Справа № 359/3310/25
Провадження №2/359/2340/2025
02.10.2025 р. м. Бориспіль
Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Чирки С.С.,
при секретарі Кулик Т.В.
за участю
позивача ОСОБА_1
представника третьої особи ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, передачу під опіку та стягнення аліментів
У березні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила відібрати без позбавлення батьківських прав у ОСОБА_3 її неповнолітнього сина ОСОБА_4 . Передати під опіку неповнолітнього ОСОБА_4 його мачусі ОСОБА_1 . Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 в розмірі 50% відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати подачі позову і до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування заявленого позову зазначає, що неповнолітній син ОСОБА_4 до розірвання шлюбу укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 проживав з ними однією сім'єю. Після розірвання шлюбу та одруження ОСОБА_5 з позивачем, неповнолітній син ОСОБА_4 почав проживати разом із останніми. ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік позивача ОСОБА_5 помер. Протягом більше чим 5 років ОСОБА_1 виховула як мачуха та опікуюсь неповнолітнім пасинком, у неї з ним склались теплі сімейні стосунки, дитина називає її мамою, а для неї він став за рідного сина. Після смерті чоловіка дитина лишилась із позивачем. Тобто ОСОБА_6 на сьогодні повністю під її фактичною опікою і на її повному утриманні, оскільки мати жодної участі у його житті та вихованні не приймає вже багато років, веде окремо власний спосіб життя, змінює місце проживання, байдужа до дитини. З моменту смерті чоловіка вона жодного разу не приїхала та не поцікавилась, що з її сином. З початком повномасштабного вторгнення відповідачка виїхала за кордон і не цікавилась життям сина. Не виявляючи інтересу до дитини, відповідачка навіть не зателефонувала та не висловила дитині жодного співчуття з приводу смерті батька Відповідач не намагалася вирішувати питання щодо подальшої долі сина. Враховуючи, що відповідачка багато років проживає окремо і живе власним життям, участі у вихованні сина не бере, ніколи не сплачувала добровільно аліменти та навіть не приїхала після смерті батька дитини, позивач вимушена порушити в інтересах дитини питання про її відібрання без позбавлення з передачею їй його під опіку.
26 березня 2025 року ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду відкрито провадження у справі та розгляд вирішено проводити в порядку загального позовного провадження (а.с.23).
22 квітня 2025 року ухвалою Бориспільського міськрайонного суду закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до розгляду по суті.
Позивач у судовому засідання подану позовну заяву підтримала у повному обсязі та наполягала на її задоволенні. Пояснила, що після смерті батька, ОСОБА_4 проживає разом з нею та перебуває на повному її утриманні. Біологічна мати не приймає участі у вихованні та утриманні дитини і не цікавиться нею.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.
Представник третьої особи у судовому засіданні проти задоволення позову не заперечив.
Заслухавши думку позивача, представника третьої особи, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає заявлений позов таким, що підлягає до задоволення, виходячи із наступного.
Судом встановлено, що з 15 липня 1995 року по 18 жовтня 2016 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі. Вказане слідує з рішення Острозького районного суду в м. Острог від 03 жовтня 2016 року (а.с.9-10).
У період перебування у шлюбі у них народився син ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 22.07.2011 року (а.с.8).
З свідоцтва про шлюб від 11.02.2020 серії НОМЕР_2 вбачається, що 11 лютого 2020 року ОСОБА_5 з ОСОБА_7 зареєстрували шлюб. Після реєстрації шлюбу прізвище подружжя - ОСОБА_8 (а.с.7).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер. Вказана обставина підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 14 січня 2025 року серії НОМЕР_3 (а.с.6).
З акту обстеження житлово-побутових умов від 18 березня 2025 року вбачається, на момент обстеження гр. ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 та ОСОБА_11 проживають разом за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.18).
Рішенням Виконавчим комітетом Бориспільської міської ради від 03 червня 2025 року №417, погоджено висновок щодо відібрання у гр. ОСОБА_3 малолітнього сина без позбавлення її батьківських прав. Погоджено подання органу опіки та піклування про можливість гр.. ОСОБА_1 бути опікуном, піклувальником дитини-сироти або дити, позбавленої батьківського піклування.
