Справа № 161/8742/25
Провадження № 2/161/3407/25
10 листопада 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Антіпової Т.А.
за участю секретаря судового засідання Семенової І.М.
представника позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,-
07.05.2025 року позивач звернувся до суду із вказаною позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 48 600$ (сорок вісім тисяч шістсот доларів США), що по курсу НБУ на 06.05.2025 р. становить 2 021 760 (два мільйони двадцять одна тисяча сімсот шістдесят) гривень, а також 3 % річних у розмірі 760 993,85 грн. (сімсот шістдесят тисяч дев'ятсот дев'яносто три) гривні 85 копійок, та судові витрати по праві.
Вимоги мотивує тим, що ОСОБА_2 надав ОСОБА_3 позику у розмірі 48 600 $ (сорок вісім тисяч шістсот доларів США), що підтверджується оригіналом розписки від 01.12.2022 року, яка знаходиться в позивача.
Оригінал розписки від 01.12.2022 року написаний та підписаний власноручно відповідачем. Відповідач зобов'язується повернути грошові кошти до 30.12.2023 року.
Відповідач грошове зобов'язання в строк, передбачений розпискою не виконав. Доказом не виконання зобов'язання є наявність оригіналу розписки у позивача.
Зазначає, що відповідач у позивача під розписку позичив 48 600 дол. США, у зв'язку з чим, ціна позову 48 600 дол. США, що розраховується за курсом НБУ на 06.05.2025 року - на день подачі позову до суду (1 дол. США = 41, 60 грн) становить 2 021 760 (два мільйони двадцять одна тисяча сімсот шістдесят ) гривень.
Розмір 3% річних становить 760 993,85 грн. (сімсот шістдесят тисяч дев'ятсот дев'яносто три гривні вісімдесят п'ять копійок) і визначається у наступному порядку:
-сума боргу- 2 021 760 гривень
-період прострочення 31.12.2023 року - 06.05.2025 року
-кількість днів прострочення 493
-розмір процентів річних 3 %
-загальна сума процентів 760 993,85 гривень.
На підставі наведеного, позивач просить суд стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 вищевказану заборгованість.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 травня 2025 року справу прийнято до розгляду та визначено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження (а.с. 14).
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 липня 2025 року закрито підготовче провадження у вказаній справі та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 25).
Судом було вжито всіх заходів для повідомлення відповідача про розгляд даної справи в порядку загального позовного провадження. Встановлено, що копію ухвали про відкриття провадження надіслано відповідачу засобами поштового зв'язку на адресу зареєстрованого місця проживання, що відповідає вимогам п. 2 ч. 7 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України.
Як вбачається з рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, відповідач ОСОБА_3 отримав копію ухвали від 09 травня 2025 року та копію позовної заяви з додаткам, та належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи (а.с.35,42).
Окрім цього, відповідача повідомлено про розгляд справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті суду (а.с. 32,37)
Відзив на позов відповідачем у визначений в ухвалі суду термін не надано.
В судовому засіданні представник позивача просив позов задовольнити, в обґрунтування надав пояснення, аналогічні тим, що викладені у позовній заяві. Додатково пояснив, що згідно з наданої розписки ОСОБА_3 дійсно не повернув йому кошти. На підтвердження вказаного представник позивача надав суду для огляду письмовий доказ-оригінал розписки. Крім того, зазначив, що не заперечує проти ухвалення судом заочного рішення по справі.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, але не подав письмового відзиву, враховуючи, що представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Статтею 280 ЦПК України закріплена можливість ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, у разі належним чином повідомленого відповідача про дату, час та місце судового засідання.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, зокрема, дослідивши оригінал розписки від 01.12.2022 року, оцінивши та дослідивши в сукупності докази у справі, суд приходить до наступних висновків.
Статтею 12 та частиною 1статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1)договори та інші правочини;
2)створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3)завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4)інші юридичні факти.
Виходячи з положень ч. ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі, якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 отримав в борг від ОСОБА_2 48 600 (сорок вісім тисяч шістсот) доларів США, зобов'язався повернути вказані кошти до 30 грудня 2023 року (а.с.6).
Пред'являючи даний позов, представник позивача зазначив, що у визначений розпискою строк відповідач борг не повернув, що зумовлює необхідність захисту порушених прав позивача.
Доказів відсутності заборгованості (повернення позики) відповідач не подав.
Згідно з ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до закону, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у певних випадках.
Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч. 1 та 2 ст. 598 ЦК України).
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постановах від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц, провадження № 61-8792св18, від 08 квітня, 2021 року у справі № 500/1755/17, провадження № 61-1899св20, від 22 вересня 2021 року у справі №761/29374/19 та від 16 лютого 2022 року у справі№ 520/19325/18.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як встановлено судом відповідач ОСОБА_3 свої зобов'язання перед позивачем ОСОБА_2 за борговою розпискою від 01.12.2022 року в строк до 30 грудня 2023 року не виконав, борг в сумі 48 600 $ ( сорок вісім тисяч шістсот доларів США), що по курсу НБУ на 06.05.2025 року становить 2 021 760 (два мільйони двадцять одна тисяча сімсот шістдесят ) гривень не повернув. Про існування боргу свідчить наявність у позивача оригіналу боргової розписки.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на день звернення позивача до суду у відповідача ОСОБА_3 утворилась заборгованість за борговою розпискою, 48 600$ ( сорок вісім тисяч шістсот доларів США), що по курсу НБУ на 06.05.2025 року становить 2 021 760 (два мільйони двадцять одна тисяча сімсот шістдесят ) гривень, а також 3 % річних у розмірі 760 993, (сімсот шістдесят тисяч дев'ятсот дев'яносто три) гривні 85 копійок.
Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості за вказаним договором позики, відповідачем по справі суду надано не було. Відтак, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача сум судових витрат, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У своїй постанові від 13.12.2018 року у справі № 816/2096/17 Верховний Суд прийшов до висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.
Судом встановлено, на підтвердження витрат на правничу допомогу представником позивача надано наступні документи: копію договору про надання правничої допомоги від 02.05.2025 року; додаткову угоду № 100051137 до договору № 42649746 про надання правничої допомоги від 01.01.2025 року, платіжну інструкцію№1.128044883.1 від 06.05.2025 на суму 15 000 гривень, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВЛ №961.
З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи та значимості таких дій при розгляді справи, суд вважає, що зазначені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та належним чином підтвердженими.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд виходить з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та складності), розумності їхнього розміру та конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції.
Разом з тим, відповідачем не було подано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, попри ту обставину, що про наявність судового провадження останню було повідомлено своєчасно, а тому вона мала можливість в належний спосіб розпорядитися своїми процесуальними правами.
Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Із наведеного слідує, що понесені позивачем та документально підтвердженні витрати по сплаті судового збору за звернення до суду з даним позовом в розмірі 12 112,00 гривень, а також понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 гривень, у зв'язку із задоволенням позову, підлягають стягненню з відповідача.
На підставі ст.ст. 509, 526, 527, 530, 1048, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 77-81, 141, 247, 259, 263-268, 280, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості з у розмірі 2 782 753 (два мільйони сімсот вісімдесят дві тисячі сімсот п'ятдесят три) гривень 85 копійок.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 12 112 (дванадцять тисяч сто дванадцять) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Т.А. Антіпова