10 листопада 2025 р. Справа № 440/11025/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 року (ухвалене суддею О.О. Кукоба) по справі № 440/11025/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, у якому просила: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті доплати до пенсії (заборгованості), ОСОБА_2 , яка була йому нарахована за рішенням Полтавського окружного адміністративного суду в справі №440/14160/23 від 23.10.2023 р. у розмірі 218096,77 грн. та залишилася недоодержаною у зв'язку із його смертю; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсійних виплат ОСОБА_2 , яка була йому нарахована за рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 р. в справі №440/14160/23 у розмірі 218096,77 грн. та залишилася недоодержаною у зв'язку із його смертю.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 р. задоволено адміністративний позов.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Закону України "Про виконавче провадження", Кодексу адміністративного судочинства України, та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , що підтверджено копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_2 перебував на обліку у Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 р. у справі №440/14160/23 нарахована доплата до пенсії за період з 01.04.2019 р. по 30.11.2023 р. у розмірі 218096,77 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджено копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 .
Вдова ОСОБА_2 - ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про виплату їй заборгованості з пенсії, що залишилась невиплаченою у зв'язку зі смертю ОСОБА_2
Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області листом від 27.03.2025 р. повідомлено позивачку, що виплата коштів є можливою у разі заміни сторони виконавчого провадження.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті позивачці як дружини померлого пенсіонера, заборгованості по пенсійним виплатам, що підлягали виплаті, та залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Задовольняючі позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини, а виплачуються за процедурою, визначеною ч. 1 ст. 61 Закону № 2262-ХІІ.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 52 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (в подальшому - Закон № 1058-IV), сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частина 1). У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини (ч. 3).
Отже, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім'ї за умови, якщо саме ці суб'єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини.
В іншому випадку, якщо у цей проміжок часу такі особи не звернулися, то сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової природи - переходить у спадщину, яку члени сім'ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати її як спадщину.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09.04.1992 р. за № 2262-XII (в подальшому - Закон № 2262-XII). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 61 Закону № 2262-XII, суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
У постанові Верховного Суду від 30.01.2020 р. в справі № 200/10269/19-а сформульовано правовий висновок про те, що у разі переходу до членів сім'ї спадкодавця належних останньому соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, у зв'язку з чим не застосовуються норми спадкового права. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад. Фактично законом встановлено переважне право членів сім'ї померлого перед спадкоємцями останнього на отримання соціальних виплат, що належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя.
У постанові від 09.06.2022 р. в справі № 200/12094/18-а Верховний Суд зазначив, вищевказаний висновок стосується випадків, коли члени сім'ї пенсіонера або особа, якій забезпечується пенсія у разі втрати годувальника, реалізувала своє право на неодержану пенсію, в порядку, встановленому ч. 1 ст. 52 Закону № 1058-IV та ч. 1 ст. 61 Закону № 2262-ХІІ, шляхом звернення до територіального органу Пенсійного фонду не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера (ч. 2 ст. 52 Закону № 1058-IV), проте не отримала таку виплату й оскаржує прийняте суб'єктом владних повноважень рішення з цього питання.
В ухвалі Верховного Суду від 07.09.2022 р. в справі № 520/19364/2020 викладений висновок про те, що суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини, а виплачуються виключно за процедурою, визначеною ст. 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що суми пенсії, які підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей, і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини, а виплачуються виключно за процедурою, визначеною ч. 1 ст. 61 Закону № 2262-ХІІ.
Частиною 1 статті 61 Закону № 2262-ХІІ визначено перелік осіб, які можуть претендувати на отримання нарахованої, проте не отриманої за життя пенсії (доплати до пенсії) пенсіонером з числа військовослужбовців, а також умови, за яких такі особи можуть отримати право на виплату цих коштів.
Законом № 2262-ХІІ визначено спеціальне правило, згідно з яким недоодержані за життя суми пенсії пенсіонера з числа військовослужбовців не включається до складу спадщини і виплачуються: 1) членам сім'ї померлого пенсіонера, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника; 2) батькам померлого пенсіонера, дружині (чоловіку) померлого пенсіонера та членам сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, навіть якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 р. № 3-1 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в подальшому - Порядок № 3-1).
Відповідно до абз. 3 п. 4 Порядку № 3-1, заява про виплату недоодержаної пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера подається членом його сім'ї до органів, що призначають пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.
Таким чином, у визначених чинним законодавством випадках членам сім'ї та іншим особам можуть бути виплачені суми пенсії, які підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, і залишились недоодержаними у зв'язку з його смертю. При цьому, виплаті підлягають лише нараховані, але не виплачені пенсіонеру, який помер, суми пенсії.
Судовим розглядом встановлено, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 р. в справі №440/1416/23 ОСОБА_2 нарахована доплата до пенсії за період з 01.04.2019 р. по 30.11.2023 р. у розмірі 218096,77 грн. (а.с. 26-27).
Разом з цим з боку Головного управління Пенсійного фонду в Полтавській області до суду не надано будь-яких доказів на підтвердження факту виплати ОСОБА_2 заборгованості, яка виникла внаслідок перерахунку пенсії на виконання рішень суду у сумі 218096,77 грн. Відповідно пенсійний орган має заборгованість з виплати пенсії перед пенсіонером ОСОБА_2 у зазначеній сумі.
Відповідач не заперечував, що на день смерті ОСОБА_2 його вдова - ОСОБА_1 проживала разом з ним.
Позивачка звернулась до пенсійного органу із заявою про виплату їй суми заборгованості у розмірі 218096,77 грн.
Доводи апеляційної скарги щодо необхідності заміни стягувача з виконання судового рішення, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, адже спірні відносини не передбачають переходу права вимоги від померлого пенсіонера до його спадкоємців.
Отже, суми пенсії, які підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, та членів їх сімей, і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини, а виплачуються виключно за процедурою, визначеною ч. 1 ст. 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Висновок про відсутність підстав для заміни стягувача у подібних правовідносинах наведений у постановах Верховного Суду від 06.04.2022 р. в справі № 200/10136/20-а, від 16.05.2023 р. в справі № 420/288/21.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи відповідача про необхідність заміни сторони виконавчого провадження для отримання заборгованості з виплати перерахованої ОСОБА_2 пенсії.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті сум нарахованої ОСОБА_2 пенсії та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області виплатити ОСОБА_1 недоодержану пенсію її померлого чоловіка ОСОБА_2 , нараховану на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 р. в справі №440/14160/23 у розмірі 218096,77 грн.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; пу. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 по справі № 440/11025/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін