Житомирський апеляційний суд
Справа №295/17262/24 Головуючий у 1-й інст. Перекупка І. Г.
Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М.
10 листопада 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Борисюка Р.М., Шевчук А.М.
розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №295/17262/24 за заявою ОСОБА_1 про скасування судового наказу від 02 грудня 2024 року у справі №295/17262/24 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомирська обласна енергопостачальна компанія» про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію з ОСОБА_1 , за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 25 червня 2025 року, постановлену під головуванням судді Перекупки І.Г. в м. Житомирі,
У листопаді 2024 року ТОВ «Житомирська обласна енергопостачальна компанія» звернулася до суду із заявою, у якій просила видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за фактично спожиту електричну енергію в сумі 5007,84 грн.
02 грудня 2024 року Богунським районним судом м. Житомира видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Житомирська обласна енергопостачальна компанія» заборгованість за фактичну спожиту електричну енергію в розмірі 5007,84 грн за період з 01.05.2024 по 01.11.2024. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Житомирська обласна енергопостачальна компанія» судовий збір в сумі 302,80 грн.
23 червня 2025 року ОСОБА_1 подала заяву про скасування судового наказу, у якій просила:
- визнати судовий наказ по справі №295/17262/24 таким, що має ознаки нікчемної угоди, не має юридичних наслідків, крім наслідків, пов'язаних з його нікчемністю;
- скасувати/анулювати судовий наказ по справі №295/17262/24 за заявою ТОВ «Житомирська обласна енергопостачальна компанія» від 02.12.2024 як такий, що виданий з порушеннями норм процесуального та матеріального права;
- закрити провадження №2-н/295/2035/24.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 25 червня 2025 року в задоволені заяви ОСОБА_1 про поновлення строку оскарження відмовлено. В задоволені заяви ОСОБА_1 про скасування судового наказу від 02.12.2024 по справі №295/17262/24 відмовлено.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про скасування судового наказу.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права. Вказує, що резолютивна частина рішення суду не оформлена та не оголошена, чим створені перешкоди для правильного вирішення справи. Звертає увагу на те, що поштове повідомлення з копією заяви про видачу судового наказу повернулося на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання», а тому доводи суду першої інстанції про пропущення строків для скасування судового наказу є безпідставними. Зазначає, що стягувачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості. Також вказує, що в матеріалах справи відсутні докази споживання електроенергії за адресою: АДРЕСА_1 . Враховуючи вищевикладене просить скасувати ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 25 червня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким скасувати судовий наказ від 02.12.2024 у справі №295/17262/24.
31 жовтня 2025 року на адресу суду від ТОВ «Житомирська обласна енергопостачальна компанія» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що апелянт не довів, як саме неточність (відсутність слова «СУДУ») суттєво вплинула на її права, перешкодила їй зрозуміти суть рішення чи подати апеляційну скаргу, тобто, як вона спричинила перешкоди для правильного вирішення справи. Вважає, що посилання на такий дрібний, суто формальний недолік є проявом надмірного формалізму, що не може слугувати підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції. Вказує, що твердження про те, що дії суду першої інстанції обґрунтовано вказують на підробку документа є некоректним та передчасним, оскільки суд лише констатує факти та оцінює докази, але не здійснює кримінально-правову кваліфікацію чи досудове розслідування. Посилання на порушення доктринальної заборони є абстрактним та не підкріплене належними доказами вчинення кримінального правопорушення. Зазначає, що доводи апелянта про необхідність надання рахунків-фактур та актів виконаних робіт, підписаних бухгалтером і керівником, для підтвердження споживання електроенергії побутовим споживачем є недоречними та ґрунтуються на невірному тлумаченні законодавства, що регулює відносини у сфері комунальних та енергетичних послуг.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо (частина третя статті 19 ЦПК України).
Згідно з частиною другою статті 42 ЦПК України при розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник.
Відповідно до частини першої статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 161 Цивільного процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.
Згідно з частиною другою та третьою статті 167 ЦПК України за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу. Судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути скасований у порядку, передбаченому цим розділом.
Боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина перша статті 170 ЦПК України).
У пункті 3 частини п'ятої статті 170 ЦПК України встановлено, що до заяви про скасування судового наказу додається клопотання про поновлення пропущеного строку, якщо заява подається після спливу строку, передбаченого частиною першою цієї статті.
Відповідно до положень статті 171 ЦПК України, якою врегульовано питання щодо розгляду заяви про скасування судового наказу, заява про скасування судового наказу не пізніше наступного дня передається судді, визначеному у порядку, встановленому статтею 33 цього Кодексу. Заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 170 цього Кодексу, повертається, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви. Суд повертає заяву про скасування судового наказу боржнику також встановивши, що заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його. У разі відсутності підстав для повернення заяви про скасування судового наказу, суддя не пізніше двох днів після її подання постановляє ухвалу про скасування судового наказу, в якій роз'яснює заявнику (стягувачу) його право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження. В ухвалі про скасування судового наказу суд за клопотанням боржника вирішує питання про поворот виконання судового наказу в порядку, встановленому статтею 444 цього Кодексу.
Системний аналіз ст. 170, 171 ЦПК України свідчить про те, що у разі подання неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу суддя постановляє ухвалу про її повернення без розгляду, та у разі подання заяви після закінчення встановленого частиною першою ст. 170 цього Кодексу така заява повертається, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстави для поновлення строку для подання цієї заяви. У разі відсутності підстав для повернення заяви про скасування судового наказу, суддя не пізніше двох днів після її подання постановляє ухвалу про скасування судового наказу.
Тлумачення статей 170 та 171 ЦПК України свідчить, що вони передбачають лише два варіанти завершення розгляду заяви про скасування судового наказу: повернення заяви або скасування судового наказу. Подання заяви про скасування судового наказу у встановлений ЦПК України строк (або його поновлення судом), яка відповідає формі та змісту, встановленим цим Кодексом, є підставою для скасування судового наказу. Постановлення ухвали за результатами розгляду заяви про скасування судового наказу про відмову в її задоволенні, згаданими положенням норм процесуального права не передбачено.
У справі, що переглядається встановлено, що судовий наказ видано відповідно до пункту 3 частини першої статті 161 ЦПК України, що не виключає можливість подання заяви про його скасування.
Відмовляючи у задоволенні заяви про поновлення строку оскарження та про скасування судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 170 цього Кодексу.
Відтак, встановивши, що заява про скасування судового наказу не відповідає вимогам ст. 170 ЦПК України суд першої інстанції повинен був постановити ухвалу про її повернення без розгляду, а не відмовляти у її задоволенні.
Відтак, судом першої інстанції порушено та не правильно застосовано норми процесуального права, що регулюють процедуру скасування судового наказу.
Згідно ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ст. 1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).
Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції визначає гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданого національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п. 1 ст. 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тобто Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та в рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням §1 ст. 6 Конвенції.
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» визначено, що виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.
Висновки про недопущення надмірного формалізму при вирішенні судом питань, пов'язаних з реалізацією особою свого права на доступ до правосуддя, викладені також у постановах Верховного Суду, зокрема від 26 грудня 2019 року у справі №367/8573/17, від 18 грудня 2018 року у справі №761/5894/17, від 09 липня 2019 року у справі №826/6479/18.
У рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому, такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
У рішеннях ЄСПЛ від 26 жовтня 1984 року у справі «Де Куббер проти Бельгії» та від 28 жовтня 1998 року у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» наголошується на тому, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як «явну помилку» (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (рішення ЄСПЛ від 15 листопада 2007 року у справі «Хамідов проти росії»).
Виконуючи вимоги суду, заявник вправі очікувати належне тлумачення судом норм процесуального права, що очевидно надає підстави сподіватись на прийняття рішення у відповідності до норм процесуального права.
Тому, колегія суддів дійшла висновку про те, що постановлення ухвали про відмову у задоволенні заяви про поновлення строку оскарження та про скасування судового наказу не узгоджується з нормами процесуального права, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права заявника на доступ до правосуддя, проголошеного ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви про поновлення строку оскарження та про скасування судового наказу, а доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (стаття 379 ЦПК України).
Оскільки під час вирішення питання про скасування судового наказу судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, а не судом апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 25 червня 2025 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді