Номер провадження: 22-ц/813/7394/25
Справа № 516/147/25
Головуючий у першій інстанції Под'ячева І. Д.
Доповідач Сегеда С. М.
10.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Громіка Р.Д.,
Комлевої О.С.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Теплодарського міського суду Одеської області від 06 серпня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Под'ячевої І.Д., у цивільній справі за позовом Теплодарської міської ради Одеського району Одеської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки,
встановив:
21.05.2025 року Теплодарська міська рада Одеського району Одеської області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за період з 01.09.2022 року по 31.12.2024 року за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів у сумі 84 237,13 грн.
Позовні вимоги БУЛИ обґрунтовані тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 26.08.2008 року ВАТ «Південенергобуд» продало, а ОСОБА_2 купив об'єкт незавершеного будівництва, житловий будинок на тридцять квартир, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 422,8 м2, який розташований на земельній ділянці площею 2564 м2, кадастровий номер 5111500000:01:001:0072, яка є комунальною власністю.
13.05.2010 року надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою, необхідної для укладання договору оренди земельної ділянки площею 0,2564 га для будівництва, обслуговування та подальшої експлуатації п'ятиповерхового 2-х секційного тридцяти квартирного житлового будинку АДРЕСА_2 .
За договором дарування від 07.12.2012 року, ОСОБА_2 безоплатно передав у власність ОСОБА_1 об'єкт незавершеного будівництва: житловий будинок на тридцять квартир, готовність якого складає 44%, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Теплодарської міської ради Одеської області від 29.12.2014 року №555/1-У1 надано дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду терміном на 10 років площею 0,2564 га за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.
Але з моменту прийняття рішення відповідачем не вжито заходів для укладення договору оренди земельної ділянки, на якій розташовано об'єкт нерухомості, який належить відповідачу, що призвело до несплати платежів за користування землею. Тобто, відповідачем ОСОБА_1 завдано Теплодарській міській раді збитки у вигляді неодержаних доходів.
Відділом землевпорядкування, екології та комунального майна управління житлово-комунального господарства, землевпорядкування та майна Теплодарської міської ради визначено розмір збитків заподіяних територіальній громаді м. Теплодар за користування земельною ділянкою за період з 01.09.2022 року по 31.12.2024 року у загальному розмірі 84 237,13 грн., про що повідомлено відповідача, однак він добровільно кошти не сплатив, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Рішенням Теплодарського міського суду Одеської області від 06.08.2025 року позов Теплодарської міської ради Одеського району Одеської області було задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Теплодарської міської ради Одеського району Одеської області безпідставно збережені кошти за період з 01.09.2022 року по 31.12.2024 року за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів в сумі 84237,13 грн., а також судовий збір у розмірі 3 028,00 грн. (а.с.119-124).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування оскаржуваного судового рішення, ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.138-144).
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється 10.11.2025 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв'язку з чим судове засідання не проводиться.
Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв'язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України).
Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Також враховуючи недостатню кількість суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 8), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), а також у зв'язку з розглядом головуючим у даній справі суддею Сегедою С.М. інших цивільних, кримінальних і адміністративних справ, що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду даної справи в строки, передбачені національним законодавством, датою ухвалення цього судового рішення є 10.11.2025 року.
При цьому, колегія суддів зазначає, що провадження по даній справі було відкрито ухвалою Одеського апеляційного суду від 05.09.2025 року (а.с.152), згідно якої розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, копію ухвали останні отримали належним чином, що передбачено ст. 130 ЦПК України (а.с.154).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не було у встановленому законом порядку офомрлено право користування спірною земельною ділянкою. До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований об'єкт права власності відповідача (об'єкт незавершеного будівництва), відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотриманням її власником доходів у вигляді орендної плати, є за своїм змістом кондикційними, тому відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України (а.с.119-124).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до ст.2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Відповідно до положень ст. 80 ЗК України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Частиною 1 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
За змістом ст. 122, 123, 124 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Відповідно до ст.ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
За правилами ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
У разі надання земельної ділянки в оренду, укладається договір оренди земельної ділянки, яким за приписами ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Згідно зі ст.206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. До обов'язків землекористувачів згідно зі ст. 96 ЗК України віднесено своєчасну сплату земельного податку або орендної плати.
Відповідно до ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Статтею 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто, набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Так, 26.08.2008 року між ВАТ «Південенергобуд» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі продажу об'єкту незавершеного будівництва, житлового будинку на тридцять квартир, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 422,8 м2, який розташований на земельній ділянці площею 2564 м2, кадастровий номер 5111500000:01:001:0072, реєстраційний номер 040851000025 від 20.08.2008р. в Державному підприємстві «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах».
Рішенням Теплодарської міської ради Одеської області від 13.05.2010 року №934/1-У було розірвано договірні відносини за договору оренди земельної ділянки №14 від 05.08.2008 року з ВАТ «Південенергобуд», загальною площею 0,2564 га, яка була надана в оренду строком на 5 років, за адресою: АДРЕСА_1 та одночасно надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою, необхідної для укладання договору оренди земельної ділянки площею 0,2564 га для будівництва, обслуговування та подальшої експлуатації п'ятиповерхового 2-х секційного тридцяти квартирного житлового будинку АДРЕСА_2 .
За договором дарування від 07.12.2012 року, ОСОБА_2 безоплатно передав у власність ОСОБА_1 об'єкт незавершеного будівництва, житловий будинок на тридцять квартир, готовність якого складає 44%, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Теплодарської міської ради Одеської області від 29.12.2014 року №555/1-У1 надано дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду терміном на 10 років площею 0,2564 га за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.
Проте, доказів належного оформлення права користування спірною земельною ділянкою ОСОБА_2 до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований об'єкт права власності відповідача (об'єкт незавершеного будівництва), не має.
Станом на 2025 рік відповідач не звертався до відповідача із заявою щодо укладання договору оренди спірної земельної ділянки.
Розмір збитків, наданого позивачу відповідачем, та який не було спростовано відповідачем у встановленому законом порядку, у період з 01.09.2022 року по 31.12.2024 року становить 84 237,13 грн. (а.с.62-64).
14.01.2025 року Управлінням ЖКГ, землевпорядкування та майна Теплодарська міська рада Одеського району Одеської області направлено вимогу ОСОБА_1 щодо сплати збитків за період з 01.09.2022 року по 01.12.2024 року. Однак, станом на даний час ОСОБА_1 збитки, завдані позивачу, сплачені не були (а.с.81).
Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано було взято до уваги, що Теплодарська міська рада Одеського району Одеської області вже зверталася до суду із позовом до відповідача щодо стягнення безпідставно збережених коштів за період з 01.09.2020 року по 01.09.2022 року за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів у розмірі 53 367,80 грн., та які були стягнуті з відповідача за судовим рішенням. Зазначене рішення було виконане відповідачем та збитки були сплачені у повному обсязі позивачу.
За таких обставин, враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва, який належить відповідачу на праві власності, в період з 01.09.2022 року по 31.12.2024 року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що він є пенсіонером за віком, а тому він звільнений від сплати земельного податку на підставі п. 281.1 Податкового кодексу України.
Колегія суддів зазначає, що стягнення з відповідача на користь позивача збитків, які утворилися внаслідок використання спірної земельної ділянки без належного оформлення прав на землю, яка є комунальною власністю, не пов'язано із податком на землю та правом апелянта - відповідача у справі використовувати земельну ділянку без відповідних документів.
Що стосується доводів апеляційної скарги, в частині неналежного повідомлення відповідача судом першої інстанції про день та час слухання справи, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, остання розглянута судом першої інстанції 06.08.2025 року.
Відповідач ОСОБА_1 є користувачем підсистеми «Електронний суд». В матеріалах справи міститься довідка про отримання 31.07.2025 року ОСОБА_1 судової повістки про судове засідання на 06.08.2025 року о 10 год.15 хв., що в сенсі ст. 128 ЦПК України є належним сповіщенням (а.с.116).
Крім того, апелянт посилається на те, що справа була розглянута судом першої інстанції у дуже короткий час.
Зазначений довід апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.
З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно ч. ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Крім того, оскільки зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Теплодарського міського суду Одеської області від 06 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Р.Д. Громік
О.С. Комлева