Єдиний унікальний номер 638/6623/21
Номер провадження 22-ц/818/66/25
06 листопада 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Харківської міської ради на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2024 року в складі судді Щепіхіної В.В. по справі № 638/6623/21 за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Онищенко Світлана Володимирівна, ОСОБА_2 , про визнання спадщини відумерлою, витребування майна з чужого незаконного володіння, -
У травні 2021 року Харківська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Онищенко Світлана Володимирівна, ОСОБА_2 , про визнання спадщини відумерлою, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовна заява мотивована тим, що юридичним департаментом міської ради згідно з листом СУ НП ГУНП в Харківській області від 29 травня 2019 року №11964/119-24-2019 вживаються заходи щодо визнання квартири АДРЕСА_1 відумерлою спадщиною та прийняття її до комунальної власності територіальної громади м. Харкова.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2021 року у справі №638/9184/20 внесено зміни до актового запису про смерть невпізнаної особи чоловічої статі, складеного Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції за № 12198 від 28 серпня 2014 року та зазначено померлу особу як ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та був зареєстрований на час смерті у квартирі АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 травня 2019 року № 168395343 та приватизаційної справи на квартиру, наданої Комунальним підприємством «ХарківміськБТІ», власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 , яка належить останньому на підставі виплати пайових внесків у 1978 році ОСББ «Спутнік-1».
Зазначила, що згідно паспортних даних ОСОБА_3 зареєстрований у вищевказаній квартирі. В день смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина за останнім місцем проживання у вказаній квартирі, в якій він був зареєстрований та проживав один.
Як вбачається із договору купівлі-продажу від 21 вересня 2017 року № 2243, укладеного між ОСОБА_3 , за дорученням якого діяла ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , предметом договору є квартира АДРЕСА_1 . Однак, представництво ОСОБА_2 інтересів ОСОБА_3 за довіреністю на продаж спірної квартири припинилося 06 липня 2014 року у зв'язку зі смертю ОСОБА_3 .
Посилалася на те, що цивільна правоздатність, у тому числі право власності ОСОБА_3 , припинилося в момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 . На час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу від 21 серпня 2017 року останній не був здатний мати та здійснювати цивільні права та обов'язки, у тому числі цивільні права продавця квартири, належні йому за життя, не міг бути стороною вказаного правочину. З огляду на спрямованість вказаного договору на незаконне заволодіння вказаною квартирою, вказаний правочин є таким, що порушує публічний порядок, тобто є нікчемним.
В даному випадку має місце відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності учасника правочину ОСОБА_3 у зв'язку з його смертю та неможливістю у зв'язку з цим реального настання правових наслідків, обумовлених купівлею-продажем квартири; невідповідність змісту договору вимогам ч. 1 ст. 658 ЦК України, якою передбачено, що право продажу товару належить його власнику, а також відсутність повноважень у ОСОБА_2 щодо розпорядження майном ОСОБА_3 .
У зв'язку з тим, що квартира належить на праві власності ОСОБА_1 , Харківська міська рада позбавлена можливості здійснити реєстрацію права власності та отримати правовстановлюючі документи на майно.
Просила визнати спадщину, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_2 після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та складається з квартири АДРЕСА_1 загальною площею 32,8 кв м, житловою площею 17,2 кв м, відумерлою та передати вказану квартиру до територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради; витребувати квартиру АДРЕСА_1 на користь Харківської міської ради від добросовісного набувача ОСОБА_1 , яка належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 21 вересня 2017 року № 2243, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Онищенко С.В.; стягнути з відповідачки на користь Харківської міської ради кошти за сплату судового збору в сумі 2690,85 грн.
18 лютого 2022 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просила відмовити у задоволенні позову. Вказала, що на початку серпня 2017 року вона звернулася до рієлтора ОСОБА_4 за консультацією у пошуку та придбанні квартири для себе, та 21 серпня 2017 року придбала у власність спірну квартиру. Від імені продавця на підставі довіреності діяла ОСОБА_2 , якій фактично було передано 16 500, 00 доларів США. Вона є добросовісним набувачем квартири, зробила капітальний ремонт, утримує її. На початку лютого 2019 року їй стало відомо про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження №12018220000000452 від 05 травня 2019 року, у зв'язку з чим вона звернулася до слідчого із клопотанням про визнання її потерпілою, у чому їй було відмовлено. Зазначила, що згідно висновку судово-медичної експертизи №2112-Дм/14 від 20 липня 2014 року експертом проведено судово-медичну експертизу трупа невідомого громадянина на вигляд 50-55 років, однак згідно копії паспорту та інших доказів ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто різниця у віці складає 10-15 років, про ці розбіжності у рішенні суду нічого не вказано. Факт того, що досліджений судово-медичним експертом труп невідомого чоловіка 50-55 років є саме ОСОБА_3 є сумнівним. Крім того, слідчим не вжито жодних заходів щодо інформування ХОБСМЕ про факт встановлення особи, труп якої направлено напередодні як труп невідомого чоловіка. Позовні вимоги про визнання спадщини відумерлою задоволенню не підлягають, оскільки рішення суду по справі № 638/9184/20 щодо внесення змін до актового запису про смерть не має преюдиційного значення. Вона є добросовісним набувачем, не може відповідати у зв'язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте вочевидь є підставою для виникнення обов'язку щодо відшкодування збитків, що завдані таким відчуженням. На даний час вартість квартири становить 1 009 000, 00 грн, тобто позивач у разі задоволення позову отримає майно, вартість якого зросла більш ніж вдвічі, що призведе до порушення справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Вона не повинна відповідати за бездіяльність компетентних органів, які надають можливість ошукувати простих громадян. Правоохоронні органи зволікають із розслідуванням, не пред'являють підозру винним особам, не направляють обвинувальні акти до суду. Позивач має звернутися до винних осіб для відшкодування збитків, які завдані незаконним відчуженням, а не до добросовісного набувача.
23 жовтня 2023 року представниця відповідачки ОСОБА_5 подала до суду письмові пояснення, в яких наголосила на добросовісності відповідачки як набувача та посилалась на практику Верховного Суду.
26 січня 2024 року від Харківської міської ради надійшли письмові пояснення, в яких посилалась на те, що спірне майно є відумерлою спадщиною, та його витребування є законним, пропорційним та виправданим заходом, а відповідачка має право на відшкодування збитків за рахунок продавця.
30 січня 2024 року електронною поштою до суду надійшли письмові пояснення третьої особи ОСОБА_2 . Вказала, що у 2017 році до неї звернувся ОСОБА_3 , який мав бажання продати власну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , але за відсутності правовстановлюючих документів на неї не було змоги оформити договір купівлі-продажу у нотаріуса. Вони разом звернулися до нотаріуса, який посвідчив довіреність на її ім'я, якою було уповноважено продати належне майно ОСОБА_3 . Під час посвідчення довіреності нотаріус перевірив дієздатність ОСОБА_3 , усі наявні в нього документи на підтвердження особи, у тому числі дійсність паспорту, а також наявні документи на майно. ОСОБА_3 займався підготовкою документів для продажу квартири, зокрема документів на підтвердження відсутності заборгованості зі сплати комунальних платежів, довідки на підтвердження виплати усіх внесків до кооперативу, державної реєстрації речового права на квартиру, виготовлення технічного паспорту. Під час продажу квартири вона була присутня у нотаріуса, на підставі довіреності підписала відповідний договір. Нотаріус перевірила дієздатність сторін, її повноваження на продаж квартири, право власності ОСОБА_3 на квартиру та вчинила інші необхідні дії для посвідчення вказаного договору. Волевиявлення сторін на продаж та покупку квартири було вільним, довіреність, на підставі якої вона діяла, була посвідчена нотаріально, відповідно продаж квартири ОСОБА_3 відбувався згідно усіх вимог законодавства. З приводу усіх інших обставин по суті цієї справи їй нічого не відомо.
12 березня 2024 року представниця відповідачки ОСОБА_5 подала до суду письмові пояснення, в яких акцентувала увагу на тому, що відібрання квартири у відповідачки покладатиме на неї індивідуальний і надмірний тягар.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2024 року у задоволенні позову Харківській міській раді - відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено, що на момент відкриття спадщини спірна квартира належала померлому. Позивач не є власником майна та не має права на його витребування. Ефективним способом захисту прав буде стягнення грошової компенсації з особи, чиї дії призвели до неправомірного відчуження майна. Відповідачка є добросовісним набувачем, та відібрання квартири покладатиме на неї індивідуальний і надмірний тягар.
На вказане рішення суду Харківська міська рада 03 травня 2024 року подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву, вирішити питання щодо судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскільки спірне майно на момент звернення до суду вже не належало померлому ОСОБА_3 , це унеможливлювало її звернення до суду в окремому провадженні з заявою про визнання спадщини відумерлою. Зазначила, що позивачем обрано ефективний спосіб захисту, що відповідає чинному законодавству України та практиці Верховного Суду, адже саме задоволення віндикаційного позову є ефективним способом захисту прав Харківської міської ради. При витребуванні майна у добросовісного набувача на останнього не покладається надмірний тягар, оскільки покупець може звернутися до суду з вимогою до продавця про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу. Висновки Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року по справі №461/12525/15-ц не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки фактичні обставини у цих справах є різними.
27 червня 2024 року за допомогою системи «Електронний суд» від представниці ОСОБА_1 - ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін. Відзив мотивовано тим, що факт належності права власності померлому ОСОБА_3 на спірне майно на час відкриття спадщини не підтверджено. Відповідні довідки та усі докази щодо права власності видані після смерті ОСОБА_3 та не могли бути видані йому особисто, державна реєстрація прав на спірну квартиру також здійснена вже після його смерті. Відповідачка є добросовісним набувачем спірної квартири, зробила у ній ремонт, за рахунок чого вартість майна значно збільшилась. Кримінальне провадження щодо заволодіння квартирою шахрайським шляхом розслідується вже дуже тривалий час, тобто у разі відібрання квартири вона не матиме змоги поновити свої права, на неї покладатиметься індивідуальний та надмірний тягар. Позивачем обрано неефективний спосіб захисту. Висновки Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року по справі №461/12525/15-ц є застосовними у цій справі.
12 серпня 2024 року та 02 вересня 2024 року за допомогою системи «Електронний суд» Харківська міська рада подала до суду додаткові пояснення, в яких наголосила на ефективності обраного способу захисту прав - віндикаційного позову. Належність спірного майна померлому ОСОБА_3 підтверджується даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. ОСОБА_1 як покупець може звернутися до суду з вимогою до продавця про відшкодування збитків, завданих вилученням у неї товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу. Висновки Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року по справі №461/12525/15-ц не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки ОСОБА_1 набула право власності не на підставі спадкування, а на підставі нікчемного договору. Строк позовної давності не порушено. Посилалась на судову практику щодо визнання спадщини відумерлою та витребування майна.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року зупинено провадження у справі №638/6623/21 до закінчення перегляду Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у касаційному порядку справи №754/446/22.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 13 січня 2025 року поновлено провадження у справі.
В судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не з'явилися.
Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 06 листопада 2025 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:
Харківською міською радою отримано 18 серпня 2025 року в електронному кабінеті (т. 3, а.с.139).
ОСОБА_1 - повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (т. 3, а.с.145-146), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному вебсайті Судової влади України (т. 3, а.с.147).
Адвокатом Репетун Катериною Володимирівною, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , отримано 18 серпня 2025 року в електронному кабінеті (т. 3, а.с.141).
Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради отримано 18 серпня 2025 року в електронному кабінеті (т. 3, а.с.140).
Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Онищенко Світланою Володимирівною отримано 18 серпня 2025 року (т. 3, а.с.144-145).
ОСОБА_2 - повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (т. 3, а.с.142-143), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному вебсайті Судової влади України (т. 3, а.с.148).
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов'язковою не визнавалась, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Харківської міської ради слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до договору купівлі-продажу від 21 серпня 2017 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від імені та в інтересах якого на підставі довіреності, посвідченої 17 липня 2017 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мороз Г.І., за реєстровим № 3137, діє ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , уклали договір про те, що продавець передає у власність, а покупець приймає квартиру АДРЕСА_1 . Продаж нерухомого майна вчинено за суму 179 390,00 грн (а.с.32-33 том 1).
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 168395343 від 29 травня 2019 року, об'єкт нерухомого майна - квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 32,8 кв м, житловою площею 17,2 кв м, на підставі договору купівлі-продажу серії та номер 2243, виданого 21 серпня 2017 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Онищенко С.В., належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (а.с. 16-19 том 1).
Вказана інформаційна довідка також містить відомості про попереднього власника вказаного нерухомого майна, зокрема вказано, що ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , володів квартирою АДРЕСА_1 до 21 серпня 2017 року, підстава виникнення права власності - довідка, серія та номер 50, видана 30 червня 2017 року, видавник - Об'єднання співвласників квартирного будинку «Супутник-1».
Відповідно до довідки Об'єднання співвласників квартирного будинку «Супутник-1» № 50 від 30 червня 2017 року, ОСОБА_3 дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_2 та є власником вказаної квартири. ОСОБА_3 є співвласником Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Супутник-1» (колишній житлово-будівельний кооператив «Супутник»). Вартість квартири АДРЕСА_3 виплачена повністю у розмірі 2612,96 руб., перший пайовий внесок виплачено у 1964 році у сумі 1045,18 руб., останній - у 1978 році (а.с.34, 57 том 1).
На замовлення ОСОБА_3 у 2017 році виготовлено технічний паспорт на вказану квартиру та сформовано матеріали інвентаризаційної справи № 291351 (а.с. 42-57 том 1).
14 серпня 2017 року та 21 серпня 2017 року Об'єднанням співвласників квартирного будинку «Супутник-1» видано ОСОБА_3 довідки № 55 та № 60 про те, що він є власником квартири АДРЕСА_1 , зареєстрований за цією адресою з 23 листопада 1990 року один, заборгованості по внескам на утримання будинку та прибудинкової території (квартплаті) не має (а.с. 167 том 1).
Також довідки щодо відсутності заборгованості з оплати комунальних послуг надані ОСОБА_3 КП «Харківводоканал» - 15 серпня 2017 року, АК «Харківобленерго» - 18 серпня 2017 року (а.с. 168, 169 том 1).
Згідно з копією звіту про оцінку майна - спірної квартири від 24 липня 2017 року, виданого Товариством з обмеженою відповідальністю «Український центр оцінки «Експерт», ринкова вартість спірної квартири становить 179 390,00 грн, при цьому замовником звіту вказано ОСОБА_3 (а.с.132-148 том 1).
Як вбачається з листа Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Харківській області від 29 травня 2019 року № 11964/119-24-2019, відділом розслідування особливо тяжких злочинів Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Харківській області розслідуються кримінальні провадження №12018220000000452, №12018220000001126, №12018220480001838, №12018220540000866, №12016220480000235, зареєстровані в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 05 травня 2018 року, 03 жовтня 2018 року, 08 травня 2018 року, 12 квітня 2018 року та 19 січня 2016 року, відповідно за ч. 3, ч. 4 ст. 190 КК України за фактами шахрайських заволодінь квартирами в м. Харкові та замахів на такі заволодіння у великих та особливо великих розмірах. Під час досудового розслідування накладено арешт на квартири, які повинні відійти у власність територіальної громади м. Харкова у зв'язку з тим, що власники квартир померли, а спадкоємці відсутні, в тому числі і за адресою: квартира АДРЕСА_1 (власник ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.20-21 том 1).
Відповідно до листа Шевченківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області від 12 березня 2020 року № 60/2021, СВ Шевченківського ВП ГУНП в Харківській області проводилось досудове розслідування за фактом смерті невідомого чоловіка, труп якого виявлено 06 липня 2014 року. Відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 липня 2014 року за № 12014220480003313. Під час проведення досудового розслідування по вказаному кримінальному провадженню було встановлено труп невідомого чоловіка, як труп ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживав за адресою: АДРЕСА_2 . 08 липня 2014 року кримінальне провадження № 12014220480003313 від 07 липня 2014 року закрито на підставі п. 2 ч.1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з встановленням відсутності складу кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України (а.с.163-165 том 1).
Як вбачається з повідомлення Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи № 02-06/875 від 17 квітня 2020 року, судово-медичну експертизу трупа невідомого чоловіка, що був знайдений 06 липня 2014 року по АДРЕСА_4 , було проведено у Харківському обласному бюро судово-медичної експертизи 07 липня 2014 року; його поховання було здійснене за рахунок бюджетних коштів, як невпізнаної особи; лікарське свідоцтво про смерть невідомого чоловіка № 21112-ДМ/14 зареєстроване у Харківському міському відділі ДРАЦС. Станом на теперішній час будь-якої офіційної інформації від представників Національної поліції щодо встановлення особи вказаного чоловіка до Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи не надходило (а.с.166 том 1).
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2021 року у справі № 638/9184/20 за позовом Харківської міської ради до Харківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про внесення змін до актового запису про смерть позовні вимоги задоволено, внесено до актового запису про смерть невідомої особи чоловічої статі, складеного за № 12198 від 28 серпня 2014 року Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, відомості щодо померлого ОСОБА_3 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Харкові, зареєстрований за адресою місця проживання: АДРЕСА_2 (а.с.22-25 том 1).
