Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 листопада 2025 року Справа№200/6247/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Мобільного рятувального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
У серпні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Мобільного рятувального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій (надалі - МРЦ ШР ДСНС України, відповідач), про:
- визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації вартості за належне, проте, неотримане речове майно за період з 09.06.2022 по 17.06.2025 за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2025 року;
- зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно протягом служби з 09.06.2022 по 17.06.2025 без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2025 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в період з 09.06.2022 по 17.06.2025 позивач проходив службу в Мобільному рятувальному центрі швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Позивач звернувся до відповідача через адвоката з питання, що стосується грошової компенсації вартості речового майна, яке не отримав за час проходження служби. У відповідь отримав лист від 25.07.2025 року про те, що зазначене нічим не передбачено. Також, замість довідки вартості належного, проте, неотриманого речового майна, відповідач лише повідомив інформацію щодо речового майна, котре позивач отримував, без надання підтверджуючих доказів. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації вартості за належне, проте, неотримане речове майно за період з 09.06.2022 по 17.06.2025 за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2025 року, протиправною, тому звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року відкрито провадження у справі № 200/6247/25, за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення осіб (виклику) учасників справи, запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
10 вересня 2025 року до суду надійшов відзив представника відповідача, в якому зазначено, що правове регулювання питань щодо речового забезпечення військовослужбовців відрізняється від правового регулювання питань речового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, з огляду на відмінності між їх правовими статусами та соціальними гарантіями. З огляду на вказане, положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо компенсації вартості за речове майно, що не отримано, до спірних правовідносин застосуванню не підлягають. Позивач був звільнений у червні 2025 року, проте як на день звільнення позивача так і на день подання цього відзиву на позовну заяву, ні Кодексом цивільного захисту України, ні Положенням № 593, ні Постановою № 81 не передбачено нарахування та виплату грошової компенсації за не забезпечення осіб рядового і начальницького складу під час проходження служби цивільного захисту форменим одягом і відповідними знаками розрізнення, як не передбачено і надання довідки про розрахунок вартості не отриманого форменого одягу (сама Постанова № 81 не врегульовує питання порядку розрахунку за неотримане речове майно). Таким чином, після звільнення зі служби цивільного захисту у позивача відсутнє право на забезпечення форменим одягом і відповідними знаками розрізнення, а у МРЦ ШР ДСНС України відсутній обов'язок щодо нарахування та виплати компенсації за нього. Враховуючи викладене, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , є учасником бойових дій, з 09.06.2022 проходив службу в МРЦ ШР ДСНС України та був виключений з кадрів ДСНС (звільнений зі служби) 17.06.2025 (наказ МРЦ ШР ДСНС України від 17.06.2025 № 393 «Про виключення з кадрів ДСНС ОСОБА_1 »).
Позивач звернувся до відповідача через адвоката з питанням, що стосується грошової компенсації вартості речового майна, яке не отримав за час проходження служби, проте листом від 25.07.2025 року йому було відмовлено у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за належне, але неотримане речове майно протягом служби з 09.06.2022 по 17.06.2025 року з огляду на те, що така компенсація нічим не передбачена.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Постановою Кабінету Міністрів від 16.12.2015 року № 1052 «Про затвердження Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій» унормовано, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.
Кодекс цивільного захисту України регулює відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, пожеж та інших небезпечних подій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - центральні органи виконавчої влади), органів державної влади, що не входять до системи центральних органів виконавчої влади (далі - інші органи державної влади), Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, встановлює права та обов'язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності (далі - суб'єкти господарювання), а також інших юридичних осіб.
За приписами статті 93 Кодексу цивільного захисту України фінансування заходів у сфері цивільного захисту здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, коштів суб'єктів господарювання, інших не заборонених законодавством джерел.
Частиною 1 статті 101 Кодексу цивільного захисту України унормовано, що служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Разом з тим, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби, що передбачено частиною першою статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII.
Стаття 111 Кодексу цивільного захисту України передбачає, що особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту забезпечуються форменим одягом і відповідними знаками розрізнення за рахунок коштів Державного бюджету України, що виділяються центральному органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, іншому центральному органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки.
У державних аварійно-рятувальних службах форменим одягом забезпечуються основні працівники за рахунок коштів, передбачених на утримання таких державних аварійно-рятувальних служб, за нормами та зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні приписи установлені й пунктом 25 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 року №593 (далі - Положення №593), яким передбачено, що особи рядового і начальницького складу забезпечуються форменим та спеціальним одягом, знаками розрізнення, спорядженням і засобами індивідуального захисту.
До 02.03.2018 року питання забезпечення форменим одягом та іншим речовим майном старшого начальницького складу було врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2005 року №795 «Про затвердження опису та зразків форменого одягу і відповідних знаків розрізнення особового складу органів і підрозділів цивільного захисту і норм забезпечення форменим одягом»(далі - Постанова № 795).
Зокрема, пунктом 2 Постанови №795 було передбачено, що особам рядового та начальницького складу, звільненим після закінчення строку контракту, за станом здоров'я, у зв'язку із скороченням штатів, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту керівництвом відповідного органу чи підрозділу цивільного захисту, недоотриманий на момент звільнення формений одяг не видається і грошова компенсація не нараховується.
Водночас, вказана Постанова№ 795 втратила чинність 02.03.2018 року.
Таким чином, права позивача на відшкодування вартості недоотриманого форменого одягу до 02.03.2018 року не були порушені, оскільки позивач не був звільнений впродовж дії вказаної вище постанови.
На виконання статті 111 Кодексу цивільного захисту України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 14.02.2018 року №81, якою затверджено, зокрема, норми забезпечення форменим одягом осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту.
Водночас, слід зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України №81 від 14.02.2018 року також не передбачено виплату особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту ДСНС України грошової компенсації за недоотриманий на момент звільнення формений одяг.
Таким чином, законодавством, яке регулює проходження служби в органах і підрозділах цивільного захисту, та порядком забезпечення осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту форменим одягом не встановлено обов'язку органів та підрозділів цивільного захисту здійснювати виплату таким особам компенсації за недоотриманий на момент звільнення формений одяг.
Позивач просить застосувати аналогію закону з посиланням на частину 6 статті 7 КАС України, якою визначено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
Разом з тим, діючим законодавством щодо проходження служби цивільного захисту України не передбачено компенсації за неотриманий формений одяг на відміну законодавства щодо проходження військової служби.
З зазначених підстав, суд не бере до уваги посилання позивача на норми, що регулюють проходження іншого виду служби, а саме: військової служби, зокрема на статтю ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якою передбачено, що порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України, а також на постанову Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178, яка стосується порядку виплати військовослужбовцями Збройних сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Крім того, посилання позивача на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17.03.2020 у справі №815/5826/16, від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18 та від 14.11.2018 у справі №809/1488/16, від 28.01.2021 по справі №520/1190/2020, суд не приймає до уваги, оскільки ці висновки стосуються військовослужбовців, тоді як у цій справі спірні правовідносини виникли щодо осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, правове регулювання яких є відмінним.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що відповідач, не здійснивши позивачу при звільненні компенсацію за неотриманий формений одяг, діяв відповідно до норм чинного законодавства.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б доводили обґрунтованість заявленого позову, суду не надано, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до п. 1, п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Мобільного рятувального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій (місцезнаходження: 04202, м. Київ, вул. Вишгородська, буд. 150, ЄДРПОУ 33945453), про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Судове рішення складено та підписано 10 листопада 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.М. Чучко