10 листопада 2025 року м. Київ справа №320/16431/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кочанової П.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) про визнання протиправною та скасування постанови,-
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека), в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати Постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 14.11.2023 № 050875 винесеної відносно ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач у спірних правовідносинах не має статусу автомобільного перевізника, та не може бути суб'єктом відповідальності передбаченої абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки не є суб'єктом підприємницької діяльності та транспортний засіб був переданий іншій особі, відповідно до договору оренди ТЗ.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2024 прийнято справу до провадження, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що під час проведення перевірки водій не повідомляв інспекторів про наявність договору оренди ТЗ або іншого договору, що встановлює правові підстави для користування і (або) розпорядження належним позивачу ТЗ. Зазначає, що надана до перевірки наказ-накладна не містить відомостей про автомобільного перевізника. Окрім цього, зазначає, що відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 має зареєстрований ФОП, а КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт. Зауважує, що з урахуванням зазначених обставин, сам позивач виступав автомобільним перевізником при здійсненні перевезення вантажу транспортним засобом.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
03.10.2023 інспекторами Укртрансбезпеки, відповідно до направлення на рейдову перевірку № 012970 від 29.09.2023 на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів в місцях навантаження і розвантаження, проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів.
Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті та територіальних органів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2013 № 422, співробітниками Укртрансбезпеки, було зупинено транспортний засіб марки SCANIA, д.н.з. НОМЕР_1 , з напівпричепом TISVOL, д.н.з. НОМЕР_2 , який належить позивачу на підставі свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів НОМЕР_3 та НОМЕР_4 відповідно.
03.10.2023 посадовими особами Відділу держаного нагляду та контролю у Черкаській області Державної служби України з безпеки на транспорті складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № АР 030959, яким зафіксовано порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: на момент проведення перевірки, перевізник не забезпечив водія ТТН або іншими визначені законодавством документи на вантаж.
Відповідальність за вказане порушення передбачена абз. 3 частиною першою статті Закону України «Про автомобільний транспорт».
Окрім цього, в даному акті в графі пояснення водія зазначено: «Вантажовідправник видав наказ-накладну на вантаж».
Також, містить підпис водія про ознайомлення з даним актом.
Повідомленням від 30.10.2023 (0308300140810) позивача було викликано для розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт на 14.11.2023.
14.11.2023 начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Київській області Державної служби України з безпеки на транспорті Мартинюком Р. винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 050875 у розмірі 17000,00 грн.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законодавство про автомобільний транспорт складається із Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-ІІІ (далі - Закон №2344-ІІІ), яким установлені засади організації та діяльності автомобільного транспорту, законів України «Про транспорт», «Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.
У статті 1 Закону № 2344-III (в редакції закону на час виникнення спірних правовідносин) наведено визначення основних термінів, а саме: автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; вантажовідправник - фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка надає перевізнику вантаж для перевезення та вносить відповідні відомості до товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж; товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
За приписами частини сімнадцятої статті 6 Закону № 2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) та порядок здійснення габаритно-вагового контролю визначаються Кабінетом Міністрів України (частина двадцять перша статті 6 Закону № 2344-III).
На виконання вимог статті 6 Закону № 2344-III, 08 листопада 2006 року Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок №1567, яким (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) було установлено процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, у тому числі, норм та стандартів щодо організації перевезень вантажів автомобільним транспортом, , наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій .
Відповідно до статті 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Статтею 34 Закону № 2344-III установлені вимоги до автомобільного перевізника. Зокрема, за приписами цієї норми, автомобільний перевізник, крім виконання вимог законодавства, повинен забезпечити контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут та організувати умови роботи для своїх водіїв, з урахуванням вимог цієї норми закону.
Загальні положення щодо перевезення вантажів визначені Главою 8 Закону № 2344-III, зокрема статтею 48 якої установлено перелік документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення.
За умовами частини першої статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника -документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. Вимоги до товарно-транспортної накладної також установлені цією статтею.
Основні права та обов'язки виконавця за договором про перевезення вантажу автомобільним транспортом визначені статтею 52 Закону № 2344-III, відповідно до частини другої якої автомобільний перевізник зобов'язаний, зокрема, при укладанні договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом передбачати для свого персоналу встановлені законодавством умови праці та відпочинку.
Відповідальність перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт установлена Розділом V Закону № 2344-III. Зокрема, абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III передбачено, що за перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарський штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Системний аналіз вищезазначених правових норм свідчить про те, що відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несуть саме перевізники, а не інші особи (власники транспортних засобів, водії тощо). Водночас, запровадивши такий інститут відповідальності законодавець чітко окреслив, що він стосується саме перевізників та визначив ознаки, за якими визначають особу автомобільного перевізника. Це означає, що останній, не обов'язково має бути власником транспортного засобу, оскільки норми законодавства не забороняють використання транспортних засобів, що належать іншим особам, у перевезеннях вантажів на підставі договорів укладених між власником та перевізником або інших правочинів.
Ураховуючи наведене та виходячи із приписів Закону № 2344-III, до власника автомобільного транспорту можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції за умови, якщо він відповідає усім характеристикам, визначеним Законом № 2344-III для автомобільних перевізників. У разі якщо особа, не відповідає цим вимогам, відсутні підстави для застосування до неї відповідальності у вигляді штрафу, передбаченого Розділом V Закону №2344-III.
Аналогічний висновок наведено Верховним Судом у постанові від 09.08.2019 у справі за № 806/1450/16, від 13.03.2025 у справі № 140/6098/22.
Положеннями статті 48 Закону №2344-III визначений перелік документів, які повинні мати автомобільні перевізники та водії для здійснення внутрішніх перевезень, одним із яких є товаро-транспортна накладна, яку законодавець визначив як єдиний документ для призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, , який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом. Тому відсутність такого документа під час перевірки уповноваженим органом є підставою для притягнення перевізника до відповідальності установленої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III. Виключенням з цього правила є лише випадки якщо перевезення здійснюється фізичною особою за рахунок власних коштів та для власних потреб
Разом з тим, вирішальним при розгляді цієї справи є встановлення факту чи є позивачка перевізником в розумінні Закону № 2344-III та правомірність застосування до неї адміністративно-господарської санкції у вигляді штрафу, як до продавця товару, який, на думку відповідача, надавав послугу з перевезення на комерційній основі, як суб'єкт господарювання.
Так, з матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб марки SCANIA, д.н.з. НОМЕР_1 , з напівпричепом TISVOL, д.н.з. НОМЕР_2 , належить позивачу на підставі свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів НОМЕР_3 та НОМЕР_4 відповідно
На момент зупинки 03.10.2023 вказаним транспортним засобом керував водій ОСОБА_2 .
Вказані обставини не є спірними.
Судом також встановлено, що в наданій відповідачем «наказ-накладна на відпуск продукції № 795624 від 03.10.2023» відсутня інформація та докази надання послуг з перевезення вантажу саме ОСОБА_1 , на яку складено постанову про застосовування адміністративно-господарського штрафу № 050875 від 14.11.2023.
Крім того, у справі відсутні докази того, що ОСОБА_2 є найманим працівником фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , а зупинений транспортний засіб йому не належить.
Також, до позову додано Договір оренди транспортного засобу № 31/1 від 04.10.2022, відповідно до п.1.1. Договору ОСОБА_1 (Орендодавець) зобов'язується передати ФОП ОСОБА_3 (Орендар) в тимчасове платне користування вантажні автомобілі з причіпами, визначеним у цьому Договорі, а також зобов'язується забезпечити своїми силами його керування та технічну експлуатацію, а Орендар зобов'язується прийняти в тимчасове користування автомобілі під керуванням екіпажу (водія) і зобов'язується сплачувати Орендодавцю орендну плату.
Пунктом 1.2. Договору та додатковими угодами № 1, 2 до договору перелічені номерні знаки авто/причепів, які передаються в тимчасове платне володіння та користування, зокрема транспортний засіб марки SCANIA, д.н.з. НОМЕР_1 .
Відповідно до п. 1.3. Договору, Орендар має право використовувати автомобіль для власних потреб (перевезення вантажу), так і укладати від свого імені договори перевезення та/чи інші договори до призначення транспортного засобу із додатковим узгодженням цього питання з Орендодавцем.
Згідно п. 2.1. Договору, автомобіль використовуватиметься Орендарем для комерційних цілей. Автомобіль, що орендується, буде використовуватися Орендарем для перевезень вантажу та продукції.
Пунктом 4.1 Договору визначає, що строком оренди є строк фактичного користування Орендарем об'єктом оренди, початок та закінчення якого фіксується Сторонами відповідними Актами приймання-передачі.
Водночас, доказування правомірності рішення за приписами частини другої статті 77 КАС України покладено на суб'єкт владних повноважень, який повинен довести фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує правову підставу прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. За такого правового регулювання, будь-які сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, оскільки обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення нормами КАС України покладено на відповідача.
Таким чином, за встановлених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено здійснення ФОП ОСОБА_1 перевезення вантажу на комерційній основі, так як з наданої копії «наказ-накладна на відпуск продукції № 795624 від 03.10.2023» неможливо установити особу перевізника.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що оскільки ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та, одночасно, має наявний КВЕД 49.41. (усі види перевезень вантажним автомобільним транспортом), то саме він здійснював перевезення на комерційних умовах, а тому є автоперевізником у розумінні Закону № 2344-III, оскільки ці аргументи не знайшли підтвердження під час розгляду справи. Водночас, факт перебування водія ОСОБА_2 у правовідносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 відповідачем належними та допустимими доказами не доведено.
Суд зауважує, що посадові особи Державної служби України з безпеки на транспорті під час рейдової перевірки не з'ясовували приналежність ОСОБА_2 до суб'єкта господарювання, його відношення до позивача та до власника транспортного засобу. Тобто перевірку було проведено без належного з'ясування усіх складових виявленого порушення, що ставить під сумнів законність та обґрунтованість оскарженого рішення.
Аналогічних висновків за схожих правовідносин дійшов Верховний Суд в постанові від 13.03.2025 у справі № 140/6098/22, які суд враховує при розгляді даної справи.
Отже, з огляду на встановлені фактичні обставини та не подання відповідачем доказів протилежного, суд дійшов висновку, що позивач в спірних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні положень Закону № 2344-III, відтак не може нести відповідальність, передбачену абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III, тому постанова №050875 від 14.11.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу до ОСОБА_1 є протиправною та підлягає скасуванню.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду надано платіжну інструкцію № 135767014 від 07.12.2023 року про сплату судового збору у розмірі 2 684,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 2 684,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 14.11.2023 № 050875.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) (код ЄДРПОУ 39816845) сплачений судовий збір в сумі 2684,00 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 10 листопада 2025 року.
Суддя Кочанова П.В.