10 листопада 2025 р. Справа № 520/19011/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2025, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі №520/19011/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області
про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, в якому просила суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області № 204450021517 від 17.01.2025 щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 03.02.1985 по 16.02.1986, з 17.02.1986 по 16.04.1988 та здійснення підприємницької діяльності з 01.01.1998 по 30.04.1998;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати періоди роботи з 03.02.1985 по 16.02.1986, з 17.02.1986 по 16.04.1988 та здійснення підприємницької діяльності з 01.01.1998 по 30.04.1998 до страхового стажу ОСОБА_1 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 10.01.2025.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2025 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 17.01.2025 № 204450021517 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.01.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду в даній справі.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області суму сплаченого судового збору в розмірі 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 копійок).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2025 в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.01.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду в даній справі й в частині відмові у задоволенні іншої частини вимог, та прийняти в цій частині нове рішення, яким зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати періоди роботи з 03.02.1985 по 16.02.1986, з 17.02.1986 по 16.04.1988 та здійснення підприємницької діяльності з 01.01.1998 по 30.04.1998 до страхового стажу ОСОБА_1 , та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 10.01.2025.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вважає, що обраний судом спосіб захисту позивача не є ефективним та призведе до подальшого порушення своїх прав, що є порушенням процесуального права. На думку апелянта, суд першої інстанції не врахував, що відповідач, реалізуючи свої повноваження, має діяти в рамках закону, а не на свій власний розсуд. Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач 10.01.2025 звернулася до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області було розглянуто заяву позивача про призначення пенсії за віком та прийнято рішення № 204450021517 від 17.01.2025 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - не менше 15 років. (а.с. 17-19).
У рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 11 років 02 місяці 07 днів, якого недостатньо для призначення пенсії за віком. До страхового стажу позивача згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 22.10.1976 не зараховано наступні періоди роботи:
- за записами № 12 - № 13 з 03.02.1985 по 16.02.1986, оскільки у графі 3 розділу “Відомості про роботу» не зазначено повне найменування підприємства при прийнятті на роботу, тим самим порушено вимоги пп. 2.13 п. "в" розділу 2 Інструкції № 162;
- за записами №14 - №16 з 17.02.1986 по 16.04.1988, оскільки у графі 3 розділу "Відомості про роботу" не зазначено повне найменування підприємства при прийнятті на роботу та у графі 4 розділу "На підставі чого внесено запис (документ, його дата та номер)" наявне необумовлене виправлення дати в підставі прийняття, чим суттєво порушено вимоги пп 2.13 п. “в» розділу 2 та п. 2.26 Інструкції № 162.
Позивач, не погодившись із вищевказаним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області № 204450021517 від 17.01.2025, звернулася до суду з позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, виходив з того, що з урахуванням обставин цієї справи, оскільки відповідачем не здійснено належну перевірку страхового стажу позивача та, відповідно, не вирішено питання щодо зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивача, належним способом захисту в спірних правовідносинах є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 10.01.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду в даній справі.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону № 1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
За змістом пункту першого частини першої статті 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пенсійним віком є встановлений законодавством вік, із досягненням якого, особа може претендувати на виплату пенсії за віком.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
Згідно із ст. 9 Закону №1058-ІV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Згідно з абзацом 1 частини 2 цієї статті страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Приписами ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; військова служба.
При цьому, суд зазначає що положеннями ст.62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
В той же час, відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Як встановлено судовим розглядом, оскаржуваним у межах даної справи рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області № 204450021517 від 17.01.2025 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу заявника (а.с. 15).
В оскаржуваному рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 11 років 02 місяці 07 днів, якого недостатньо для призначення пенсії за віком. До страхового стажу позивача згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 22.10.1976 не зараховано наступні періоди роботи:
- за записами № 12 - № 13 з 03.02.1985 по 16.02.1986, оскільки у графі 3 розділу “Відомості про роботу» не зазначено повне найменування підприємства при прийнятті на роботу, тим самим порушено вимоги пп. 2.13 п. "в" розділу 2 Інструкції № 162;
- за записами №14 - №16 з 17.02.1986 по 16.04.1988, оскільки у графі 3 розділу "Відомості про роботу" не зазначено повне найменування підприємства при прийнятті на роботу та у графі 4 розділу "На підставі чого внесено запис (документ, його дата та номер)" наявне необумовлене виправлення дати в підставі прийняття, чим суттєво порушено вимоги пп 2.13 п. “в» розділу 2 та п. 2.26 Інструкції № 162.
Незарахування до страхового стажу позивача зазначених періодів роботи підтверджується також наявною в матеріалах справи формою РС-право (а.с. 20).
Згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 22.10.1976 судом встановлено наявність записів про роботу позивача в періоди з 03.02.1985 по 16.02.1986 (записи № 12 та № 13 трудової книжки) та з 17.02.1986 по 16.04.1988 (записи № 14 та № 16 трудової книжки). Зазначені записи містять відомості щодо дат прийняття позивача на роботу та звільнення, номери та дати наказів про прийняття позивача на роботу та звільнення, відповідні записи скріплені печаткою підприємства.
Відмовляючи позивачу у врахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу позивача, а саме з 03.02.1985 по 16.02.1986 та з 17.02.1986 по 16.04.1988, відповідач виходив з того, що в трудовій книжці не зазначено повне найменування підприємства при прийнятті позивача на роботу. Також, щодо періоду з 17.02.1986 по 16.04.1988 відповідач зазначив про наявність виправлення дати в підставі прийняття.
Колегія суддів відмічає, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі № 754/14898/15-а.
Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 № 301 (далі Постанова № 301) закріплено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Судова колегія зазначає, що позивач не має нести тягар відповідальності чи зазнавати негативних наслідків через порушення порядку/інструкції заповнення трудової книжки, не засвідчені належним чином виправлення або за не зазначення повної назви підприємства. Такі недоліки при заповненні трудової книжки не можуть бути самостійною підставою для незарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи згідно із записами у трудовій книжці, які в решті виконані у відповідності до вимог Інструкції.
Верховний Суд у своїх постановах від 28.02.2018 року у справі № 428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі № 423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі № 548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Разом з тим, записи у трудовій книжці позивачки не містять суттєвих протиріч, з яких би було неможливим встановити періоди роботи позивача, та такі записи підтверджують факт роботи позивача в спірні періоди, а саме з 03.02.1985 по 16.02.1986 та з 17.02.1986 по 16.04.1988.
Суд зазначає, що законодавець чітко визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
Інших підстав для неврахування пенсійним органом періодів роботи позивача з 03.02.1985 по 16.02.1986 та з 17.02.1986 по 16.04.1988 відповідачем не зазначено. При цьому, пенсійний орган не позбавлений можливості зробити запит щодо отримання інформації щодо періодів роботи позивача в спірних підприємствах або надати позивачу можливість надати уточнюючі довідки для підтвердження спірного страхового стажу.
Отже, відповідач протиправно відмовив позивачу в зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 03.02.1985 по 16.02.1986 та з 17.02.1986 по 16.04.1988 згідно трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 25.10.1976.
Також, позивач зазначає, що при розгляді заяви позивача про призначення пенсії та при прийнятті оскаржуваного в даній справі рішення відповідач протиправно не зарахував до його страхового стажу період здійснення позивачем підприємницької діяльності з 01.01.1998 по 30.04.1998.
Колегія суддів наголошує, що зміст оскаржуваного рішення про відмову в призначенні пенсії не містить будь-яких відомостей щодо підстав незарахування зазначеного періоду роботи до страхового стажу позивача. Незарахування вказаного періоду підтверджується формою РС-право, наявною в матеріалах справи.
Жодних доводів щодо підстав для незарахування періоду здійснення позивачем підприємницької діяльності з 01.01.1998 по 30.04.1998 ГУ ПФУ в Херсонській області або відомостей щодо документів, які позивачу необхідно надати для зарахування зазначеного періоду, не зазначено. Пенсійним органом не досліджено обставин щодо сплати страхових внесків за спірний період.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про необґрунтованість оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області № 204450021517 від 17.01.2025 та про необхідність його скасування.
Разом з цим, колегія суддів відмічає, що за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Досліджуючи предмет та підстави позову, з урахуванням викладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовної заяви шляхом визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 17.01.2025 № 204450021517 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, а також саме зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.01.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду в даній справі.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.
За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2025 по справі №520/19011/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк