Дата документу 10.11.2025Справа № 554/13023/25
Провадження № 1-кп/554/1008/2025
10 листопада 2025 року Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі - ОСОБА_2 ,
за участю прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Полтаві кримінальне провадження №12025170420000883 від 08.07.2025 за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Судіївка Полтавського району Полтавської області, українця, громадянина України, з спеціально-технічною освітою, неодруженого, військовослужбовця ВЧА4007, призначеного на посаду стрільця-снайпера 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальойну, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 129, ч.1 ст. 263 КК України,-
Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №151-РС від 25.06.2024 солдата ОСОБА_4 зараховано до списків вказаної військової частини, призначено на посаду стрільця-снайпера військової частини НОМЕР_2 та поставлено на всі види забезпечення.
У липні 2024 року, проте не пізніше 08.07.2025, під час ведення бойових дій у Донецькій області, ОСОБА_4 знайшов корпус ручної осколкової наступальної гранати М-67 із дистанційним запалом М213, що відноситься до категорії вибухових пристроїв (боєприпасів), яку залишив собі для використання.
03 липня 2025 року, ОСОБА_4 залишив розташування свого підрозділу і направився до місця свого проживання у с. Судіївка Полтавського району Полтавської області для підготовки документів для переведення до іншої військової частини.
Маючи умисел на незаконне придбання, носіння, зберігання бойового припасу без передбаченого законом дозволу, тобто в порушення положень ст. 178 Цивільного кодексу України, Постанови Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» № 2471-12 від 17.06.1992 року, «Положення про дозвільну систему», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 576 від 12.10.1992 року, а також «Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових речовин», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 622 від 21.08.1998, усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер свого діяння, передбачаючи та бажаючи настання його суспільно - небезпечних наслідків, ОСОБА_4 переніс вищевказану ручну осколкову наступальну гранату М-67 з дитсанційним запалом М213, яка відповідно до висновку експерта №СЕ-19/117-25/15144-ВТХ від 09.07.2025 відноситься до категорії вибухових пристроїв (боєприпасів) до багажного відділення легкового автомобіля марки «Chevrolet» моделі «Aveo», д.н.з. НОМЕР_3 , де зберігав її до 08.07.2025.
08 липня 2025 року близько 09:00 год ОСОБА_4 , розуміючи, що ручна осколкова гранату М-67 є боєприпасом, не передав її відповідним органам влади, в порушення вказаних нормативно-правових актів, перебуваючи за адресою: м. Полтава, вул. Серьогіна, 5-А, де вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст.129 КК України (епізод №2), того ж числа, після вчинення правопорушення поклав гранату до салону автомобіля, марки «Chevrolet» моделі «Aveo», д.н.з. НОМЕР_3 , звідки вона була вилучена у нього під час проведення санкціонованого обшуку працівниками Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області.
Крім того, 08 липня 2025 року близько 09:00 год ОСОБА_4 перебував у власних справах за адресою: м. Полтава, вул. Серьогіна, 5-А, поблизу АЗС «MOTTO» на власному автомобілі марки «Chevrolet» моделі «Aveo», н.з. НОМЕР_3 , в багажному відділенні якого, в порушення встановлених нормативних актів, зберігав осколкову наступальну гранату М-67.
В цей час у вказаному місці нього трапився словесний конфлікт на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з ОСОБА_6 . Під час розвитку конфлікту, ОСОБА_4 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, витягнув багажного відділення автомобіля зазначену ручну осколкову наступальну гранату М-67, та з метою залякування ОСОБА_6 та створення у нього почуття побоювання за свою безпеку та безпеку третіх осіб, спричинення емоційної невпевненості, почав погрожувати її застосуванням шляхом висмикування застережного кільця (чеки) з корпусу гранати та приведення в дію запалу, що в свою чергу провокує вибух боєприпасу, тим самим у вказаній формі продемонстрував та висловив погрозу протиправно позбавити життя ОСОБА_6 .
Внаслідок дій ОСОБА_4 у ОСОБА_6 було сформоване чітке враження можливого застосування боєприпасу ОСОБА_4 та позбавлення у зв'язку з цим ОСОБА_6 життя.
Кваліфікація дій обвинуваченого судом
Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_4 за ч.1 ст. 129 КК України, як погроза вбивства, коли були реальні підстави побоюватись здійснення погрози; за ч.1 ст.263 КК України, як незаконному придбанні, зберіганні, носінні вибухових пристроїв (боєприпасів) без передбаченого законом дозволу.
Докази на підтвердження встановлених судом обставин
Допитаний в ході судового розгляду матеріалів кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_4 визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, підтвердивши факт їх скоєння за обставин, викладених вище. Пояснив, що в липні 2024 року в ході бойових дій знайшов гранату. Був поранений та направлений у госпіталь. Всі його речі, в тому числі і граната, перебували в багажнику автомобіля. Потім забув, що граната лежить на бронежилеті в машині. 07 липня 2025 року він перебував поблизу АЗС та побачив знайомого, під час спілкування з яким виник конфлікт. Потерпілий підходив до нього з "монтіровкою", він шукав свою "монтіровку" в багажнику, але знайшов гранату та погрожував нею. Чеку з гранати він не витягував, не активовану кинув на землю. Застосувати гранату не мав наміру, лише лякав нею. Потім її забрали та поклали в автомобіль. Окрім гранати, були ще патрони, вони залишились з служби. Коли приїхав додому побачив автомобіль патрульної поліції. Добровільно показав гранату. До цього випадку ніяких дії щоб повернути гранату та патрони не вчиняв.
Потерпілий ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність, жодних претензій до обвинуваченого не має, просить призначити йому м'яке покарання.
Оскільки обставини справи ніким із учасників судового розгляду не оспорюються, обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, сумнівів у добровільності їх позиції немає та їм роз'яснено про позбавлення права оспорювати ці фактичні обставини справи у апеляційному порядку, суд вину обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 129, ч.1 ст. 263 КК України, вважає повністю доведеною, а тому відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнає за недоцільне дослідження доказів стосовно цих обставин справи.
Виклад позицій сторін кримінального провадження
Прокурор просила визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 129, ч.1 ст. 263 КК України та призначити покарання за ч.1 ст. 129 КК України у виді 2 років обмеження волі, за ч.1 ст. 263 КК України у виді 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України остаточно призначити 3 роки позбавлення волі.
Обвинувачений щиро розкаявся у вчиненому та просив призначити йому мінімальне покарання, зазначивши, що усвідомив неправильність своїх дій. Бажає продовжити службу в рядах ЗСУ.
Захисник, враховуючи наявність пом'якшуючих обставин, просила призначити покарання із застосуванням ст. 75 КК України, щоб обвинувачений зміг продовжити службу в рядах ЗСУ.
Мотиви призначення покарання
При призначенні обвинуваченому покарання суд, згідно з вимогами статей 65 - 67 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, особу винного, поведінку до вчинення кримінального правопорушення і після цього, наявність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, а також вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, відповідно до якої, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочині , і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає з статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Постановою Пленуму Верховного суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» визначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
Суд враховує характер та ступінь тяжкості кримінальних правопорушень, які відносяться до нетяжкого та тяжкого злочину.
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого згідно ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінальних правоопрушень.
Обставин, які обтяжують його покарання згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Крім того, суд бере до уваги особу обвинуваченого, який неодружений, раніше не судимий, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, задовільно характеризується за місцем проходження служби, має постійне місце проживання.
Слід зазначити, що злочини вчинені обвинуваченим є нетяжким та тяжким, однак, мета покарання - це те, чого прагне держава, застосовуючи його, щодо особи, яка вчинила злочин. Покарання повинно володіти силою впливу та стримування, що полягає не у жорстокості, а у невідворотності та можливої швидкості.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та №43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Враховуючи вищевикладене, зважаючи на наявність пом'якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обвинуваченого обставин, щире розкаяння у вчиненому, з урахуванням ставлення обвинуваченого до вчиненого діяння, відсутність тяжких наслідків, думку потерпілого, який просив призначити м'яке покарання, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 слід призначити покарання в межах санкцій ч.1 ст. 129, ч. 1 ст. 263 КК України із застосуванням ст. 75 та ст.76 КК України і таке покарання буде достатнім, справедливим та необхідним для його виправлення, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами, а також дозволить обвинуваченому реалізувати його прагнення продовжити службу в лавах ЗСУ та виконати свій конституційний обов'язок захищати суверенітет та територіальну цілісність України.
Вирішення цивільного позову
Цивільний позов по матеріалах кримінального провадження не заявлений.
Мотиви інших рішень
Відповідно до ч.2 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Таким чином витрати на залучення експертів в сумі 4457 гривень підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.
Долю речових доказів необхідно вирішити в порядку ст. 100 КПК України.
Згідно ст. 174 ч. 4 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Отже арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави від 16.07.2025 року, слід скасувати.
Керуючись статтями 370, 373, 374, 615 КПК України, суд,
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 129, ч.1 ст. 263 КК України та призначити йому покарання:
- за ч.1 ст. 129 КК України у виді обмеження волі на строк 2 роки;
- за ч.1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, з урахуванням ст.72 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі строком 3 (три) роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк 2 (два) роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 у строк покарання період його попереднього ув'язнення, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі, за період з моменту затримання 08.07.2025 року по 10.11.2025 року.
Запобіжний захід ОСОБА_4 у виді тримання під вартою скасувати та звільнити його з-під варти в залі суду негайно.
Стягнути із ОСОБА_4 на користь держави 4457 гривень витрат на залучення експертів.
Долю речових доказів необхідно вирішити в порядку ст. 100 КПК України, а саме:
- патрони калібру 5x45 мм. в кількості 4 шт; корпус гранати М67; запал до гранати М67 із маркуванням «FUZE M213 ХАМ230 042-004» - знищити;
- автомобіль марки CHEVROLET AVEO LT, н.з. НОМЕР_3 ; свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_4 ; мобільний телефон Реалмі А3 та зарядний пристрій YELANFAR - повернути власнику.
Арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави від 16.07.2025 року - скасувати.
Вирок може бути оскаржено в Полтавський апеляційний суд через районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.
Суддя ОСОБА_1