Допитана у судову засіданні свідок ОСОБА_10 , будучи попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, повідомила, що вона проживає поруч з позивачем та знайома з її сім'єю. Зазначає, що вихованням ОСОБА_4 займається повність позивач ОСОБА_1 , дитина називає її мамою. Біологічна мати жодної участі у вихованні дитини не приймає, не цікавиться його життям.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої постановою ВР України № 789-XII від 27.02.91 року дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Дитині, для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння також в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється забезпеченню інтересів дитини (ст. 3 Конвенції про права дитини).
За змістом ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Як передбачено ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (ст. 27 Конвенції про права дитини).
Згідно з частиною 1 статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.
Пунктами 2-5 частини першої статті 164 СК України визначено, що підставами для відібрання дитини від батьків є ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоке поводження з дитиною; хронічний алкоголізм або наркоманія; експлуатація дитини, примушення її до жебракування та бродяжництва.
Відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав є тимчасовим заходом на відміну від позбавлення цих осіб батьківських прав, яке має безстроковий характер. Тому якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини, при цьому суд керується інтересами дитини.
Відповідно до роз'яснень пунктів 16 і 18 Постанови Пленуму верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення батьківських прав та про поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 р. № 3 ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Суд має право вирішити питання про відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав та передати органу опіки та піклування (якщо цього потребують інтереси дитини), без визначення при цьому конкретного закладу.
Відповідно до Принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості, малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю. Дитина має право на здорове зростання і розвиток (принцип 4 Декларації прав дитини).
З огляду на положення частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини, частини 7 статті 7 СК України, при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.
При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною, по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Дитина може бути розлучена з матір'ю у виняткових випадках, така позиція викладена у рішенні Європейського Суду з прав людини від 18.12.2008 року № 39948/06 у справі «Савіни проти України».
Згідно ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідач до суду не з'явилась та не надала жодних доказів щодо виконання нею батьківських обов'язків відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 , зокрема, щодо забезпечення дитини необхідним житлом, харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, створенням належних умов для навчання.
Європейський суд з прав людини (рішення у справі "Хант проти України" від 07.12.2006, рішення у справі Olsson v. Sweden (№2) від 27.11.1992) нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обставини справи свідчать про те, що на даний час є підстави для відібрання дитини від матері без позбавлення батьківських прав, оскільки вона, самоусунулась від виконання батьківських обов'язків по відношенню до малолітнього ОСОБА_4 .
Оцінюючи в сукупності наявні у справі докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав відповідача, а також їх відповідність інтересам дитини, оскільки на даний час відповідач не виконує належним чином батьківські обов'язки.
Таким чином, за вказаних вище обставин, враховуючи висновок органу опіки та піклування, суд вважає за необхідне передати неповнолітнього ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 його мачусі ОСОБА_1 .
Щодо стягнення аліментів суд зазначає наступне.
У відповідності до статті 3 «Конвенції про права дитини» від 20 листопада 1989 року (далі Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Статтею 18 Конвенції передбачено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до вимог ст. 180 та ч. 1 ст. 183 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За змістом ст. ст. 181, 182 СК України кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються за рішенням суду у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. При визначені розміру аліментів суд, враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку.
З урахуванням обставин встановлених під час судового розгляду справи та вимог
ст. 182-184 СК України суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини підлягають задоволенню.
Необхідно визначити розмір аліментів, які підлягають стягненню із відповідача на користь позивача на утримання дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 24.03.2025 року та до досягнення дитиною повноліття.
За правилами ч.1 та п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
Позивачем при подачі позову до суду був сплачений судовий збір у розмірі 2422 грн. 40 коп. за подання позовної заяви, що підтверджується квитанцією 0.0.4271038278.1, позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Тому з відповідача належить стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 2422 грн. 40 коп. (2 вимоги немайнового характеру).
Крім того, при зверненні до суду позивач був звільнений від сплати судового збору за вимогу про стягнення аліментів, оскільки позов задоволений суд вважає, необхідним стягнути з відповідачів на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства», статтями 150, 155, 164, 170 СК України, статтями ст.4, 12, 76-81, 137, 141, 247, 263-268, 282-284, 352, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити.
Відібрати без позбавлення батьківських прав у ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 її неповнолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Передати під опіку неповнолітнього ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 його мачусі ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Стягнути з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 ,РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 50% відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 24.03.2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 ,РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 судовий збір на користь держави у розмірі 1211,20 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 ,РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 2422 гривень 40 копійок.
Рішення підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 13 жовтня 2025 року.
Суддя Чирка С.С.