Справа № 541/2023/22 Номер провадження 22-ц/814/2018/25Головуючий у 1-й інстанції Вірченко О. М. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.
28 жовтня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Одринської Т.В.,
суддів Панченка О.О., Пікуля В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Полтава цивільнусправу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу
за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 14 лютого 2025 року,
У серпні 2022 року МТСБУ звернулось до суду першої інстанції із вказаним позовом, у якому просило стягнути з відповідача завдану шкоду в порядку регресу в розмірі 20 100 грн та сплачений судовий збір.
Позов обгрунтовано тим, що 05 жовтня 2019 року о 19 год 20 хв. в м. Миргороді по вул. Сорочинській відбулась дорожньо-транспортна пригода, а саме - ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «ВАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , внаслідок чого пішохода було відкинуто на зустрічну смугу, де водій транспортного засобу «Daewoo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 ще раз наїхав на ОСОБА_3 . Внаслідок вищевказаної ДТП потерпіла загинула на місці.
Відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 31 січня 2020 року по справі № 12019170000000350 кримінальне провадження закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зазначено, що цивільно-правова відповідальність відповідача на момент настання ДТП застрахована не була.
На виконання вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивачем на користь потерпілої сторони було відшкодовано 50 % витрат на спорудження надгробного пам'ятника, вартість якого становила 40 200 грн, що склало 20 100 грн.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 14 лютого 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що суд позбавлений можливості перевірити наявність підстав та правильність нарахування позивачем суми відшкодування.
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржило Моторне (транспортне) страхове бюро України, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норми матеріального права, просило скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обгрунтовано тим, що суд помилково прийшов до висновку, що обсяг вини є не доведеним у зв'язку з тим, що у відповідності до п. 36.3. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір шкоди розподіляється шляхом поділу такої шкоди на кількість винних осіб.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлені строки не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи категорію справи, ціну позову розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
У відповідності до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. (ч. 1 ст. 263 ЦПК України).
Оскаржуване судове рішення не відповідає вказаним вимогам.
Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що учасниками ДТП були водії двох транспортних засобів, відомості про відсоток вини кожного з них у даній ДТП відсутні, а також відсутні дані про можливість отримання потерпілою смертельних травм від дій водія ОСОБА_1 , місцевий суд прийшов до висновку про відсутність можливості перевірити наявність підстав та правильність нарахування позивачем суми відшкодування.
Проте з таким висновком суду першої інстанції апеляційний суд не погоджується, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 05 жовтня 2019 року приблизно о 19 год 20 хв. навпроти будинку, розташованого за адресою: Полтавська обл., м. Миргород, вул. Сорочинська, 123, автомобіль марки «ВАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , у межах своєї смуги для руху вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , яка переходила проїжджу частину. Внаслідок наїзду тіло потерпілої упало на зустрічну смугу, після чого її переїхав автомобіль «Daewoo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Від отриманих внаслідок ДТП травм потерпіла загинула на місці пригоди.
Постановою від 31 січня 2020 року старшим слідчим ВРЗСТ СУ ГУНП в Полтавській області Стець М.В. було закрито кримінальне провадження № 12019170000000350 від 06 жовтня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Кримінальне провадження було закрите у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, оскільки причиною дорожньо-транспортної пригоди є порушення п. 4.7, 4.14 (а,б,г) Правил дорожнього руху України з боку пішохода ОСОБА_3 .
Згідно з довідкою про дорожньо-транспортну пригоду від 19 серпня 2020 року № 3019279653331835 цивільно-правова відповідальність відповідача на момент скоєння ДТП застрахована не була.
У відповідності з накладною б/н від 13 липня 2020 року та розрахунковою квитанцією № 186361 від 13 липня 2020 року потерпілою ОСОБА_4 було сплачено за пам'ятник грошову суму в розмірі 40 200 грн.
Відповідно до повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 27 жовтня 2020 року ПрАТ «СК «Провідна», якою було застраховано відповідальність ОСОБА_2 , на користь потерпілої ОСОБА_4 відшкодовано 50 % від заявленої суми - 40 200 грн страхового відшкодування, пов'язаного із витратами на виготовлення та спорудження надгробного пам'ятника.
На підставі заяви про виплату страхового відшкодування представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 від 27 жовтня 2020 року у відповідності з довідкою МТСБУ про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих від 11 листопада 2020 року № 1, наказу МТСБУ від 16 листопада 2020 року № 3.1/2026 «Про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих» та платіжного доручення від 16 листопада 2020 року № 2544549 позивачем на користь представника потерпілої було сплачено 20 100 грн за шкоду, заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди.
Частинами 1-3 статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.
Частиною 1 статті 1201 ЦК України передбачено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.
Згідно з частинами 1, 2, 5 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Як зазначається в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.05.2016 року по справі №607/18544/14-ц шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела, а завдана ним моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, у тому числі якщо шкоду завдано смертю фізичної особи. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Отже, обов'язок доведення вини, власника або володільця джерела підвищеної небезпеки покладено саме на власника або володільця джерела підвищеної небезпеки.
Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2018 року № 61-44173св18 (справа №336/3665/16-ц).
Відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів'дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки (п. 1.12 ст. 1 цього закону).
На підставі п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до п. 21.1 ст. 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов'язана мати при собі страховий поліс (сертифікат).
За п. 21.3 ст. 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з урахуванням положень п. 21.3 ст. 21 Закону на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.
Відповідно до пп. «а» п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам п. 1.7 ст. 1 Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Так на підставі п. 27.2 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст. 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується, зокрема, батькам, які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно.
Також згідно із п. 27.4 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик заподіювача шкоди, який хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року по справі № 755/18006/15-ц.
За ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно до пп. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у п. 13.1 ст. 13 Закону.
Згідно із ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
За ч. 3 ст. 1193 ЦК України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування, зокрема, шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.
Відсутність провини водія забезпеченого транспортного засобу не звільняє від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, страховиком особи, яка завдала шкоду смертю фізичної особи.
При цьому відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Особливість ж правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія завдавача шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою. Вина завдавача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили, тому її називають підвищеною. Отже, відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу не звільняє від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 26 квітня 2022 року по справі № 184/1461/20-ц.
На підставі наведеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач повинен відшкодувати позивачу страхове відшкодування, виплачене потерпілим внаслідок ДТП за участі відповідача, що було заподіяно при експлуатації ним незабезпеченого транспортного засобу.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 27 жовтня 2020 року ПрАТ «СК «Провідна», якою було застраховано відповідальність ОСОБА_2 , на користь потерпілої ОСОБА_4 відшкодовано 50 % від заявленої суми - 40 200 грн страхового відшкодування, пов'язаного із витратами на виготовлення та спорудження надгробного пам'ятника.
Враховуючи те, що МТСБУ в силу вимог статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснило регламентну виплату потерпілій стороні. Відповідач на час вчинення ДТП не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а відсутність його вини як водія автотранспортного засобу та закриття відносно нього кримінального провадження не звільняє останнього від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відповідно до положень статті 1187 ЦК України цивільно-правова відповідальність наступає і без вини водія, за винятком умов, передбачених частиною п'ятою цієї статті ЦК України.
Таким чином, МТСБУ має право зворотної вимоги у порядку частини першої статті 1191 ЦК України.
Отже, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що відсутність вини водія транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє останнього від обов'язку відшкодувати шкоду завдану джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відповідно до статті 1187 ЦК України відповідальність наступає і без вини водія.
Оскільки суд першої інстанції не звернув належної уваги на зазначені обставини справи, не надав оцінки доказам, рішення суду підлягає скасуванню на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Так, за подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2481,00 грн, а за подання апеляційної скарги сплаті підлягав судовий збір у розмірі 2977,20 грн.
В зв'язку тим, що позовні вимоги задоволені у повному обсязі, з ОСОБА_1 на користь МТСБУ належить стягнути сплачений останнім судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 5458,20 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 383, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України - задовольнити.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 14 лютого 2025 року - скасувати. Ухвалити нове.
Позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України завдану шкоду в порядку регресу в розмірі 20 100,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України судовий збір у розмірі 5458,20 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, постанова може бути оскаржена протягом тридцяти днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.
Головуючий Т.В. Одринська
Судді О.О. Панченко
В.П. Пікуль