Номер провадження: 33/813/2064/25
Номер справи місцевого суду: 946/3945/25
Головуючий у першій інстанції Присакар О. Я.
Доповідач Комлева О. С.
05.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі судді - Комлевої О.С.,
з участю:
секретаря судового засідання Громовенко А.Г.,
адвоката Живори Євгена Васильовича, захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 на постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03 жовтня 2025 року,-
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду першої інстанції.
Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03 жовтня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 , судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
На вищевказану постанову суду особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду скасувати та закрити провадження у справі за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив наступне.
В провадженні судді Присакар О.Я. відносно ОСОБА_1 перебувало дві справи, справа №946/3946/25 за ст. 124 КУпАП та справа № 946/3945/25 за ч.1 ст. 130 КУпАП, документи та доказова база за якими були однаковими та провадження за якими здійснювалось на підставі тих самих доказів. 25 червня 2025 року суддею Присакар О.Я. була винесена постанова по справі №946/3946/25 за ст. 124 КУпАП якою визнано винуватим ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП. Вважаючи, що суддя Присакар О.Я. вже зробив висновок, надавши оцінку доказам у справі, не може розглядати справу № 946/3945/25 за ч.1 ст. 130 КУпАП, ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про відвід судді. Однак, судом було відмовлено у задоволенні відводу судді, що на думку апелянта є порушенням процесуального права.
Також апелянт зазначив, що адміністративні матеріали відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП поверталися до Ізмаїльського районного відділу поліції для усунення недоліків, однак вказівки викладені в постанові суду поліцією виконані не були.
Крім того, апелянт вказав на неповноту судового розгляду, внаслідок якого залишилися недослідженими обставини, з'ясування яких має істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого рішення.
На думку апелянта недоведено належними доказами винуватість особи в скоєнні адміністративного правопорушення.
У зв'язку із порушенням співробітниками поліції вимог Інструкції у справі є докази які не можуть бути прийняті судом до уваги та потребують повернення для належного дооформлення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи наведені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення адвоката Живори Є.В., захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 апеляційний суд дійшов до таких висновків.
У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з ч.7 ст.294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду скарги буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону та прийняв законне та обґрунтоване рішення.
Так, відповідно до ч.1 ст.130 КУпАП відповідальність за вказане адміністративне правопорушення настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Пунктом 2.5 ПДР України встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 слід ураховувати, що відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника, який проводять згідно з Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних засобів.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №286250, 30 березня 2025 року о 20 год. 30 хв. 13 км автомобільної дороги М15 Одеса - Рені, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Citroen Berlingo, державний номерний знак НОМЕР_1 з явними ознаками (запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів). Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законодавством порядку водій відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5. Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП - відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Вина ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП доведена під час судового розгляду справи судом першої інстанції та в ході апеляційного перегляду справи і підтверджується наступними доказами:
- протоколом про адміністративне правопорушення, серії ЕПР1 №286250 від 30 березня 2025 року(а.с. 2);
- довідками інформаційного порталу Національної поліції про те, що ОСОБА_1 отримав посвідчення водія та до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП протягом року не притягувався (а.с. 4-5);
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, у якому зазначено про відмову водія на проведення огляду (а.с. 8);
- рапортом начальнику Ізмаїльського районного відділу ГУНП в Одеській області щодо реєстрації ЄО №6739 від 30 березня 2025 року, як ДТП з травмованими, відповідно до якого 30 березня 2025 року о 20:25 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що за адресою Ізмаїльський р-н, с. Стара Некрасівка, дорога в бік с. Кислиці в канаві лежить перекинутий автомобіль (а.с.9);
- відеозаписом з місця події на диску (а.с. 10).
Аналіз досліджених під час судового розгляду судом першої інстанції та перевірених апеляційним судом доказів в своїй сукупності, поза розумним сумнівом дає підстави зробити висновок про доведеність вини ОСОБА_1 встановленою постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03 жовтня 2025 рокута порушення ним вимог п. 2.5 ПДР України, тобто вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Порядок проходження огляду особами, які керують транспортними засобами, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції встановлюється вимогами ст.266 КУпАП та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 09.11.2015 № 1452/735 (далі Інструкція).
Згідно з ст.266 КУпАП, п.2 р.1 Інструкції огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
За положеннями п.2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Проте, вимоги вказаного пункту ПДР ОСОБА_1 дотримано не було.
Вказані обставини повністю підтверджуються матеріалами справи та відеозаписом.
Відповідно до ч.2 ст.266 КУпАП під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
У виконання вищевказаних вимог КУпАП до матеріалів справи додані відеозаписи з нагрудних камер поліцейських щодо обставин складання адміністративного протоколу відносно ОСОБА_1 .
Долучені до матеріалів справи відеозаписи повністю відображають події, які відбулися 30 березня 2025 року.
Апеляційний суд вважає, що відеозаписи, залучені інспекторами поліції як безумовний доказ у справі, повністю відповідають вимогам Інструкції. Будь-яких фактичних даних, які б спростували чи ставили під сумнів достовірність відеозаписів апелянтом не надано. Не встановлено таких і під час апеляційного розгляду справи. Зафіксовані відеозаписом обставини надають можливість повно та об'єктивно дослідити їх, конкретизувати поведінку поліцейських (діяли в межах своєї компетенції та виконували свої професійні обов'язки у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію») та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Досліджений відеозапис фіксує реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб'єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. Оглянутий відеозапис дає можливість встановити його узгодженість з іншими даними, що містяться в протоколі, а тому апеляційний суд приймає його як належний доказ у справі.
З відеозапису долученого до матеріалів справи (файл 00000_000000202 50330215506_0001А) вбачається діалог поліцейського та ОСОБА_1 в ході якого ОСОБА_1 стверджує що за кермом не був п'яний, тобто факт керування транспортним засобом не заперечує, однак заперечує що був у стані алкогольного сп?яніння, проте на пропозицію поліцейського пройти огляд на стан сп'яніння на місці або у медичному закладі ОСОБА_1 відмовився (21:56:44 год.)
Доводи апеляційної скарги особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 з приводу порушення вимог процесуального права ухваленням судового рішення суддею, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у неупередженості судді, апеляційний суд вважає необгрунтованими, оскільки з матеріалів справи вбачається, що в провадженні судді Присакар О.Я. відносно ОСОБА_1 перебувало дві справи, справа №946/3946/25 за ст. 124 КУпАП та справа № 946/3945/25 за ч.1 ст. 130 КУпАП. 25 червня 2025 року суддею Присакар О.Я. була винесена постанова по справі №946/3946/25 за ст. 124 КУпАП якою визнано винуватим ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП. 05 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про відвід судді, вважаючи, що суддя Присакар О.Я. вже зробив висновок, надавши оцінку доказам у справі, тому не може розглядати справу № 946/3945/25 за ч.1 ст. 130 КУпАП. Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09 вересня 2025 року у відкритому судовому засіданні суддею Смокіною Г.І. було відмовлено у задоволенні заяви про відвід та зазначено, що ухвалення суддею постанови про притягнення тієї ж особи за іншою статтею КУпАП жодним чином не може свідчити про можливу упередженість судді та не може бути підставою для відводу судді з цих підстав. З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що питання законності і правомочності складу суду було вирішено у передбаченому законом порядку.
Доводи апеляційної скарги особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 щодо неточності часу скоєння адміністративного правопорушення, а також місця скоєння адміністративного правопорушення, апеляційний суд вважає непереконливими, оскільки, з матеріалів справи вбачається, що після повернення справи на дооформлення було усунено розбіжність щодо місця скоєння адміністративного правопорушення, а з приводу часу скоєння адміністративного правопорушення слід зазначити, що дані рапорту та відеозаписів з бодікамери узгоджуються між собою, а час зазначений у протоколі про адміністративне правопорушення ЕПР1 №286250 20:30 год., тоді як час прибуття поліцейських на місце ДТП з запису бодікамери вбачається 19:51 год., вказує на технічну помилку, яка не спростовує подію та її обставини, за участю ОСОБА_1 , які мали місце 30 березня 2025 року.
Доводи особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 щодо відсутності цільного фрагменту відеозапису з нагрудної камери поліцейського, апеляційним судом також визнаються безпідставними, оскільки з переглянутого запису просліджується чітка послідовність подій, які відбувались 30 березня 2025 року на місці зупинки водія ОСОБА_1 . Наявних відео файлів цілком достатньо для досягнення повноти, всебічності та об'єктивності з'ясування обставин справи та доведеності поза розумним сумнівом факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, оскільки наявні в матеріалах справи відеозаписи повністю узгоджуються з обставинами справи. Будь-яких фактичних даних, які б спростовували чи ставили під сумнів достовірність вищевказаних відеозаписів апелянтом не надано.
Крім того, матеріали справи не містять докази звернення ОСОБА_1 чи його захисника з дисциплінарною скаргою до керівництва поліції для проведення службової перевірки або до правоохоронних органів, в порядку КПК України, а також до суду адміністративної юрисдикції, з позовом щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності працівників поліції, як суб'єктів, що наділені владними повноваженнями. Внаслідок цього, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави сумніватися у законності дій працівників поліції.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
ОСОБА_1 реалізував своє право керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Отже, в апеляційній скарзі не наведено належних і достатніх підстав для спростування висновків суду першої інстанції, не було здобуто таких доказів і при проведенні апеляційного розгляду.
Позиція апелянта, яку він висловив в апеляційній скарзі щодо невизнання своєї вини розцінюється апеляційним судом як спосіб самозахисту та уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а постанова районного суду, в свою чергу, є законною та обґрунтованою, у зв'язку із чим відсутні підстави для її скасування або зміни.
Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Підстав для скасування постанови суду першої інстанції апеляційний суд не вбачає.
Зважаючи на викладене, постанова суду щодо доведеності вини, кваліфікації дій, накладеного стягнення - є законною та обґрунтованою, і підстав для її скасування не має, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню в касаційному порядку на підлягає.
Повний текст постанови складено 10 листопада 2025 року.
Суддя Одеського апеляційного суду О.С. Комлева