про повернення позовної заяви
10 листопада 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/2071/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши матеріали позовної заяви адвоката Отрох Алли Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 23 жовтня 2025 року надійшов адміністративний позов адвоката Отрох Алли Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, з такими вимогами:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не включення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 94 дні, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджується відміткою у військовому квитку.
Відповідно до витягу із наказу командира (по стройовій частині) військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 24.10.2024 №262мтд, ОСОБА_1 нараховано грошову компенсацію за: невикористану щорічну основну відпустку у розмірі 30 календарних днів за 2023 рік; невикористану щорічну основну відпустку у розмірі 8 календарних днів за 2024 рік; щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій у розмірі 56 днів за 2021-2024, всього 94 дні.
Оскільки зі змісту наказу неможливо встановити, чи при обрахуванні компенсації за невикористані відпустки враховувалась додаткова грошова винагорода, в інтересах позивача направлявся адвокатський запит до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 13.08.2025.
Представник позивача отримав відповідь від військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №10/57/12-О-210-Аз від 25.08.2025, з якої встановлено, що додаткова грошова винагорода не враховується при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Також військовою частиною було надано довідку про грошове забезпечення позивача за період з 01.01.2023 по 24.10.2024, відповідно до якої вбачається, що позивач отримував додаткову грошову винагороду під час проходження військової служби.
Відповіддю військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 2/13-327-нв-2025 від 25.08.2025 повідомлено, що надати довідку про грошове забезпечення позивача за період служби у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з 11.11.2021 по 31.12.22 не має можливості, у зв'язку з чим, 23.09.2025 в інтересах позивача представником було направлено адвокатський запит до Центрального архівного відділу НГУ.
Листом Центрального архівного відділу НГУ від 03.10.2025 № 82-1305 надано довідки про грошове забезпечення позивача, з яких вбачається, що ОСОБА_1 отримував додаткову грошову винагороду під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Позивач вважає, що наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо не врахування додаткової грошової винагороди при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Ухвалою суду від 28 жовтня 2025 року позовну заяву адвоката Отрох Алли Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, залишено без руху. Запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду, уточненої позовної заяви, з урахуванням висновків суду та обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав, що можуть свідчити про поважність пропуску такого строку з підтверджуючими відповідні обставини доказами.
На виконання вимог вищевказаної ухвали суду від представника позивача 03.11.2025 надійшла уточнена позовна заява, відповідно до якої позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність dійськової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;
зобов'язати dійськову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні щорічної основної відпустки та невикористані дні додаткової відпустки за 2021-2024 роки в загальній кількості 94 дні, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Також, представником позивача надано заяву про поновлення строку для звернення до адміністративного суду, в обґрунтування якої зазначено обставини, які були викладені у первісній заяві щодо поновлення строку звернення до суду, а саме зазначено таке.
Позивач не одержував письмове повідомлення про відмову у здійсненні перерахунку грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток у день виключення із списків особового складу військової частини. Відтак, на думку представника позивача, моментом, коли позивачу стало відомо про порушене право на отримання всіх належних виплат при звільненні є дата отримання належної відповіді на адвокатський запит - 03.10.2025.
Розглянувши заяву про поновлення строку для звернення до адміністративного суду, суд зазначає таке.
Згідно із частиною першою статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (частина перша статті 120 КАС України).
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому до вимог щодо заробітної плати, які виникли до 19 липня 2022 року, відповідно до правового висновку, наведеного у пунктах 29, 33 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22, а також у пунктах 21-22 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, має бути застосована частина друга статті 233 КЗпП у редакції, чинній до 19 липня 2022 року.
Починаючи з 19 липня 2022 року, - дня набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, яким частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції, законодавчо визначений тримісячний строк звернення до суду.
Водночас, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з наступними змінами) карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19) було встановлено з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у пункті 65 постанови від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 зазначено, що, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, Судова палата дійшла таких висновків:
якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»);
з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Суд зауважує, що позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 24 жовтня 2024 року.
При цьому, наказом військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 24.10.2024 № 262мтд про виключення позивача зі списків особового складу частини визначено виплатити позивачу:
грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку у розмірі 30 календарних днів за 2023 рік;
невикористану щорічну основну відпустку у розмірі 8 календарних днів за 2024 рік;
щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій у розмірі 56 днів за 2021-2024.
Доказів на підтвердження часу (дати) отримання позивачем вказаних виплат за наказом військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 24.10.2024 № 262мтд, представником позивача суду не надано.
Суд зауважує, що з моменту отримання ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані відпустки на виконання вимог наказу від 24.10.2024 № 262мтд, позивач був обізнаний про нараховану та виплачену йому суму такої компенсації.
Отже, у разі незгоди із нарахованою відповідачем сумою грошової компенсації за невикористані відпустки, ОСОБА_1 мав змогу у розумні строки звернутися до відповідача з метою отримання інформації щодо обрахунку виплаченої грошової компенсації.
Натомість, матерілами справи підтверджується, що представник позивача вперше звернувся до відповідача з адвокатським запитом лише 25.08.2025. Тобто, з моменту звільнення позивача - 24.10.2024 і до звернення за правовою допомогою, в межах якої адвокатом і було надіслано відповідний адвокатський запит - 25.08.2025, минуло 10 місяців, що судом розцінюється, як надмірне зволікання.
Суд зауважу, що не може вважатися поважною причиною пропуску строку звернення до суду отримання позивачем листа від відповідача у відповідь на звернення, оскільки вказаний документ свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в спірному випадку.
До того ж, зазначена категорія справи не передбачає обов'язкового досудового порядку вирішення спору.
Суд погоджується з представником позивача, що в даному випадку, підлягають застосуванню норми частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» - тримісячний строк з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Однак позивач звільнений зі служби з 24 жовтня 2024 року, при цьому щодо обрахунку виплачених при звільненні сум ОСОБА_1 почав цікавитись лише в серпні 2025 року, тобто поза межами тримісячного строку, шляхом звернення його представника з адвокатським запитом до відповідача.
В спірних правовідносинах отримання позивачем відповідей на адвокатський запит не може бути днем, з якого позивач дізнався про порушення своїх прав щодо неправильного обрахунку його грошового забезпечення, оскільки ним допущене зайве зволікання щодо звернення до відповідача.
При цьому, позивачем не надано до позовної заяви жодних доказів вчинення ним дій з жовтня 2024 року до серпня 2025 року з метою відновлення порушених прав. Саме по собі посилання представника позивача на вказаний лист, є штучним відтермінуванням строку звернення до суду.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування частини першої статті 121 КАС України, уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, «правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки».
Тому поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Суд зауважує, що у численній практиці Верховного Суду неодноразово, зокрема, у постановах від 11 липня 2019 року у справі № 0940/1181/18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 823/1915/18, від 22 січня 2020 року у справі № 826/4464/17, від 16 липня 2020 року у справі № 487/3042/16-а, висловлена позиція, згідно з якою пропуск відповідного строку на звернення до суду через необізнаність щодо прийнятих актів законодавства або байдужість до своїх прав чи небажання скористатися цим правом не є поважними причинами пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом.
У зв'язку з викладеним, вказані в заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнаються судом неповажними, оскільки такі обставини не можна вважати об'єктивно непереборними, такими, що не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Суд зазначає, що згідно ухвали від 28 жовтня 2025 року про залишення позовної заяви без руху, позивач не був обмежений у праві надання доказів на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку, передбаченого для звернення до суду.
Відтак, суд дійшов висновку, що заява представника позивача про поновлення строку для звернення до адміністративного суду не містить поважних причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з пунктами 1 та 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
З огляду на те, що представником позивача не надано суду доказів, які б свідчили про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачу звернутись з даним позовом до суду у межах строків, встановлених законом, а судом з позовної заяви та доданих до неї матеріалів не встановлено підстав для визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду, суд дійшов висновку про повернення позивачу адміністративного позову.
Суд звертає увагу на те, що згідно з приписами частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 123, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,
Позовну заяву адвоката Отрох Алли Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, повернути позивачу.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяК.Є. Петросян