Житомирський апеляційний суд
Справа №279/4451/25 Головуючий у 1-й інст. Недашківська Л. А.
Категорія 63 Доповідач Павицька Т. М.
10 листопада 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Шевчук А.М., Борисюка Р.М.,
розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін м. Житомирі цивільну справу №279/4451/25 за позовом Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №1 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 15 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Недашківської Л.А. у м. Коростені,
У липні 2025 року Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №1 звернулося до суду з даним позовом у якому просило стягнути з ОСОБА_1 борг за отримані послуги з управління багатоквартирним будинком в сумі 20367,57 грн та судові витрати. позов мотивовано тим, що відповідач є власником квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Управління вказаним будинком здійснюється управителем на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, укладеного відповідно до Законів України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та "Про житлово-комунальні послуги." Вказаний будинок знаходиться на обслуговуванні КВЖРЕП №1 та відповідно до договору №25/уп.жф від 01.06.2019 року ОСОБА_1 користується послугами позивача, однак оплату за отримані послуги вчасно не проводила. В травні 2025 року КВЖРЕП-1 звернулось до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за отримані послуги з управління багатоквартирним будинком, що виникла з причин нерегулярної сплати за спожиті послуги. Ухвалою суду першої інстанції від 25.06.2025 року судовий наказ за заявою боржника був скасований, тому станом на 22.07.2025 року заборгованість за спожиті послуги за період з 01.07.2021 року по 01.07.2025 року збільшилась та становить 20367,57 грн.
Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 15 вересня 2025 року позов комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь комунального виробничогожитлового ремонтно-луатаційного підприємства 1 боргза отримані послуги з управління багатоквартирним будинком в розмірі 20367,57 грн та судові витрати в сумі 3028,00 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - Теницький М.М. подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, а також стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення є незаконним та необґрунтованими, ухвалене з порушенням норм законодавства України. Зазначає, що судом викладено норми законодавства, які втратили чинність ще 09.11.2017 року з прийняттям Закону України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги». Так, майже вся мотивувальна частина оскаржуваного рішення (абзаци 10, 11, 12, 13, 14, 15), містить посилання на статті Закону України від 24.06.2004 № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги», який втратив чинність ще 2017 року, та не може бути застосований до правовідносин, які виникли в період нарахування позивачем спірної заборгованості. Закон же, чинний на момент існування спірних правовідносин, не містить зазначених в рішенні норм. Також, абзац 17 мотивувальної частини оспорюваного рішення містить посилання на «правову позицію» Верховного Суду, проте, зазначені постанови Верховного Суду не містять такої правової позиції. Застосування судом під час ухвалення рішення норм права, які не є чинними, суперечить законодавству України, та позбавляє відповідача можливості об'єктивно та аргументовано захищати свої законні права. Також, незрозумілим є абзац 20 рішення: «відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по договору по 01.06.2019 року не надав», оскільки позивачем було зазначено розрахунок спірної заборгованості за період з 01.07.2021 року до 01.07.2025 року, та розгляд судом доказів до 01.06.2019 року виходить за межі позовних вимог, та навіть за межі спірних правовідносин між позивачем та відповідачем, оскільки такі правовідносини (зі слів позивача) могли виникнути лише з моменту підписання договору №25/8уп.жф від 01.06.2019 року. Збори співвласників будинку відповідача не проводилися, повідомлення про їх проведення ніде не розміщувалося, повідомлення про рішення, прийняте зборами співвласників нікому зі співвласників надане не було, та рішення про обрання управителем будинку саме КВЖРЕП № 1 у встановленому законом порядку не приймалося. Відповідач особисто у зборах співвласників участі не брала та про жодне рішення повідомлена не була. Натомість, з метою підтвердження того, що саме КВЖРЕП № 1 є управителем будинку відповідача, стягувачем було надано копію договору №25/ уп.жф від 01.06.2019 року, укладеного між КВЖРЕП № 1 та ОСОБА_3 , якого (згідно преамбули договору) зазначено уповноваженим зборами співвласників мого будинку. Копію договору відповідач отримала під час подання позивачем заяви про видачу судового наказу. Проте, гр. ОСОБА_3 даний договір підписаний не був, а підписаний ОСОБА_4 , особа в якої повноваження на підписання договору в договорі не визначені. При цьому, ні ОСОБА_3 ні ОСОБА_4 повноважень на заключення такого договору співвласниками будинку надано не було. З ким саме з даних осіб було заключено договір з тексту договору встановити не являється можливим (особи в преамбулі та в місці для підпису відрізняються). Таким чином, зазначений договір не може бути визнаний належним документом, який підтверджує повноваження позивача на управління будинком, і, як результат, на отримання від відповідача плати за такі послуги. При цьому, жодних послуг КВЖРЕП № 1 будинку не надає та обов'язків, передбачених ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» не виконує. Управління будинком відповідача, поточні та капітальні ремонти, прибирання та ін. здійснюється співвласниками самостійно без участі КВЖРЕП № 1.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
Відповідно до договору № 25/уп.жф від 01.06.2019 року про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, який укладено між КВЖРЕП №1 в особі ОСОБА_5 та співвласників будинку в особі ОСОБА_3 , позивач має статус управителя будинком по АДРЕСА_3 .
Відповідно до п.6 вказаного договору кожен співвласник зобов'язаний оплачувати управителеві надані послуги з управління в порядку, за ціною та у строки, встановлені цим договором. Також договором визначено строки проведення оплати за отримані послуги, тарифи. Договором обумовлено його строк дії, умови продовження дії договору та порядок розірвання договору, відповідальність сторін.
З особового рахунку № НОМЕР_1 та довідки від 22.07.2025 року №636 вбачається, що заборгованість за спожиті послуги з управління будинком по квартирі АДРЕСА_2 за період з 01.07.2021 року по 01.07.2025 року, станом на 22.07.2025 року становить 20367 грн.57 коп.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по договору від 01.06.2019 року не надала.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Предметом даного спору є стягнення внеску на утримання будинку та прибудинкової території.
Правовідносини, що виникли між сторонами на їх підставі, мають наступне правове регулювання.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Конституції України, з якою кореспондується частина 4 ст. 319 ЦК України, власність зобов'язує, власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 1 Закону України « Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (далі Закон) багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об'єктами нерухомого майна; співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.
Згідно із ст. 9 вищевказаного Закону управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об'єднань співвласників багатоквартирного будинку).
Відповідно до ст. 11 Закону управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором.
Частиною 2 ст.12 Закону визначено, що витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат.
Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону співвласники зобов'язані: забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку; забезпечувати технічне обслуговування та у разі необхідності проведення поточного і капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку; використовувати спільне майно багатоквартирного будинку за призначенням; додержуватися вимог правил утримання багатоквартирного будинку і прибудинкової території, правил пожежної безпеки, санітарних норм; виконувати рішення зборів співвласників; забезпечувати додержання вимог житлового і містобудівного законодавства щодо проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення приміщень або їх частин; відшкодовувати збитки, завдані майну інших співвласників та спільному майну багатоквартирного будинку; додержуватися чистоти в місцях загального користування і тиші згідно з вимогами законодавства; забезпечувати поточний огляд і періодичне обстеження прийнятого в експлуатацію в установленому законодавством порядку багатоквартирного будинку протягом усього життєвого циклу будинку та нести відповідальність за неналежну експлуатацію згідно із законом; своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належить, зокрема, житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.
Послуга з управління багатоквартирним будинком включає утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньо будинкових систем (крім обслуговування внутрішньо будинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку.
Відповідно до п. 29 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання послуги з управління багатоквартирним будинком та Типового договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком» від 05 вересня 2018 року №712 плата за послугу з управління вноситься щомісяця до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, якщо інший порядок та строки не визначені договором управління. За бажанням співвласника оплата послуги з управління може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів.
У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 .
Вона отримує послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території, при цьому з липня 2021 року в повному обсязі не виконує зобов'язання по їх оплаті, чим спричинили позивачу, який є організацією, що обслуговує даний будинок в частині вказаних послуг, матеріальні збитки у вигляді не отримання у повному обсязі плати, яка становить 20367,57 грн.
Оскільки відповідач в добровільному порядку не здійснює погашення заборгованості з оплати послуг по утриманню будинку та прибудинкової території, то позивач звернувся до суду з даним позовом з вимогою стягнути відповідну суму заборгованості.
За змістом ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно вимог ст. ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
У даній справі, вбачається, що позивач, як управитель будинку, в якому відповідач проживає та має у власності квартиру, несе витрати з утримання будинку і прибудинкової території та надає послуги його мешканцям.
Статтею 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг споживач має право викликати виконавця комунальних послуг (його представника) для перевірки кількості та/або якості наданих послуг. За результатами перевірки якості надання комунальних послуг або якості послуг з управління багатоквартирним будинком складається акт-претензія, який підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком). Акт-претензія складається виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) та споживачем і повинен містити інформацію про те, в чому полягало ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальної послуги або послуги з управління багатоквартирним будинком, дату (строк) її ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості, а також іншу інформацію, що характеризує ненадання послуг, надання їх не в повному обсязі або неналежної якості. Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) протягом п'яти робочих днів вирішує питання щодо задоволення вимог, викладених в акті-претензії, або видає (надсилає) споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензії. У разі ненадання виконавцем (управителем) відповіді в установлений строк претензії споживача вважаються визнаними таким виконавцем (управителем).
Однак в матеріалах справи відсутні акти-претензії, складені за зверненнями відповідача, які б підтверджували ненадання КВЖРЕП №1 послуг з утримання будинку та прибудинкової території чи надання таких неналежної якості.
Також, ОСОБА_1 не спростовано заявленого розміру заборгованості, свого контрозрахунку не надала.
З огляду на це, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача заборгованості зі сплати послуг з управління багатоквартирним будинком, що утворилася за період з 01.07.2021 по 01.07.2025, розмір яких складає 20367,57 грн
Доводи апеляційної скарги щодо неправомірності укладення договору № 25/уп.жф від 01.06.2019 року про надання послуги з управління багатоквартирним будинком на правильність судового рішення не впливають, оскільки суд першої інстанції розглянув справу в межах позовних вимог заявлених КВЖРЕП №1.
Разом з тим, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, помилково послався на норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IТ від 24.06.2004 року, який втратив чинність на підставі Закону № 2189 -VIII від 09.11.2017 року.
Пунктом 4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставою зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення апеляційної скарги і зміни рішення суду першої інстанції, із виключенням з мотивувальної частини рішення посилання за норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року №1875-IТ.
Оскільки судом апеляційної інстанції змінено рішення суду в частині застосування норм матеріального права, тому питання перерозподілу судових витрат не вирішується апеляційним судом, а судові витрати залишаються за сторонами.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 15 вересня 2025 року змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання за норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року №1875-IТ.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді