Справа № 645/5938/20 Номер провадження 22-ц/814/3011/25Головуючий у 1-й інстанції Гольник Л. В. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В.
28 жовтня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Дряниця Ю.В.,
судді Пилипчук Л.І., Чумак О.В.,
секретар: Чемерис А.К.
за участю: ОСОБА_1 , адвоката Шохи Л.В., представника ТОВ «АНСУ» Трофименка Р.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 01 травня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи: Державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скульська Тетяна Анатоліївна, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договорів про відступлення прав вимоги, про скасування рішення державного реєстратора та скасування внесеного ним запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно
12.10.2020 року позивач звернувся до Фрунзенського районного суду м. Харкова з позовною заявою до ПАТ «БАНК ТАВРИКА», ТОВ «АНСУ», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК», в якому просив:
- визнати недійсним договір №62/07-ВФЛ про відступлення (купівлі - продажу) прав вимоги, укладений 04.10.2017 між ПАТ «БАНК «ТАВРИКА», від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Караченцев А.Ю., та ТОВ «АНСУ»;
- визнати недійсним договір про відступлення прав за договором іпотеки, укладений 04.10.2017 між ПАТ «БАНК «ТАВРИКА», від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Караченцев А.Ю., та ТОВ «АНСУ»;
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Скульської Тетяни Анатоліївни №37398669 від 04.10.2017 про державну реєстрацію заміни іпотекодержателя щодо квартири АДРЕСА_1 з АТ «БАНК «Таврика» на ТОВ «АНСУ»;
- скасувати внесений 04.10.2017 державним реєстратором - приватним нотаріусом КМНО Скульською Т.А. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис, відповідно до якого ТОВ «АНСУ» є іпотекодержателем квартири АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 18.12.2007 АТ «БАНК «ТАВРИКА» надав ОСОБА_2 кредит у сумі 50 000 дол. США строком повернення до 18.12.2012. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_2 передала AT «БАНК «ТАВРИКА» в іпотеку нерухоме майно у вигляді квартири АДРЕСА_1 .
Київським районним судом м. Харкова рішенням від 12.02.2014, залишеним без змін апеляційною інстанцією та Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ, у справі №640/21878/13-ц за позовом ОСОБА_2 до AT «БАНК «ТАВРИКА» припинено зобов'язання ОСОБА_2 з 12.11.2013 року, у зв'язку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі, перед AT «БАНК «ТАВРИКА» за кредитним договором № 62/07-ВФЛ від 18.12.2007 року; визнано відсутнім у AT «БАНК «ТАВРИКА» права на стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № 62/07-ВФЛ від 18.12.2007 року; визнано припиненим з 12.11.2013 року договір іпотеки від 18.12.2007 року, укладений між AT «БАНК «ТАВРИКА» та ОСОБА_2 ; визнано відсутнім у AT «БАНК «ТАВРИКА» право на предмет іпотеки за договором іпотеки від 18.12.2007 року - квартиру АДРЕСА_1 .
21.05.2014 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Постановою Верховного Суду України від 16.09.2015 року ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.09.2014 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 22.06.2016 у справі № 640/21878/13-ц касаційна скарга AT «БАНК «ТАВРИКА» задоволена частково, рішення Київського районного суду м. Харкова від 12.02.2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 31.03.2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 15.12.2016 позовну заяву ОСОБА_2 до AT «БАНК «ТАВРИКА» про припинення іпотеки залишено без розгляду.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13.11.2018 у справі №645/3592/16-ц в задоволенні позовних вимог AT «БАНК «ТАВРИКА» про визнання недійсними укладеного 21.05.2014 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору купівлі - продажу вказаної квартири відмовлено повністю.
04.10.2017 року АТ «БАНК «ТАВРИКА», від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «БАНК «ТАВРИКА» Караченцев А.Ю., та ТОВ «АНСУ» уклали договір №62/07-ВФЛ про відступлення (купівлю - продаж) прав вимог. Водночас на підставі вказаного договору між AT «БАНК «ТАВРИКА» та ТОВ «АНСУ» 04.10.2017 було укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки, відповідно до якого Банк, як первісний іпотекодержатель, відступив (передав) належне йому право вимоги ТОВ «АНСУ», як новому іпотекодержателю, предметом договору іпотеки була квартира за адресою: АДРЕСА_2
На підставі вказаного договору про відступлення прав за договором іпотеки державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Скульською Т.А. було прийняте рішення № 37398669 від 04.10.2017 про державну реєстрацію іпотеки на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 за ТОВ «АНСУ».
Позивач вважає, що вказані договори про відступлення права вимоги, та рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Скульської Т.А. безпосередньо стосуються квартири АДРЕСА_1 і є підставою для звернення стягнення на неї ТОВ «АНСУ», що порушує право власності на вказану квартиру позивача ОСОБА_1 , який є її добросовісним набувачем.
Крім того, позивач вважав, що вказані договори про відступлення прав від 04.10.2017, укладені між AT «БАНК «ТАВРИКА» та ТОВ «АНСУ», не відповідають вимогам чинного законодавства і є недійсними, вони не спричиняють відповідні юридичні наслідки і не можуть бути підставами для прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію іпотеки на вказану квартиру за ТОВ «АНСУ».
Вказує, що борг ОСОБА_2 перед АТ «БАНК «ТАВРИКА» становив 62545,71 доларів США, що визначено рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18.07.2011 року. Таку ж суму мали право відступити право вимоги новому кредитору. Проте АТ «БАНК «ТАВРИКА» відступило ТОВ «АНСУ» право вимоги на суму 67167,07 доларів США. Оскільки вимоги не відповідають дійсності, то укладений договір відступлення вимог є недійсним в зв'язку з його невідповідністю положенням ст. 514 ЦК України.
В подальшому до Фрунзенського районного суду м. Харкова позивач подав уточнені позовні заяви, в яких просив задовольнити позовні вимоги з підстав порушення вимог ст. 227 ЦК України. Вказує, що боржник ОСОБА_2 та іпотекодавець ОСОБА_1 в зв'язку з відступленням прав вимоги від ПАТ «БАНК «ТАВРИКА» до ТОВ «АНСУ» мали здійснювати повернення на користь ТОВ «АНСУ» отриманого ОСОБА_2 у банку валютного кредиту виключно в доларах США. При цьому у кредитному договорі взагалі не передбачалося можливість повернення кредитного боргу у гривні та не передбачалося визначення розміру цього боргу в грошовому еквіваленті у національній валюті України на день платежу.
Між тим, ТОВ «АНСУ» не є банківською установою та не має генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій і не має банківського валютного рахунку, що унеможливлює погашення валютного боргу боржником та іпотекодавцем.
Крім того, у договорі про відступлення прав вимоги взагалі не згадується ОСОБА_1 . Договір № 62/07/ВФЛ від 04.10.2017 є недійсним з підстав порушення 514, 517, 638 ЦК України, оскільки ТОВ «АНСУ» набуло в незаконний спосіб право вимоги до ОСОБА_1 , уклавши договір при тому, що конкретний розмір цієї вимоги не визначений через відсутність у сторін договору первісних платіжних або зведених бухгалтерських документів.
Недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Іпотекою може бути забезпечене лише дійсне зобов'язання. Просив суд задовольнити позовні вимоги. (т. 2, а.с.215-228).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Полтави від 01.05.2025 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи: Державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скульська Тетяна Анатоліївна, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договорів про відступлення прав вимоги, про скасування рішення державного реєстратора та скасування внесеного ним запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відмовлено у повному обсязі.
З рішенням суду не погодився позивач. У доводах апеляційної скарги вважає висновки районного суду помилковими. Наводить доводи, аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві стосовно предмету спору. Зокрема вказує, що районним судом не було взято до уваги той факт, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 перейшло до позивача на підставі договору купівлі-продажу в той час, коли на неї не було накладеного жодного обтяження, а отже вважає, що він є добросовісним набувачем. Вважає, що зазначена обставина спростовує можливість поширення на нього статуса іпотекодержателя, а на квартиру - статусу іпотечного майна, що в свою чергу виключає можливість вчинення щодо спірної квартири іншими особами будь яких угод. Наголошує, що добросовісне набуття вільного від іпотеки майна виключає поширення на доросовісного набувача статусу іпотекодавця.
