Справа № 357/13914/25
Провадження № 2/357/5875/25
іменем України
07 листопада 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Кича М. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
В вересні 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» звернулось до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи наступним.
21.07.2023 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали Кредитний договір № 169369074 на суму 6 500,00 грн. Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV48К4Q.
Перед укладенням Кредитного договору відповідач з метою отримання кредиту самостійно за допомогою мережі інтернет перейшов на офіційний сайт Первісного кредитора, зареєструвався на даному сайті, створивши Особистий кабінет позичальника, за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи Первісного кредитора заповнив та подав Заявку на отримання грошових коштів в кредит, в якій вказав свої персональні дані; пройшов належну перевірку (верифікацію); ознайомився та підтвердив згоду з офертою, індивідуальною частиною Кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику, які є невід'ємною частиною Кредитного договору; отримав на номер телефону, вказаний у Заявці, персональний одноразовий ідентифікатор, який потім використав для підписання Кредитного договору; надав згоду (акцепт) на пропозицію (оферту) Первісного кредитора щодо Кредитного договору.
Отже, саме відповідач ініціював укладення Кредитного договору, оформивши Заявку на сайті Первісного кредитора, підписавши Кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт Первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету Кредитний договір між відповідачем та Первісним кредитором не був би укладений.
Отже, у Кредитному договорі сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов Кредитного договору в тому числі щодо розміру кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови користування коштами, сплати відсотків за користування кредитним коштами, розміру і типу процентної ставки.
Згідно умов Кредитного договору, Первісний кредитор виконав свій обов'язок та перерахував відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти у розмірі 6 500,00 грн 21.07.2023 на банківську карту № 5167-80ХХ-XXXX-1203 відповідача, яку останній вказав у Заявці при укладенні Кредитного договору.
Отже, Первісний кредитор свої зобов'язання надати грошові кошти виконав у повному обсязі.
28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу № 28/1118-01.
27.05.2024 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» укладено Договір факторингу № 27/0524-01.
08.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та Позивачем укладено договір факторингу № 08/07/25-Е, відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором.
ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» не здійснювало нарахувань за кредитним договором.
В ході передачі прав вимоги за факторинговими договорами, право вимоги за кредитним договором перейшло до Позивача.
Відповідач свого обов'язку не виконав та не повернув наданий йому кредит в строки, передбачені Кредитним договором.
Загальна сума заборгованості за Кредитним договором № 169369074 від 21.07.2023 становить 31 872,30 грн, яка складається з наступного: 6 500,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 25 372,30 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
Повідомляють суд, що витрати на професійну правничу допомогу складають в сумі 7 000,00 грн, з яких: 5000,00 грн - складання позовної заяви ( 2 години ); 1000 грн - вивчення матеріалів справи ( 2 години ); 500 грн - підготовка адвокатського запиту ( 1 година ); 500 грн - підготовка та подача клопотань ( 1 година ).
Просили суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Ейс" заборгованість за Кредитним договором № 169369074 від 21.07.2023 у розмірі 31 872,30 грн, судовий збір в сумі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 грн ( а. с. 1-8 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2025 року, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 10 ) та матеріали справи передані для розгляду.
За відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу ( ч. 1 ст. 187 ЦПК України ).
Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання ( перебування ) такої фізичної особи.
Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру ( ч. 8 ст. 187 ЦПК України ).
Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 1736441 від 04.09.2025, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом судді щодо визначення підсудності, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 22.07.1992 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред'явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ч. 1 ст. 27 ЦПК України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 року у справі № 263/14171/19.
Згідно ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановлено законом порядку місце проживання ( перебування ) фізичної особи - відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна.
Ухвалою судді від 05 вересня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у вищезазначеній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін. Призначено судове засідання у справі на 01 жовтня 2025 року (а.с. 15-16).
Вказаною ухвалою вирішено про можливість розгляду ( формування та зберігання ) судової справи в змішаній ( паперовій та електронній ) формі.
01.10.2025 розгляд справи, в зв'язку з неявкою відповідача, було відкладено до 07.11.2025 (а.с. 20).
В судове засідання 06.11.2025 позивач свого представника не направив, звертаючись з позовом, в прохальній її частині, позивач просив суд у разі неявки представника позивача у судове засідання, провести розгляд цивільної справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечують ( а. с. 7 зворотна сторона).
