07 листопада 2025 року Справа № 280/6032/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Прудивуса О.В. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовною заявою: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
до: Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (код ЄДРПОУ 22990368, 03049, м. Київ, просп. Повітряних Сил, буд. 6)
про: визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
14.07.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі - відповідач), в якому позивач із урахуванням уточнень просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо несвоєчасної виплати позивачу належних йому сум грошового забезпечення при звільненні з військової служби;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 31.08.2024 по день фактичної виплати (13.06.2025), в розмірі 2 970 341,66 грн.;
- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, на виплачену суму грошового забезпечення в розмірі 16 127,45 грн., яка була нарахована та виплачена відповідно до Постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 27.02.2025 у справі № 280/8791/24, за період з 31.08.2024 по день фактичної виплати грошового забезпечення, а саме по 13.06.2025;
- зобов'язати відповідача здійснити виплату позивачу грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, на виплачену суму грошового забезпечення в розмірі 16 127,45 грн., яка була нарахована та виплачена відповідно до Постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 27.02.2025 у справі № 280/8791/24 у відповідності до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу»;
- вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Позовна заява підписана представником позивача адвокатом Плужником М.В., який діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серія АР № 1251757 від 11.07.2025.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що він в період з 07.10.2021 по 31.08.2024 проходив військову службу в Головному управлінні морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України.
Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 30.08.2024 № 1450 позивача звільнено у запас за підпунктом «е» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу. Відповідно до наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.08.2024 № 136 позивач вважається таким, що з 31.08.2024 виключений зі списків особового складу Головному управлінні морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України, всіх видів забезпечення та направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, у період проходження позивачем військової служби нарахування та виплата йому грошового забезпечення здійснювалося не в повному обсязі.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.02.2025 у справі № 280/8791/24 визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2021 по 19.05.2023 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про бюджет на відповідний календарний рік, на відповідний тарифний коефіцієнт. Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату, з урахуванням раніше виплачених сум та обрахунку податків та зборів, грошового забезпечення позивача із врахуванням всіх основних та додаткових видів грошового забезпечення, а також грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 01.01.2021 по 19.05.2023 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про бюджет на 01 січня 2021 календарного року, 01 січня 2022 календарного року, 01 січня 2023 календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Зазначене рішення суду набрало законної сили.
На виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 27.02.2025 року у справі № 280/8791/24 на картковий рахунок позивачу були перераховані належні йому суми грошового забезпечення від відповідача, а саме: 11.04.2025 в сумі 8274,42 грн.; 09.05.2025 в сумі 6244,12 грн.; 13.06.2025 в сумі 1608,91 грн. Отже, станом на дату виключення позивача зі списків особового складу Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України, а саме: 31.08.2024, відповідачем не було проведено остаточного розрахунку.
Враховуючи, що при звільненні позивачу не виплачено належні йому суми грошового забезпечення, відповідно до ст. 116, 117 КЗпП України він має право на виплату середньомісячного заробітку за весь час затримки виплати, а саме з 31.08.2024 по 13.06.2025. З огляду на викладені обставини у їх сукупності, позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою судді Запорізького окружного адміністративного суду від 21.07.2025 позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Позивачем було усунуто недоліки позовної заяви у встановлений строк.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 04.08.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження).
19.08.2025 судом отримано відзив на позовну заяву (вх. № 41879 від 19.08.2025), в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки відповідно до абз. 3 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. На момент звільнення та виключення позивача зі списків особового складу частини з ним був проведений повний розрахунок у відповідності до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 та претензій щодо порядку та підстав звільнення останнім заявлено не було.
Відповідач у відзиві зазначив, що станом на день звернення позивача до суду, так і станом на день подачі цього відзиву на позовну заяву останньому не було відмовлено у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а відтак, його право ще не було порушено. Таким чином, у зв'язку з відсутністю відмови відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу відповідної компенсації, є цілком очевидною відсутність спору між сторонами, і як наслідок, факт передчасності звернення позивача до суду, що в свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні цього позову.
Також відповідач у відзиві зазначив, що у подальшому, відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1 762 грн. та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Тобто, з 20.05.2023 Кабінетом Міністрів України установлено чіткий розмір, з якого розраховується грошове забезпечення, зокрема, військовослужбовців Збройних Сил України.
Додатково відповідачем у відзиві зауважено, що у період з 20.05.2023 по 18.06.2025 Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» була чинною та будь-які зміни до неї внесені не були. З огляду на викладені вище обставини у їх сукупності, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У зв'язку з розглядом даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши всі наявні у справі докази у їх сукупності,
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідача зареєстровано як юридичну особу.
Позивач проходив військову службу в Головному управлінні морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України у період з 07.10.2021 по 31.08.2024, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями витягів із наказів від 07.10.2021 № 465, від 07.10.2021 № 146, від 30.08.2024 № 1450 та від 31.08.2024 № 136 (а.с.11-14).
Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 30.08.2024 № 1450 позивача звільнено у запас за підпунктом «е» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу (а.с.13).
Відповідно до наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.08.2024 № 136 позивач вважається таким, що з 31.08.2024 виключений зі списків особового складу Головному управлінні морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України, всіх видів забезпечення та направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14).
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.02.2025 у справі № 280/8791/24 визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2021 по 19.05.2023 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про бюджет на відповідний календарний рік, на відповідний тарифний коефіцієнт. Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату, з урахуванням раніше виплачених сум та обрахунку податків та зборів, грошового забезпечення позивача із врахуванням всіх основних та додаткових видів грошового забезпечення, а також грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 01.01.2021 по 19.05.2023 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про бюджет на 01 січня 2021 календарного року, 01 січня 2022 календарного року, 01 січня 2023 календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Зазначене рішення суду набрало законної сили (а.с.22-24).
Станом на дату виключення позивача зі списків особового складу Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України, а саме 31.08.2024, відповідачем не було проведено остаточного розрахунку, період затримки виплати належної позивачу суми грошового забезпечення становить з 31.08.2024 по 13.06.2025.
Оцінюючи правомірність дій відповідача щодо несвоєчасної виплати позивачу належних йому сум грошового забезпечення при звільненні з військової служби, суд виходить із такого.
Згідно зі ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
За приписами ст. 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII, зокрема, визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч. 2 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII).
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Слід зазначити, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (ч. 4 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII).
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, в якому визначені основні трудові права працівників.
Оскільки спеціальним законодавством, яким врегульовано правовідносини у сфері проходження військової служби, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, то застосуванню підлягають положення трудового законодавства, якими такі питання врегульовані.
Таким чином, оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Відповідна правова позиція сформульована Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 10.05.2019 по справі № П/811/276/16 (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 81640720).
Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Нормою ч. 2 ст. 117 КЗпП України встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо) (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 88952400).
За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1 ст. 117 КЗпП України, переважно, стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 зазначив, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 виснувала про те, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, судом встановлено, що позивач проходив військову службу в Головному управлінні морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України у період з 07.10.2021 по 31.08.2024, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями витягів із наказів від 07.10.2021 № 465, від 07.10.2021 № 146, від 30.08.2024 № 1450 та від 31.08.2024 № 136 (а.с.11-14).
Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 30.08.2024 № 1450 позивача звільнено у запас за підпунктом «е» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу (а.с.13).
Відповідно до наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.08.2024 № 136 позивач вважається таким, що з 31.08.2024 виключений зі списків особового складу Головному управлінні морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України, всіх видів забезпечення та направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14).
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.02.2025 у справі № 280/8791/24 визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2021 по 19.05.2023 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про бюджет на відповідний календарний рік, на відповідний тарифний коефіцієнт. Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату, з урахуванням раніше виплачених сум та обрахунку податків та зборів, грошового забезпечення позивача із врахуванням всіх основних та додаткових видів грошового забезпечення, а також грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 01.01.2021 по 19.05.2023 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про бюджет на 01 січня 2021 календарного року, 01 січня 2022 календарного року, 01 січня 2023 календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Зазначене рішення суду набрало законної сили (а.с.22-24).
Станом на дату виключення позивача зі списків особового складу Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України, а саме 31.08.2024, відповідачем не було проведено остаточного розрахунку, період затримки виплати належної позивачу суми грошового забезпечення становить з 31.08.2024 по 13.06.2025.
Отже, оскільки позивач був виключений зі списків особового складу Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України та всіх видів забезпечення 31.08.2024, натомість, остаточний розрахунок при звільненні позивача з військової служби відповідач здійснив лише 13.06.2025, у даному випадку з боку відповідача має місце затримка розрахунку при звільненні позивача з військової служби загальною тривалістю 286 днів. Відтак, позивач має право на компенсацію середнього заробітку за затримку розрахунку при його звільненні з військової служби. Належних та достатніх доказів зворотного відповідачем не надано.
Таким чином, позовні вимоги щодо визнання протиправними дії відповідача щодо несвоєчасної виплати позивачу належних йому сум грошового забезпечення при звільненні з військової служби, на переконання суду, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Оцінюючи наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 31.08.2024 по день фактичної виплати (13.06.2025), в розмірі 2 970 341,66 грн., суд виходить із такого.
Порядок обчислення середньої заробітної плати унормований одноіменним Порядком (далі - Порядок № 100), затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
Відповідно до абз. 4 п. 2 Розділу ІІ Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з п. 8 Розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Загальний період затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби становить 286 дні. Оскільки зазначений позивачем період з 31.08.2024 по 13.06.2025 перевищує 6 місяців, тому для розрахунку середнього заробітку береться період з 31.08.2024 по 28.02.2025.
Поряд із викладеним, суд позбавлений можливості самостійно здійснити розрахунок середнього заробітку позивача за відповідний період, оскільки заявлена позивачем сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не відповідає наданій Довідці про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії для обчислення пенсії, інших довідок, в тому числі на виконання Постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 27.02.2025 у справі № 280/8791/24, до матеріалів справи додано не було.
Враховуючи викладене, зважаючи на те, що позивач заявляв вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні у визначеному розмірі, та, відповідно, не надавав в обґрунтування своїх вимог будь-яких доказів на підтвердження розміру середньоденного грошового забезпечення, а також розміру всіх належних позивачу при звільненні сум, суд позбавлений можливості самостійно визначити розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні та, відповідно, розрахувати розмір сум, належний до стягнення на підставі частини другої ст. 117 КЗпП України.
При цьому, нормою ч. 2 ст. 9 КАС України законодавець визначив, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на те, що суд позбавлений можливості самостійно здійснити розрахунок середнього заробітку позивача за відповідний період, суд, для ефективного захисту прав позивача у спірних правовідносинах від порушень з боку відповідача, вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та, відповідно, зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 31.08.2024 по 28.02.2025, з урахуванням висновків суду.
Оцінюючи наявність правових підстав для зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, на виплачену суму грошового забезпечення в розмірі 16 127,45 грн., яка була нарахована та виплачена відповідно до Постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 27.02.2025 у справі № 280/8791/24, за період з 31.08.2024 по день фактичної виплати грошового забезпечення, а саме по 13.06.2025, а також наявність правових підстав для зобов'язання відповідача здійснити виплату позивачу грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, на виплачену суму грошового забезпечення в розмірі 16 127,45 грн., яка була нарахована та виплачена відповідно до Постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 27.02.2025 у справі № 280/8791/24 у відповідності до Порядку № 44, суд виходить із такого.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.
Поряд із цим, зазначені вимоги зобов'язального характеру спрямовані на майбутнє, оскільки позивачу не було відмовлено у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а відтак, його право ще не було порушено. Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити, як передчасних.
Така позиція суду узгоджується з доводами відповідача щодо передчасності позовних вимог у цій частині, а також знаходить своє підтвердження у правових позиціях Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду, викладених у постановах від 11.12.2020 у справі № 200/10820/19-а (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 93504630), від 09.06.2021 у справі № 240/186/20 (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 97532785) та від 04.05.2022 у справі № 200/14472/19-а (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 104177843).
Щодо вимог позивача про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку № 44, суд зазначає таке.
У відповідності до п. 2 Порядку № 44, на який посилається позивач, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Відтак, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, тому на нього не розповсюджується п. 2 Порядку № 44.
Таким чином, у задоволені позовних вимог щодо зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, на виплачену суму грошового забезпечення в розмірі 16 127,45 грн., яка була нарахована та виплачена відповідно до Постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 27.02.2025 у справі № 280/8791/24, за період з 31.08.2024 по день фактичної виплати грошового забезпечення, а саме по 13.06.2025, а також зобов'язання відповідача здійснити виплату позивачу грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, на виплачену суму грошового забезпечення в розмірі 16 127,45 грн., яка була нарахована та виплачена відповідно до Постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 27.02.2025 у справі № 280/8791/24 у відповідності до Порядку № 44, на переконання суду, слід відмовити в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивачем, на переконання суду, обґрунтовано протиправність дій відповідача щодо несвоєчасної виплати позивачу належних йому сум грошового забезпечення при звільненні з військової служби, а також обґрунтовано наявність правових підстав для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 31.08.2024 по 28.02.2025, з урахуванням висновків суду.
У свою чергу, суд вважає, що відповідач не надав суду докази на спростування обставин, якими позивач обґрунтував свої позовні вимоги у зазначеній частині.
Таким чином, адміністративний позов, на переконання суду, слід задовольнити частково, а саме у зазначеній вище частині.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Суд з'ясував, що з метою отримання правової допомоги між адвокатом Плужником М.В. та позивачем був укладений Договір про надання правової допомоги від 16.09.2024 № 257 (а.с.18).
У матеріалах справи наявні копія акту прийому-передачі виконаних робіт від 11.07.2025 № 6 (а.с.20), копія розрахунку витрат на правову допомогу, згідно яких загальна сума вартості адвокатських послуг становить 5 000,00 грн. (а.с.20), копія квитанції від 11.07.2025 № 6 про сплату послуг у наданні правової допомоги (а.с.21).
Слід зазначити, що суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу, їх обґрунтованість у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд зазначає, що нормами КАС України передбачений критерій співмірності гонорару адвоката, який полягає у тому, що заявлена адвокатом ціна своїх послуг повинна відповідати складності спору та об'єму робіт, часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт.
Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач у відзиві зазначив, що, на його переконання, наявний до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 5 000,00 грн. не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом, а тому розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката у цьому випадку не підлягає задоволенню.
Виходячи з предмету та ступеня складеності досліджуваного публічно-правового спору, дослідивши обсяг наданих представником позивача адвокатських послуг, суд доходить висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн. є співмірними та обґрунтованими.
Таким чином, вимоги про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 4 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір», підстави для вирішення питання щодо розподілу суми судового збору відсутні.
Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 2, 6, 8 - 10, 14, 90, 134, 139, 143, 241 - 246 КАС України, суд
Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (код ЄДРПОУ 22990368, 03049, м. Київ, просп. Повітряних Сил, буд. 6) про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 належних йому сум грошового забезпечення при звільненні з військової служби.
Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 його середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 31.08.2024 по 28.02.2025, з урахуванням висновків суду.
У решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (код ЄДРПОУ 22990368, 03049, м. Київ, просп. Повітряних Сил, буд. 6) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн. (чотири тисячі гривень нуль копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення виготовлено в повному обсязі та підписано 07 листопада 2025 року.
Суддя О.В. Прудивус