10 листопада 2025 р. Справа № 520/6500/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.06.2025, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків, повний текст складено 06.06.25 у справі № 520/6500/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом також - відповідач), в якому просив:
1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня виплати ОСОБА_1 заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/21680/21, а саме за період з 06.10.2017 по 13.03.2025;
2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня виплати ОСОБА_1 заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/21680/21, а саме за період з 06.10.2017 по 13.03.2025, розмір якого обчислити за методикою, визначеною Постановою КМ України від 08.02.1995 за №100 Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004 за №44.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 з приводу нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільнені за період 06.10.2017-11.02.2025.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільнені за період 06.10.2017-18.07.2022 у сумі - 15.317,55 грн з відрахуванням належних податків і зборів.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільнені за період 19.07.2022-11.02.2025 у сумі 45.881,85 грн з відрахуванням належних податків і зборів.
Позов у решті вимог залишено без задоволення.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає про неврахування судом першої інстанції того, що позивач проходив військову службу та мав статус військовослужбовця, у зв'язку з чим положення КЗпП України на спірні правовідносини не поширюються. Також, у зв'язку з наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникому сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, у розумінні ст. 117 КЗпП України, є безпідставним.
За результатами апеляційного розгляду просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
У додаткових поясненнях у справі позивач не погоджується з висновками суду першої в частині відмови у задоволенні позовних вимог, просить їх задовольнити.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач проходив службу у лавах Збройних Сил України, відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 06.10.2017 за №316 сержанта ОСОБА_2 , командира відділення такелажного взводу такелажної роти, звільнено Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 15 вересня 2017 року № 35-РС з військової служби у запас (у зв'язку із закінченням строку контракту) відповідно до пункту «а» частини 6 з урахуванням підпункту "ї" пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", справи та посаду здав 06 жовтня 2017 року та виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, знято з котлового забезпечення (тільки обід) з 06 жовтня 2017 року.
Згідно з довідкою про нараховані види грошового забезпечення у серпні 2017 року позивачем отримано - 7.564,40 грн грошового забезпечення (а саме: оклад за посадою - 605,00 грн; оклад за військовим званням - 45,00 грн; надбавка за вислугу років - 162,50 грн; надбавка за особливості проходження служби - 406,25 грн; премія - 3.509,00 грн + щомісячна винагорода 60% - 2.835,65 грн); у вересні 2017 року позивачем отримано - 7.564,40 грн грошового забезпечення (а саме: оклад за посадою - 605,00 грн; оклад за військовим званням - 45,00 грн; надбавка за вислугу років - 162,50 грн; надбавка за особливості проходження служби - 406,25 грн; премія - 3.509,00 грн; щомісячна винагорода 60% - 2.835,65 грн).
Згідно з довідкою про нараховані види грошового забезпечення при звільненні позивачем отримано 51.273,25 грн (оклад за посадою - 117,10 грн; оклад за військовим званням - 8,71 грн; надбавка за вислугу років - 31,45 грн; надбавка за особливості проходження служби - 78,63 грн; премія - 679,18 грн; щомісячна винагорода 60% - 549,04 грн; вихідна допомога при звільненні - 26.002,62 грн; грошова компенсація за неотримане речове майно - 26.002,63 грн).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2022 у справі №520/21680/21 визнано протиправним нездійснення Військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_2 ) в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби.
11.02.2025 позивачем отримано від відповідача платіж у якості оплати одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі - 15.317,55 грн.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивачу нараховано та виплачено не було.
Позивач, уважаючи бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, звернувся до суду з позовом у цій справі.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з огляду на обставини того, що нездійснення остаточного розрахунку з позивачем у визначені законодавством строки відбулось з вини власника, або уповноваженого ним органу, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, дійшов висновку, що позивач набув право на отримання відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення на підставі статті 117 КЗпП України та приписів Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, а саме: за період з 06.10.2017-18.07.2022 у сумі - 15.317,55 грн; за період 19.07.2022-11.02.2025 у сумі - 45.881,85 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Виходячи з положень вказаної норми законодавства, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам апеляційної скарги в цій частині, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 58 Конституції України закріплює один із ключових принципів права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У Рішенні від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Подібних висновків щодо тлумачення змісту положень статті 58 Конституції України Конституційний Суд України дійшов у Рішеннях від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).
