Справа № 167/851/25 Провадження №33/802/680/25 Головуючий у 1 інстанції:Требик В. Б.
Доповідач: Денісов В. П.
10 листопада 2025 року місто Луцьк
Суддя Волинського апеляційного суду Денісов В.П., розглянувши апеляційну скаргу захисника на постанову судді Рожищенського районного суду Волинської області від 19 вересня 2025 року щодо ОСОБА_1 ,
Вказаною постановою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП та підданий адміністративному стягненню у вигляді накладення адміністративного штрафу у розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що в гривневому еквіваленті становить 40 800,00 гривень з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів на строк 5 років.
Також стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 605,60 гривень судового збору.
ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за те, що він 7 липня 2025 року о 9:48 на 117 км дороги М-19 у с. Переспа Луцького району Волинської області повторно протягом року керував транспортним засобом - автомобілем марки «Volkswagen Golf» д.н.з. НОМЕР_1 , не маючи права керування таким транспортним засобом.
В поданій апеляційній скарзі захисник вважає постанову судді необґрунтованою. Посилається на те, що суд розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 попри те, що він хворів, мав лихоманку, проходив медичні обстеження та перебував на лікуванні, вказане підтверджується відповідними медичними документами. Зазначає на те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом в стані крайньої необхідності, оскільки він віз товаришів в медичний заклад на їх прохання. Просить постанову суду скасувати та закрити провадження у справі за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
ОСОБА_1 та його захисник Довжик Н.М. в судове засідання апеляційного суду не з'явились, хоча належним чином та завчасно повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується телефонограмою від 24.10.2025 (а.с.127). Жодних клопотань від них про відкладення розгляду справи не надходило.
До суду надійшла заява захисника про розгляд справи за відсутності захисника та ОСОБА_1 ..
А тому відповідно до ч.6 ст.294 КУпАП їх неявка у судове засідання не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, доходжу висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Згідно приписів ст.245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Положеннями ст.280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
З'ясовуючи ці обставини, суд повинен виходити з положень ст.251 КУпАП, згідно з якою доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, суд, з урахуванням вимог ст.252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Вказаних вимог закону суд першої інстанції, розглядаючи матеріали про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , дотримався в повній мірі.
Висновки судді про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються зібраними у передбаченому законом порядку, належно дослідженими і оціненими судом доказами у їх сукупності.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, стверджується: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 383856 від 07 липня 2025 року складеного щодо нього за порушення вимог п.2.1а ПДР, в якому викладено обставини вчиненого правопорушення, і в якому ОСОБА_1 власноручно підписався, при цьому в графі пояснення не вказував незгоди щодо вчиненого правопорушення (а.с.5), довідкою УПП у Волинській області від 09 липня 2025 року, згідно якої ОСОБА_1 має повторність вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП та у відповідності до бази даних системи «Інформаційний портал Національної поліції України» про отримання ОСОБА_1 посвідчення водія відсутня (а.с.6), рапортом поліцейського (а.с.7), постановою про накладення адміністративного стягнення за ч.1 ст.122 КУпАП (а.с.8), а також іншими матеріалами справи.
Крім того, факт відсутності у ОСОБА_1 права на керування транспортними засобами апелянтом не оспорюється.
Не заслуговують на увагу доводи захисника про те, що суд розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 попри те, що він хворів та вказане підтверджувалось відповідними медичними документами, оскільки апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що до клопотання поданого до місцевого суду 19.09.2025 року захисника Довжик Н.М. про відкладення розгляду справи не було додано жодних даних, що свідчили б про наявність у ОСОБА_1 об'єктивно поважної причини неприбуття для розгляду справи. Твердження про неможливість явки ОСОБА_1 через перебування на лікуванні нічим не підкріплене і немає відомостей, що стан здоров'я особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, об'єктивно унеможливлює його з'явлення 19 вересня 2025 року для зазначеного розгляду.
Тому, місцевим судом відмовлено у клопотанні захисника Довжик Н.М. про відкладення розгляду справи, через необгрунтованість підстав для його відкладення.
Крім того, апеляційний суд зазначає, що місцевим судом неодноразово відкладалась справа щодо ОСОБА_1 за клопотаннями сторони захисту (5 разів), процесуальна поведінка ОСОБА_1 та його захисників про затягування розгляду справи, шляхом подання клопотань про відкладення розгляду справи у зв'язку із різними обставинами, розцінюється апеляційним судом як намагання ОСОБА_1 уникнути адміністративної відповідальності.
Є безпідставними доводи захисника про те, що ОСОБА_1 діяв в стані крайньої необхідності, оскільки він віз товаришів в медичний заклад на їх прохання, з таких підстав.
Відповідно до статті 17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.
Згідно зі ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Крайня необхідність - це випадок зіткнення двох інтересів, які рівною мірою охороняються законом, і при якій заради збереження більш важливого інтересу, заподіюється шкода меншому інтересові.
Крайню необхідність можна визнати правомірною лише при наступних обставинах (ознаках): небезпека не може бути усунена іншим шляхом, окрім як заподіяння шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій; при крайній необхідності шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб; шкода, яка заподіюється при крайній необхідності, повинна бути меншою, ніж та, яка попереджена.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
Наведені стороною захисту обставини, які на їх думку підтверджують той факт, що ОСОБА_1 діяв в стані крайньої необхідності, є непереконливими, і такими, які в даному випадку не виключають винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП.
Під час апеляційного розгляду стороною захисту не надано жодних доказів того, що ОСОБА_1 діяв в умовах крайньої необхідності.
Апеляційним судом у повному обсязі проаналізовані докази, які містяться в матеріалах справи та були надані особою, яка притягається до адміністративної відповідальності та його захисником під час розгляду справи в апеляційній інстанції.
Проаналізувавши зібрані й досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, вважаю, що винність ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення за ч.5 ст.126 КУпАП, є повністю доведеною належними та допустимими доказами в розумінні ст.251 КУпАП, які містяться в матеріалах справи.
Накладене на ОСОБА_1 місцевим судом адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортним засобами на певний строк, на погляд суду апеляційної інстанції повністю відповідатиме меті адміністративного стягнення та буде достатньою мірою відповідальності для виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Підстав для скасування судового рішення та закриття провадження в даній справі з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд не вбачає.
На підставі викладеного та керуючись ст.294 КУпАП,
Апеляційну скаргу захисника - залишити без задоволення, а постанову судді Рожищенського районного суду Волинської області від 19 вересня 2025 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.
Постанова набирає законної сили негайно після її проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Волинського апеляційного суду В.П. Денісов