Іменем України
10 листопада 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1857/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянув в порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін адміністративну справу за позовом адвоката Коломойцева Миколи Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до Мобільного рятувального центру швидкого реагування державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
19 вересня 2025 року через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему до Луганського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної адвоката Коломойцева Миколи Миколайовича в нітересах ОСОБА_1 до Мобільного рятувального центру швидкого реагування державної служби України з надзвичайних ситуацій, яким просить:
- визнати протиправною бездіяльність Мобільного рятувального центру швидкого реагування державної служби України з надзвичайних ситуацій, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 20.05.2023 по 19.06.2025 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;
- зобов'язати Мобільний рятувальний центр швидкого реагування державної служби України з надзвичайних ситуацій здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 20.05.2023 по 31.12.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2024 по 31.12.2024 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" на 1 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2025 по 19.06.2025 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" на 1 січня 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач проходив службу в Мобільному рятувальному центрі швидкого реагування державної служби України з надзвичайних ситуацій. Звільнений зі служби 19.06.2025.
Звернувшись за правовою допомогою щодо правильності обрахунку його грошового забезпечення позивачем з'ясовано, що таке відповідачем за період з 20.05.2023 по 19.06.2025 виплачувалось у неналежному розмірі, з використанням неналежного базису для нарахування - фіксованого числового базису 1762 грн., що відповідає рівню прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 рік. Зазначене вбачається з карток грошового забезпечення. Отже, грошове забезпечення позивача у 2023-2025 роках фактично було обраховано відповідачем на рівні 2018 року.
Позивач звернувся до відповідача з питання, що стосується перерахунку його грошового забезпечення в світлі застосування належних базисів для обрахунку грошового забезпечення - прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 01.01.2023 щодо грошового забезпечення 2023 року, станом на 01.01.2024 щодо грошового забезпечення 2024 року, станом на 01.01.2025 щодо грошового забезпечення 2025 року.
У відповідь отримав лист про відсутність підстав для вчинення означених дій. Зазначеним обумовлена потреба позивача у судовому захисті.
Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначено, що позивач дійсно проходив службу в МРЦ ШР ДСНС України та був виключений з кадрів ДСНС (звільнений зі служби) 19.06.2025 року (наказ МРЦ ШР ДСНС України від 19.06.2025 № 398 «Про виключення з кадрів ДСНС ОСОБА_1 та ОСОБА_2 »).
Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 № 623, зареєстрована у Міністерстві юстиції України 16 серпня 2018 р. за № 936/32388 (далі - Інструкція № 623) пройшла державну реєстрацію, є загальновідомою.
Тобто, позивачу було відомо про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні.
Позивач стверджує, що у зв'язку з визнанням протиправним та скасування постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі № 320/29450/24, були скасовані зміни внесене у ПКМУ від 12.05.2023 року № 481 відновлено попередню редакцію пункту 4 ПКМУ № 704, що є підставою здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення.
Проте, визнання таким, що втратив чинність, нормативного акта чи його скасування не поновлює дію актів, які ним скасовані або визнані такими, що втратили чинність.
Так, відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012 дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Станом на 20.05.2023 по 31.12.2023, 01.01.2024 по 31.12.2024, 01.01.2025 по 19.06.2025 Кабінет Міністрів України не прийняв нової постанови щодо відновлення дії або встановлення іншого способу/порядку розрахунку грошового забезпечення та його складових для розрахунку грошового забезпечення, а судами у справі № 826/6453/18 не поновлено дію вищезазначеної норми права, а відтак рішення у вказаній справі не породжує обов'язку МРЦ ШРДСНС України щодо проведення перерахунку грошового забезпечення позивача.
Таким чином, визнання протиправними та нечинними у судовому порядку ПКМУ від 12.05.2023 року № 481, автоматично не відновлює дію її редакції, що діяли до внесення змін постановою ПКМУ від 12.05.2023 року № 481, відповідно жодна редакція пункту 4 ПКМУ № 704 станом на 20.05.2023 по 31.12.2023, 01.01.2024 по 31.12.2024, 01.01.2025 по 19.06.2025 не діяли, а відтак у МРЦ ШРДСНС України відсутні підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача на 20.05.2023 по 31.12.2023, 01.01.2024 по 31.12.2024, 01.01.2025 по 19.06.2025.
Виключно після прийняття нового аналогічного акту або поновлення Урядом попередньої редакції пункту 4 ПКМУ № 704, МРЦ ШР ДСНС України матиме правові підстави для перерахунку грошового забезпечення.
Підсумовуючи все вище викладене можна дійти висновку, що станом на 20.05.2023 по 31.12.2023, 01.01.2024 по 31.12.2024, 01.01.2025 по 19.06.2025 не діяла жодна редакція пункту 4 ПКМУ № 704.
Крім того, на відміну від наведених аргументів позивачем у цій справі грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту МРЦ ШРДСНС України розраховується з урахуванням розмірів посадових окладів із використанням величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018.
З огляду на викладене вважають, що вимоги позивача не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Ухвалою суду від 24.09.2025 позовну заяву адвоката Коломойцева Миколи Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до Мобільного рятувального центру швидкого реагування державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без руху.
