про повернення позовної заяви
10 листопада 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/2070/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., перевіривши матеріали адміністративного позову адвоката Мандрика Владислава Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 23 жовтня 2025 року надійшов позов адвоката Мандрика Владислава Володимировича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з такими позовними вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат додаткової винагороди виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування: на стаціонарному лікуванні з 13.06.2024 по 13.08.2024; у відпустці за станом здоров'я протягом 30 календарних днів з 24.03.2023 по 22.04.2023, потребу в якій було встановлено довідкою ВЛК від 23.03.2023 № 178; у відпустці за станом здоров'я протягом 30 календарних днів з 11.05.2023 по 09.06.2023, потребу в якій було встановлено довідкою ВЛК від 10.05.2023 № 5977; у відпустці за станом здоров'я протягом 30 календарних днів з 25.07.2023 по 23.08.2023 (частина даної відпустки співпадає з датами стаціонарного лікування), потребу в якій було встановлено довідкою ВЛК від 24.07.2023 № 281; у відпустці за станом здоров'я протягом 30 календарних днів з 13.08.2024 по 11.09.2024, потребу в якій було встановлено довідкою ВЛК від 12.08.2024 № 1079, з урахуванням фактично виплачених сум;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100000,00 грн, в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування: на стаціонарному лікуванні з 13.06.2024 по 13.08.2024; у відпустці за станом здоров'я протягом 30 календарних днів з 24.03.2023 по 22.04.2023, потребу в якій було встановлено довідкою ВЛК від 23.03.2023 № 178; у відпустці за станом здоров'я протягом 30 календарних днів з 11.05.2023 по 09.06.2023, потребу в якій було встановлено довідкою ВЛК від 10.05.2023 № 5977; у відпустці за станом здоров'я протягом 30 календарних днів з 25.07.2023 по 23.08.2023 (частина даної відпустки співпадає з датами стаціонарного лікування), потребу в якій було встановлено довідкою ВЛК від 24.07.2023 № 281; у відпустці за станом здоров'я протягом 30 календарних днів з 13.08.2024 по 11.09.2024, потребу в якій було встановлено довідкою ВЛК від 12.08.2024 № 1079, з урахуванням фактично виплачених сум.
Ухвалою від 27 жовтня 2025 року позовну заяву залишено без руху; запропоновано позивачу (представнику позивача) протягом 10 (десяти) календарних днів з дня отримання ухвали надати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення строку разом з доказами поважності причин його пропуску.
На виконання вимог ухвали від 27 жовтня 2025 року від представника позивача 03 листопада 2025 року надійшла заява про поновлення процесуального строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначено, що позивач як військовослужбовець втратив можливість вільно переміщуватись територією України, не мав можливості своєчасно скористатись правовою допомогою, оскільки не міг покинути територію військової частини та за обставинами здоров'я, оскільки проходив довготривале лікування.
Розглянувши клопотання про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає таке.
В ухвалі від 13 жовтня 2025 року суд дійшов висновку, що позивач звернувся з даним позовом з пропуском тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України у спорах щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби.
Розглядаючи питання поважності пропуску строку звернення в межах аргументів, наведених представником позивача, суд зазначає таке.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування частини першої статті 121 КАС України, уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, «правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки».
Суд зауважує, що у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України» (№ 3236/03 від 03 квітня 2008 року, §41) «…Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави».
У справі «Ілхан проти Туреччини» (заява № 22277/93 від 27.06.2000 §59), Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму. Воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
З наведеного слідує, що поважними причинами пропуску строку визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Суддя повторно наголошує на тому, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка її отримує. Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів, у тому числі й щодо ненарахування та невиплати додаткової грошової винагороди, збільшеної до 100000,00 грн.
Щодо посилання представника позивача, що позивач як військовослужбовець втратив можливість вільно переміщуватись територією України, оскільки не міг покинути територію військової частини, та не мав можливості своєчасно скористатись правовою допомогою як на поважну причину пропуску строку звернення до суду, суд зазначає таке.
Верховний Суд у постанові від 29 листопада 2024 року по справі № 120/359/24 сформував наступний правовий висновок щодо застосування положень статей 122 та 123 КАС України:
«Проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку».
Суд враховує доводи представника позивача, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Проте представником позивача жодних доказів перебування позивача і виконання ним обов'язків військової служби у віддалених, у тому числі й небезпечних місцях, місцях активних бойових дій, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, участі у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях, або наявності інших обставин, пов'язаних з проходженням військової служби, які унеможливили звернення до суду у строк, визначений процесуальним законом, до позовної заяви не надано.
Більше того твердження представника позивача, що позивач не міг покинути територію військової частини, спростовуються інформацією наявною в матеріалах справи, що позивач з 01 січня 2025 року вважається таким, що самовільно залишив військову частину.
На думку суду, недостатньо тільки послатися на проходження позивачем військової служби, позивачем мають бути вказані фактичні обставини, які обмежили можливість своєчасного звернення до суду, з наданням відповідних доказів, яким суд має надати оцінку.
Щодо посилання представника позивача на те, що позивач проходив довготривале лікування, що підтверджується виписками про стаціонарне лікування, як на поважну причину пропуску строку звернення до суду, суд зазначає таке.
Матеріали позовної заяви дійсно містять виписки про перебування позивача на стаціонарному лікуванні в періоди з 03.03.2023 по 05.03.2023 (виписка з медичної карти стаціонарного хворого від 05.03.2023 № 5165), з 06.03.2023 по 24.03.2023 (виписний епікриз від 24.03.2023 № 361), з 10.07.2023 по 24.07.2023 (виписка з медичної карти стаціонарного хворого від 24.07.2023 № 14312), з 06.11.2023 по 17.11.2023 (виписка з медичної карти стаціонарного хворого від 17.11.2023 № 22420), з 13.06.2024 по 13.08.2024 (виписка з медичної карти стаціонарного хворого № 3964).
Однак жодних доказів перебування позивача на лікуванні після 13 серпня 2024 року представником позивача до позовної заяви не додано.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що представником позивача жодних доказів існування обставин, які були б об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду, представником позивача у клопотанні не наведено, тому суд визнає зазначені представником позивача підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду неповажними та відмовляє у поновленні строку звернення до суду.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з пунктами 1 та 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Беручи до уваги ту обставину, що представником позивача не надано суду доказів, які б свідчили про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачу звернутись з даним позовом до суду у межах строків, встановлених законом, а судом з позовної заяви та доданих до неї матеріалів не встановлено підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає поверненню внаслідок визнання судом вказаних в клопотанні про поновлення строку звернення до суду підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду неповажними (випадок, передбачений частиною другою статті 123 КАС України).
Суд звертає увагу на те, що згідно з приписами частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 123, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Відмовити у задоволенні заяви адвоката Мандрика Владислава Володимировича в інтересах ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовну заяву адвоката Мандрика Владислава Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, повернути позивачу.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяК.О. Пляшкова