10 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 260/2256/25 пров. № А/857/37465/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого суддіШавеля Р. М.
суддів Бруновської Н. В.
Хобор Р. Б.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові заяву Міністерства юстиції України про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат за наслідками апеляційного розгляду справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свобода-Агро» до Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання прийняти рішення за результатами розгляду скарги, -
29.03.2025р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції - 31.03.2025р.) позивач Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Свобода-Агро» звернувся за допомогою системи «Електронний суд» до суду з адміністративним позовом, в якому, із урахуванням кінцево сформульованих позовних вимог, просив визнати протиправною бездіяльність відповідача Міністерства юстиції України щодо нерозгляду скарги ТзОВ «Свобода-Агро» від 20.11.2024р.; зобов'язати відповідача Міністерство юстиції України прийняти рішення за результатами скарги від 20.11.2024р. (№ 28 вх № СК-5751-24 від 27.11.2024р.) (а.с.1-2, 15-16).
Розгляд справи здійснено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.19-20).
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.08.2025р. заявлений позов задоволено; визнано протиправними дії Міністерства юстиції України щодо несвоєчасного розгляду скарги ТзОВ «Свобода-Агро» від 20.11.2024р. за № 28 (зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.11.2024р. за № СК-5751-24); зобов'язано Міністерство юстиції України розглянути скаргу ТзОВ «Свобода-Агро» від 20.11.2024р. за № 28 (зареєстровану в Міністерстві юстиції України 27.11.2024р. за № СК-5751-24); вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.104-113).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач Міністерство юстиції України, який в своїй апеляційній скарзі, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що у своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та винести нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.117-133).
29.10.2025р. на адресу апеляційного суду надійшла заява позивача ТзОВ «Свобода-Агро», в якій останній в порядку ст.314 КАС України повідомив про відмову від позову, через що просить визнати нечинним рішення суду та закрити провадження у справі (а.с.211).
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2025р. заяву ТзОВ «Свобода-Агро» про відмову від позову задоволено та прийнято відмову позивача від заявленого позову; рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.08.2025р. в адміністративній справі № 260/2256/25 визнано нечинним, а провадження у справі закрито (а.с.232-236).
03.11.2025р. за допомогою системи «Електронний суд» апелянт Міністерство юстиції України скерував до апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив прийняти додаткове рішення, яким вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції (а.с.238-240).
Інший учасник справи заперечень на вказану заяву Міністерства юстиції України не подавав.
Розгляд заяви здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість заяви щодо винесення додаткової постанови та відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.
Згідно 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Як слідує із змісту заяви Міністерства юстиції України, останнє просить вирішити питання про відшкодування суми судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги; відомості про інші судові витрати у поданій заяві є відсутніми.
Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи (ч.1).
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч.2).
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи (ч.3).
За змістом ч.ч.1-3 ст.189 КАС України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. Про прийняття відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. У разі часткової відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог.
Засади розподілу судових витрат визначені статтею 139 КАС України.
Так, частиною 1 ст.139 КАС України встановлено загальні правила, згідно з якими при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зокрема, положеннями ч.2 ст.139 КАС України визначено, що при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Відповідно до ч.ч.6 і 7 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Зміст наведених положень КАС України щодо розподілу судових витрат свідчить про те, що вони стосуються загального правила компенсації судових витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення.
Загальне правило розподілу судових витрат полягає в тому, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
При цьому, відповідачу - суб'єкту владних повноважень, можуть компенсуватись лише документально підтвердженні витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз, оскільки суб'єкт владних повноважень повинен нести усі ризики, пов'язані з прийняттям ним рішень, вчиненням дій чи допущенням бездіяльності, у тому числі необхідність відстоювати правомірність своєї поведінки в адміністративному суді. Такі обмеження у можливостях суб'єктів владних повноважень свідчать про загальну спрямованість адміністративного судочинства на захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у спірних відносинах із владою.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верхового Суду від 30.10.2018р. у справі № 161/14389/16-а, від 15.08.2019р. у справі № 666/754/16-а, від 24.04.2020р. у справі № 814/970/16, а також від 21.12.2023р. у справі №380/13876/22.
Водночас, процесуальний закон визначив обмежений перелік судових витрат, розподіл яких здійснюється у випадку задоволення позову суб'єкта владних повноважень - це виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Зрештою, у контексті відшкодування судового збору в ст.ст.139-142 КАС України законодавець визначив коло суб'єктів розподілу чи повернення судового збору, позаяк у вказаних нормах веде мову про сторін (позивача й відповідача) і третю особу.
Зокрема, у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача (ст.140 КАС України).
Частиною 2 ст.142 КАС України визначено, що у разі вирішення справи шляхом примирення, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) п'ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.
Також положеннями ч.4 ст.7 Закону України № 3674-VI від 08.07.2011р. «Про судовий збір» (надалі - Закон № 3674-VI) установлено, що в разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.
Аналіз змісту ч.ч.1-3 ст.139 КАС України дозволяє зробити висновок про те, що витрати суб'єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову, як повністю, так і частково) не підлягають розподілу за результатом розгляду справи. На користь саме такого тлумачення свідчить зміст ч.3 ст.139 КАС України, відповідно до якої суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на сплату судового збору.
Такий підхід законодавця до правового регулювання розподілу витрат на сплату судового збору є нерозривно пов'язаним із завданням адміністративного судочинства, котре полягає у вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 140 КАС України встановлює особливості розподілу судових витрат у разі відмови позивача від позову. Отже, ці особливості стосуються певної (однієї із багатьох, що згадані в ст.139 КАС України) ситуації - реалізації позивачем свого процесуального права на відмову від позову та прийняття судом відповідного рішення. Та обставина, що в цій статті не зазначено правового статусу позивача (суб'єкт владних повноважень чи особа), на думку суду, не змінює підходу, запровадженого в загальній нормі (ст.139 КАС України) про те, що витрати суб'єкта владних повноважень на сплату судового збору не підлягають розподілу за результатом розгляду справи, окрім судових витрат суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.
Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем - суб'єктом владних повноважень судових витрат, пов'язаних із залученням свідків чи проведенням судових експертиз, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового судового рішення стосовно стягнення судових витрат - суми судового збору, сплаченого апелянтом Міністерством юстиції України за подачу апеляційної скарги на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.08.2025р. в адміністративній справі № 260/2256/25.
Керуючись ст.ст.139, 143, ч.4 ст.229, ст.ст.243, 252, 311, ч.2 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
В задоволенні заяви Міністерства юстиції України про ухвалення додаткового судового рішення стосовно стягнення судових витрат (сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги), понесених під час розгляду апеляційної скарги Міністерства юстиції України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.08.2025р. в адміністративній справі № 260/2256/25, - відмовити.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її підписання суддями, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 10.11.2025р.