Постановою Харківського апеляційного суду від 01 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2021 року - залишено без змін.
Згідно відповіді Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори № 2671/01-16 від 03 серпня 2020 року, спадкова справа до майна померлого ОСОБА_3 , у Шостій Харківській міській державній нотаріальній конторі не заводилася, свідоцтва про право на спадщину нікому не видавалися (підстава - алфавітні книги обліку спадкових справ за 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роки) (а.с.87 том 1).
Відповідно до інформаційних довідок зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 67383456 та № 67383567 від 19 листопада 2021 року, за параметрами пошуку - ОСОБА_3 , дата смерті - 2014, рік народження - 1948, у Спадковому реєстрі інформація відсутня (а.с.108, 109 том 1).
На підтвердження своїх доводів щодо утримання квартири ОСОБА_1 надано квитанції про оплату комунальних послуг та банківську виписку по рахунку ОСОБА_6 (а.с. 173-182 том 1).
Станом на 09 лютого 2022 року вартість спірної квартири становить 1 009 900,00 грн, що підтверджується висновком спеціаліста з оцінки майна, виготовленим на замовлення ОСОБА_1 (а.с. 149-161 том 1).
ОСОБА_1 відмовлено у залученні як потерпілої у кримінальному провадженні № 12018220000000452 (а.с. 182 том 2).
В суді першої інстанції були допитані свідки.
Так, свідок ОСОБА_4 пояснив, що він працює агентом з нерухомості. В 2017 році до нього звернувся син ОСОБА_1 - ОСОБА_7 з проханням здійснити пошук квартири за невеликою ціною. З ОСОБА_2 він був знайомий, оскільки вона також працювала ріелтором, проте, раніше він з нею не співпрацював. ОСОБА_2 запропонувала варіант нерухомості для продажу (спірну квартиру) та зазначила, що вона діє за довіреністю від власника квартири. Під час правочину нотаріусом були перевірені документи, відомості з реєстрів та встановлені особи, що приймали участь, у тому числі і генеральна довіреність, видана на ім'я ОСОБА_2 . Остання надавала нотаріусу довідки про відсутність боргу за комунальні послуги, звіт про оцінку майна. Гроші за купівлю квартири приблизно у сумі 15000,00 доларів США також надавались ОСОБА_2 у присутності свідка. ОСОБА_7 перед правочином оглядав квартиру разом зі свідком, ключи для огляду ОСОБА_4 надавала ОСОБА_2 , ознаки проживання в цій квартирі будь-якої особи на момент огляду були відсутні, особистих речей не було.
Свідок ОСОБА_6 пояснив, що він є сином ОСОБА_1 . У свого знайомого він попрохав номер телефона ріелтора ( ОСОБА_8 ) для пошуку квартири з метою її придбання для своєї матері. Після огляду з ОСОБА_9 декількох квартир він зупинився на спірній квартирі і йому стало відомо, що власник цієї квартири поїхав за межі України та залишив ключі разом з довіреністю для продажу квартири ОСОБА_2 . Під час огляду цієї квартири крім нього та ОСОБА_9 більш нікого не було. Квартира була в житловому стані, проте потребувала ремонту. Свідок був особисто присутній у нотаріуса під час передачі грошей за квартиру ОСОБА_2 , проте, ніяких підозр у нього не виникло, оскільки ОСОБА_2 запевнила, що знайома з власником квартири та діє від його імені на підставі довіреності. Довіреність була оформлена ОСОБА_3 у її присутності приблизно за півроку до правочину. Після того, як на квартиру було накладено арешт, він почав розпитувати сусідів, від яких дізнався, що ОСОБА_3 давно помер.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, виходячи з такого.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 ЦК України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див.: рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року(Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження №14-208цс18, пункт 100).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України).
Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина 5 статті 12 ЦК України).
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина 2 статті 328 ЦК України).
Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.
Правовідносини, що виникли між сторонами спору, у тому числі, регулюються главою 86 ЦК України про спадщину.
Зокрема, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу) (частини перша та друга статті 1220 ЦК України).
Відповідно до глави 86 ЦК України за загальним правилом спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово та на підставі споріднення. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Однак, положення зазначеної глави ЦК України передбачають також спадкування не тільки на підставі споріднення, а й за фактом спільного проживання (статті 1258-1265).
Відтак, законодавство про спадщину передбачає, що перехід прав на спадкове майно відбувається на підставі споріднення або факту спільного проживання зі спадкодавцем протягом п'яти років до часу відкриття спадщини як член сім'ї спадкодавця.
Відсутність таких спадкоємців та інших осіб, що спільно проживали зі спадкодавцем як члени сім'ї, свідчить про відсутність спадкоємців усіх п'яти черг, передбачених законом.
Одночасно ЦК України запобігає таким ситуаціям, коли відсутність спадкоємців має наслідками відсутність власників спадкового майна та його занепад. А тому передбачає у такому випадку перехід прав на це майно до територіальної громади за місцем знаходження цього майна (стаття 1277 ЦК України). Відтак у разі відсутності спадкоємців за заповітом чи за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття у територіальної громади виникає інтерес щодо переходу спадкового майна у власність громади.
Зокрема, частина 1 статті 1277 ЦК України визначає, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. У разі якщо на об'єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно.
Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна (частина 3 статті 1277 ЦК України).
Однак відповідно до частини 4 статті 334 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається з моменту реєстрації цього права.
Зміст зазначених норм права свідчить про те, що спадщина набуває статусу відумерлої саме після набуття чинності рішенням суду про визнання її такою, а право власності на зазначене майно набувається у територіальної громади з моменту реєстрації цього права за громадою. При цьому слід зауважити, що якщо спадкоємці повинні заявити про прийняття спадщини у строк шість місяців із часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 ЦК України), то територіальна громада зобов'язана подати заяву про визнання спадщини відумерлою лише після спливу одного року із часу відкриття спадщини (частина 2 статті 1277 ЦК України).
Також звертає на себе увагу, що за положеннями глави дев'ятої розділу IV ЦПК України справи за заявою про визнання спадщини відумерлою розглядаються в окремому провадженні із залученням органу самоврядування та усіх заінтересованих осіб.
За змістом зазначених норм цивільного та цивільного процесуального права, орган місцевого самоврядування не є спадкоємцем у справі та не залучається до спадкування. Однак у зв'язку з відсутністю інших спадкоємців у нього виникає цивільний інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади. Зазначене надає підстави місцевій раді звертатись до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформити своє право власності на таке майно, так і з належним позовами в порядку позовного провадження на захист свого інтересу.
Положення ЦК України щодо прийняття спадщини спрямовані на захист прав усіх спадкоємців, які мають права на спадщину, та надають можливість кожному з них захистити своє право чи інтерес, навіть якщо строк на прийняття спадщини пропущено і спадщина вже розподілена між іншими спадкоємцями. Крім того, такі самі права має спадкоємець, якщо спадщина визнана відумерлою та перейшла до територіальної громади.
Зокрема, за змістом статті 1280 ЦК України, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини 2 і 3 статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.
Відтак, спадкоємець, який із зазначених причин не зміг прийняти спадщину, яка була перерозподілена між іншими спадкоємцями або перейшла у власність територіальної громади як відумерла, має право на передачу йому належної частки спадщини в натурі, якщо спадщина збереглася, а у випадку неможливості такої передачі у зв'язку з тим, що спадщина не збереглася, або визнана відумерлою та відчужена територіальною громадою на користь іншої особи, має право на отримання лише грошової компенсації. Такий підхід до розв'язання проблем переходу прав на відумерлу спадщину застосовується законодавством задля захисту прав добросовісного набувача майна, що на час переходу прав на це майно не знав та не міг знати про наявність спадкоємців, що мають право на спадщину.
Разом з тим, законодавство не містить положень про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі та/або способи захисту інтересів територіальної громади у випадку, якщо спадщина була незаконно передана особі-спадкоємцю, зокрема, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, та у випадку, коли спадщина такою особою була вже відчужена іншій особі, що позбавило територіальну громаду отримати майно у свою власність як відумерле в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством.
Цивільне право та цивільне законодавство передбачає за відсутності норми права, що регулює спірні правовідносини, які виникли між учасниками цивільного спору, застосування при розгляді таких спорів аналогію права або аналогію закону.
Зокрема, стаття 8 ЦК України передбачає, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
Отже, у цій справі підлягає застосуванню аналогія закону, що регулює подібні правовідносини, зокрема положення статті 1280 ЦК України, виходячи з таких міркувань.
Інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. За таких обставин слід дійти висновку, що такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не відносяться. На користь цього висновку свідчить також розміщення норм права про можливість визнання спадщини відумерлою саме у книзі шостій ЦК України «Спадкове право».
Відтак захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі.
Як зазначалось, стаття 1280 ЦК України передбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію.
Аналіз змісту зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А відтак, застосовуючи аналогію закону й територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації.
Саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно закон передбачає за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем.
Захист прав чи інтересів територіальної громади у цьому випадку також має бути реальним, спрямованим на дійсне відновлення порушеного права та/або інтересу, а відтак з метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин.
До таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20.
Аналогічні правові висновки, з посиланням на вищевказану постанову Великої Палати Верховного Суду зроблено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2024 року у справі № 756/16117/21, провадження № 61-795св24.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року у справі № 754/446/22, до розгляду якої було зупинено провадження у цій справі, зроблено наступні висновки.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21, провадження № 61-550св22, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21, провадження № 61-20968 сво21).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, провадження № 61-12101св23, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19, провадження № 61-11625сво22).
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина 2 статті 328 ЦК України).
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина 1 статті 330 ЦК України).
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц, провадження № 61-17779св18).
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, провадження № 14-436цс19, пункт 7.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, провадження № 12-44гс20).
Добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (див. пункт 6.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21).
Як зазначалось, стаття 1280 ЦК України передбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію.
Аналіз змісту зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті.
Відтак, застосовуючи аналогію закону й територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації.
Враховуючи наведені норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а також висновки Верхового Суду, суд першої інстанції, встановивши добросовісність ОСОБА_1 як набувача спірної квартири, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про визнання спадщини відумерлою задоволенню не підлягають, адже територіальна громада у цих правовідносинах має право лише на отримання грошової компенсації його вартості, оскільки спадкове майно відчужене особою, яка не є спадкоємцем, на користь добросовісного набувача.
Якщо спірне майно є об'єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, пункти 7.15, 7.16).
Не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (постанови Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).
Під час укладення відповідачкою договору купівлі-продажу спірної квартири діяв Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне.
Добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей (див. пункт 6.50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21).
Покладення на відповідачку додаткового обов'язку перевіряти та аналізувати обставини правомірності попередніх переходів майна є неприпустимим.
Обставин, які могли би свідчити про недобросовісність відповідачки, судом не встановлено.
Харківська міська рада не є власником або законним користувачем спірного майна, яке незаконно вибуло з її володіння, а тому у неї немає підстав для витребування майна на свою користь як неволодіючого власника або користувача. Відтак колегія суддів погоджується й з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені позовні вимоги Харківської міської ради про витребування майна задоволенню не підлягають.
Отже, оскільки при відчуженні спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, на користь добросовісного набувача територіальна громада має право лише на отримання грошової компенсації його вартості, позовні вимоги про визнання відумерлою спадщини та витребування спірної квартири у власність територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради є неналежним та неефективним способом захисту прав територіальної громади, що є підставою для відмови у позові.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що до спірних правовідносин не підлягають висновки, які Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин, колегія суддів відхиляє, оскільки Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2024 року у справі № 754/446/22 (провадження № 61-7349сво23) погодився з висновками Великої Палати Верховного Суду, що територіальна громада у разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна на користь добросовісного набувача, має право лише на отримання грошової компенсації, а не витребування майна у її володіння.
Висновків про застосування саме вказаної правової позиції до аналогічних правовідносин щодо майна, власник якого помер, та яке відчужене добросовісному набувачу особами, що не є спадкоємцями, також дійшов Верховний Суд у постановах від 01 березня 2023 року у справі № 320/10856/18, провадження № 61-1142св21, від 26 квітня 2023 року у справі № 639/5546/16-ц, провадження № 61-7443 св 20, від 10 січня 2024 року у справі № 206/2616/21, провадження № 61-13665св23, від 22 січня 2025 року у справі № 643/3012/20, провадження № 61-1336св24, від 05 лютого 2025 року у справі № 757/53137/21-ц, провадження № 61-18127св23, від 02 квітня 2025 року у справі № 760/12441/18, провадження № 61-227св24.
Докази та обставини, на які посилається Харківська міська рада в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Оскільки апеляційна скарга Харківської міської ради задоволенню не підлягає, немає підстав для перерозподілу апеляційним судом судового збору.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 10 листопада 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.В. Маміна
В.Б. Яцина