10 листопада 2025 року м. Київ справа №320/44231/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Парненко В.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "БДР-КОНСАЛТ" до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "БДР-КОНСАЛТ" (далі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відмову в погодженні проекту внесення змін до детального плану території в межах вул. Мрії (Академіка Туполєва), Естонська, Невська, пров. Невський, вул. Гончарова, Балаклієвська, Щербакова, просп. Берестейський (Перемоги) в Шевченківському районі м. Києва, який направлено листом Товариства з обмеженою відповідальністю «БДР КОНСАЛТ» (код ЄДРПОУ 37974891) від 28.07.2025 вихідний №7 (вхідний від 30.07.2025 №055/6651);
- зобов'язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) погодити Товариству з обмеженою відповідальністю «БДР КОНСАЛТ» (код ЄДРПОУ 37974891) проект внесення змін до детального плану території в межах вул. Мрії (Академіка Туполєва), Естонська, Невська, пров. Невський, вул. Гончарова, Балаклієвська, Щербакова, просп. Берестейський (Перемоги) в Шевченківському районі м. Києва на підставі листа від 28.07.2025 вихідний №7 (вхідний від 30.07.2025 №055/6651).
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що на виконання трьохстороннього договору від 24.06.2016 № ПС-2016-ДПТ-07 розроблено проект внесення змін до детального плану території, який не змінює функціональне призначення земель та не порушує чинну містобудівну документацію, проте Департамент містобудування та архітектури КМДА безпідставно та передчасно відмовив у його погодженні, посилаючись на некоректні підстави, не передбачені законом та договором, фактично ігноруючи діючий ДПТ, затверджений рішенням Київської міської ради від 23.07.2015 №826/1690, та здійснюючи протиправну бездіяльність у вигляді неприйняття належного рішення за поданими позивачем матеріалами.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 320/44231/25 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суддею Парненко В.С. одноособово.
Черговий розгляд справи в підготовчому засіданні було призначено на 22.10.2025 року об 11:30 год. у приміщенні Київського окружного адміністративного суду (адреса: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, 1-й під'їзд, 4-й поверх).
У судове засідання прибули уповноважені представники сторін.
На обговорення судом у судовому засіданні поставлено питання щодо закриття підготовчого провадження у справі та про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження, стосовно чого сторони не заперечували.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.10.2025 вирішено закрити підготовче провадження у справі №320/44231/25 та здійснювати подальший розгляд справи по суті у порядку письмового провадження.
В матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач не погоджується з позовними вимогами, вважає їх безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки на його думку відповідачем було надано позивачу лише інформаційну відповідь, яка не є рішенням у розумінні публічно-правового спору, така відповідь не містить владного управлінського волевиявлення, не породжує правових наслідків, не стосується застосування публічно-управлінських повноважень та не є предметом оскарження; відповідач також вважає, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, застосування Закону України «Про адміністративну процедуру» у даній ситуації є помилковим, предмет спору фактично відсутній, а позовні вимоги спрямовані на спонукання відповідача до вчинення дій поза межами наданої йому законом компетенції.
В матеріалах справи наявна відповідь на відзив, згідно якого позивач не погоджується з доводами відповідача, вказує, що діюче законодавство не містить заборони для юридичної особи, зокрема забудовника або інвестора будівництва, звертатися із заявою про погодження або ініціювання внесення змін до ДПТ, а архітектори ТОВ «ПРОЕКТНІ СИСТЕМИ ЛТД» мають чинні кваліфікаційні сертифікати на виконання відповідних робіт; при цьому, проект змін до ДПТ було подано із усіма необхідними уточненнями та направлений на адресу відповідача у встановленому законом порядку, однак відповідач безпідставно відмовив у погодженні, фактично вийшовши за межі своїх повноважень та неправильно тлумачачи вимоги Порядку №926, що свідчить про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної відмови.
Також в матеріалах справи наявні заперечення (на відповідь на відзив), згідно яких відповідач заперечує проти доводів позивача та зазначає, що відповідно до Порядку розроблення містобудівної документації, затвердженого наказом Мінрегіону №290 від 16.11.2011, а також Постанови Кабінету Міністрів України від 01.09.2021 №926, чинне законодавство не передбачає будь-якої процедури «погодження» Департаментом проекту внесення змін до ДПТ, а відтак позивач помилково ототожнює загальне ведення документообігу та пересилання матеріалів на доопрацювання з рішенням владного характеру; при цьому лист Департаменту від 28.08.2025 №055-11663 є юридично нейтральним документом, який не впливає на обсяг прав та обов'язків позивача та не може бути предметом оскарження в адміністративному процесі, а наведені позивачем посилання на Договір від 14.07.2016 №ПС-2016-ДПТ-07 підтверджують, що спірні питання стосуються виконання умов цивільно-правового правочину між замовником і виконавцем робіт, а не владних управлінських функцій Департаменту.