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання 06.11.2025 не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, у відповідності до вимог ЦПК України рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Однак, на адресу суду повернулися поштові конверти без вручення, причина повернення вказана працівниками пошти, за закінченням терміну зберігання (а.с. 18, 23).
Так, вся коресподенція з суду направлялася на адресу відповідача за адресою його реєстрації, відповідно до отриманої судом інформації з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача № 1736441 від 04.09.2025.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 130 ЦПК України якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-якому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею. У разі відсутності адресата (будь кого з повнолітніх членів його сім'ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.
Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Отже, судом були застосовані всі заходи для сповіщення відповідача про розгляд цивільної справи.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б ).
Оскільки, як зазначено вище, на адресу суду повертаються поштові конверти без вручення, суд з урахуванням позиції, викладеної у постанові Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду, оскільки направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним.
З боку відповідача на адресу суду не надходило жодних заяв та клопотань, як не надходило і відзиву на позовну заяву позивача.
Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності (ч. 3 ст. 211 ЦПК України).
В свою чергу, представник позивача скористувалась своїм правом, передбаченим ч. 3. ст. 211 ЦПК України.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки, належним чином повідомлений відповідач ОСОБА_1 не з'явився в судове засідання, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, не повідомивши суду про поважність причини неявки та не надав відзив і представник позивача не заперечувала проти такого вирішення справи, а саме заочного, суд вважає за необхідним по даній справі провести заочний розгляд.
07.11.2025 судом було ухвалено проводити розгляд справи в заочному порядку.
Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, оскільки сторони не з'явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
Так, до матеріалів справи з боку позивача надано Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», Алгоритм дій ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» стосовно укладання кредитних договорів, а також Порядок дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» з метою акцепту оферти та укладання електронного договору та отримання фінансових послуг.
Встановлено, що 21.07.2023 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідач ОСОБА_1 уклали Договір кредитної лінії № 169369074 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.
Відповідач підписав Кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV48К4Q. Зокрема, 21.07.2023 року відповідач ввів ідентифікатор у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи та натиснув кнопку «Так», що є підтвердженням підписання договору.
Відповідно до п.п. 2.1. п. 2 Договору № 169369074 від 21.07.2023, Кредитодавець зобов'язується надати Позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 6 500,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту.
Сума кредитного ліміту, вказана в п. 2.1 Договору, це максимальна сума Кредиту, яка протягом строку дії Договору одночасно може бути у розпорядженні Позичальника (п.п.2.1 п. 2 Договору).
Кредитодавець надає позичальнику перший транш за Договором в сумі 6 500,00 грн 21.07.2023. Другий та решта траншів з Договором надаються позичальнику протягом Дисконтного періоду, що отримані позичальником протягом всього строку дії Договору (п.п. 2.3 , 2.4 п. 2 Договору).
Загальна сума кредиту за Договором складається з сум кредиту за всіма наданими траншами, що отримані позичальником протягом всього строку дії Договору (п.п. 2.5 п. 2 Договору).
Кредит надається з метою задоволення поточних споживчих потреб позичальника (не цільовий кредит) (п.п. 2.6 п. 2 Договору).
Позичальнику надається Дисконтний період кредитування, протягом якого Позичальник може збільшувати суму Кредиту (отримати черговий Транш) в межах Кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в Особистому кабінеті, а також частково повернути суму Кредиту. На момент укладення цього Договору строк Дисконтного періоду користування складає 20 днів від дати отримання Позичальником першого Траншу. Загальний строк Дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2. Договору. У випадку надання першого Траншу не в день укладення Договору строк дії Кредитної лінії та строк Дисконтного періоду автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання першого Траншу за Договором (п.п. 3.1 п. 3 Договору).
Сторони погодили, що встановлений в п. 3.1. Договору строк Дисконтного періоду може бути продовжено Позичальником шляхом здійснення протягом Дисконтного періоду та Пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови, якщо Позичальником в Особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів Кредитодавця активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду. Кількість продовжень Дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена. Кількість днів, на які продовжується Дисконтний період, дорівнює 30 днів(п.п. 3.2 п. 3 Договору).
Для здійснення першої Пролонгації Дисконтного періоду за цим Договором, Позичальнику необхідно сплатити всі нараховані за перші 20 днів Дисконтного періоду проценти у розмірі 2327 грн 00 коп. Про суму нарахованих процентів, що Позичальнику необхідно сплатити для оформлення другої і наступних пролонгацій Позичальник інформується через Особистий кабінет (п.п. 3.3 п. 3 Договору).