Такий підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 04.09.2024 у справі № 359/1316/22.
Колегія суддів звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов'язані із недотриманням роботодавцем свого обов'язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов'язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.
У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 06.10.2017 - дата звільнення позивача.
За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції, чинній на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Однак період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Отож спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 06.10.2017 до 11.02.2025, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.
Період з 06.10.2017 до 18.07.2022 регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
Проте період з 19.07.2022 п0 11.02.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Щодо здійснення відповідного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, то колегія суддів зазначає, що вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до п. 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 року, проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами абзацу другого пункту сьомого Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 за № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи викладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа календарних днів за цей період.
Водночас колегія суддів зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Також колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року та дійшла висновку, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Так, Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Згідно з долученою до справи копією довідки про грошове забезпечення позивача середньоденне грошове забезпечення за два повні календарні місяці перед датою звільнення зі служби складає - 248,01 грн ((серпень 2017 року 7.564,40 грн + вересень 2017 року 7.564,40 грн) / (31 день серпня 2017 року + 30 днів вересня 2017 року)).
На виконання судового рішення відповідач здійснив платіж на користь позивача - 11.02.2025, отже тривалість затримки до 18.07.2022 складає - 1729 днів, а з 19.07.2022 по 19.01.2023 - 185 днів.
Сума боргу (тобто недоплати) з винагороди за службу (згідно з рішенням суду у справі №520/21680/21) склала 15.317,55 грн.
Отже, середній заробіток у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні за період з 06 жовтня 2017 року до 11 лютого 2025 року становить 474 691,14 грн (248,01 грн х 1914 (1729+185) днів).
Застосовуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, майнові втрати позивача, пов'язані із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, слід розрахувати таким чином.
Розрахунок істотності частки: 15.317,55 грн (сума грошового забезпечення, яка виплачена позивачу з порушенням термінів) / 474.691,14 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 3,23 %.
З огляду на зазначене, сума, яка підлягає відшкодуванню, з урахуванням істотності частки 3,23 %, становить: 248,01 грн (середньоденний заробіток позивача) х 3,23 (істотна частка) х 1914 (кількість днів затримки) / 100 = 15.332,52 грн.
Разом з цим колегія суддів зауважує, що розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не має перевищувати платіж у якості оплати одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди на виконання судового рішення у розмірі 15.317,55 грн.
З огляду на наведене розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, складає 15.317,55 грн.
Колегія суддів зазначає, що такий підхід забезпечить справедливий баланс інтересів сторін: захистить право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустить понесення відповідачем несправедливих та непропорційних майнових втрат.
Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
За наведених обставин, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 15.317,55 грн.
Так, колегія суддів зауважує, що відповідно до матеріалів справи позивач не довів, що звернувся на момент звільнення у 2017 році до відповідача з вимогою про відповідні виплати щодо недоотриманого грошового забезпечення. Таке право позивач реалізував лише у 2021 році, подавши позов у справі № 520/21680/21. Судом не встановлено, що позивач не знав про це його право на момент звільнення або що були інші обставини, які заважали реалізувати зазначене право.
Відповідач заперечував проти права позивача на відповідні виплати, а тому факт порушення цього права та сума відповідної компенсації були встановлені лише під час судового розгляду.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що положення КЗпП України на спірні правовідносини не поширюються, то колегія суддів зазначає, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Щодо вимоги позивача про задоволення позовних вимог в повному обсязі, викладеної у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів зауважує, що з урахуванням приписів ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а не вимог, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно з приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат відповідно до приписів статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.06.2025 у справі № 520/6500/25 скасувати.
Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.10.2017 по 11.02.2025.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.10.2017 по 11.02.2025 у сумі 15 317 (п'ятнадцять тисяч триста сімнадцять) грн 55 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді В.Б. Русанова О.В. Присяжнюк