Також в матеріалах справи наявні додаткові пояснення, відповідно до яких позивач не погоджується з доводами відповідача та просить суд задовольнити позов в повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши доводи сторін та оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Між Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) як замовником, ТОВ «БДР КОНСАЛТ» як інвестором та ТОВ «ПРОЕКТНІ СИСТЕМИ ЛТД» як виконавцем, 24.06.2016 укладено тристоронній Договір № ПС-2016-ДПТ-07 на розроблення проекту детального плану території (ДПТ) та внесення змін до нього.
На виконання вказаного Договору виконавцем виготовлено проект внесення змін до ДПТ у межах кварталу вул. Академіка Туполєва та прилеглих вулиць у Шевченківському районі м. Києва, що підтверджується наявними матеріалами.
Позивач, як інвестор, спрямовував Департаменту відповідні матеріали для погодження. Департамент листами від 01.08.2024 №54, від 19.09.2024 №055-9248 та від 28.08.2025 №055-11663 відмовив у погодженні та/або повертав матеріали без прийняття рішення по суті, посилаючись на невідповідність функціонального призначення земельних ділянок Генеральному плану.
Разом з тим рішенням Київської міської ради від 23.07.2015 №826/1690 вказаний ДПТ був затверджений, а після цього Департамент видавав містобудівні умови та обмеження для розміщення житлової та багатофункціональної забудови у межах тієї ж території.
Позивач наполягає, що проект внесення змін до ДПТ не порушує техніко-економічних показників та вимог чинної містобудівної документації, а відмови Департаменту є формальними, передчасними, без належної аргументації та суперечать Договору №ПС-2016-ДПТ-07 і чинному рішенню Київської міської ради.
Таким чином спір у справі виник у зв'язку з тим, що Департамент не прийняв рішення по суті поданих матеріалів та фактично відмовив у погодженні внесення змін до ДПТ, чим на думку позивача, порушив його права як інвестора та замовника робіт відповідно до укладеного договору та чинного містобудівного законодавства України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України.
Суд враховує, що положеннями Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено правові та організаційні засади здійснення містобудівної діяльності в Україні, норми цього Закону спрямовані на забезпечення сталого розвитку територій із урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Зокрема, згідно з частинами першою та другою статті 2 Закону визначено, що планування і забудова територій є діяльністю державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка полягає, серед іншого, у прогнозуванні розвитку територій, забезпеченні раціонального розселення та визначенні напрямів сталого розвитку територій, обґрунтуванні розподілу земель за цільовим призначенням, узгодженні державних, громадських та приватних інтересів під час планування та забудови територій, визначенні і раціональному взаємному розташуванні зон житлової та громадської забудови, виробничих, транспортних, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших зон і об'єктів, встановленні режиму забудови територій, на яких передбачено провадження містобудівної діяльності, розробленні містобудівної та проектної документації, будівництві об'єктів, реконструкції існуючої забудови та територій, збереженні, створенні та відновленні рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих територій та об'єктів, ландшафтів, лісів, парків, скверів, окремих зелених насаджень, створенні та розвитку інженерно-транспортної інфраструктури, створенні безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення, проведенні моніторингу забудови, веденні містобудівного кадастру, а також здійсненні контролю у сфері містобудування.
Також визначено, що інструментом державного регулювання планування територій є містобудівна документація, яка поділяється на документацію державного, регіонального та місцевого рівнів.
Суд відзначає, що відповідно до статті 16 Закону планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів та детальних планів територій, а також їх оновлення та внесення змін до них.
Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням відомостей Державного земельного кадастру на актуалізованій цифровій картографічній основі у формі електронних документів, що містять відповідні базові та тематичні геопросторові дані, при цьому порядок обміну інформацією між містобудівним кадастром та Державним земельним кадастром встановлюється Кабінетом Міністрів України.
При цьому Закон прямо визначає, що містобудівна документація на місцевому рівні може бути оновлена за рішенням місцевих рад з дотриманням визначених законом процедур, а відповідні оновлення можуть включати, серед іншого, актуалізацію картографо-геодезичної основи, перенесення документації з паперових носіїв у векторну цифрову форму та приведення її у відповідність із вимогами законодавства щодо формату, зберігання та оброблення даних.
Суд також звертає увагу, що відповідно до статті 19 Закону детальний план території деталізує положення генерального плану населеного пункту або комплексного плану та визначає планувальну організацію і розвиток частини території населеного пункту або території за його межами без зміни функціонального призначення такої території; детальний план території розробляється з урахуванням обмежень у використанні земель, у тому числі обмежень використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України; детальний план території розробляється за рішенням відповідної сільської, селищної чи міської ради з метою визначення планувальної організації, просторової композиції та параметрів забудови і ландшафтної організації кварталу, мікрорайону або іншої частини території, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
Одночасно Закон визначає, що детальні плани території після їх затвердження стають невід'ємними складовими генерального плану населеного пункту та/або комплексного плану, а внесення змін до детального плану території допускається виключно за умови відповідності комплексному плану (за наявності), генеральному плану населеного пункту та плану зонування території, і такі зміни розробляються, узгоджуються та затверджуються у тому ж порядку, який визначений Законом для розроблення, узгодження та затвердження детального плану території та Законом України «Про землеустрій».
Суд встановлює, що відповідно до положень статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено обов'язкове проведення громадського обговорення проектів містобудівної документації на місцевому рівні.
Закон визначає, що процедура громадського обговорення передбачає, зокрема: оприлюднення прийнятих рішень щодо розроблення містобудівної документації на місцевому рівні із зазначенням прогнозованих правових, економічних наслідків та наслідків для довкілля, у тому числі для здоров'я населення; оприлюднення проектів містобудівної документації, пояснювальної записки, розділу «Охорона навколишнього природного середовища» або звіту про стратегічну екологічну оцінку на офіційних веб-сайтах відповідних органів, забезпечення вільного доступу громадськості до цієї інформації; реєстрацію, розгляд та врахування пропозицій громадськості до проектів документації; проведення громадських слухань щодо проектів містобудівної документації; узгодження спірних питань між громадськістю та замовниками документації через погоджувальну комісію; оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості.
Крім того, Закон передбачає, що процес громадського обговорення включає розгляд пропозицій громадськості під час процедури обговорення (частина 5 статті 21), проведення громадських обговорень та розгляд спірних питань, які виникають під час таких обговорень (частини 6- 7 статті 21), а також оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості (частина 8 статті 21).
Суд також зазначає, що Порядок розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 01.09.2021 №?926 (далі - Порядок), визначає склад, зміст та механізм розроблення, оновлення, внесення змін і затвердження містобудівної документації на місцевому рівні, зокрема комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту, детального плану території, а також історико-архітектурного опорного плану населеного пункту.
Суд підкреслює, що абзаци перший та четвертий пункту 5 Порядку встановлюють, що внесення змін до містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється у порядку, визначеному Порядком для її розроблення та затвердження, і після затвердження відповідний проект рішення про внесення змін стає невід'ємною частиною документації.
Внесення змін до планувальних рішень детальних планів територій, розроблених у складі комплексного або генерального плану населеного пункту, здійснюється шляхом реалізації процедури внесення змін до детального плану території відповідно до вимог Порядку.
Відповідно до абзацу першого пункту 7 Порядку, у разі наявності затвердженої містобудівної документації щодо певної території (комплексного плану, генерального плану населеного пункту, детального плану території) допускається лише внесення змін та/або її оновлення, за винятком випадків зміни адміністративно-територіального устрою або суттєвої зміни меж території територіальної громади (включення або виключення населених пунктів), а для детальних планів території - за винятком повного включення території, щодо якої розроблено детальний план, до території, на яку передбачається розроблення нового детального плану.
Суд звертає увагу, що пункт 32 Порядку визначає підстави для прийняття рішення про внесення змін до детального плану території (ДПТ), а пункт 34 встановлює, що рішення про його розроблення приймає відповідна сільська, селищна або міська рада. Таким чином, внесення змін до ДПТ здійснюється за відповідним рішенням із дотриманням абзацу 5 Порядку та статті 19 Закону.
Крім того, Порядком передбачено, що правом вносити зміни до ДПТ наділені лише суб'єкти господарювання, які мають право здійснювати розроблення містобудівної документації відповідно до Закону України «Про архітектурну діяльність» та документації із землеустрою відповідно до Закону України «Про землеустрій».
При цьому Порядок визначає ряд дій і заходів, які мають бути виконані замовником містобудівної документації (виконавчим органом сільської, селищної чи міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями) та розробником (сертифікованим архітектором або сертифікованим інженером-землевпорядником, який безпосередньо створює містобудівні документи за результатами своєї професійної діяльності) на різних етапах її розроблення.
Суд встановлює, що нормативно-правові акти визначають порядок внесення змін до детального плану території (ДПТ), заходи, які здійснюються з метою внесення таких змін, процедуру їх затвердження, а також суб'єктний склад осіб, що беруть участь у зазначеному процесі.
Водночас суд звертає увагу, що процедура внесення змін до ДПТ не передбачає:
- розгляду органом архітектури та містобудування листів про погодження проекту змін, якщо такі листи не відповідають вимогам чинного законодавства;
- подання проекту змін суб'єктом господарювання, який не брав участі у його розробленні та, відповідно до положень законодавства України, не наділений повноваженнями для здійснення заходів із розроблення будь-якого виду містобудівної документації.