Кожен окремий Транш за цим Договором надається Позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку Кредитодавця, на рахунок Позичальника, використовуючи реквізити Платіжної картки 5167-80ХХ-ХХХХ-1203, що відбувається не пізніше ніж протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення Договору чи ініціювання отримання чергового Траншу за Договором (п.п. 5.1 п. 5 Договору).
Рекомендована (не обов'язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми Кредиту за всіма наданими Траншами є дата закінчення Дисконтного періоду кредитування - 10.08.2023, а саме протягом 20 днів від дати отримання першого Траншу Позичальником (п.п. 7.1 п. 7 Договору).
В обов'язковому порядку сума Кредиту має бути повернена Позичальником не пізніше ніж протягом 30 календарних днів після настання однієї з наступних обставин: закінчення строку дії Договору в порядку, передбаченому п. 11.1 Договору; дострокового припинення дії Договору, в порядку передбаченому п.9.1.1.2. або п. 9.1.1.7. Договору. Кінцева дата повернення (виплати) Кредиту - 20.08.2028 (п.п. 7.2, 7.2.1, 7.2.2,7.3 п. 7 Договору).
Проценти за Договором сплачуються в наступному порядку: протягом Дисконтного періоду кредитування Позичальник зобов'язаний сплатити Кредитодавцю проценти не пізніше останнього дня Дисконтного періоду кредитування. У разі продовження Позичальником Дисконтного періоду кредитування, Позичальник кожен раз сплачує всі нараховані проценти не пізніше нової дати закінчення Дисконтного періоду кредитування, вирахуваної відповідно до правил цього Договору; після закінчення Дисконтного періоду кредитування, Позичальник зобов'язаний сплачувати Кредитодавцю проценти щоденно (п.п. 7.4, 7.4.1, 7.4.2 п. 7 Договору).
За користування Кредитом Позичальник зобов'язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування Кредитом. Інших витрат Позичальника, крім процентів за належне користування Кредитом, Договором не передбачено. Процентні ставки за Договором є фіксованими і не підлягають зміні Кредитодавцем в односторонньому порядку в сторону погіршення для Позичальника (п.п. 8.1, 8.2 п. 8 Договору).
Протягом Дисконтного періоду кредитування зобов'язання Позичальника по сплаті процентів фактичні дні користування Кредитом визначають наступним чином: за період від дати видачі Кредиту до 10.08.2023 р. (включно) проценти нараховуються за процентною ставкою 653,35 % річних, що на день укладення Договору становить 1,79 % від суми Кредиту за кожний день користування ним (Дисконтна процентна ставка); у разі якщо Позичальник вчинить описані в п. 3.2. Договору дії щодо продовження Дисконтного періоду (ініціює Пролонгацію) один або декілька разів, за період з наступного дня після 10.08.2023 р. проценти нараховуються за ставкою 652,06 % річних, що на день укладення Договору становить 1,79 % в день від суми Кредиту за кожний день користування ним (Індивідуальна процента ставка) (п.п. 8.3, 8.3.1, 8.3.2 п. 8 Договору).
Після закінчення Дисконтного періоду кредитування проценти нараховуються за процентною ставкою 1087,70 % відсотків річних, що на день укладення Договору становить 2,98 % в день від суми залишку Кредиту, що знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним (п.п. 8.4 п. 8 Договору).
Проценти в розмірі визначеному за правилами цього Договору, нараховуються на фактичну суму залишку Кредиту за кожен день користування Кредитом починаючи з першого дня надання траншу за Договором та до дня закінчення строку дії цього Договору (п.п. 8.6 п. 8 Договору).
Враховуючи, що на момент укладення Договору не можливо визначити модель поведінки Позичальника щодо отримання додаткових Траншів за Договором в рамках Кредитного ліміту та щодо повернення кредитних коштів по Кредитній лінії, Загальні витрати за кредитом І Орієнтовна загальна вартість кредиту / Реальна річна процентна ставка, розраховані для умовного характеру використання Коштів в рамках Кредитного ліміту, а також всі припущення, використані для обчислення цих значень наведено Б Паспорт: споживчого кредиту, що є невід'ємним додатком до цього Договору. Сторони погодили, що у зв'язку з наданням Кредиту у формі Кредитної лінії та на підставі п. 10 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» графік платежів по Договору не надається (п.п. 8.7 п. 8 Договору).
Для суми Кредиту за першим Траншем, що вказана в п. 2.3. Договору, за перші 20 днів Дисконтного періоду орієнтовна загальна вартість Кредиту складе 8827 грн 00 коп. (та буде включати в себе загальні витрати за Кредитом у вигляді процентів за користування Кредитом у розмірі 2327 грн 00 коп. та суму Кредиту у розмірі 6500 грн 00 коп. Орієнтовна реальна процентна ставка, розрахована згідно методики Національного банку України, складе 26533,04 % річних, при цьому загальна вартість першого Траншу за Кредитом у процентному вираженні за строк Дисконтного періоду складає 135,80 % від суми першого Траншу (п.п. 8.8 п. 8 Договору).
Сторони погодили, що за користування грошовими коштами після закінчення строку дії Договору чи його дострокового розірвання Позичальник зобов'язаний сплачувати на користь Кредитодавця проценти за користування чужими грошовими коштами за ставкою 1087,70 % річних. Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (п.п. 12.4 п. 12 Договору).
Невід'ємною частиною цього Договору є Правила та Паспорт споживчого кредиту, що надано Позичальнику до укладення Договору. Уклавши цей Договір, Позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на Сайті Кредитодавця: www.moneyveo.ua (п.п. 14.1 п.14 Договору).
Додано Паспорт споживчого кредиту «Смарт» від 21.07.2023 та заявку на отримання грошових коштів в кредит від 21.07.2023.
Після вчинених дій з боку відповідача, 21.07.2023 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало, шляхом ініціювання переказу через банк провайдер АТ КБ «ПриватБанк», грошові кошти в сумі 6 500,00 грн на банківську карту відповідача № 5167-80XX-XXXX-1203, про що свідчить довідка ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога»
Отже, первісний кредитор свої зобов'язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі, що підтверджується вищевказаними документами.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягни згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
В ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію», є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправления (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправления (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправления (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Також, відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".
Також, приписами ст. 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно ст. 640 ЦК України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно ст. 642 ЦК України - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 (позика) цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Згідно ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Перша судова палата Касаційного цивільного суду у своїй правовій позиції у Постанові № 61-20799св19 по справі № 561/77/19 від 16.12.2020 щодо належності та законності підписання кредитних договорів за допомогою одноразового ідентифікатора зазначає: «Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно- телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа....»
Сторони узгодили розміри кредитів, грошову одиницю, в якій надано кошти, строки та умови користування ними, у кожному з договорів передбачено умови та строки нарахування відсотків, що свідчить про ознайомлення Позичальника зі всіма істотними умовами договорів та про наявність волі Відповідача для укладення кредитних договорів та договору позики в електронній формі, на погоджених умовах, шляхом підписання договорів за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання Одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу Відповідачем на веб-сайт за допомогою Логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитні договори між відповідачем та первісним Кредитором не було б укладено.
Наведене узгоджується з правовим висновком, сформованим у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року № 524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 23 березня 2020 року № 404/502/18.
Отже, судом встановлено факт укладання відповідачем вищевказаного Кредитного договору в електронній формі та підписання договору з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Як вбачається з матеріалів справ, первісний Кредитор виконав взяті на себе зобов'язання, відповідач в свою чергу, не виконує зобов'язання за вищевказаним договором у зв'язку з чим має заборгованість з повернення тіла кредиту та відсотків, що передбачено умовами укладеного Кредитного договору.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу № 28/1118-01.
27.05.2024 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» укладено Договір факторингу № 27/0524-01.
08.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу № 08/07/25-Е, відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором № 169369074 від 21.07.2023.
Отже, в ході передачі прав вимоги за факторинговими договорами, право вимоги за кредитним договором перейшло до позивача.
ТОВ «ФК «Ейс» звертаючись до суду з даним позовом зазначило, що ТОВ «ФК'Онлайн Фінанс» та позивач не здійснювали жодних нарахувань за кредитним договором.
Крім того, станом на дату подання позовної заяви на рахунки позивача не надходило жодного платежу на погашення заборгованості відповідача, що зазначено останнім.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 р. у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Аналогічної правової позиції дотримується і КЦС ВС в постанові від 06 лютого 2018 року у справі No 278/1679/13-ц.
В зазначеній постанові ВС зауважив, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
З огляду на викладене, саме по собі неповідомлення позичальника про уступку права вимоги, на що посилається ОСОБА_3, не припиняє зобов'язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора.
Таким чином, за договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов'язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.
Такий правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах: від 14 лютого 2018 року у справі № 756/668/15-ц (провадження № 61-153св18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення ( ч. 1 ст. 517 ЦК України ).
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 р. у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Так, загальна сума заборгованості, на момент подання позовної заяви, за Кредитним договором № 169369074 від 21.07.2023, яку позивач просить стягнути з відповідача складається з: заборгованості по тілу кредиту в сумі 6 500,00; заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом - 25 372,30грн, про що свідчить наданий з боку позивач розрахунок заборгованості.
Звертаючись до суду з вищевказаними вимогами, позивач просить стягнути з відповідача вказану заборгованість, яка виникла у відповідача за порушення умов Договору.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
На підставі ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Частиною 5 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Оскільки відповідач, як встановлено матеріалами справи, отримав кредит в розмірі 6 500,00 грн, вказані кошти не повернув в повному обсязі в строк визначений в договорі, має заборгованість за тілом кредиту в сумі 6 500,00 грн, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано з боку останнього, то позивач правомірно вимагає їх повернення, шляхом стягнення з відповідача за рішенням суду, тому вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.
Так, вказану заборгованість відповідач має у зв'язком із неповерненням обумовленої суми у встановлений договором строк.
В свою чергу, з боку відповідача не надано до суду жодних пояснень, заперечень та відзиву щодо позовних вимог позивача, а також у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача щодо наявної заборгованості за тілом кредиту.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Стосовно позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача суми боргу за несплаченими відсотками в розмірі 25 372,30 грн, то такі вимоги позивача є також обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки умовами Договору передбачені відсотки за користування кредитними коштами, їх розмір, з якими погодився відповідач підписуючи договір № 169369074 від 21.07.2023, а досліджений судом розрахунок заборгованості визначає, що відсотки за користування кредитом розраховані у відповідності до умов договору.
Як зазначено вище, відповідач був ознайомлений з усіма запропонованими умовами договору, зокрема з умовами нарахування процентів, підписавши кредитний договір, він розумів, яка сума надається, на який строк, та на яких умовах застосовується та чи інша процентна ставка, підтвердив це своїм електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора, та відповідно погодився зі всіма умовами кредитного договору, підписавши його.
Суд звертає увагу, що не згода відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій контррозрахунок.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 07.06.2023 року у справі № 234/3840/15.
У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що непогодження ( незгода ) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.
Однак, з боку відповідача не надходило до суду жодних заперечень стосовно нарахованих відсотків та відповідного їхнього розміру.
Водночас, суд звертає увагу, що між позивачем та відповідачем було укладено договір, умовами якого передбачено та встановлено відсотки за користування кредитними коштами, з чим погодився відповідач підписуючи вказаний договір ( з усіма його умовами ).
До того ж, в правових позиція Верховного Суду зазначено про відсутність підстав для визнання договорів недійсними, зокрема, пунктів договору щодо нарахування процентів за користування кредитом та відсутність порушень зі сторони кредитодавця вимог ЗУ «Про захист прав споживачів», які укладені відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію», що відображено в постановах від 12.01.2022р. у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 р. у справі № 127/33824/19, від 09.09.2020 р.у справі № 732/670/19, від 28.04.2021 р. у справі № 234/7160/20, від 10.06.2021 р. у справі № 234/7159/20, від 18.06.2021 р. у справі № 234/8079/20.
Волевиявлення сторони щодо підписання договору свідчить, що особа, яка погоджується укласти договір, отримала всі необхідні відомості для прийняття рішення про погодження умов договору.
Згідно ч. 1, 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори з споживачем умови, які є несправедливими. Однак, умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. Відповідач розумів розмір процентів, надаючи свою згоду на отримання кредитних коштів, що ним під сумнів не ставиться.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».
Тому, даючи оцінку наданим доказам, суд прийшов до висновку, що на користь позивача належить стягнути з відповідача заборгованість за Договором кредитної лінії № 169369074 від 21.07.2023 у загальному розмірі 31 872,30 грн ( тіло кредиту - 6 500,00 грн та відсотки - 25 372,30 грн ).
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Таким чином, враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Окрім цього, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 7 000 гривень.
Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа N 755/9215/15-ц, провадження N 14-382цс19.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.
Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру таабо порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру таабо порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.
Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, було надано до суду: Договір про надання правничої допомоги № 11/08/25-01 від 11.08.2025, укладений між АБ «Соломко та Партнери» та ТОВ «ФК «Ейс»; Додаткову Угоду № 25770732861 до Договору про надання правничої допомоги № 11/08/25-01 від 11.08.2025, укладену 11.08.2025; Акт прийому-передачі наданих послуг від 22.08.2025.
Зідно вказаного Акту прийому-передачі наданих послуг, витрати на правничу допомоги склали в розмірі 7 000 грн., з яких: 5000,00 грн - складання позовної заяви ( 2 години ); 1000 грн - вивчення матеріалів справи ( 2 години ); 500 грн - підготовка адвокатського запиту ( 1 година ); 500 грн - підготовка та подача клопотань щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором ( 1 година ).
Так, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що дійсно між позивачем та адвокатом склалися договірні відносини стосовно надання правової допомоги.
В своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Такий же правовий висновок містяться і постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.
Такий підхід щодо визнання фактично здійсненими витрат за відсутності факту оплати впливає також із практики Європейського суду з прав людини ( далі - ЄСПЛ ), яка є обов'язковою для застосування в Україні як джерело права в силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Так, у Рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07 ) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені.
«115. Суд зазначає, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями. Як видно з матеріалів справи, п. Бущенко представляв заявника протягом провадження в Суді, отже, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними»( див. вищезазначене рішення у справі «Савін проти України», п. 97 ).
Такий висновок ЄСПЛ також викладений у вже зазначеному вище рішенні у справі «Савін проти України» ( Заява № 34725/08).
«96. Суд зазначає, що хоча заявник ще не оплатив адвокатські послуги, він зобов'язаний оплатити їх відповідно до договірних зобов'язань. Як вбачається з матеріалів справи, пан Крістенко представляв заявника протягом усього провадження у Суді, а тому має право вимагати оплати його послуг за договором. Відповідно Суд вважає ці витрати «фактичними» ( див. рішення від 08 жовтня 2009 року у справі «Теб'єті Мюхафізе Кемійветіта та Ісрафілов проти Азербайджану», заява № 37083/03, п.106 ).
При цьому на необхідності розгляду витрат, які підлягають оплаті, як фактичних для цілей компенсації наголошується і в Практичних рекомендаціях ЄСПЛ від 28.03.2007 року.
Тож фактичність витрат на правничу допомогу слід розглядати у широкому сенсі, включаючи не лише оплату таких витрат, але й виходячи власне із того, що достатньою є наявність відповідного договірного обов'язку. Відповідно, якщо договірний обов'язок щодо оплати наявний, то такого обов'язку достатньо для визнання витрат фактичними і такими, що підлягають компенсації стороні.
Судові витрати є інститутом галузі цивільного процесуального права України, відшкодування судових витрат є однією із засад ( принципів ) цивільного судочинства, а тому розповсюджується на всіх учасників цивільного судочинства.
Під-час розгляду справи з боку сторони відповідача не надходило жодних клопотань, як і клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що виключає можливість суду на зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Така правова позиція міститься в постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
В постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі № 607/14338/19-ц зазначено, що матеріали справи не містять клопотання Особа_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.
Аналогічної позиції дотримується ВС КЦС у справі № 523/3904/19 від 09.02.2022 року.
У вищевказаній постанові Верховний Суд зазначив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.
Так, на час розгляду даної цивільної справи, з боку відповідача не надходило на адресу суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Водночас, суд враховує правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи.
Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).
Окрім цього, судом враховується правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 12.05.2020 зі справи № 904/4507/18.
У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, колегія суддів зазначає, що в контексті правовідносин, які склались у даній справі, суд апеляційної інстанції при визначенні суми витрат на професійну правничу допомогу пов'язаних із розглядом справи № 910/7540/19 в суді апеляційної інстанції повинен був не обмежуватись лише посиланням на те, що вказана сума є «фіксованим гонораром», визначеним відповідачем 1 та адвокатом, а повинен був надати оцінку заявленій ПАТ «Оболонь» сумі на предмет її обґрунтованості, необхідності та неминучості, в частині такого перевищення та відповідно оцінити, чи відповідають такі витрати, критерію реальності та розумності їхнього розміру.
У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що висновки «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи».
За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 808/1849/18).
У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат (постанова Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21).
ВП ВС в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.
Суд акцентує увагу на позиції Великої Палати Верховного Суду, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, яке відповідно до ст. 1512 Конституції України є обов'язковим, остаточним і не може бути оскаржено, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Враховуючи вищезазначене, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн на думку суду не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, а отже є значно завищеним.
Суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц).
У додатковій постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Суд, оцінюючи подані документи, якими позивач (представник) обґрунтовують фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу є завищеними та не співмірними зі складністю справи, витраченим часом адвоката та наданих з боку останнього послуг.
Так, суд не може в повній мірі погодитися з тим, що складання позовної заяви склало 2 години, сума склала 5 000 грн, вивчення матеріалів справи, склало 2 години, сума склала 1000 грн, оскільки справа не є складною та не потребувала значного часу для цього, вказана категорія є розповсюдженою.
До того ж, з відкритого Єдиного реєстру судових рішень, який має вільний доступ вбачається, що міститься безліч судових рішень в яких позивачем виступало ТОВ «ФК «Ейс» до боржників ( інших ) з аналогічними вимогами, де вказаному Товариству надавало юридичну допомогу теж саме АО «Соломко та Партнери».
До того ж, в Акті міститься посилання на те, що адвокат втратив 1 годину на підготовку адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором на рахунок позичальника, сума склала 500 грн, однак, такий запит в матеріалах справи відсутній.
Окрім цього, не потребувало значного часу для адвоката ( 1 годину ) для підготовки подачі клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором на рахунок позичальника, де сума склала 500 грн, оскільки таке клопотання про витребування інформації з Банку, адвокат складаючи позовну заяву мав можливість в самому позові про це зазначити, а не складати окремим документом, який в свою чергу, не є об'ємним.
Таким чином, з врахуванням принципу співмірності, розумності, реальності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, які відшкодовуються за рахунок позивача до 3000,00 гривень, опосередковано пов'язані з розглядом справи, втім які за оцінкою суду саме в такій сумі знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку (у пов'язаності) з розглядом справи.
Отже, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова КГС ВС від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 та постанова Верховного Суду від 30.01.2023 № 910/7032/17).
Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд в постанові від 07.02.2022 у справі № 910/20792/20.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).
Відповідно до п. 1 ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
При зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем ТОВ «ФК «Ейс» були понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2 422,40 гривень, які документально підтверджені ( а. с. 9 ).
Зазначена сума судового збору була сплачена враховуючи те, що позовна заява позивачем була подана до суду в електронному вигляді з використанням підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», то у відповідності до ЗУ «Про судовий збір», застосовується понижуючий коефіцієнт 0,8, що узгоджується з правовою позицією, висловленую Верховним Судом в ухвалах від 14.12.2021р. у справі № 9901/454/21, від 31.01.2022р. у справі № 316/356/20, від 03.02.2022р. у справі № 300/1617/21, від 14.02.2022р. у справі № 560/4216/21, від 15.02.2022р. у справі № 560/8629/21.
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати понесені при зверненні до суду у вищевказаному розмірі.
Одночасно суд роз'яснює, що відповідно до вимог ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 288 ЦПК України позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 207, 512, 516, 526, 530, 610, 611, 612, 625-629, 632, 638, 903, 1048, 1049, 1054, 1077, 1078 Цивільного кодексу України та керуючись ст. ст. 2, 5, 10, 12, 19, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 131, 141, 187, 211, 263-265, 273, 274, 280-289 ЦПК України, Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про судоустрій і статус суддів», Законом України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір», суд, -
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за Договором № 169369074 від 21.07.2023 в розмірі 31 872,30 гривень, витрати понесені на правову допомогу в сумі 3000 гривень та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 гривень, загалом 37 294,70 гривень ( тридцять сім тисяч двісті дев'яносто чотири гривні сімдесят копійок ).
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» ( адреса місцезнаходження: 02175, м. Київ, вул. Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005, ЄДРПОУ: 42986956 ).
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , паспорт № НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Повний текст судового заочного рішення виготовлено 07 листопада 2025 року.
Суддя О. І. Орєхов