Крім того, посилається також на недоведення факту оплати ТОВ «АНСУ» коштів за договором про відступлення права вимоги від 04.10.2017, що на його думку свідчить про відсутність передачі права вимоги від ПАТ «Банк ТАВРИКА» до ТОВ «АНСУ».
Представниками ТОВ «АНСУ» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надано відзиви на апеляційну скаргу, у доводах яких вважають рішення місцевого суду законним та обґрунтованим, просять суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.
Позивачем надано заперечення на відзив, у якому наведені доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та клопотання щодо задоволення апеляційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приймає до уваги наступне.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 04.10.2017 року укладено Договір № 62/07-ВФЛ про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги між ПАТ «БАНК «ТАВРИКА», від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БАНК «ТАВРИКА» Караченцев А.Ю. та ТОВ «АНСУ» відповідно до результатів електронних торгів з продажу майна АТ «БАНК «ТАВРИКА», оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2017-08-04-000065-b від 17.08.2017 за лотом № Q82678b9225. Відповідно до цього Договору Банк відступає шляхом продажу Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває у повному обсязі та на умовах, визначених Договором, права вимоги Банку до позичальника та/або заставодавців (іпотекодавців), зазначених у Додатку № 1 до цього Договору, надалі за текстом - Боржники, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників, страховиків, та інших осіб, до яких перейшли обов'язки Боржників або які зобов'язані виконувати обов'язки Божників за кредитними договорами (договорами про надання кредиту та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків (т.1, а.с.213-215).
04.10.2017 АТ «БАНК «ТАВРИКА», від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БАНК «ТАВРИКА» Караченцев А.Ю., та ТОВ «АНСУ» уклали договір про відступлення прав за договором іпотеки. У зв'язку з укладенням сторонами Договору про відступлення (купівлі-продажу - прав вимоги №62/07-ВФЛ від 04.10.2017 прав за кредитним договором №62/07-ВФЛ від 18.12.2007 року, з урахуванням всіх додатків, договорів про внесення змін або доповнень до основного договору, що укладений між Первісним іпотекодержателем та Позичальником - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , Первісний іпотекодержатель передає, а Новий іпотекодержатель приймає всі права за договором іпотеки (т. 2, а.с.55-56).
Згідно платіжного доручення № 152 від 31.08.2017 року ТОВ «АНСУ» перерахувало оплату в розмірі 81214,00 грн за відступлення права вимоги за кредитним договором № 62/07-ВФЛ згідно протоколу № UA-EA-2017-08-04-000065-b від 17.08.2017 (т. 1, а.с.216).
Ухвалою Фрунзенського районного суду міста Харкова від 13.04.2018 року, залишеною без змін постановою апеляційного суду Харківської області від 26.07.2018 року (т. 1, а.с. 113-114), заяву ТОВ «АНСУ» про заміну сторони позивача у цивільній справі за позовом ПАТ «БАНК ТАВРИКА» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Трощій І. В., про визнання договору купівлі - продажу недійсним, задоволено. Замінено сторону позивача у цивільній справі № 645/3592/16-ц, за позовом ПАТ «БАНК ТАВРИКА» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Трощій І. В., про визнання договору купівлі - продажу недійсним, а саме: замінено позивача - ПАТ «БАНК ТАВРИКА» на позивача - ТОВ «АНСУ» у зв'язку з переходом до ТОВ «АНСУ» прав кредитора відповідно до Договору купівлі - продажу прав вимоги за кредитним договором №62/07-ВФЛ від 04.10.2007 року.
Постановою Верховного Суду від 22.04.2020 року у справі № 645/3592/16-ц залишені без змін ухвала Фрунзенського районного суду міста Харкова від 13.04.2018 року та постанова апеляційного суду Харківської області від 26.07.2018 року.
Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 13.11.2018 року у справі №645/3592/16-ц позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договору купівлі-продажу та договору іпотеки, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Трощій Ірина В'ячеславівна - залишено без задоволення (т. 1. а.с.109-112). У вказаному рішенні вказано, «… суд робить висновок про збереження обтяження майна іпотекою внаслідок скасування рішення суду щодо припинення іпотеки та про поширення на ОСОБА_1 відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» статусу іпотекодавця за іпотечним договором, враховуючи те, що до нього перейшло право власності на квартиру, яка є предметом іпотеки».
Відмовляючи у задоволенні позову районний суд вказав, що наведені позивачем обставини в їх сукупності не є підставами для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги. При цьому суд зауважив, що належних та допустимих доказів порушення оспрюваними договорами його прав та законних інтересів позивач не надав.
Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами першою-третьою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
За змістом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).
Отже, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов'язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Таким чином, захисту у суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
Під час вирішення позову про визнання недійсним оскаржуваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, -перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Подібний за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, від 30 червня 2020 року у справі № 310/4921/17 (провадження № 61-7016св19).
У постановах від 09 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (провадження № 12-45гс21) та від 16 листопада 2022 року у справі № 911/3135/20 (провадження № 12-10гс22) Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Вказані висновки наведені також у постанові Верховного Суду від 01 січня 2025 року у справі № 569/14588/21, провадження № 61-13784 св 24.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд, відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Звертаючись до суду з позовом та у доводах апеляційної скарги позивач зазначає, що вважає себе добросовісним набувачем спірної квартири, оскільки на момент укладення ним договору купівлі-продажу жодних заборон на відчуження квартири не було. Аналогічні доводи, викладено у апеляційній скарзі. З наведених підстав вважає, що оспорювані договору відступлення права вимоги порушують права позивача, як власника квартири.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За змістом частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Встановлено, що у справі №645/4060/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АНСУ" до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні майном, рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року, залишеною без змім постановою Верховного Суду від 24 червня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «АНСУ» задоволено частково. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 червня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.
Виселено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовити.
Зупинено виконання постанови в частині виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 на період дії в Україні воєнного стану та на тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів того, що укладаючи договір купівлі-продажу квартири, яка є предметом іпотеки, іпотекодержателем було надано письмову згоду на відчуження предмета іпотеки, тобто продаж спірної квартири відбувся всупереч вимогам договору іпотеки та безпосередньої заборони, яка передбачена статтею 9 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя відчужувати предмет іпотеки. Такі дії відповідачів свідчать про їх недобросовісну поведінку, яка є недопустимою та такою, що суперечить чинному законодавству та зобов'язанням, взятим на себе іпотекодателем в укладеному договорі.
Оскільки судовими рішеннями встановлено, як факт недобросовісної поведінки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 при укладенні договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , так і збереження обтяження майна - зазначеної квартири іпотекою внаслідок скасування рішення суду щодо припинення іпотеки, а також поширення на ОСОБА_1 відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» статусу іпотекодавця за іпотечним договором колегія суддів доходить висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги про те, що позивач ОСОБА_1 є добросовісним набувачем зазначеної квартири, яка є предметом іпотеки.
У даній справі предметом оскаржуваних позивачем договорів є право вимоги кредитора до боржника за договором кредиту, та за договором іпотеки.
Встановлено, що позивач має статус іпотекодавця за іпотечним договором предметом якого є квартири АДРЕСА_1 , добросовісність набуття ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру спростована в судовому порядку, зобов'язання за кредитним договором на даний час не виконані, а позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу того, щодо заміна кредитора у зобов'язанні якимось чином порушує його права як іпотекодавця. При цьому, позиція позивача зводиться лише до незгоди з оспорюваними договорами про відступлення права вимоги.
З огляду на наведене, районний суд дійшов вірного висновку, що належних та допустимих доказів порушення оспрюваними договорами своїх прав та законних інтересів позивач не надав.
Обставин, встановлених місцевим судом, позивач у апеляційній скарзі не спростував.
Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів на власну користь та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правомірно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, що підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення по суті спору, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування судового рішення, з підстав, наведених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 01 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя - доповідач: Ю. В. Дряниця
Судді : Л. І. Пилипчук
О.В. Чумак