10 листопада 2025 р. Справа № 520/13992/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2025, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., м. Харків, повний текст складено 11.08.25 у справі № 520/13992/25
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві
про стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільненні,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (далі за текстом також - відповідач), в якому просив:
- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 09.07.2024 по 05.10.2024 у сумі 236 215 грн 76 коп;
- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року адміністративний позов залишено без задоволення.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції не враховано того, що остаточний розрахунок на виконання судових рішень у справі № 520/15484/24 відповідач провів лише 18.04.2025, а отже позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 09.07.2024 по 05.10.2024 у сумі 236 215,76 грн.
За результатами апеляційного розгляду просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У додаткових поясненнях у справі відповідач просить урахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, сформовані у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві № 27-о/дск від 03.04.2024 позивача - ОСОБА_1 , звільнено зі служби в Державному бюро розслідувань у запас, капітана Державного бюро розслідувань Ушакова Ігоря Миколайовича оперуповноваженого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, 04 квітня 2024 року за станом здоров'я з достроковим припиненням (розірванням) контракту від 15 березня 2021 року № 45.
Після звільнення зі служби в ДБР ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТУ ДБР у м. Полтаві про стягнення грошової компенсації за невикористані у 2021, 2022 та 2023 роках 38 календарних днів відпустки, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та одноразову грошову допомогу в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 у справі № 520/15484/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані у 2021, 2022 та 2023 роках щорічної відпустки у кількості 38 календарних днів.
Зобов'язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані у 2021, 2022 та 2023 роках 38 календарних днів щорічної відпустки.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 у справі № 520/15484/24 заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення по справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2025 у справі № 520/15484/24 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 у справі № 520/15484/24 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
Прийнято в цій частині постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-XII від 09.04.1992.
Зобов'язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-XII від 09.04.1992, з урахуванням у складі грошового забезпечення для її обрахунку, індексації грошового забезпечення.
Стягнуто з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.04.2024 по 08.07.2024 в сумі 252 321, 38 грн.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 у справі № 520/15484/24 залишено без змін.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2025 у справі № 520/15484/24 додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 у справі № 520/15484/24 залишено без змін.
На виконання судових рішень у справі № 520/15484/24 ТУ ДБР у м. Полтаві 18.04.2025 нарахована та виплачена ОСОБА_1 грошова компенсація за 38 календарних невикористаних днів відпусток у розмірі 102 002,26 грн та одноразова грошова допомогу у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 3 повних календарних роки служби в ДБР у розмірі 120 792,15 грн (з урахуванням утриманого військового збору в розмірі 5 % у розмірі 11 139,72 грн).
Крім того, 22.04.2025 Головним управлінням Державної казначейської служби в Полтавській області на підставі виконавчого листа у справі № 520/15484/24 з рахунків ТУ ДБР у м. Полтаві здійснено безспірне списання коштів на суму 252 321,38 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.04.2024 по 08.07.2024 (за 94 дні).
В позовній заяві позивачем зазначено, що згідно з випискою АТ КБ "Приватбанк" по надходженням по картці/рахунку НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) за договором SAMDNFF000109048466 від 20.09.2013 за період 18.04.2025-18.04.2025, сформованої 22.04.2025, 18.04.2025 відповідач, на виконання вказаних судових рішень, перерахував на рахунок позивача 211 604,69 грн, в рахунок грошової компенсації за невикористані позивачем у 2021, 2022 та 2023 роках щорічні відпустки у кількості 38 календарних днів. Тобто відповідач лише 18.04.2025 провів з позивачем остаточний розрахунок при звільненні, а отже позивач має право на отримання відшкодування за затримку виплати коштів, на підставі ст. 117 КЗпП України, у межах шестимісячного строку затримки фактичного розрахунку при звільненні.
Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з позовом у цій справі.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що порушені права ОСОБА_1 , пов'язані з неповним розрахунком при звільненні 04.04.2024 з ТУ ДБР у м. Полтаві, у повній мірі відновлені у межах судової справи № 520/15484/24.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 58 Конституції України закріплює один із ключових принципів права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У Рішенні від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Подібних висновків щодо тлумачення змісту положень статті 58 Конституції України Конституційний Суд України дійшов у Рішеннях від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).
Такий підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 04.09.2024 у справі № 359/1316/22.
Колегія суддів звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов'язані із недотриманням роботодавцем свого обов'язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов'язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.
У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 04.04.2024 - дата звільнення позивача.
За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції, чинній на момент їхнього виникнення, тобто після набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Разом з цим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року та дійшла висновку, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Так, Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Саме таке правозастосування є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та гарантує додержання принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, з огляду на обставини, які призвели до несвоєчасного розрахунку та міру добросовісної поведінки працівника та роботодавця.
Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, колегія суддів зазначає, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Щодо здійснення відповідного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, то колегія суддів зазначає, що вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до п. 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 року, проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2025 року у справі № 520/15484/24 встановлено, що згідно з довідкою ТУ ДБР у м. Полтаві одноденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 складає 2 684,27 грн.
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 09.07.2024 по 05.10.2024, становить 88 днів.
З огляду на викладене, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обчислена в повному обсязі за 88 днів, складає 236 215,76 грн (88 х 2684,27 грн).
На виконання судових рішень у справі № 520/15484/24 відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум, які виплатив 05.04.2024, тобто позивачу була виплачена частина недоотриманого грошового забезпечення у сумі 222 794,41 грн (102 002,26 грн+120 792,15 грн).
За час затримки розрахунку при звільненні на виконання рішень судів у справі № 520/15484/24 позивач отримав середній заробіток за 3 місяці (94 дні) у розмірі 252 321,38 грн.
Враховуючи, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 222 794,41 грн/ 488 537,14 грн (сума виплаченого грошового забезпечення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку (236 215,76 грн + 252 321,38 грн) = 0,46, то середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні та з урахуванням принципу співмірності становить 224 727,08 грн (2 684,27 грн х 182 дні х 0,46).
Враховуючи, що позивач за час затримки розрахунку при звільненні на виконання рішень судів у справі № 520/15484/24 отримав середній заробіток за 3 місяці (94 дні) у розмірі 252 321,38 грн, який вже перевищує суму несвоєчасно виплачених коштів при звільненні та суму середнього заробітку з урахуванням принципу співмірності, та додатково просить стягнути з ТУ ДБР у м. Полтаві ще 236 215,76 грн за інші 88 днів затримки розрахунку, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що такі дії позивача очевидно не узгоджується із загальним принципам цивільної-правової відповідальності.
Водночас колегія суддів ураховує, що період затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , зокрема, обумовлений, по-перше: часом розгляду справи № 520/15484/24, оскільки між ОСОБА_1 та ТУ ДБР у м. Полтаві був наявний спір про розмір заборгованості, а по-друге: тим, що приписи Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 за № 743 (зі змінами), як спеціального нормативно-правового акту, на момент виникнення спірних правовідносин не покладали на відповідача обов'язку виплачувати компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за роки, які передують року звільнення, що, у свою чергу, свідчить про відсутність умисних та недоброчесних дій ТУ ДБР у м. Полтаві по відношенню до позивача.
Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що задоволення судом позовних вимог ОСОБА_1 у межах справи № 520/15484/24 та отримання ОСОБА_1 середнього заробітку у розмірі 252 321,38 грн за час затримки виплати 222 794,41 грн при звільненні свідчить про отримання позивачем достатньої грошової компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, розмір якої є більш ніж справедливою сатисфакцією.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в оскаржуваній частині правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 у справі № 520/13992/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц