільнитися та фактично залишилася без засобів до існування, була змушена витрачати додаткові зусилля, час та грошові кошти на юридичну допомогу з метою судового захисту порушених прав, що свідчить про наявність підстав для відшкодування їй моральної шкоди з Державного бюджету України.
Вважає, що відсутність тяжких наслідків у виді істотних розладів здоров'я внаслідок моральних страждань та психологічних переживань не свідчить про те, що ОСОБА_1 не зазнала страждань та переживань, а отже не може свідчити, що їй не завдана моральна шкода.
Період з 13.01.2020 до 01.02.2024, протягом якого позивачка незаконно перебувала під слідством і судом, складає 3 роки 11 місяців 18 днів, або 47 місяців 10 днів. Відповідно мінімальна сума, яка підлягає стягненню на користь позивачки за її розрахунками складає 380645,08 грн, що є мінімальним розміром для відшкодування моральної шкоди, яка завдана їй, і гарантована законом.
Зауважує, що наведена норма не зобов'язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування.
ОСОБА_1 , крім необхідності доводити свою невинуватість під час кримінального провадження та судового розгляду, також була заподіяна моральна шкода, яка полягає у поширенні інформації про начебто вчинення нею кримінального правопорушення, яка була поширена серед її колег у районному відділі державної виконавчої служби та співробітників обласного управління юстиції, що принизило її як службовця та людину перед колегами та підлеглими, підірвало авторитет серед співробітників органів державної виконавчої служби.
Під час досудового розслідування у різних установах співробітники правоохоронних органів отримували різні документи та інформацію та в категоричній формі зазначали у процесуальних документах, що позивачка скоїла кримінальне правопорушення.
Після розголосу про начебто вчинення кримінального правопорушення, ОСОБА_1 була вимушена звільнитися, що суттєво ускладнило їй можливість здійснення догляду, утримання та виховання двох неповнолітніх дітей.
Крім того, позивачка зазнала психологічних переживань, які вона перенесла під час досудового розслідування та судового розгляду справи, у тривалості часу досудового розслідування та судового розгляду, внаслідок чого був порушений її звичний спосіб життя та соціальні зв'язки, мали місце переживання її неповнолітніх дітей, які перебували у відчутті стану постійної нервової напруги.
У результаті тривалого процесу у ОСОБА_1 сформувався негативний погляд на майбутнє, втрачено відчуття радості, задоволення від роботи, захоплень тощо.
Внаслідок наведеного, не маючи можливості знайти роботу та утримувати своїх неповнолітніх дітей, позивачка була вимушена виїхати за межі України і тривалий час проживати за кордоном.
Вказує, що вона перебуває в постійному пригніченому стані, через що не може отримати задоволення від гарної книги, радіо- або телепрограми, відчуває постійні незручності, які вона має до цього часу у зв'язку із необхідністю вирішення спору про відшкодування заподіяних збитків в судовому порядку. Наразі вона вимушено зазнає значних обмежень у правах та свободах, гарантованих Конституцією України, через необхідність докладання значних зусиль щодо відновлення своїх прав, що потягло за собою значні ускладнення в житті не тільки позивачки, а також її родини.
З урахуванням мінімального розміру моральної шкоди з розрахунку мінімальної заробітної плати, оцінює завдану їй моральну шкоду у сумі 500000 грн, яку просить стягнути з Державного бюджету України на її користь.
Крім того, під час досудового розслідування та судового розгляду судами першої, апеляційної та касаційної інстанції позивачка у зв'язку із незаконним притягненням її до кримінальної відповідальності понесла майнові втрати, пов'язані із наданням їй правничої допомоги адвокатом Орленком В. В.
Зокрема на досудовому розслідуванні вартість гонорару адвоката склала 3000 грн, під час судового розгляду у судах усіх інстанцій загальний розмір правничої допомоги склав 50000 грн.
Вказує, що витрати на правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції, під час розгляду даної справи, склали 20000 грн.
Просила стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 500000 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування майнової шкоди 53000 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи судом першої інстанції в сумі 20000 грн.
Судові витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок відповідачів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 01 липня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди грошові кошти в сумі 228533,33 грн.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 45000 грн.
У іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 9892 грн.
Рішення мотивовано тим, що у двох кримінальних провадженнях, у яких ОСОБА_1 була підозрюваною, обвинуваченою та підсудною, мається накладання періодів перебування її під слідством та судом, що виключає можливість повторного врахування цього періоду під час розгляду питання про відшкодування позивачці моральної шкоди у даній цивільній справі.
Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 підлягає відшкодуванню моральна шкода, завдана незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, за період часу з 14.09.2021 до 01.02.2024, що становить 2 роки 4 місяці 17 днів, або 28 місяців і 17 днів.
При визначенні розміру шкоди, суд керувався тим, що визначений позивачкою розмір у сумі 500000 грн є необґрунтованим та суттєво завищеним. Зокрема на його обґрунтування суду не надані належні, допустимі та достатні докази. Тому, керуючись принципами розумності, виваженості, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку про відшкодування позивачці за вказаний період моральної шкоди у розмірі 228533,33 грн.
Щодо заявлених вимог у частині стягнення витрат на правничу допомогу, пов'язану із захистом Карпичевої Т. В. від кримінального переслідування, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в цій частині за виключенням 5000 грн за представницво інтересів ОСОБА_1 в суді касаційної інстанції, оскільки на той момент часу кримінальне провадження відносно неї вже було закрито рішенням суду, яке набрало законної сили.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі, поданій 01 серпня 2025 року, Державна Казначейська служба, вважаючи оскаржуване рішення таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, при неповно з'ясованих обставинах справи, без врахування правової позиції Верховного Суду в подібних правовідносинах, просить скасувати рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 01.07.2025 в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу в сумі 9892 грн. В іншій частині рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 01.07.2025 залишити без змін.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції в оскаржуваній частині є помилковими з огляду на висновки про застосування норм права в подібних правовідносинах, що викладені в п. 126 постанови Верховного Суду від 24.11.2021 № 420/1109/20 - суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Загалом, наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
В апеляційній скарзі, поданій 02 серпня 2025 року, ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду в частині визначення розміру моральної та майнової шкоди, яка підлягає до відшкодування, а також визначених судом судових витрат на правничу допомогу, так як вважає наведені судом висновки невірними та необґрунтованими, просить скасувати рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 01.07.2025 у вказаній частині та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_2 задовольнити повністю.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 500000 грн, у відшкодування майнової шкоди 53000 грн та у відшкодування витрат на правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи судом першої інстанції в сумі 20000 грн, а всього 573000 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрат, пов'язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 10000 грн.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що обставини, які підлягають доказуванню у даній цивільній справі (справа № 708/410/25, провадження № 2/708/286/25) не мають відношення до цивільної справи № 708/1246/21 (провадження № 2/708/39/22), оскільки позовні вимоги в даній справі № 708/410/25 обґрунтовуються незаконним притягненням позивачки до кримінальної відповідальності по іншому факту, в іншому кримінальному провадженні, в інший період часу, за інших обставин та за іншою кримінально-правовою кваліфікацією; справа за кримінальним провадженням розглядалася іншим судом, з винесенням іншого рішення, яке було скасоване апеляційним судом.
Відповідно, часові накладення тобто одночасне перебування позивачки в статусі підозрюваної/обвинуваченої в різних кримінальних провадженнях і різних судових справах - не можуть бути підставою для зменшення розміру моральної чи майнової шкоди.
Позивачка (скаржник) вважає, що її позовні вимоги підлягають до повного задоволення, тому понесені нею витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції також підлягають до повного задоволення.
У відзиві на апеляційну скаргу ДКСУ, Головне управління національної поліції в Черкаській області просить апеляційну скаргу ДКС України на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 01.07.2025 - задовольнити.
Вважає, що подана апеляційна скарга ДКС України є обґрунтованою та підлягає до задоволення.
Зазначає, що позивачка не надала суду розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Вважає, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
У відзиві на апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Орленка В. В., Головне управління національної поліції в Черкаській області просить апеляційну скаргу на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 01.07.2025 - залишити без задоволення.
Вважає, що під час розгляду справи суд першої інстанції врахував, що у двох кримінальних провадженнях, у яких ОСОБА_1 була підозрюваною, обвинуваченою та підсудною, мається накладання періодів перебування її під слідством та судом, що виключає можливість повторного врахування цього періоду під час розгляду питання про відшкодування позивачці моральної шкоди у даній цивільній справі.
При цьому, за висновком суду, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги у частині відшкодування завданої їй моральної шкоди у визначеному позивачкою розміру у сумі 500000 грн є необґрунтованими та суттєво завищеними.
Вважає, що суд, діючи виключно на підставі і в межах ЦПК України, прийшов до вірного висновку та частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 .
У відзиві на апеляційну скаргу ДКСУ у повному обсязі заперечує проти задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Орленка В. В. та вважає, що рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 11.07.2025 в частині визначеного судом розміру матеріальної та моральної шкоди - належить залишити без змін.
Ознайомившись з апеляційною скаргою позивачки, не погоджується з її вимогами у повному обсязі та вважає рішення суду першої інстанції в частині відшкодування матеріальної та моральної шкоди скаржнику винесеним з дотриманням норм матеріального та процесуального права, при всебічно з'ясованих обставинах справи з урахуванням правової позиції Верховного Суду в подібних правовідносинах і таким, що належить залишити без змін, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374 та ст. 375 ЦПК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
13.03.2020 ОСОБА_2 слідчим СВ Чигиринського ВП Смілянського ВП ГУНП в Черкаській області лейтенантом поліції Ігорем Давиденко було повідомлено про підозру у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 4201925123000015 від 22.11.2019, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України (т. 1 а.с. 20-22).
Після внесення змін до законодавства та запровадження інституту кримінальних проступків ОСОБА_2 було повідомлено про підозру у вчиненні проступку за ч. 4 ст. 358 КК України 02.07.2020 (т. 1 а.с. 23-25).
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, був затверджений прокурором Чигиринського відділу Смілянської місцевої прокуратури Баком Є. Г. 22.07.2020 та переданий на розгляд до суду (т. 1 а.с. 26-30).
Вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 23.03.2023 у справі № 708/809/20 (провадження № 1-кп/712/195/23) ОСОБА_2 визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України з призначенням їй покарання у виді 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 та ч. 5 ст. 74 КК України звільнена судом від покарання у зв'язку із закінченням строків давності (т. 1 а.с. 31-35).
За наслідками перегляду вказаного вироку суду ухвалою Черкаського апеляційного суду від 01.02.2024 апеляційна скарга захисника Орленка В. В. задоволена, вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 23.03.2023 щодо ОСОБА_2 скасований, кримінальне провадження закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України (т. 1 а.с. 36-42).
Постановою Верховного Суду від 24.09.2024 ухвала Черкаського апеляційного суду від 01.02.2024 щодо ОСОБА_2 залишена без змін, а касаційна скарга прокурора без задоволення (т. 1 а.с. 44-49).
Наведеними судовими рішеннями установлено, що позивачка з 01.03.2017 влаштувалася на посаду головного державного виконавця Чигиринського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Черкаській області, а з 23.05.2018 була призначена на посаду начальника зазначеного відділу державної виконавчої служби.
Проте, із наданих суду повідомлень про підозру ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України судом установлено, що на момент їх повідомлення вона була тимчасово не працююча.
Наданими суду свідоцтвами про народження підтверджено, що ОСОБА_2 має двох дітей, а саме доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 18, 19).
Мотивувальна частина
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
У ч. 1 та ч. 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями ч. 3 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких відокремлено посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (ч. 7 ст. 1176 ЦК України).
Право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.
Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету (ст. 4 Закону).
Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15 вказано, що «відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження №14-298цс18) зроблено висновок, що «…моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості…».
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі №236/893/17 (провадження №14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі №754/8730/19 (провадження №61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі №638/509/19 (провадження №61-7643св20).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 дійшла таких висновків: Частиною 5 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Чинним законодавством і, зокрема Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», не передбачене багаторазове відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові дійшла висновку, що позивач, реалізувавши своє право на відшкодування шкоди, передбаченої Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», повторно звернувся до суду про відшкодування шкоди за один і той самий період, що законом не передбачено.
У постанові від 07 липня 2021 року у справі №755/5051/17 (провадження №61-14714св20) Верховний Суд дійшов висновку, що подвійного відшкодування шкоди громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян тощо, за один і той самий період перебування під судом і слідством Законом не передбачено.
У постанові від 28 квітня 2025 року у справі №607/13485/22, провадження №61-5338св24, Верховний Суд також дійшов висновку, що передбачена Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» шкода за один і той самий період не може бути повторно стягнена.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 532 КПК України вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебувала у статусі підозрюваної та обвинуваченої (підсудної) у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42019251230000151 від 22.11.2019 за ч. 4 ст. 358 КК України у період з 13.03.2020 (первісне повідомлення про підозру) до 01.02.2024 (постановлення ухвали Черкаським апеляційним судом), тобто 3 роки 11 місяців 18 днів.
При цьому, у іншому кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 365-2 КК України, вона перебувала у статусі підозрюваної та обвинуваченої (підсудної) у період з 05.12.2018 до 14.09.2021, тобто протягом 2 років 9 місяців 9 днів.
Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 02.02.2022 у справі №708/1246/21 (провадження №2/708/39/22), яке постановою Черкаською апеляційного суду від 05.05.2022 залишено без змін, позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Черкаській області про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності задоволений частково, присуджено до стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 214500 грн. Також стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 35000 грн витрат на правничу допомогу. Вказане рішення фактично виконане.
Ураховуючи, що на користь ОСОБА_1 судовим рішення у справі №708/1246/21 (провадження №2/708/39/22) вже стягнено 214500 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності в період з 13.03.2020 (повідомлення про підозру за ч. 4 ст. 358 КК України) до 14.09.2021 (набрання законної сили виправдувальним вироком суду за ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 365-2 КК України), то за цей період не може бути повторно стягнена шкода, передбачена Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що ОСОБА_1 підлягає відшкодуванню моральна шкода, завдана незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, за період часу з 14.09.2021 до 01.02.2024, що становить 2 роки 4 місяці 17 днів, або 28 місяців і 17 днів.
Щодо розміру такої шкоди апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (постанова Верховного Суду від 28 липня 2025 року у справі №331/3223/24, провадження №61-4080св25).
Водночас, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження №14-298цс18), у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналізуючи релевантну судову практику Верховного Суду при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, можна дійти висновку, що Верховний Суд роз'яснював про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому при вирішенні указаної справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, визначеної на час розгляду справи.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі №761/22531/23 (провадження №61-7724св24), від 08 жовтня 2024 року у справі №333/2527/22 (провадження №61-7696св24), від 21 жовтня 2024 року у справі №490/7139/23 (провадження №61-8406св24), від 15 листопада 2024 року у справі №336/2137/23 (провадження №61-9291св24), від 19 грудня 2024 року у справі №488/2561/21 (провадження №61-8267св24), від 22 січня 2025 року у справі №524/6017/22 (провадження №61-13387св24), 12 лютого 2025 року у справі №753/7572/2 (провадження №61-13255св24).
Отже, судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування та фактичних обставин конкретної справи.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлений із 1 січня 2025 року розмір мінімальної заробітної плати, яка у місячному розмірі становить 8000 грн.
Мінімальний гарантований розмір відшкодування завданої позивачці моральної шкоди становить 228533,33 грн (28 міс х 8000 грн + (8000 грн / 30 дн.) х 17 дн.).
Зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, доведеності факту незаконного перебування позивачки під слідством і судом протягом визначеного терміну та аналізу наданих суду доказів, в підтвердження можливості визначення судом розміру моральної шкоди, який перевищує мінімально гарантований державою, суд правомірно встановив, що розмір завданої ОСОБА_1 моральної шкоди становить саме 228533,33 грн, який є мінімальним і достатнім для розумного задоволення потреб позивачки як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Доводи апеляційної скарги про безпідставність відмови в збільшенні розміру компенсації, зокрема і до 500000 грн є необґрунтованими так, як суд першої інстанції навів відповідні мотиви у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
А тому апеляційним судом відхиляються доводи сторони позивачки про необґрунтованість визначеної судом першої інстанції суми відшкодування.