Ухвалою суду від 30.09.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Дослідив матеріали справи, розглянув справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінив докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд дійшов такого.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , проходив військову службу у МРЦ ШР ДСНС України та був виключений з кадрів ДСНС (звільнений зі служби) 19.06.2025 року (наказ МРЦ ШР ДСНС України від 19.06.2025 № 398 «Про виключення з кадрів ДСНС ОСОБА_1 та ОСОБА_2 »).
Позивач звернувся до відповідача з питання, що стосується перерахунку його грошового забезпечення в світлі застосування належних базисів для обрахунку грошового забезпечення - прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 01.01.2023 щодо грошового забезпечення 2023 року, станом на 01.01.2024 щодо грошового забезпечення 2024 року, станом на 01.01.2025 щодо грошового забезпечення 2025 року.
Вважаючи протиправною бездіяльність Мобільного рятувального центру швидкого реагування державної служби України з надзвичайних ситуацій, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 20.05.2023 по 19.06.2025 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Статтею 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі Закон № 2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частиною 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №704, якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 10 Постанови №704, ця постанова набирала чинності з 1 березня 2018 року.
За первинною редакцією пункту 4 Постанови №704 передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Згідно з приміткою 1 Додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Відповідно до примітки до Додатку 14 також передбачено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
За загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв'язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка повинна бути у безпосередньому зв'язку з нормою, в даному випадку пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує.
Отже, застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме положення основної норми Постанови Кабінету Міністрів України №704, пункт 4 якої має нормативний характер, та містить правила поведінки для невизначеного широкого кола осіб.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103.
Згідно з пунктом 6 Постанови Кабінету Міністрів України №103, внесені зміни до Постанови №704 внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладений у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Отже, пункт 4 Постанови №704, в редакції Постанови №103, визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018".
Постановою від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 Шостий апеляційний адміністративний суд визнав протиправним та скасував пункт 6 Постанови №103, яким внесені зміни до пункту 4 Постанови №704.
Постановою Верховного Суду від 20.10.2022 постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 залишено без змін.
Частиною 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Отже, з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 (з 29.10.2020) пункт 4 Постанови №704 почав діяти у первісній редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Суд також враховує, що Постановою Кабінету Міністрів України №1038 від 28 жовтня 2020 примітки додатків 1, 12, та 13 Постанови №704 приведені у відповідність до пункту 4 цієї постанови.
Водночас, Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 (набрала чинності з 20.05.2023) внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, та викладено його у новій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14..
Отже, починаючи з 20.05.2023, для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальними) званнями військовослужбовців та інших осіб, застосовується стала величина 1762 гривні.
Водночас рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 по справі №320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 по справі№320/29450/24, було визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови КМУ від 12.05.2023 року №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704.
З системного аналізу положень КАС України та теорії права є відмінність у правових наслідках «визнання протиправним та скасування» і «визнання протиправним та нечинним» відповідного адміністративного акта.
Так, відповідно до вимог ст. 5 КАС України, ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до абзаців 3, 4 п. 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття. Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату ним чинності з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили або з іншого, визначеного судом моменту.
Таким чином, визнаються протиправними та скасовуються індивідуальні акти, а нормативно-правові акти визнаються протиправними та нечинними. Такі відмінності у правовому регулюванні обумовлені тим, що відповідно до приписів нормативно-правових актів виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів невизначеного кола осіб. Відповідно, скасування нормативно-правового акту впливатиме на права, свободи, інтереси та обов'язки не лише позивача, а й інших осіб, а також поставить під сумнів легітимність дій та рішень, прийнятих на підставі скасованого нормативно-правового акту та може призвести до порушення необхідного балансу між захистом прав позивача та будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, які були учасниками правовідносин, у яких застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт; принципу правової визначеності.
У цьому контексті суд звертає увагу, що згідно положень ч.2 ст. 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, пункт 2 постанови № 481 втратив чинність з 18 червня 2025 року, й саме з цієї дати не можуть застосовуватися приписи, що втратили чинність, а тому на час спірного періоду з 20.05.2023 по 18.06.2025 пункт 2 постанови № 481 був чинним.
Ураховуючи наведене, суд, доходить висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача із зазначенням складових грошового забезпечення, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, починаючи з 20.05.2023 по 19.06.2025, у зв'язку з чинністю у вказаний період Постанови №481 та звільненням позивача з військової служби 19.06.2025, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок виплачених у спірному періоді грошового забезпечення, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», суд зазначає таке.
Оскільки починаючи з 20.05.2023 розмір посадового окладу, в залежності від якого визначається розмір вищезазначених виплат, визначався з урахуванням Постанови №481, суд дійшов висновку, що в цій частині відповідач діяв правомірно, а тому позовні вимоги заявлені безпідставно та не підлягають задоволенню.
Оскільки зазначена позовна вимога не підлягає задоволенню, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги щодо виплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і
начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі РуїсТоріха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі вищевикладеного, розглянувши справу в межах позовних вимог на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Питання розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст.2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 260, 262, 293, 295 КАС України, суд
У задоволенні позовної заяви адвоката Коломойцева Миколи Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до Мобільного рятувального центру швидкого реагування державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Ірметова