07 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 334/7476/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),
суддів: Дурасової Ю.В., Лукманової О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 07.11.2024 в адміністративній справі №334/7476/24 (суддя Коломаренко К.А) за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій та скасування рішення,-
ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду міста Запоріжжя до ІНФОРМАЦІЯ_1 третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову №593 від 04.09.2024 року і закрити справу про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність спірної постанови.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 07 листопада 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано правомірністю прийняття спірної постанови та відсутності належних доказів щодо спростування такого.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини у справі, апеляційна скарга фактично обґрунтована та містить доводи, викладені в позовній заяві.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
З матеріалів справи слідує, що 19.06.2024 року групою оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_3 позивачу вручено повістку про виклик на 08:00 год. 20.06.2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 для визначення призначення на особливий період, вказану повістку позивач отримав, про що свідчить проставлений його особистий підпис в розписці від 19.06.2024 року. Проте, у визначений у повістці час, а саме 20.06.2024 року позивач не з'явився. Про причини неявки не повідомив.
В подальшому Уповноваженою особою у відповідності до ч. 6 ст. 258 КУпАП було складено протокол про адміністративне правопорушення від 31.08.2024 № 728 в якому сповіщено позивача про місце і час розгляду справи, а саме 04.09.2024 о 09:00 год. в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В протоколі про адміністративне правопорушення позивач вказав, що в той день працював допізна, тому не прибув за повісткою, проте належних та допустимих доказів щодо поважних причин неприбуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 не надав.
04.09.2024 начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 виніс постанову №593 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП та наклав на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 25500,00 гривень.
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Згідно частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі по тексту - Закон №2232) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частина друга статті 1 Закону №2232).
За приписами частини третьої статті 1 Закону №2232 військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно частини сьомої статті 1 Закону №2232 виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
В даному випадку відповідач є органом, який відповідно до покладених на нього завдань здійснює заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Згідно абзацу 12 пункту 2 частини першої статті 37 Закону №2232 взяттю на військовий облік військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань.
Постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 року затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі по тексту - Порядок №560).
Не є спірним у справі питання, що в Україні діє особливий період.
Досліджені судом докази вказують на те, що при винесенні постанови відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Посадовою особою, яка винесла оскаржувану постанову, враховано характер вчиненого правопорушення, особу позивача, і накладено штраф у розмірі, передбаченому санкцією статті. Суть викладеного у постанові правопорушення відображає диспозицію ч. 3 ст. 210-1 КУпАП з посиланням на відповідні норми закону. При цьому, встановлено вину позивача долучено докази підтвердження вчинення ним адміністративного правопорушення.
Позивача було належним чином повідомлено про розгляд справи про адміністративне правопорушення 04.09.2024, оскільки протокол про адміністративне правопорушення № 728 від 31.08.2024 був складений у присутності позивача, про що свідчить підпис останнього та не заперечується ним у позові.
Щодо доводів позову про невідповідність врученої повістки чинному законодавству, перебування позивача на обліку в іншому ІНФОРМАЦІЯ_3 , то суд зазначає таке.
Пункт 28 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560визначає, що виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).
Відповідно до пункту 35 Порядку - представники, уповноважені вручати повістки, здійснюють оповіщення громадян як самостійно, так і у складі груп оповіщення.
Вручення повісток резервістам та військовозобов'язаним здійснюється цілодобово за адресою місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання, роботи, навчання, у громадських місцях, громадських будинках та спорудах, місцях масового скупчення людей, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, на пунктах пропуску (блок-постах), пунктах пропуску через державний кордон України.
Відповідно до пункту 41 Порядку, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або & військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
З матеріалів справи встановлено і не заперечується позивачем, що повістку отримав отримав особисто, що підтверджується підписом на корінці повістки та не заперечується самим позивачем.
Відповідно до пункту 3статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - у повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються: прізвище, ім'я та по батькові і дата народження громадянина, якому адресована повістка: найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що видав повістку; мета виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; місце, день і час явки за викликом; підпис (електронний цифровий підпис) посадової особи, яка видала (сформувала) повістку; реєстраційний номер повістки; роз'яснення про наслідки неявки і про обов'язок повідомити про причини неявки. Аналогічні вимоги містить і Порядок №560.
Верховний Суд України в постанові від 08.09.2022 року по справі № 300/1263/22 роз'яснив, зокрема, що згідно з п. 8Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 65 «Про загальну мобілізацію» місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки доручено, зокрема, організувати та забезпечити у встановленому порядку своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, виконуючи свої владні управлінські функції, здійснюють оповіщення громадян про виклик за розпорядженнями їхніх керівників. Саме собою оповіщення громадян про виклик оформлюється у вигляді повісток.
Повістка є лише засобом оповіщення військовозобов'язаної особи для її прибуття на вказану дату до територіального центру комплектування.
Обов'язок військовозобов'язаної особи з'явитися за викликом до відповідного територіального центру комплектування встановлений не оскаржуваною позивачем повісткою, а Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», у ч. 1 ст. 1 якого зазначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до пункту 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених них завдань здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
При цьому відповідно до вимог ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до частини 3статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»- у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються:
перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк;
смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).
У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
З огляду на наведене судом апеляційної інстанції не встановлено порушень відповідачем як порядку притягнення позивача до адміністративної відповідальності, так і порядку розгляду справи про адміністративне порушення, розмір штрафу призначений в межах санкції частини 3 статті 210-1 КУпАП.
Наведені вище та проаналізовані судом першої та апеляційної інстанції доводи позивача щодо протиправності оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження та розцінюються колегією суддів як бажання позивача уникнути відповідальності за вчинене правопорушення.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки предметом позову в цій справі є рішення суб'єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з частиною третьою статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 272, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 07 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя Л.А. Божко
суддя Ю. В. Дурасова
суддя О.М. Лукманова