Рівненський апеляційний суд
Іменем України
04 листопада 2025 року м. Рівне
Справа № 570/2531/25
Провадження № 11-кп/4815/657/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
Суддів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4
прокурора - ОСОБА_5
обвинуваченої - ОСОБА_6
захисника-адвоката ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції з ДУ “енський слідчий ізолятор» та власними технічними засобами захисника кримінальне провадження №12025181180000120 від 03 березня 2025 року щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Батьківці Рівненського району Рівненської області, до арешту проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , з середньою-спеціальною освітою, раніше не судимої, обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України, за апеляційною скаргою захисника-адвоката ОСОБА_7 на вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 22 липня 2025 року,-
Вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 22 липня 2025 року ОСОБА_6 визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України, і призначено покарання:
за ч. 1 ст. 307 КК України - чотири роки позбавлення волі;
за ч. 2 ст. 307 КК України - шість років позбавлення волі з конфіскацією майна.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено остаточне покарання у вигляді шести років позбавлення волі з конфіскацією майна, строк відбування якого рахується з дня затримання - 07 квітня 2025 року.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави витрати на проведення судових експертиз в загальній сумі 18 649 грн. 80 коп. та вирішено питання щодо речових доказів і накладеного арешту на майно.
Як визнав доведеним суд, ОСОБА_6 порушуючи порядок, встановлений ст. ст. 6, 7, 25, 27 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовин і прекурсори», маючи умисел на незаконне зберігання з метою збуту, а також незаконний збут психотропних речовин, діючи з корисливих мотивів, з невстановленого досудовим слідством часу до моменту збуту - 20 год. 10 хв. 11 березня 2025 року, незаконно зберігала при собі з метою збуту психотропну речовину «метамфетамін» масою 0,142 г, обіг якої обмежено, і 11 березня 2025 року о 20 год. 10 хв, перебуваючи за адресою: вул. Рівненська 14 селище Квасилів Рівненського району Рівненської області, в ході оперативної закупки незаконно збула ОСОБА_8 (анкетні дані змінено) за 1300 грн.
Продовжуючи свої дії, ОСОБА_6 , діючи повторно, з корисливих мотивів з невстановленого досудовим слідством часу до моменту збуту - 16 год. 25 хв. 20 березня 2025 року незаконно зберігала при собі з метою збуту психотропну речовину - «метамфетамін» масою 0,084 г, обіг якої обмежено, яку 20 березня 2025 року о 16 год. 25 хв, знаходячись поблизу магазину «Мавка» на вул. Молодіжній між буд. 38 та буд. 46 в селищі Квасилів Рівненського району Рівненської області, в ході оперативної закупки незаконно збула ОСОБА_8 за 1380 грн.
Також ОСОБА_6 , діючи повторно, з невстановленого досудовим слідством часу до моменту збуту - 15 год. 38 хв. 07 квітня 2025 року незаконно зберігала при собі з метою збуту психотропну речовину - «метамфетамін» масою 0,1350 г, обіг якої обмежено, і 07 квітня 2025 року о 15 год. 38 хв, перебуваючи в під'їзді №1 будинку АДРЕСА_2 , в ході оперативної закупки незаконно збула ОСОБА_8 за 1400 грн.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченої - адвокат ОСОБА_7 , не заперечуючи фактичних обставин, доведеності вини ОСОБА_6 та правильності кваліфікації її дій, зазначає, що при призначенні покарання судом не було враховано всіх пом'якшуючих покарання обставин, які дають підстави для застосування до підзахисної положень ст. 69 КК України. Доводить, що ОСОБА_6 кримінальні правопорушення вчинила вперше, у зв'язку із збігом складних життєвих обставин, оскільки є сиротою з неповнолітнього віку, повністю визнала свою вину, щиро розкаялася і активно сприяла у розкритті злочину.
Просить вирок суду змінити і призначити ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 307 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 70 КК України призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна та на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням - іспитовим строком в два роки з покладенням обов'язків періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Іншими учасниками судового розгляду вирок в апеляційному порядку не оскаржено.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи захисника-адвоката ОСОБА_7 та обвинуваченої ОСОБА_6 на підтримання апеляційної скарги, доводи прокурора, який вважає вирок законним і просить залишити його без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши викладене в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень за вказаних у вироку обставин підтверджується сукупністю зібраних в провадженні доказів, яким дана правильна юридична оцінка, що не оспорюється учасниками провадження.
Відповідно до ст. ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи із вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 та від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справах про призначення судом більш м'якого покарання.
Так, у рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив: “Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі “Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття “особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття “особа винного».
Термін “явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23 грудня 2005 року № 12, щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Судами при обранні покарання повинні враховуватися, як загальні засади призначення покарання, відповідно до положень ст. 65 КК України, так і роз»яснення, що містяться в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року (з послідуючими змінами) «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно яких, судам, з урахуванням ступеня тяжкості злочину, даних про особу винного належить обговорювати питання про призначення більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва та наркоманії, за наявності рецидиву злочину та у складі організованих груп, і менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочин, щиро розкаялися у вчиненому та активно сприяли розкриттю злочину.
Як вбачається з вироку, суд при призначенні покарання ОСОБА_6 врахував ступінь тяжкості скоєних нею кримінальних правопорушень, особу обвинуваченої, яка на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, її характеризуючі дані за місцем проживання, негативне ставлення до скоєного, обставини, що пом'якшують покарання - щире каяття та активне сприяння в розкриттю злочину, відсутність обтяжуючих покарання обставин і призначив мінімальне покарання, передбачене, як санкцією ч. 1 ст. 307, так і ч. 2 ст. 307 КК України.
Між тим, згідно положень ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, має право призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого покарання, не зазначеного в санкції статті за це кримінальне правопорушення.
Відповідно до висновку, викладеного в постанові ККС Верховного суду від 24.06.2021 року у справі № 748/1950/18, виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
При апеляційному розгляді встановлено, що ОСОБА_6 вперше притягується до кримінальної відповідальності, є особою молодого віку, позбавленою батьківського піклування з 14-ти річного віку, як сирота, зростала у складних життєвих обставинах, що, згідно її тверджень, і вплинуло на причетність до здійснення злочинної діяльності.
Як в ході досудового розслідування, так і в ході судового слідства ОСОБА_6 повністю визнала свою вину, активно сприяла у розкритті кримінальних правопорушень, зокрема, збуту психотропної речовини в ході оперативних закупок, щиро розкаялася у вчиненому , позитивно характеризується , перебуваючи тривалий час у ДУ « Рівненський слідчий ізолятор», і обтяжуючих покарання обставин ні досудовим розслідуванням, ні судом не встановлено.
Вищевказане та поведінка обвинуваченої протягом досудового, судового слідства і по даний час дає підстави вважати, що ОСОБА_6 усвідомила свою протиправну діяльність, що підтвердила і сама ОСОБА_6 в ході розгляду апеляційної скарги, щиро розкаюючись у вчиненому.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за можливе змінити вирок в частині призначеного покарання і обрати ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, що буде слугувати виправленню обвинуваченої та попередженню вчинення нових кримінальних правопорушень, однак, у виді позбавлення волі без звільнення від відбування покарання, оскільки діяння кваліфікуються, як тяжкі, і містять підвищену суспільну небезпеку на шкоду здоров'я населення.
Керуючись ст. ст. 404-405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 22 липня 2025 року щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання змінити.
Призначити ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України покарання - два роки позбавлення волі.
За ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України - три роки позбавлення волі з конфіскацією майна.
На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання призначити - три роки позбавлення волі з конфіскацією майна.
В решті вирок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена учасниками судового провадження в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту проголошення ухвали, ОСОБА_6 - в цей же строк з моменту отримання копії ухвали.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3