Щодо витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Положеннями КПК України визначено, що юридична допомога в кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження.
При цьому, вимоги щодо гарантованого Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди, слід розглядати за правилами цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі №757/31372/18-ц).
До правової допомоги належать консультації, роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво в судах (постанова Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року у справі №291/383/19 (провадження №61-3314св23)).
За змістом ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у передбачених цим Законом випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянину зв'язку з поданням йому юридичної допомоги.
Встановивши факт понесення витрат у зв'язку із поданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом.
Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв'язку із наданням йому юридичної допомоги не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009.
Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №303/3973/17 (провадження №61-12505св19), від 07 липня 2021 року у справі №335/10173/19 (провадження №61-5223св21) та від 09 червня 2022 року у справі №759/2952/20 (провадження №61-16694св21).
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (ст. ст. 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Тобто позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.
Аналогічні висновки щодо стягнення майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв'язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №383/596/15 (провадження №14-342цс18), у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №333/7311/16-ц (провадження №61-32057св18).
При цьому передбачені ст. 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі п. 4 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» суми, сплаченої громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі №750/958/20 (провадження №61-12600св21)».
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 02 листопада 2023 року у справі № 127/9332/22 (провадження № 61-5746св23).
Судом встановлено, що здійснення захисту позивачки під час досудового розслідування кримінального провадження та протягом часу судового розгляду кримінального провадження здійснював адвокат Орленко В. В. що підтверджено належними доказами.
Щодо вартості наданих послуг, то позивачкою надані докази в підтвердження сплати таких витрат позивачкою на суму 53000 грн.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування позивачці сум, сплачених нею у зв'язку з наданням їй правової допомоги, оскільки сукупність наявних у матеріалах справи доказів свідчить про надання адвокатом правової допомоги під час розгляду кримінального провадження.
Разом з тим, судом вірно враховано, що позивачкою не надано достатньо доказів для встановлення послуг та їх вартості, які були надані адвокатом до повідомлення Карпичевій Т. В. про підозру та вірно зауважено, що під час розгляду справи судом касаційної інстанції кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 вже було закрито рішенням суду, яке набрало законної сили.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що загальний розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає стягненню на користь позивачки, становить 45000 грн.
Правильними також є висновки суду першої інстанції про стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції при розгляді даної справи.
Так, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, надану у суді, регламентовано у п. 1 ч. 3 ст. 133, ст. ст. 134, 137, 141 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 , п. 1, п. 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу та витрат, пов'язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас, згідно із ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).
Урахувавши докази на підтвердження надання правничої допомоги, складність справи та об'єм виконаних адвокатом робіт, реального часу, необхідного для виконання таких послуг, частковість задоволення позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9892 грн.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі №910/23967/16 (провадження №12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.
Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
Даючи оцінку доводам, викладеним у апеляційних скаргах, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційних скаргах, відсутні.
Визначаючи розмір компенсації витрат на правничу допомогу в апеляційному суді, який заявлений ОСОБА_1 в сумі 10000 грн, на підтвердження розміру яких надані належні докази (ордер на надання правничої допомоги адвокатом Орленком В. В. № 1130750, договір про надання правничої допомоги від 01.08.2025, акт №1 приймання-передачі виконаних робіт до договору про надання правничої допомоги від 01.08.2025, платіжну інструкцію про оплату послуг адвоката на суму 10000 грн), апеляційного суду приймає до уваги, що в задоволенні вимог Державної казначейської служби України відмовлено, на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 3000 грн.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Орленка Володимира Васильовича - залишити без задоволення.
Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 01 липня 2025 року - залишити без змін.
Стягнути із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 3000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України
Повний текст постанови складено 10 листопада 2025 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: О. М. Новіков
О. В. Карпенко