Таким чином суд погоджується з доводами відповідача щодо того, що позовні вимоги позивача спрямовані на зобов'язання відповідача вчиняти дії безпідставно, поза межами його компетенції, у спосіб та в порядку, не передбачені Конституцією та законами України, що свідчить про їх очевидну необґрунтованість.
Так, посилання позивача на порушення зобов'язань по Договору №?ПС-2016-ДПТ-07 свідчить, що фактично йдеться про виконання таких договірних зобов'язань, тобто в межах господарських відносин, а не про здійснення публічно-правових повноважень.
Суд також зазначає, що з часу укладення Договору (2016 рік) неодноразово вносилися зміни до нормативно-правових актів, якими урегульовано механізм і порядок внесення змін до ДПТ. Позивач у договорі виступає інвестором, а його зобов'язання щодо виконання умов договору покладаються на Виконавця (ТОВ «Проектні системи ЛТД»).
Суд також вважає необґрунтованим твердження щодо застосування положень Закону України «Про адміністративну процедуру», оскільки предметом його регулювання є відносини між органами виконавчої влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими суб'єктами публічної адміністрації, з одного боку, та фізичними або юридичними особами щодо розгляду та вирішення адміністративних справ шляхом прийняття і виконання адміністративних актів (частина 1 статті 1).
При цьому адміністративна справа у розумінні закону - це справа, що стосується публічно-правових відносин щодо забезпечення реалізації прав, свобод чи законних інтересів особи та/або виконання нею обов'язків, визначених законом, захисту її прав, свобод чи законних інтересів, і розгляд такої справи здійснюється адміністративним органом.
Вказане також підтверджує, що позовна заява подана із застосуванням неналежного способу захисту та з порушенням правил щодо предметної юрисдикції судів.
Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року №?19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією та законами України, приймати рішення або вчиняти певні дії. Особи, стосовно яких такі рішення прийняті, дії вчинені або допущена бездіяльність, мають право на захист.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 124 Конституції України, правосуддя здійснюють виключно суди, а юрисдикція судів поширюється на будь-які юридичні спори та кримінальні обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно з частинами 1 та 5 статті 125 Конституції України, судоустрій будується за принципом спеціалізації, відповідно до якого лише з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Крім того, відповідно до частин 1 та 2 статті 5 КАС України, кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи може здійснюватися судом будь-яким законним способом, що забезпечує ефективний захист прав, свобод та інтересів особи в сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна особа має право на справедливий і публічний розгляд справи в розумний строк незалежним і безстороннім судом.
Згідно з частиною 1 статті 19 КАС України адміністративні суди розглядають справи у публічно-правових спорах, зокрема щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, якщо інший порядок судового провадження законом не передбачений.
Частина 3 статті 2 КАС України встановлює, що неприпустимим є зловживання процесуальними правами. Стаття 45 КАС України додатково зобов'язує учасників судового процесу користуватися своїми правами добросовісно; подання завідомо безпідставного позову, позову без предмета спору або явно штучного спору є зловживанням правами.
Статтею 55 Конституції України одночасно гарантовано право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб та захист будь-якими не забороненими законом засобами своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань.
Статтею 5 КАС України (ч.1) визначено способи судового захисту, з якими кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Із наведеного вбачається, що законодавець надав право звертатися до судів адміністративної юрисдикцій лише тим особам, права, свободи та законні інтереси яких уже порушено, невизнано або оспорюють станом на дату пред'явлення позову.
Так, у постанові Верховного Суду від 3 липня 2018 р. у справі № 826/16634/16 Касаційний адміністративний суд зазначив, що завдання адміністративного судочинства полягає в захисті саме порушених у публічно-правових відносинах прав особи, що звернулася до суду з позовом.
Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року №?19-рп/2011 підтвердив, що конституційне право на оскарження дій органів влади гарантується кожному, однак реалізація цього права повинна відбуватися у межах процедур, передбачених законом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обґрунтованим обмеженням, які не порушують суті права, мають легітимну мету та пропорційні засобам її досягнення. При цьому обґрунтованість доводів позивача щодо порушення його прав є необхідною умовою реалізації цього права.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) від 15 листопада 1996 р. у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» зазначено, що норма статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом.
Верховний Суд України у постановах від 15 листопада 2016 року (справа №?800/301/16) та від 12 грудня 2018 року (справа №?802/2474/17-а) встановив, що відсутність фактичного спору або порушення прав виключає можливість звернення до суду.
Враховуючи викладене, а також те, що позовні вимоги фактично зводяться до зобов'язання відповідача виконати умови господарського договору, що виключає розгляд даної справи в порядку адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Решта доводів сторін висновків суду по суті спору не змінюють.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи відмову в задоволенні позову, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову "БДР-КОНСАЛТ" до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.